Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 524/2062/22

провадження № 61-8079св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шулік Оленою Йосипівною, на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 жовтня 2023 року у складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Абрамова П. С., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності.

Позов мотивовано тим, що вона є співвласником будинку АДРЕСА_1 . Іншим співвласником будинку була ОСОБА_5 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Спадкоємцями померлої є ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , правонаступником (спадкоємцем) якого є ОСОБА_3 . ОСОБА_1 стало відомо про те, що свідоцтво про право на спадщину було видано в тому числі на об`єкти, які були збудовані особисто позивачем без дозвільних документів, а тому вказані об`єкти не входять до складу спадщини ОСОБА_5 . Крім того, на даний час вона позбавлена можливості оформити право власності на вказані об`єкти через включення їх до спадкової маси. Визнання недійсними свідоцтв не позбавить відповідачів права на спадщину, оскільки вони мають право на отримання нових свідоцтв без включення до складу спадщини невведеної в експлуатацію прибудови.

Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просила суд:

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 листопада 2007 року Першою кременчуцькою державною нотаріальною конторою Кришталь Т. О. та зареєстроване в реєстрі № 1-1680 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1680 від 28 листопада 2007 року;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 листопада 2007 року Першою кременчуцькою державною нотаріальною конторою Чабаненко Л. О. та зареєстроване в реєстрі № 1-1684 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 , зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1684 від 28 листопада 2007 року;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 04 березня 2009 року Першою кременчуцькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_4 зареєстроване в реєстрі № 1-274 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 , зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-274 від 04 березня 2009 року;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 27 вересня 2021 року приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Чабаненко О. В. і зареєстроване в реєстрі за № 2505, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 , зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 2505 від 27 вересня 2021 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні в справі докази підтверджують, що саме позивач отримувала дозвіл на будівництво двоповерхової житлової прибудови розміром 8,0х5,0, гаражу-сараю розміром 2,50х7,30 і те, що прибудова літ. «А1», площею 51,4 кв. м збудована саме на підставі вказаного дозволу. Разом із тим, суд враховував положення статті 119 ЦК УРСР (яка була чинною на момент отримання позивачем дозволу на будівництво), відповідно до якої коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні. Доказів, які б підтверджували те, що позивач зареєструвала право власності на прибудову, як на особисту річ, суду надано не було. За таких обставин проведені зміни шляхом здійснення прибудови пов`язувались із зміною часток співвласників і не свідчать про виникнення у одного із співвласників права власності на прибудову, як на окремий об`єкт нерухомого майна.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Вказав, що правовим наслідком здійснення ОСОБА_1 визначених поліпшень житлового будинку з господарськими будівлями є не набуття нею права особистої приватної власності на вказані об`єкти будівництва, а зміна шляхом відповідного збільшення розміру її частки в праві спільної власності на житловий будинок з господарськими будівлями. Зазначення у виданому на ім`я ОСОБА_3 свідоцтві про право на спадщину за законом в описі складових житлового будинку з господарськими спорудами житлової прибудови літ. «А-1» не є порушенням прав і законних інтересів ОСОБА_1 , оскільки оспорюване свідоцтво, і запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містять примітки, що вказана прибудова потребує введення її в експлуатацію у встановленому законом порядку. Доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 зареєструвала право власності на прибудову, як на особисту річ, матеріали справи не містять.

Аргументи учасників справи

31 травня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що 29 червня 1998 року між нею та ОСОБА_7 укладено договір конкретного користування житловим будинком з господарчими будівлями та уточнення ідеальних часток, засвідчений нотаріально, яким встановлено відповідний порядок користування житловим будинком з господарськими спорудами. Положення укладеного договору є обов`язковими в порядку статті 358 ЦК України для спадкоємців ОСОБА_7 . Матеріалами справи підтверджено, що прибудова будівлі літ. «А1», «а1» здійснена до кімнат, які перебувають у користуванні позивача на підставі укладеного договору.

Прибудова, зроблена позивачем, не введена в експлуатацію, є самочинно збудованим майном, тобто вважається будівельними матеріалами, тому відсутні підстави для включення прибудови до опису складових частин спадкового майна з приміткою про її самочинне будівництво. Право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає до його прийняття в експлуатацію та державної реєстрації.

Спадкодавець ОСОБА_7 не є власником самочинного будівництва, дозвіл на будівництво спірної прибудови не отримувала, будівництво її не здійснювала, документів на цю прибудову не мала, то відповідно зазначена прибудова не може входити до спадкового майна ОСОБА_7 .

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 303/8696/21, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на підставі договору дарування частини житлового будинку від 08 вересня 1997 року ОСОБА_8 подарував, а дочка ОСОБА_1 прийняла в дар 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

09 жовтня 1997 року виконавчий комітет Автозаводської районної ради міста Кременчука Полтавської області прийняв рішення, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виконання будівництва двоповерхової житлової прибудови розміром 8,0х5,0, гаражу-сараю, розміром 2,50х7,30 в строк до 09 жовтня 1999 року на садибі на АДРЕСА_1 .

Відповідно до умов договору дарування від 20 червня 1998 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар 1/10 частку житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

29 червня 1998 року приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський А. Г. посвідчив договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про порядок користування житловим будинком з господарськими спорудами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

28 листопада 2007 року державний нотаріус Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Бухарова С. К. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на 3/5 частини спадкового майна, що складається з 3/5 частин житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з: житлового будинку літ. А, А1, а, аг, аг1, житловою площею 78,1 кв. м, загальною площею 124,6 кв. м, літньої кухні-сарая літ. Б, Бп, вбиралень літ. Г, Д, сарая літ. Л, колодязів літ. К, К1, огорожі № 1, 2. Самовільно збільшена житлова прибудова літ. А1 по довжині 0,9 кв. м, по ширині на 2,53 кв. м, яка не здана в експлуатацію, площею 51,4 кв. м.

На 1/5 частину спадкового майна 28 листопада 2007 року видано аналогічне свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_6

04 березня 2009 року свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/5 частину спадкового майна видано ОСОБА_4 .

Державний нотаріус Бухарова С. К. надіслала суду пояснення, що при вчиненні нотаріальної і реєстраційної дій в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в розділі «Опис об`єкта» були зроблені примітки про те, що без надання дозвільних документів збільшена по довжині на 0,9 кв.м і по ширині на 2,53 кв.м, житлова прибудова літ. «А1», загальною площею 51,4 кв.м., житловою площею 26,6 кв.м.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968сво21)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновку, сформульованого у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, де раніше зазначала про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належний спосіб захисту права або інтересу.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 зазначено, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 303/8696/21, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«при відмові у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності суди послалися на те, що суду не надано доказів на підтвердження того, що добудова проводилася за згоди іншого співвласника ОСОБА_2, а отже немає підстав вважати, що частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні; суди не надали оцінки доводам позивачки про те, що рішенням Мукачівського районного народного суду від 19 січня 1979 року (а. с. 12) було встановлено порядку користування спірним будинком між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, і відповідне збільшення загальної площі будинку відбулося за рахунок проведеної добудови чоловіка позивачки ОСОБА_4 саме до частини, яка виділена йому у власність згідно рішення суду від 19 січня 1979 року, що не потребувало згоди власника іншої частини домоволодіння; … За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. У цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування свідоцтва про право на спадщину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину (див.: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 243/2499/20 (провадження

№ 61-17507св21). ... За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про скасування свідоцтва про право на спадщину, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені рішення у цій частині належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови».

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

У статті 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі

№ 442/7505/14-ц).

Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року в справі № 344/5437/17).

У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі

№ 6-388цс15 зроблено висновок, що до прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на це майно як на об`єкт цивільного обороту не виникає; у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, використаних під час будівництва (створення майна).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що предметом спадкування згідно з оспорюваними свідоцтвами є частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, а не право на житловий будинок або окремі об`єкти в натурі. Зазначення нотаріусом в описі складових житлового будинку про самовільно збільшену житлову прибудову літ. А1 таке самочинне будівництво не легалізує та не свідчить про визнання права власності на таке майно за особою, якій видано відповідне свідоцтво, на права співвласників щодо житлового будинку не впливає, зокрема право співвласника на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, як і інші права співвласника, який зробив таку добудову (прибудову).

Тому суди зробили правильний по суті висновок, що внаслідок видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом спадкоємцям ОСОБА_5 прав та/або законних інтересів ОСОБА_1 не порушено. Такий висновок узгоджується і з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 303/8696/21, на який є посилання в касаційній скарзі та за змістом якого можливість захисту прав такого співвласника не залежить від оспорювання свідоцтва про право на спадщину, виданого іншому співвласнику.

Разом з тим суди не врахували, що вимоги про скасування державної реєстрації права власності, проведених на підставі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину не відповідають належному способу захисту прав позивача у спірних правовідносинах. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

За таких обставин суди правильно відмовили в задоволенні позову, проте частково помилилися у мотивах такого рішення. Тому оскаржені судові рішення слід змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко