Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.02.2023 року у справі №464/8705/21
Постанова КЦС ВП від 02.02.2023 року у справі №464/8705/21
Постанова КЦС ВП від 02.02.2023 року у справі №464/8705/21

Постанова

Іменем України

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 464/8705/21

провадження № 61-9641св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 квітня 2022 року у складі судді Теслюка Д. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позов мотивований тим, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності позивачу, її дочці ОСОБА_3 та онуці ОСОБА_4 .

У спірній квартирі зареєстровано четверо осіб: ОСОБА_1 , онука ОСОБА_4 , колишній зять ОСОБА_2 та онук ОСОБА_5

06 лютого 2016 року автомобіль під керування відповідача потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої загинула дочка позивача ОСОБА_3 .

Відповідача було засуджено до п`яти років позбавлення волі за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 деякий час проживав у спірній квартирі, однак згодом забрав свої речі та добровільно виїхав з квартири разом з онуками, і більше не повертався.

З того часу, за винятком періоду відбування покарання, останній проживає за іншою адресою і повертатися наміру не проявляє.

ОСОБА_2 був звільнений з місць позбавлення волі 12 лютого 2021 року. Після звільнення до квартири АДРЕСА_1 так і не прибув.

Отже, відповідач понад один рік не проживає у житловому приміщенні за місцем реєстрації, комунальних послуг не сплачує, відтак є таким, що втратив право користування квартирою.

Позивач просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 квітня 2022 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що одним із співвласників квартири АДРЕСА_1 є дочка відповідача ОСОБА_4 , 2006 року народження, яка на даний час проживає разом з ним. Окрім цього, у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є малолітній син ОСОБА_5 , 2012 року народження, який також на даний час проживає з батьком. Оскільки ОСОБА_3 , яка є співвласником квартири АДРЕСА_1 , померла, відтак її діти: неповнолітня ОСОБА_4 та малолітній ОСОБА_5 вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті матері, яка складається із частки у вказаній квартирі. Відтак відповідач ОСОБА_2 , як член сім`ї співвласників житлового приміщення, має право на користування таким житлом. Більше того, згідно із частиною першою статті 177 СК України, батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси. Оскільки мати малолітнього ОСОБА_5 померла, а місце проживання відповідача ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , то саме вказане житлове приміщення є місцем проживання малолітньої дитини (одного з батьків), відтак вимоги позивача суперечать статті 29 ЦК України.Згідно із наданими в судовому засіданні поясненнями сторін між ними склалися неприязні відносини, через що відповідач залишив місце реєстрації та позбавлений можливості вільно та безперешкодно користуватися квартирою. Окрім того, ОСОБА_2 до 12 лютого 2021 року відбував покарання у місцях позбавлення волі. Виходячи з цього, суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач не проживав у спірній квартирі з поважних причин.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в силу трагічних життєвих обставин, пов`язаних із загибеллю в ДТП доньки позивача, винним у чому вироком суду визнано відповідача, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склались вкрай напружені та неприязні стосунки, в результаті чого відповідач залишив спірну квартиру, як місце свого постійного проживання, та з 2016 року разом з неповнолітніми дітьми, які є та залишаються співвласниками спірної квартири, проживає за межами цієї квартири. Неповнолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (2006 та 2012 років народження), як співвласники спірної квартири, мають усі права на користування цією квартирою, як своєю власністю, в тому числі - і право на проживання у ній. В той же час, за змістом статті 29 ЦК України, місцем проживання неповнолітнього є місце проживання його батьків або одного з них. Оскільки мати неповнолітніх загинула, то з 2016 року їхнім місцем проживання є місце проживання батька - відповідача ОСОБА_2 , який (у відповідності до частини 1 статті 177 СК України) без спеціальних на те повноважень зобов`язаний управляти майном, належним його дітям, дбати про його збереження та використання в інтересах дітей. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що визнання відповідача таким, що втратив право на користування спірною квартирою, співвласниками якої є його неповнолітні діти, безпосередньо зачіпає права та інтереси цих дітей. Крім того, позивачем даний позов було подано лише через 10 місяців після звільнення відповідача з місць позбавлення волі, тобто відповідачем не доведено, що особа є відсутньою у спірному житлі без поважних причин понад один рік.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач добровільно виїхав із квартири АДРЕСА_1 , в якій він зареєстрований. З того часу проживає за іншою адресою і повертатись наміру не має. В суді першої інстанції відповідач пояснив, що має лише намір зберегти квартиру для своїх дітей, однак, проживати в даному приміщенні до того часу, поки його колишня теща ОСОБА_1 не помре, наміру не має. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову, посилаючись на порушення прав відповідача на користування та розпорядження квартирою, як батька неповнолітніх дітей. Однак, право батька на розпорядження і користування майном неповнолітніх дітей в їхніх інтересах і особисте право особи, яке виникає у неї після реєстрації місця проживання у житловому приміщенні - ці різні права, і, позбавлення особи його особистого права на розпорядження майном, не впливає на право особи як батька неповнолітніх дітей, так як такого права відповідача позбавити ніхто не вправі, хіба що у разі позбавлення останнього батьківських прав.

Мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції повністю відрізняється від мотивації суду першої інстанції, однак, незважаючи на те, суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 464/8705/21 з суду першої інстанції.

У грудні 2022 року матеріали цивільної справи № 464/8705/21 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 листопада 2022 року зазначено, що у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (дочка позивач) та ОСОБА_4 (онука позивача).

08 лютого 2010 року у спірній квартирі зареєстровано відповідача ОСОБА_2 - чоловіка ОСОБА_3 .

У 2012 році у подружжя ОСОБА_8 народився син ОСОБА_7 , який також зареєстрований у спірній квартирі.

06 лютого 2016 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_2 , який, керуючи автомобілем марки «Renault Logan», порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого його дружина ОСОБА_3 отримала численні травми, від яких загинула на місці. Вироком Львівського апеляційного суду від 26 травня 2017 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, із призначенням покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років.

З 2016 року (після загибелі у ДТП ОСОБА_3 ) діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стали проживати разом з батьком ОСОБА_2 у Рівненській області.

Згідно листа № 11/3190 від 18 травня 2021 року Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, засуджений ОСОБА_2 відбував покарання у Державній установі «Городоцький виправний центр (№ 131)», звільнений 12 лютого 2021 року із сектору мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання для засуджених чоловіків при вказаній установі, умовно-достроково на невідбутий термін 1 рік 6 місяців 4 дні.

Позиція Верховного Суду

За статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство(частина друга статті 64 ЖК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми ЦК України при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що між позивачем та відповідачем склалися вкрай напружені та неприязні стосунки, в результаті чого відповідач залишив спірну квартиру, як місце свого постійного проживання, та з 2016 року разом з неповнолітніми дітьми, які є та залишаються співвласниками спірної квартири, проживає за межами цієї квартири;

до 12 лютого 2021 року відповідач ОСОБА_2 за вироком суду відбував покарання у місцях позбавлення волі,

з позовом до ОСОБА_2 позивач звернулась 16 грудня 2021 року;

відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції зробили обґрунтований висновок про те, що відповідач не проживає у спірній квартирі з поважних причин, тому підстави для визнання його такими, що втратив право користування житловим приміщенням відсутні.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, надали належну оцінку наданим сторонами доказів, правильно встановили обставини справи та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук