Історія справи

Постанова

Іменем України

01 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 713/591/17

провадження № 61-32393св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача - Ромащук Станіслав Петрович,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 травня 2017 року у складі судді Кириляк А. Ю. та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 30 серпня 2017 року у складі суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 28 жовтня 2010 року в сумі 17 349,70 грн та 1378 грн судового збору.

Позов мотивовано тим, що на підставі укладеного 28 жовтня 2010 року з банком кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 500 грн у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У порушення умов кредитного договору, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки не здійснював, у зв'язку з чим, станом на 16 лютого 2017 року утворилась у розмірі 17 349,70 грн, яка складається з: 499,71 грн - заборгованість за кредитом; 12347,62 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3200 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 802,37 грн - штраф (процентна складова).

Вказану заборгованість банк просив стягнути з відповідача в судому порядку.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 30 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених ним вимог.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені ними рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності та не врахували, що кошти за кредитним договором у належному розмірі не повернуто, зобов'язання залишилось невиконаним, тому з відповідача підлягають стягненню проценти у межах строку позовної давності по кожному платежу. За умовами кредитного договору зобов'язання сплатити відсотки за час фактичного користування кредитними коштами у позичальника виникає щомісячно, тому позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за користування кредитом, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що 28 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 500 грн, шляхом встановлення відповідного ліміту на платіжну картку (кредитна картка «Універсальна»), зі сплатою базової процентної ставки за кредитним лімітом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості.

28 жовтня 2010 року відповідач підписав заяву про надання йому кредиту на платіжну картку з кредитним лімітом 500 грн, чим підтвердив свою згоду на те, що його заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складають між ним та банком кредитний договір.

Пунктом 1.1.7.12 Умов і Правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується (лонгується) на такий самий строк.

Згідно наданого банком розрахунку, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим, станом на 16 лютого 2017 року має заборгованість у розмірі 17 349,70 грн, яка складається з: 499,71 грн - заборгованість за кредитом; 12347,62 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3200 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до умов договору: 500 грн (фіксована частина) та 802,37 грн (процентна складова).

Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З вимогою про стягнення вказаної заборгованості банк звернувся до суду 05 квітня 2017 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав заяву про застосування до вимог банку наслідків пропуску строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Згідно з Правилами користування платіжною картою та заявою на отримання кредиту, строк дії кредитного договору, кредитного ліміту відповідає строку дії кредитної картки.

Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця.

Пунктом 5.4 Правил користування платіжною картою встановлено, що погашення по кредиту по платіжним карткам без установленого мінімального платежу проводиться в наступному порядку: строк погашення відсотків - щомісячно за попередній місяць; строк погашення кредиту - в повному обсязі, не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці (в полі MONTH).

Встановивши, що строк дії кредитного договору закінчився 28 жовтня 2011 року, останнє внесення грошових коштів на погашення зобов'язань було здійснено 10 лютого 2014 року, а банк звернувся до суду з позовом 05 квітня 2017 року, тобто поза межами трьохрічного строку позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, відповідно до положень статей 256, 261, 267 ЦК України з урахуванням поданої відповідачем заяви та відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Доводи касаційної скарги про те, що з відповідача підлягають стягненню проценти у межах строку позовної давності по кожному платежу за час фактичного користування кредитними коштами не спростовують встановлених судами обставин щодо пропуску банком строку позовної давності та обґрунтованих висновків про відмову у позові з цих підстав.

Крім того, зі спливом строку кредитування припиняється право позивача нараховувати проценти за кредитом, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18.

З урахуванням встановлених судами обставин щодо закінчення строку дії кредитного договору доводи касаційної скарги банку про нарахування і стягнення процентів у межах строку позовної давності по кожному платежу за час фактичного користування коштами є необґрунтованими.

Під час апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтував неприйняття поданих банком нових доказів на стадії апеляційного провадження та мотивував свої висновки щодо перевірки встановлених судом першої інстанції обставин.

Аргументи касаційної скарги у переважній більшості є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, які належним чином перевірені під час апеляційного розгляду справи та, обґрунтовані висновки щодо яких викладені у мотивувальній частині постановленої апеляційним судом ухвалі.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 30 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська