Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2020 року у справі №442/2686/18

Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 442/2686/18

провадження № 61-5313св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної М. А.,

третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Любов Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2018 року у складі судді Курус Р. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2020 року в складі колегії суддів:

Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М. А., в якому просили припинити договір іпотеки, укладений 25 грудня 2007 року між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В., за яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, припинити обтяження вказаної квартири, зобов'язати приватного нотаріуса виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження майна та зняти заборону відчуження зазначеного майна, виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження цього майна.

Позовна заява обґрунтована тим, що 25 грудня 2007 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 674/07/03, згідно якого позивач отримав у позику грошові кошти в сумі 19 600,00 дол. США.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір від 25 грудня 2007 року, де іпотекодавцем виступає ОСОБА_2. В іпотеку передано квартиру АДРЕСА_2.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 грудня 2015 року задоволено позовні вимоги ПАТ "ВіЕйБі Банк" та стягнено з ОСОБА_1 12
4936,12 грн. Дане рішення суду виконано в повному обсязі, про що свідчить постанова державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Дрогобицький міськрайонний ВДВС ГТУЮ у Львівській області) Костишин Н. Р. від 20 лютого 2018 року про закінчення виконавчого провадження.

Однак, звернувшись в банк з проханням надати відповідні документи про повернення кредитних коштів, позивачам було відмовлено в зв'язку з тим, що наявна заборгованість.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що у зв'язку із скасуванням постановою Верховного Суду рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 30 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2016 року та стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2007 року у розмірі 151 383,97 грн, з яких: заборгованість за тілом та відсотками по кредиту у розмірі 6 457,05 дол. США (кредит у розмірі 5 988,00 дол. США та відсотки у розмірі 469,05 дол. США), що в гривневому еквіваленті становить 142 529,82 грн; штраф за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 8 854,15 грн, у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на час ухвалення оскаржуваного рішення суду існувала заборгованість за вказаним кредитним договором.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 442/266/18, витребувано її з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що дія кредитного договору була припинена внаслідок направлення вимоги про дострокове погашення боргу та пред'явлення позову з аналогічними вимогами. Сума боргу за вказаною вимогою була сплачена у повному обсязі, а тому зобов'язання за вказаною вимогою, що виникли безпосередньо з умов кредитного договору та за які апелянт поручився є виконаними. Будь-які нарахування відсотків чи інших платежів, що визначені кредитним договором після пред'явлення позову є безпідставними. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Зазначені висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 456/3745/16, від 16 грудня 2019 року у справі № 127/25921/16, від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19, від 16 лютого 2020 року у справі № 506/6/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 569/23247/18, від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15, від 19 вересня 2018 року у справі № 643/16336/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 473/825/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 186/1974/14-ц, що не були враховані судами під час розгляду справи.

Судами не враховано, що банк втратив право пред'являти позов у зв'язку із пропуском строків позовної давності. Банк мав право пред'являти вимого до іпотекодавця починаючи від дня невиконання боржником забезпечене іпотекою зобов'язання, тобто тридцять перший день після отримання вимоги або з моменту подачі позову до суду, аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 757/21623/15.

У постанові Верховного Суду України від 17 січня 2018 року в справі № 910/27064/15, які не були враховані судами обох інстанцій, зазначено, що рішення суду, яке набрало законної сили та виконане боржником та яким з боржника стягнуто остаточну заборгованість, не може бути поставлене під сумнів та не підлягає тлумаченню, в розумінні повноти розміру заборгованості.

Крім того, суди не визначили як саме грошові претензії має до боржника банк та з яких підстав він має право нарахування. У справі яка розглядається зобов'язання за кредитним договором виконані у повному обсязі. Вказана обставина свідчить про те, що, що відбулось припинення основного зобов'язання належним його виконанням, а тому у суду є підстави, передбачені статтею 599, частиною 1 статті 559 ЦК України для визнання припиненим і зобов'язання за договором іпотеки.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що 25 грудня 2007 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 674/07/03, згідно якого позивач отримав у позику грошові кошти в сумі 19 600,00 дол. США на споживчі потреби строком до 24 грудня 2017 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання ОСОБА_1 між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір від 25 грудня 2007 року, де іпотекодавцем виступає ОСОБА_2. В іпотеку передано квартиру АДРЕСА_2.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 грудня 2015 року позов ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" заборгованість за кредитним договором від 25 грудня 2007 року в сумі 124 936,12
грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 судовий збір в дохід держави у розмірі 1 249,36 грн.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 грудня 2015 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 624,68 грн судового збору на користь держави. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Як убачається з постанови державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області Костишин Н. Р. від 20 лютого 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання вищезазначеного рішення суду, закінчено у зв'язку з погашенням заборгованості у розмірі 124 936,10 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням абзацу 6 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язанням має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язанням боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язанням, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1 , 2 статті 554 ЦК України).

Частиною 1 статті 598, статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язанням припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2016 року скасовано. Позов ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" заборгованість за кредитним договором від 25 грудня 2007 року в сумі 151 383,97
грн, з яких: заборгованість за тілом та відсотками по кредиту у розмірі 6 457,05 дол. США (кредит у розмірі 5 988,00 дол. США та відсотки у розмірі 469,05 дол. США), що в гривневому еквіваленті становить 142 529,82 грн; штраф за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 8 854,15 грн, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 873,83 грн з кожного на відшкодування судового збору, сплаченого товариством за подання апеляційної скарги, та по 953,26 грн з кожного на відшкодування судового збору, сплаченого товариством за подання касаційної скарги.

Ураховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що належними та допустимими доказами не підтверджено відсутність заборгованості у боржника перед банком за кредитним договором, та, відповідно, відсутністю підстав для задоволення позову.

Посилання заявника на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року № 456/3745/16, від 16 грудня 2019 року у справі № 127/25921/16, від 03 лютого 2020 року в справі № 569/613/19, від 16 лютого 2020 року у справі № 506/6/17, від 26 лютого 2020 року в справі № 569/23247/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/21623/15, від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15, від 19 вересня 2018 року в справі № 643/16336/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 473/825/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 186/1974/14-ц, та постанові Верховного Суду України від 17 січня 2018 року у справі № 910/27064/15 не заслуговують на увагу, оскільки у зазначених справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, правовідносини не є подібними, вони відрізняються за предметом та підставами позову, змістом позовних вимог та характером спірних правовідносин.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська