Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.08.2023 року у справі №707/1704/21
Постанова КЦС ВП від 02.08.2023 року у справі №707/1704/21

Постанова

Іменем України

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 707/1704/21

провадження № 61-12698св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,відповідач третя особа - - ОСОБА_2 , орган опіки та піклування міста Черкаси, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року в складі колегії суддів Вініченка Б. Б., Фетісової Т. Л., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач), третя особа - орган опіки та піклування міста Черкаси про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Позовна заява мотивована тим, що позивач та відповідач є батьками малолітньої ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). У 2019 році відповідач припинив спілкування та будь-які стосунки з дитиною, зв`язок з нею не підтримує, її життям, здоров`ям, навчанням, духовним та матеріальним розвитком не цікавиться, матеріально дитині не допомагає. ОСОБА_2 ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами своєї дитини, її станом здоров`я, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не виявляє інтересу до внутрішнього світу своєї доньки; не створює та не забезпечує умов для отримання освіти. Відповідач не приділяє увагу навчанню дитини. Тобто відповідач, покладених на нього батьківських обов`язків не виконує: не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. За таких обставин створились умови, які шкодять інтересам дитини.

З липня 2020 року на телефон ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_3 надходять дзвінки від колекторів. Дитина боїться свого батька, не бажає зустрічатись з ним, та не бажає, щоб він забрав її від матері. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються ОСОБА_1 самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. ОСОБА_1 має постійних дохід, місце проживання, забезпечує дитину.

Враховуючи викладене та висновок органу опіки та піклування Черкаської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, позивач просила суд:

- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2 судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 01 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання малолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 липня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Розподілено судові витрати.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що є встановленим той факт, що з 2020 року відповідач фактично свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов`язків щодо дочки.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав оскаржив до апеляційного суд відповідач. В частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів рішення суду не оскаржувалося та в апеляційному суді не переглядалося.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 01 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та розподілу судових витрат скасовано, та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Розподілено судові витрати.

Попереджено ОСОБА_2 про належне виконання своїх обов`язків по вихованню своєї дитини.

Постанова мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки відповідача, як батька, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками та умисного ухилення від їх виконання. З урахуванням обставин спірних правовідносин суд дійшов висновку, що у справі недостатньо доказів для застосування до відповідача як батька крайнього заходу впливу - позбавлення батьківських прав відносно дочки, а тому позовні вимоги про позбавлення батьківських прав не можуть бути задоволені. Разом із цим, суд не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, визнавши його необґрунтованим. Суд також стягнув з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги, а також стягнув з відповідача на користь держави судовий збір відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки в частині стягнення аліментів позовні вимоги задоволені судом першої інстанції, позивач за Законом України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання такої вимоги до суду, однак місцевимй суд помилково не здійснив розподіл судових витрат в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Смітюх І. І. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року. У касаційній скарзі вона просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року та залишити в силі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 01 липня 2022 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року позивач вказувала про застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 15 травня 2019 року у справі № 490/10338/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 211/559/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 20 вересня 2021 року у справі № 350/1696/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиція інших учасників

У лютому 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Горстка Я. В. надіслала через систему «Електронний суд» та засобами електронного поштового зв`язку відзиви на касаційну скаргу позивача. Вказувала не необґрунтованість доводів касаційної скарги, законність та правильність оскаржуваною постанови апеляційного суду. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 29 квітня 2009 року серія НОМЕР_1 .

Згідно довідки з приватної школи бальних танців «ELITE DANCE» від 14 липня 2021 року, ОСОБА_4 2009 року народження дійсно навчається в даній школі з 2017 року. Єдиною дорослою контактною особою, що фінансує навчання ОСОБА_4 , відповідає за її доставку на навчання є матір - ОСОБА_1 . Батько дитини, ОСОБА_2 , не приймає участь в організаційних та фінансових питаннях щодо навчання, виховання дитини, забезпечення її транспортування до школи та після школи.В справі наявні копії квитанцій щодо сплати ОСОБА_1 коштів за заняття танцями ФОП ОСОБА_5 за 2017-2020 роки.

За довідкою виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 31 серпня 2021 року № 876 ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживає у домоволодінні, розташованому на АДРЕСА_1 . Також в домоволодінні зареєстрована та проживає ОСОБА_3 , 2009 року народження.

Відповідно до довідки ТОВ «Черкасиміськбуд» від 06 вересня 2021 року ОСОБА_1 працює у товаристві з 14 лютого 2006 року на посаді фінансового директора, місячний оклад - 7 700,00 грн.

За місцем роботи ОСОБА_1 характеризується позитивно згідно даних характеристики від 06 вересня 2021 року, наданої ТОВ «Черкасиміськбуд».

Згідно довідки лікаря-педіатра ОСОБА_9 від 25 листопада 2021 року, ОСОБА_4 , 2009 року народження є її пацієнткою, про що підписано відповідний договір. Дитина на постійній основі проходить усі необхідні для її віку обстеження та отримує лікування та вакцинування за необхідності. ОСОБА_1 - мати дитини є єдиною контактною особою, з якої лікар спілкувалася щодо пацієнтки та єдиною особою, яка доставляє дитину до клініки та відповідає за її безпеку.

Відповідно до довідки з управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради від 13 вересня 2021 року № 20297-01-10, ОСОБА_2 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 з 20 травня 2005 року до 10 серпня 2021 року. Він знятий з реєстрації місця проживання на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2021 року у справі № 711/5412/20.

За висновком від 01 липня 2021 року № 415/30-03-03, наданого виконавчим комітетом Черкаської міської ради, визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 .

Згідно характеристики на ОСОБА_3 , ученицю 7-Б класу Першої міської гімназії Черкаської міської ради Черкаської області, вона навчається в даному освітньому закладі з 01 вересня 2009 року. Дитина характеризується позитивно. Під час навчання дитини у п`ятому класі, батько дитини - ОСОБА_2 активно спілкувався з класним керівником та педагогами, неодноразово організовував та брав участь у різних шкільних заходах. Проявляв інтерес до успіхів та невдач дитини. Протягом навчання у шостому класі і станом на сьогоднішній день, у зв`язку з карантинними обмеженнями, що не дозволяють доступ батьків до приміщення гімназії, взаємодія батьків із учителями була обмеженою. Вищезазначені якості характеристики підтверджує і вчителька початкових класів ОСОБА_6 , яка навчала ОСОБА_4 2009-2013 роки. ОСОБА_3 має друзів серед однокласників, не конфліктує, вміє працювати у колективі.

У справі наявні чеки щодо оплати ОСОБА_2 навчання ОСОБА_4 в Черкаській дитячій художній школі ім. Данила Нарбута за 2018-2020 роки Згідно наданих дублікатів чеків, ОСОБА_2 у 2022 році було здійснено перерахування коштів ОСОБА_3 на загальну суму 6 000 грн.

З листа структурного підрозділу Черкаської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги від 08 грудня 2021 року № 270 видно, що в 2020 році до ОСОБА_2 здійснено 5 викликів бригади швидкої медичної допомоги.

З 2020 року батьки ОСОБА_3 - позивач та відповідач почали проживати окремо, після чого відповідач припинив спілкування як з позивачем, так і з дитиною, що ним не заперечувалось.

Після подання зазначеного позову у липні 2021 року відповідач почав добровільно перераховувати кошти на утримання дочки, що підтверджується копіями квитанцій.

На виконання ухвали апеляційного суду від 29 вересня 2022 року від виконавчого комітету Черкаської міської ради надійшов лист від 20 жовтня 2020 року № 448/30-03-03, в якому зазначено, що з вересня 2021 року до вересня 2022 року ОСОБА_2 не звертався до органу опіки та піклування м. Черкаси чи служби у справах дітей Черкаської міської ради із заявами, щодо порушення його прав та обов`язків по вихованню та утриманню дочки ОСОБА_3 . Виконавчий комітет Черкаської міської ради, як орган опіки та піклування підтримує висновок від 01 липня 2021 року за №415/30-03-03, та вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітньої дочки ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право

на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

За частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 , посилалась, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дочки, не приймає участі у її житті, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з нею.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Апеляційним судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач самоусунувся від участі у вихованні та утриманні дочки, не бажає спілкуватися з дочкою. Навпаки, ОСОБА_3 має бажання бачитись та спілкуватись зі своєю дочкою, вчиняє дії з утримання дитини (надає грошові кошти).

Разом із цим, апеляційним судом встановлено, що між сторонами справи існує конфлікт у відносинах, що негативно вплинуло на взаємовідносини ОСОБА_2 з дочкою, яка проживає з матір`ю. Неможливість активної участі батька в житті дитини спричинена об`єктивними причинами, зокрема між позивачем та відповідачем існують неприязні стосунки, що свідчить про відсутність свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що в справи відсутні належні, достатні докази винної поведінки відповідача, як батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дочки ОСОБА_3 , тобто підтверджували необхідність позбавлення відповідача батьківських прав згідно пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Апеляційний суд, виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, обґрунтовано не взяв дог уваги думку малолітньої дитини врахувавши її вік та твердження, які зводяться до того, що між батьками при їх спільному проживанні були напружені стосунки, сварки, які у зв`язку з переїздом батька закінчилися. Така думка дитини лише вказувала на той факт, що у сторін справи були конфлікти, очевидцем яких вона була. Така думка дитини стосується можливості та доцільності спільного проживання батьків, та не свідчить про вчинення щодо неї протиправних дії з боку батька ОСОБА_2 .

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, судом апеляційної інстанції у справі не встановлено.

Апеляційний суд правильно не взяв до уваги як недостатньо обґрунтований поданий органом опіки та піклування від 01 липня 2021 року № 415/30-03-03 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дочки, оскільки такий ґрунтується лише на поясненнях малолітньої дитини та її матері ОСОБА_1 . Їх пояснення зводяться до того, що відповідач не проживає разом з ними, не допомагає матеріально та дитина задоволена тим, що в родині припинилися сварки між батьками.

Такі дії апеляційного суду відповідають вимогам частини шостої статті 19 СК України.

Верховний Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі.

Суд апеляційної інстанції на підставі правильно оцінених доказів, зробив обґрунтований висновок про те, що наведені позивачем за частиною першою статті 164 СК України підстави, передбачені для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Отже, апеляційний суд зробив правильний висновок, з яким погоджується колегія суддів, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували свідому та винну поведінку відповідача щодо невиконання своїх батьківських обов`язків відносно дочки.

З огляду на недоведення позивачем виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Верховний Суд зазначає, що позивач не позбавлена права на пред`явлення нового позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав у разі, зокрема, якщо він ухилятиметься від виконання своїх обов`язків щодо виховання його дочки та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21).

Щодо відхилення доводів касаційної скарги.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 15 травня 2019 року у справі № 490/10338/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 211/559/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 20 вересня 2021 року у справі № 350/1696/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 490/10338/15-ц Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції (про позбавлення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківських прав щодо дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1) вказав таке. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених судом першої інстанції обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі: сталі соціальні зв`язки дитини, її місце проживання та місце навчання, психологічний стан дитини. Крім того, Верховний Суд взяв до уваги, що дитина усиновлена, протягом тривалого часу адаптована до нової сім`ї і це відповідає її найкращим інтересам.

У справі № 211/559/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1), вказав таке. За встановлених у справі обставин наявні передбачені законом підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 Судами встановлено, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, взагалі не цікавиться ні життям, ні здоров`ям дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування. Дитина з народження проживає із бабою та дідом та перебуває на їх повному утриманні. Позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам дитини, оскільки з народження хлопчик проживає та виховується у стійкому сімейному середовищі баби та діда, якими створені належні умови для фізичного та духовного розвитку дитини. У матеріалах справи відсутні докази того, що протягом тривалого неодноразового розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції (понад два роки), ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків змінилось.

У справі № 202/7712/18 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду (в частині позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1), погодився із судом, зазначивши, зокрема, таке. Врахувавши конкретні обставини справи, «якнайкращі інтереси дитини», а також те, що відповідач не підтримував стосунків з дочкою протягом тривалого часу, не цікавився її життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

У справі № 459/3411/18 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) вказав, зокрема, таке. Враховуючи, що у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать, що ОСОБА_2 у порушення вимог статті 150 СК України свідомо не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, застосовував до ОСОБА_1 фізичне насильство, що спричинило дитині тілесні ушкодження, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

У справі № 311/563/20 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду (про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3), вказав, зокрема, таке. Усі встановлені судами обставини справи дають ґрунтовні підстави для висновку, що відповідач, починаючи з моменту народження дитини, проживав окремо від нього, не виконував своїх батьківських обов`язків з його виховання протягом 16 років, не спілкувався із сином, не звертався до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні сина, тобто фактично батько самоусунувся (ухилився) від виховання сина, не піклувався про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, що позбавляють відповідача можливості підставно заперечувати проти задоволення позову.

У справі № 640/15771/19 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду (про залишення без змін рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 59 126,50 грн та позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_ ) та направляючи справу на новий апеляційний розгляд вказав, зокрема, наступне. Суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 350/1696/19 (провадження № 61-19589св20)). На час розгляду справи в суді першої інстанції неповнолітній ОСОБА_3 було 16 років. У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 , відповідно до якої вона не заперечує про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неї (т. 1, а. с. 106). Проте всупереч вимогам статті 171 СК України і частини четвертої статті 265 ЦПК України суд першої інстанції не навів у мотивувальній частині рішення оцінку цієї заяви. Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув.

У справі № 520/8264/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів (про позбавлення ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина держави Ізраїль батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3) вказав, зокрема, таке. Відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України. При цьому судами правильно враховано, що такі життєві умови були обрані відповідачем після народження дітей, перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя. Також судами прийнято до уваги, що з моменту розірвання шлюбу з ОСОБА_5 у 2011 році відповідач не проживав із малолітніми дітьми однією сім`єю, а з 2014 року і по сьогодні проживає за межами України, та, відповідно, з вказаного часу не брав та не бере участі у вихованні дітей, не піклується про них, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дітей, як складову частину виховання. Крім того, суди врахували, що відповідач був достовірно обізнаний про тяжку життєву ситуацію дітей, викликаною хворобою та смертю їх матері, однак не вжив заходів на забезпечення догляду за дітьми, які після смерті матері були позбавлені будь-якого батьківського піклування, що викликало необхідність встановлення опіки над дітьми та призначення опікуном діда. Встановлені обставини свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя. Таким чином, врахувавши конкретні обставини справи, якнайкращі інтереси дітей, а також те, що відповідач фактично не виконував свої батьківські обов`язки з моменту народження дітей, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.

У справах № 350/1696/19 та № 757/33742/19-ц та у справі, яка переглядається, різні підстави і предмети позовів. У справі № 350/1696/19 - про відібрання дитини (первісний позов), зміна місця проживання дитини (зустрічний позов);, у справі № 757/33742/19-ц - про визначення місця проживання дитини (первісний та зустрічний позови).

Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, підстави і предмети позовів, встановлені фактичні обставини.

Верховний Суд також відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, аргументи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук