Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.09.2019 року у справі №525/282/17

Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 525/282/17

провадження № 61-868св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Київської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Подільської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Абрамова П. С., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір'ю.

Позовну заяву мотивовано тим, що 20 вересня 2013 року між нею та ОСОБА_3.

Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції (актовий запис № 232) було зареєстровано шлюб та отримано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1. Від шлюбу вони мають неповнолітню дочку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Взаємовідносини у родині за роки сімейного життя складалися по-різному, однак, протягом останнього року вона з чоловіком стали чужими людьми, мають різні погляди на життя, виховання дочки, різні інтереси, що призводить до постійних сварок і скандалів між подружжям.

Вважала, що подружжя втратили один до одного почуття любові і поваги, тому сім'я існує формально і можливості зберегти сім'ю немає.

Зазначала, що вона на примирення не згодна і наполягала на розірванні шлюбу.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд розірвати шлюб, укладений між нею і ОСОБА_3, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище "ОСОБА_5", неповнолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити проживати з нею.

У квітні 2017 року ОСОБА_3 пред'явив зустрічний позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Київської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Подільської районної у м. Полтаві ради, орган опіки та піклування Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області, про визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Зустрічна позовна заява мотивовано тим, що від зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1 вони мають малолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.13 березня 2017 року ОСОБА_1 з невідомою йому особою, незважаючи на вмовляння дитини, силоміць забрала її з місця державної реєстрації і відвезла у невідомому напрямку. Для того, щоб дізнатися, де знаходиться їх спільна дитина, а також з метою відновлення його прав на спілкування з дитиною та її виховання він був змушений звертатися до органів Національної поліції і служби у справах дітей Київського району м. Полтави.

На даний час його спілкування з дочкою повністю залежить від волі ОСОБА_1.

Вказував, що ОСОБА_1 не бажає у подальшому продовжувати з ним шлюбні відносини та вже фактично створила нову сім'ю і подала до суду позов про розірвання шлюбу.

Зазначав, що він приймав активну участь у спільному вихованні дитини, сприяв її духовному і фізичному розвитку, створював усі умови для нормального розвитку дитини, повністю її матеріально забезпечував, у той час, як ОСОБА_1 весь час сімейного життя сторін знаходилася в декреті, навчаючись при цьому на заочному відділенні в університеті, тому, повне утримання родини лежало на ньому.

Також посилався на те, що ОСОБА_1 фактично не виконувала своїх прямих материнських обов'язків, зокрема, за дочкою не слідкувала, у квартирі не прибирала, посуд не мила, їсти не готувала, повідомляла, що якщо його, як чоловіка, непокоїть безлад у квартирі, то щоб він сам все прибирав, інколи дитині доводилося чекати, доки батько повернеться з роботи і переодягне її, оскільки ОСОБА_1 ці обставини не турбували.

З грудня 2016 року ОСОБА_1 фактично перестала проживати з ним і дочкою, з цього часу вона почала щоночі зникати з дому, не цікавилася долею дитини, до них не телефонувала, на дзвінки та смс-повідомлення не відповідала, ОСОБА_1 часто курить, при цьому робить це у квартирі та у присутності дитини, протягом останніх п'ятнадцяти місяців ОСОБА_1 винесла з дому і продала до різноманітних ломбардів усі сімейні дорогоцінності, які він з родичами допомагав викупити з ломбардів. ОСОБА_1 не має постійного місця роботи, тривалий час має позашлюбні стосунки з особою, з якою на даний момент проживає і змушує проживати малолітню дитину. У день народження дочки, обманом забравши її з дому, ОСОБА_1 возила дитину до свого коханця, жодного подарунка від ОСОБА_1 ні на Новий Рік, ні на день народження, ні на інші свята для дитини не надходило, усі свята у 2017 році вона провела не з дочкою, яка знаходилася з ним, а з коханцем.

На підставі вказаного ОСОБА_3 просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 01 вересня 2017 року шлюб, зареєстрований 20 вересня 2013 року Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 232, між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 розірвано.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишено прізвище "ОСОБА_5".

Після розірвання шлюбу малолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено проживати з матір'ю - ОСОБА_1.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сім'я розпалася остаточно, підстав для досягнення примирення між сторонами немає. Надавши розумний і об'єктивно достатній строк для примирення подружжя, вони його не досягли, оскільки ОСОБА_1 не висловила бажання збереження сім'ї. Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з подружжя, ОСОБА_1.

Визначаючи місце проживання малолітньої дитини разом із матір'ю, суд керувався положеннями Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (Конвенція), статтею 161 СК України та виходив із відсутності у справі виняткових обставин, які могли б виправдати розлучення дитини зі своєю матір'ю.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 01 вересня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 08 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітньої дитини скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 01 вересня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітньої дитини скасовано і ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про залишення проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю дитини - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком дитини - задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком дитини - ОСОБА_3.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не переймається своєю моральною поведінкою, яка впливає на виховання дочки, крім того, судом установлено, що вона не має стабільного доходу, під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 мала позашлюбні відносини з іншим чоловіком, не маючи власного житла, мешкає на зйомних квартирах, що не може забезпечити дитині належних умов для її виховання та розвитку у стійкому середовищі. Разом з тим, зібрані у справі докази свідчать про те, що ОСОБА_3, на відміну від матері, спроможний забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також має необхідний для такого розвитку рівень життя, має достатній, стабільний дохід та належні житлово-побутові умови для розвитку дитини, виявляє більшу увагу до дитини, отже належним чином відноситься до своїх батьківських обов'язків.

Таким чином, якнайкращому забезпеченню інтересів дитини відповідатиме визначення її місця проживання разом із батьком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду від 04 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, судjv апеляційної інстанції не було взято до уваги питання життя і виховання дитини в умовах сім'ї. Так, ОСОБА_1 у 2017 році фактично утворила нову сім'ю з ОСОБА_7, а 16 червня 2018 року зареєструвала з ним шлюб. При цьому ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 іншу сім'ю так і не створив. Також апеляційним судом не було враховано, що матеріально-побутові умови для проживання дитини із матір'ю є кращими від таких умов у батька дитини. У той час, як судом першої інстанції було обґрунтовано враховано висновки Великобагачанської, Київської та Подільської служб у справах дітей, які були аналогічними і однозначними щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Разом з відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_3 подано до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження з підстав, визначених частиною 4 статті 396 ЦПК України, оскільки Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2019 року, за наслідками перегляду цієї справи, вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Подружжя ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі, який зареєстровано 20 вересня 2013 року Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 232.

Від шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_1 мають малолітню дитину - дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Із довідки від 20 березня 2017 року № 107, виданої Рокитянською сільською радою Великобагачанського району Полтавської області вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований у домогосподарстві по АДРЕСА_1, який має такий склад сім'ї: дружина - ОСОБА_1, дочка - ОСОБА_4.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 і копії її паспорта громадянина України вбачається, що вона зареєстрована в установленому порядку по АДРЕСА_1.

З акту обстеження умов проживання малолітньої дитини від 20 червня 2017 року вбачається, що комісією в складі завідувача служби у справах дітей виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради ОСОБА_8 та головного спеціаліста цієї служби Ніколаєнко Н. В. встановлено, що ОСОБА_1 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_4 проживають по АДРЕСА_2, з якими також проживає ОСОБА_9, який не є власником цього будинку. ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечувала факту свого проживання разом з дитиною і ОСОБА_9 за вищевказаною адресою.

З акту обстеження умов проживання від 09 червня 2017 року вбачається, що комісією у складі завідувача сектору ОСОБА_10 та головного спеціаліста сектору з питань усиновлення, опіки та піклування служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради Рой Ю. А. встановлено, що ОСОБА_3 фактично проживає у квартирі АДРЕСА_3. ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердив, що він фактично проживає без реєстрації у вищевказаній квартирі, яка належить йому на праві власності.

З акту обстеження умов проживання від 20 червня 2017 року, складеного уповноваженими особами виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради за адресою: АДРЕСА_2, вбачається, що умови проживання за вищевказаною адресою задовільні та відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, дитина має окрему кімнату з усіма необхідними меблями, є місце для сну і відпочинку, для ігор та зберігання дитячих речей, дитина забезпечена одягом та взуттям, іграшками, на подвір'ї обладнано дитячий майданчик.

З даного акту вбачається, що за цією адресою проживають без реєстрації: ОСОБА_1, малолітня ОСОБА_4 і ОСОБА_9 - племінник власника будинку. Власником цього будинку є ОСОБА_11.

З акту обстеження умов проживання від 09 червня 2017 року вбачається, що за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 - квартира АДРЕСА_3 для дитини виділена окрема кімната, в якій є ліжко для сну, дитячі іграшки, шафа для одягу, умови проживання за вищевказаною адресою задовільні.

З аналізу змісту вищевказаних актів обстеження умов проживання, які складені відповідними комісіями, з урахуванням пояснень, наданих представниками органів опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради та виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, вбачається, що як за адресою місця фактичного проживання батька малолітньої дитини - ОСОБА_3, так і за місцем фактичного проживання матері малолітньої дитини - ОСОБА_1, з якою проживає малолітня дитина, створені необхідні умови для проживання та розвитку малолітньої дитини.

ОСОБА_3, працює юристом відділу по роботі з договорами юридичного департаменту ТОВ "Нова пошта", де отримує заробітну плату і за місцем роботи характеризується виключно позитивно, за місцем фактичного проживання він також характеризується сусідами виключно позитивно, за зареєстрованим в установленому порядку місцем проживання у с. Рокита Великобагачанського району Полтавської області Рокитянська сільська рада Великобагачанського району компрометуючими його матеріалами не володіє, також за ним зареєстрована на праві приватної власності квартира АДРЕСА_3. ОСОБА_3 не курить, не зловживає спиртними напоями, не має судимостей і до адміністративної відповідальності не притягувався.

ОСОБА_1 згідно з трудовим договором від 01 травня 2017 року, укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_12, працює диспетчером-експедитором. У трудовому договорі вказаний мінімальний розмір її заробітної плати, а згідно з довідкою ФОП ОСОБА_12 про доходи ОСОБА_1 останній за травень 2017 року нараховано 3 200,00 грн заробітної плати. За даним місцем роботи ОСОБА_1 характеризується позитивно, до адміністративної відповідальності не притягувалася та на обліках в органах поліції не перебувала і не перебуває. У ОСОБА_1 ознак наркоманії, токсикоманії та хронічного алкоголізму не виявлено. За місцем фактичного проживання: АДРЕСА_2, вона сусідами характеризується позитивно.

У висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної у м. Полтави ради зазначено, що з урахуванням відомостей по справі, пояснень сторін, віку та статі дитини, а також враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 23 червня 2017 року виконавчий комітет Київської районної у м. Полтаві ради, як орган опіки та піклування, вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір'ю - ОСОБА_1.

У висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтави ради вказано, що з урахуванням розглянутих матеріалів та пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виконавчий комітет Подільської районної у м. Полтаві ради, як орган опіки та піклування, вважав за доцільне визначити можливим місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір'ю - ОСОБА_1.

З листа першого заступника голови Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області від 19 червня 2017 року № 01-32/222 вбачається, що Великобагачанська районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування, не може надати висновок про розв'язання спору у даній справі, оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_1 зареєстровані на території Великобагачанського району Полтавської області, однак фактично проживають у м. Полтаві.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно з частинами 2 , 8 , 9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М.

С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Встановивши наявність однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання дитини, врахувавши висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві, проживання дитини на момент розгляду справи разом із матір'ю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом із матір'ю ОСОБА_1.

Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд першої інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращими інтересами дитини.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Помилкове застосування судом першої інстанції принципу 6 Декларації прав дитини, яка не є міжнародним договором, не має в Україні виключно обов'язкового характеру, не встановлює презумпцій у відносинах батьків і дітей, на правильність висновків суду про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю не вплинуло, оскільки судом при цьому враховано найкращі інтереси дитини.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, за відсутності доказів на підтвердження того, що залишення дитини за визначеним судом місцем проживання з матір'ю поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір'ю, дотримавшись норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Разом з тим, підстав для задоволення клопотання ОСОБА_3 і закриття касаційного провадження немає, оскільки заявник посилається на положення частини 4 статті 396 ЦПК України, у той час як провадження у справі було відкрито у квітні 2017 року, тобто до прийняття і набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Отже, ця справа переглядається за правилами ЦПК України 2004 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 2 560,00 грн.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про закриття касаційного провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року скасувати.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 01 вересня 2017 року залишити в силі, виключивши посилання в мотивувальній частині на Декларацію прав дитини.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 2 560,00 грн (дві тисячі п'ятсот шістдесят гривень).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович