Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.05.2024 року у справі №334/1815/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 334/1815/22

провадження № 61-997св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, Філаткіна-Чечина Анжела Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 рокуу складі колегії суддів Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Щодо первісного позову

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, ОСОБА_4 , про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 31 жовтня 2020 року у Дніпровському районному у місті Запоріжжя відділі реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Дніпро) між сторонами зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час шлюбу між сторонами часто виникали сварки та скандали з причини відсутності взаєморозуміння, різних поглядів на життя, внаслідок цього подружжя втратило почуття любові та поваги один до одного. Відповідач неодноразово застосовував до позивачки насильство.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2022 року шлюб між сторонами розірвано.

Після фактичного припинення подружніх відносин, ще до розірвання шлюбу, між сторонами виник спір щодо місця проживання дитини, який було вирішено за спільною усною домовленістю. Оскільки позивачка працювала потижнево, то погодилася на те, що в її робочий тиждень дитина буде знаходитися у батька. Фактично виявилося, що відповідач ніякої участі у вихованні дочки не бере. В обумовлений час перебування у батька дитину забирають баба та дід, які проживають окремо від відповідача. Відповідач з дочкою не спілкується, чим займається дочка він не контролює. Спілкування позивачки з батьками відповідача обмежене у зв`язку з неприязними відносинами, що склалися після розлучення.

3 початку воєнних дій 24 лютого 2022 року відповідач відмовився повернути дитину до місця проживання ОСОБА_1 . Протягом всього періоду з 24 лютого 2022 року і дотепер позивачці не надано можливості спілкування з дитиною.

За таких умов вона вимушена звернутися до суду із з позовом про встановлення місця проживання дитини з матір`ю.

На час подання позову позивачка не має житла на праві власності, проживає в орендованій квартирі, договір оренди укладено на тривалий час. У квартирі, де проживає ОСОБА_1 ,наявні нормальні умови для проживання дитини. Квартира є однокімнатною, але для дочки обладнано окреме спальне місце, куточок для занять, достатньо іграшок та матеріалів для розвитку. Після оголошення воєнного стану позивачка втратила офіційну роботу та перебуває на обліку в Запорізькій районній філії Запорізького обласного центру зайнятості. Але позивачка знаходить можливість заробляти для забезпечення повсякденних своїх потреб та дитини, виконує роботи з прибирання квартир за індивідуальними замовленнями. Така робота надає їй можливість ще більше приділяти уваги спілкуванню з дочкою, її вихованню. Відповідач ніде не працює, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на дочку у розмірі частки всіх видів заробітку (доходу), починаючи з дня подання цієї позовної заяви.

Щодо зустрічного позову

У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, ОСОБА_4 , про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що 31 жовтня 2020 року у Дніпровському районному у місті Запоріжжя відділі реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Дніпро) між сторонами зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2022 року (справа № 334/8824/21) шлюб між сторонами розірвано.

Мати дитини ОСОБА_1 у вихованні дочки участі не бере, коштів на її утримання не надає. Дитина знаходиться на його повному утриманні.

ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із дочкою. Він належно виконує обов`язки з виховання дочки, постійно відвідують з дочкою дитячі майданчики, ходять до парку та на атракціони, їздять на природу з його батьками. ОСОБА_2 постійно купує необхідні речі, книги та іграшки дитині. Вказує, що дитина відвідує дитячий садок.

ОСОБА_2 очікував, що ОСОБА_1 перегляне своє ставлення до їх сімейної ситуації та вони знову будуть жити разом однією сім`єю, але остання не виявила таких намірів, а навпаки почала проживати з іншим чоловіком.

Вважає, що проживання дитини з батьком буде відповідати її інтересам. Зазначає, що він сприятиме належним умовам проживання дочки, її гармонійному розвитку, вихованню та належному матеріальному забезпеченню.

Батьки позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають недалеко від місця проживання позивача за зустрічним позовом і дитини.

ОСОБА_2 працює неофіційно у сфері виготовлення меблів, загальна сума доходу складає приблизно 10 000,00 грн на місяць.

Спиртними напоями ОСОБА_2 не зловживає, у психо- чи нарко-диспансерах на обліку не перебуває.

Комісією відділу по Дніпровському району служби у справах дітей Запорізької міської ради 02 вересня 2022 року складено акт обстежень умов проживання за місцем проживання дитини з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зазначено, що за цією адресою є всі комунікації, підключені та працюють, в наявності меблі, побутова техніка. Для підігріву води є бойлер, пральна машинка. Для виховання, розвитку та проживання дитини створено такі умови: для дитини є окреме ліжко, телевізор, комод, шафа, є дитячий одяг, взуття, іграшки, книжки. У дитини є велосипед, самокат, речі особистого вжитку. У дитини в достатній кількості є все необхідне для відпочинку та розвитку. Також в акті обстежень умов проживання, зазначено, що зі слів дитини ОСОБА_5 вона хоче проживати разом із батьком.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання дитини з батьком та стягнути з ОСОБА_1 аліменти на дочку у розмірі частки всіх видів її заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня подання цієї позовної заяви.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2023 року у складі судді Коломаренко К. А. відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Визначаючи місце проживання малолітньої дитини разом із батьком, суд першої інстанції виходив з того, що між батьками дитини було досягнуто згоди щодо визначення місця проживання дитини, мати дитини ОСОБА_1 не заперечувала проти проживання дитини з батьком, а до суду звернулася з позовом про визначення місця проживання дитини лише тоді, коли не змогла досягнути згоди з батьком дитини щодо подальшого спілкування. Суд не встановив, що за час проживання дитини з батьком у дитини погіршився стан здоров`я чи психологічний стан, чи те, що батько не піклується про дитину, чи не забезпечує її всім необхідним. Суд врахував думку малолітньої дитини щодо проживання з батьком та висновок органу опіки і піклування, який рекомендував визначити місце проживання дитини з батьком.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2023 року скасовано

та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 червня 2022 року до повноліття дитини.

Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час апеляційного перегляду справи сторони узгодили з органом опіки та піклування порядок спілкування з дитиною та фактично дитина наразі по черзі проживає як з батьком, так і з матір`ю.

Апеляційний суд врахував, що і батько, і мати опікуються дитиною та бажають визначити з ними місце проживання дитини, а також те, що і батько, і мати працюють, мають дохід, створили належні умови для проживання дитини.

Апеляційний суд заслухав малолітню дитину та з`ясував, що вона однаково добре ставиться до обох батьків та бажає проживати з обома батьками.

Виходячи з рівного ставлення батьків до виховання дитини у цій справі, апеляційний суд вважав, що важливе значення має малолітній вік дитини, в якому необхідність материнської любові, ніжності, турботи є важливим аспектом її виховання та формування гармонійної особистості, тому суд дійшов висновку про доцільність визначити місце проживання дитини саме з матір`ю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2024 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 рокута залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2023 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц.

Зокрема апеляційній суд безпідставно керувався Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не взявши до уваги, що вона не ратифікована Україною. Апеляційний суд не враховував, що дискримінаційне ставлення та приниження ролі батька є неприпустимим. Батьки мають рівні права стосовно своєї дитини. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки висновку органу опіки та піклування та не врахував найкращі інтереси дитини, а також результати психологічного дослідження дитини, за якими дитина має більш тісний емоційний зв`язок з батьком.

Провадження у суді касаційної інстанції

05 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

25 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дитина ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 8).

31 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб (т. 1, а. с. 9).

Сім`я ОСОБА_1 проживала за адресою: АДРЕСА_2 .

У кінці жовтня 2021 року ОСОБА_2 разом з дитиною залишила місце спільного проживання з ОСОБА_2 , що не оспорюється сторонами та підтверджується поясненнями свідків, а також листом про надання інформації № Ч-01 від 20 травня 2022 року, виданим дошкільним навчальним закладом комбінованого типу № 221 «Пілот» Запорізької міської ради Запорізької області, згідно з яким дитина відвідувала дошкільний навчальний заклад комбінованого типу № 221 «Пілот» Запорізької міської ради Запорізької області з 01 квітня 2021 року, а 28 жовтня 2021 року на підставі заяви ОСОБА_1 дитина відрахована з садочка. 01 листопада 2021 року за заявою ОСОБА_2 дитина знову зарахована до зазначеного дошкільного закладу (т. 1, а. с. 17).

Також відповідно до листа про надання інформації № Ч-01 від 20 травня 2022 року, виданого дошкільним навчальним закладом комбінованого типу №221 «Пілот» Запорізької міської ради Запорізької області на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що у період з 01 квітня до 28 жовтня 2021 року дитиною опікувалися ОСОБА_1 та бабуся ОСОБА_6 (батько в цей час до навчального закладу не приходив); у період з 01 листопада 2021 року до 23 лютого 2022 року дитину приводили до навчального закладу батько ОСОБА_2 , бабуся ОСОБА_6 та дідусь ОСОБА_7 , мати за дитиною приходила один раз (у період з 01 листопада 2021 року до 23 лютого 2022 року).

У листі про надання інформації від 14 вересня 2022 року № Ч-03, виданого дошкільним навчальним закладом комбінованого типу № 221 «Пілот» Запорізької міської ради Запорізької області на ім`я ОСОБА_2 , вказана ідентична інформація, за винятком зазначення про те, що з 01 листопада 2021 року до 23 лютого 2022 року мати дитини до садочку не з`являлася (т. 1, а. с. 118).

Про зміну місця проживання ОСОБА_1 також свідчить копія договору оренди від 19 жовтня 2021 року, згідно з яким ОСОБА_1 орендувала квартиру АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 12).

ОСОБА_1 продовжує проживати за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного 15 липня 2022 року відділом по Хортицькому району служби (управління) у справах дітей, обстежене житло за адресою: АДРЕСА_4 . Умови проживання: квартира винаймається, в квартирі чисто, в наявності меблі: два дивани, письмовий стіл, шафа для одягу; повітряний режим витриманий, газо-, водо-, електропостачання в наявності. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: виділено окреме ліжко, в наявності дитячі речі, іграшки, книжки (т. 1, а. с. 52).

Також з акту вбачається, що за адресою проживання ОСОБА_1 проживає ОСОБА_10 , 1988 року народження, який є співмешканцем ОСОБА_2 .

З 24 травня 2022 року ОСОБА_1 перебуває на обліку як шукач роботи у Запорізькій районній філії Запорізького обласного центру зайнятості, статус безробітного не надано, допомогу по безробіттю не отримує, що підтверджується довідкою Запорізької районної філії Запорізького обласного центру зайнятості. Зі слів ОСОБА_1 на час подання позову вона працює неофіційно в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що підтверджується і поясненнями сторін та свідками (т. 1, а. с.15).

У жовтні 2021 року між сторонами досягнуто усної згоди щодо місця проживання дитини з батьком.

З 27 жовтня 2021 року дитина проживає з ОСОБА_2 .

З 03 грудня 2021 року дитина проживає з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 119, 135-136).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 02 вересня 2022 року, складеного спеціалістами відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, за адресою проживання ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) проживає малолітня ОСОБА_5 . Умови проживання задовільні, всі комунікації підключені та працюють. В наявності меблі, побутова техніка, для підігріву води є бойлер, пральна машина. Для дитини є окреме ліжко, телевізор, комод, шафа, є одяг взуття, іграшки, книжки. У дитини є все необхідне: велосипед, самокат, речі особистого вжитку, у достатній кількості все необхідне для відпочинку, розвитку (т. 1 а. с. 115-116).

Також під час обстеження умов проживання з малолітньою ОСОБА_5 проведено індивідуальну бесіду, про що складено відповідну довідку. Бесіда відбувалася для з`ясування думки дитини щодо визначення її місця проживання з матір`ю/батьком, проводилась індивідуально, без присутності батька та інших дорослих за її фактичним місцем проживання (в домашніх комфортних для неї умовах). ОСОБА_5 повідомила, що хоче мешкати з батьком. На час розмови дитина була відкрита до спілкування, контакт змістовний, встановлюється легко, невимушено, поведінка - адекватна ситуації, ознак тривоги не виявляла (т. 2, а. с. 141).

Суд установив, що з жовтня 2021 року до липня 2022 року ОСОБА_1 мала несистематичні побачення з дитиною, а дитина проживає з батьком, що встановлено із пояснень свідків і сторін у судовому засіданні та підтверджується наданими органами опіки і піклування документами.

З відомостей, наданих КНП «Центр первинно медико-санітарної допомоги № 9» вбачається, що в педіатричній амбулаторії № 10 спостерігається ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Декларацію про вільний вибір лікаря на медичне обслуговування укладено з лікарем-педіатром ОСОБА_14 . До центру на прийом до лікаря-педіатра за останній рік з`являється батько ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 117).

З копії квитанції від 08 жовтня 2022 року, наданої ОСОБА_2 , вбачається, що дитина відвідує заняття шкоди гарних манер (т. 1, а. с. 202).

Відповідно до висновку про визначення місця проживання дитини від 17 січня 2023 року орган опіки та піклування дійшов висновку, що проживання малолітньої ОСОБА_5 з батьком відповідає принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи (т. 2, а. с. 55-57).

Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що сторони мають бажання та намір опікуватися дитиною та наполягають на тому, щоб суд залишив з ними дитину, а також сторони узгодили з органом опіки та піклування порядок спілкування з дитиною та фактично дитина наразі по черзі перебуває як з батьком так і з матір`ю.

Також апеляційний суд заслухав думку малолітньої ОСОБА_5 , яка зазначила що бажає проживати з обома батьками.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Визначаючи місце проживання малолітньої дитини разом із батьком, суд першої інстанції виходив з того, що між батьками дитини було досягнуто згоди щодо визначення місця проживання дитини і мати дитини не заперечувала проти проживання дитини з батьком. Суд не встановив, що за час проживання дитини з батьком у дитини погіршився стан здоров`я чи психологічний стан, чи те, що батько не піклується про дитину, чи не забезпечує її всім необхідним. Суд врахував думку малолітньої дитини щодо проживання з батьком та висновок органу опіки і піклування, який рекомендував визначити місце проживання дитини з батьком.

Апеляційний суд, виходячи з рівного ставлення батьків до виховання дитини у цій справі, вважав, що важливе значення має малолітній вік дитини, в якому необхідність материнської любові, ніжності, турботи є важливим аспектом її виховання та формування гармонійної особистості, а тому дійшов висновку про доцільність визначити місце проживання дитини саме з матір`ю.

За положеннями статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.

Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України» (HUNT v. UKRAINE), № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року)).

Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року)).

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім прав батьків стосовно дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки стосовно батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

У справі «М. С. проти України» (рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року) визначено поняття «інтереси дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, щодо підтримки ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю потрібно розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людиниі не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Цаунеґґер проти Німеччини», (ZAUNEGGER v. GERMANY), заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року)).

Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї».

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постановах Верховного Суду у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 718/1796/16-ц (провадження № 61-19885св18), від 02 липня 2020 року у справі № 428/13225/15-ц (провадження № 61-64св19), від 19 травня 2021 року у справі № 686/1379/19 (провадження № 61-18646св20).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено, що закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

У постанові Верховного Суду від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19 (провадження № 61-10379св21) зазначено, що «визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, зокрема тому, що позивач і відповідач працевлаштовані та отримують дохід, мають постійне місце проживання, суд першої інстанції зробив висновок, що обидві сторони можуть забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини. Суди попередніх інстанцій врахували, що ОСОБА_1 не сплачує аліменти на доньку, присуджені з травня 2019 року, та не турбується про забезпечення дитини найнеобхіднішим. У суді апеляційної інстанції пояснення ОСОБА_1 щодо існування заборгованості зводилися до негативного ставлення до відповідача. Також суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_1, посилаючись на те, що ОСОБА_2 та її матір не дають йому можливості спілкуватися з дочкою, до органу опіки та піклування з питання визначення порядку та способу участі у спілкуванні та вихованні дитини не звертався. Апеляційний суд взяв до уваги, що у ОСОБА_1 змінився спосіб життя, він утворив нову сім`ю з іншою жінкою, протягом тривалого часу не виявляв матеріальної турботи про доньку, якій на час ухвалення рішення судом першої інстанції виповнилося 5 років та яка з часу початку окремого проживання батьків тривалий період проживає з мамою та бабусею. Суди також дали оцінку висновку органу опіки та піклування, наданому з приводу вирішення первісного позову, та дійшли переконання, що він не ґрунтується на належно встановлених та досліджених обставинах справи, тому з урахуванням частини шостої статті 19 СК України визнали його таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що залишення малолітньої ОСОБА_3 у її матері ОСОБА_2 є небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дитини. Отже, на час ухвалення оскаржуваних рішень судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, яке призведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. З огляду на такі обставини суди правильно врахували інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту і не встановили вагомих підстав змінювати місце її проживання. Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Виходячи зі встановлених обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, Верховний Суд вважає, що суди, визначаючи місце проживання малолітньої дитини з матір`ю, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, між батьками, визначене судами місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку».

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 623/349/19 (провадження № 61-4654св21) вказано, що «рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та визначаючи місце проживання малолітньої ОСОБА_5 з матір`ю, апеляційний суд виходив з того, що на час апеляційного перегляду справи сторони узгодили з органом опіки та піклування порядок спілкування з дитиною та фактично дитина наразі по черзі проживає як з батьком, так і з матір`ю, однак вважав, що важливе значення має малолітній вік дитини, в якому необхідність материнської любові, ніжності, турботи є важливим аспектом її виховання та формування гармонійної особистості, тому суд дійшов висновку про доцільність визначити місце проживання дитини саме з матір`ю.

Апеляційний суд заслухав малолітню дитину та з`ясував, що вона однаково добре ставиться до обох батьків та бажає проживати з обома батьками.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об`єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, провадження № 61-9115св22).

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновку органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20).

Вирішення спору з дотриманням найкращих інтересів дитини має місце тоді, коли дитині були надані процесуальні права і гарантії, тлумачення закону здійснено на користь дитини, а також належним чином забезпечені потреби, інтереси та бажання дитини.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За частинами другою-четвертою статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону).

Верховний Суд зазначає, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

З огляду на викладені норми, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд має з`ясувати, чи виконав ОСОБА_2 як відповідач за первісним позовом, обов`язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у визначенні місця проживання дитини з матір`ю, та чи довела ОСОБА_1 , що проживання дитини з нею відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Місцевий суд, визначаючи місце проживання малолітньої дитини разом із батьком, виходив з того, що між батьками дитини було досягнуто згоди щодо визначення місця проживання дитини, мати дитини ОСОБА_1 не заперечувала проти проживання дитини з батьком, а до суду звернулася з позовом про визначення місця проживання дитини лише тоді, коли не змогла досягнути згоди з батьком дитини щодо подальшого спілкування.

Суд не встановив, що за час проживання дитини з батьком у дитини погіршився стан здоров`я чи психологічний стан, чи те, що батько не піклується про дитину, чи не забезпечує її всім необхідним. Суд також урахував думку малолітньої дитини щодо проживання з батьком та висновок органу опіки і піклування, який рекомендував визначити місце проживання дитини з батьком.

Оцінка доводів касаційної скарги

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19), на які заявник посилався у поданій касаційній скарзі, вказано, що визначальне значення при вирішенні спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини.

Велика Палата Верховного Суду Верховного Суду у справі № 402/428/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України.

Крім того, законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами існує особистий конфлікт, який негативно впливає на дитину.

Встановлено, що з 27 жовтня 2021 року дитина сторін проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 02 вересня 2022 року, складеного спеціалістами відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, умови проживання за вказано адресою задовільні. Під час обстеження умов проживання з малолітньою ОСОБА_5 проведено індивідуальну бесіду, про що складено відповідну довідку, під час якої вона повідомила, що хоче проживати разом з батьком.

За висновком про визначення місця проживання дитини від 17 січня 2023 року орган опіки та піклування дійшов висновку, що проживання малолітньої ОСОБА_5 з батьком відповідає принципу «найкращих інтересів дитини».

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд не встановили, що вказаний висновок органу опіки та піклування викликає обґрунтовані сумніви у його правильності, повноті та об`єктивності чи під час його складення не було враховано інтереси малолітньої дитини.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, взявши до уваги лише те, що на час апеляційного перегляду справи сторони узгодили з органом опіки та піклування порядок спілкування з дитиною та врахувавши пояснення малолітньої дитини, відібрані у судовому засіданні у присутності психолога, про те, що вона хотіла б проживати з обома батьками, не врахував, що малолітній вік дитини сам по собі не свідчить про наявність підстав для визначення її місця проживання саме з матір`ю, якщо дитина вже тривалий час проживає з батьком у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

ОСОБА_1 не спростувала, що батько сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків стосовно дочки, створивши дитині належні умови проживання, турбується про дитину.

Верховний Суд зауважує, що у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У пункті 3 Висновку № 11 (2008) КРЄС зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

За усталеною практикою ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Бендерський проти України», «Сокуренко і Стригун проти України»), закріплене у статті 6 Конвенції право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується, зокрема, і через право на мотивоване судове рішення, справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Верховний Суд зазначає, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду не є належним чином мотивованим відповідно до вимог статті 382 ЦПК України, про що вказує в касаційній скарзі позивач за зустрічним позовом.

Суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині рішення не виклав мотиви з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову відповідно до статті 382 ЦПК України.

Давши оцінку факту створення належних умов для проживання малолітньої дитини як за місцем проживання батька, так і за місцем проживання матері, апеляційний суд залишив поза увагою дійсний психоемоційний стан дитини, а ОСОБА_1 не підтвердила належними, допустимими і достатніми доказами те, чи буде забезпечено належний розвиток малолітньої дитини у новому, незвичному для неї середовищі, враховуючи, що ОСОБА_1 наразі проживає з ОСОБА_10 , який є її співмешканцем та є сторонньою особою для малолітньої.

Апеляційний суд не врахував, що малолітня ОСОБА_5 тривалий час (станом на час апеляційного перегляду - більше двох років) проживає разом із батьком, дитина має відповідні соціальні контакти за місцем проживання батька, виявляє більшу прихильність до нього, проживає серед знайомих їй з народження людей (бабуся ОСОБА_6 та дідусь ОСОБА_7 ) у безпечному і сталому середовищі.

Також апеляційний суд залишив поза увагою необхідність забезпечення проживання малолітньої ОСОБА_5 разом із батьком з огляду на їхній емоційний зв`язок, що відповідає принципу найкращого забезпечення інтересів дитини, та не спростував доводи ОСОБА_2 щодо недоцільності зміни місця проживання дитини та доцільності такої зміни саме на час перегляду справи в апеляційному порядку лише тому, що сторони узгодили з органом опіки та піклування порядок спілкування з дитиною.

Факт досягнення такої домовленості між батьками має сприяти налагодженню спілкування матері з дочкою та психоемоційного контакту, однак не може бути однозначною та достатньою підставою для зміни місця проживання малолітньої дитини.

Під час розгляду спору щодо місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів самої малолітньої дитини, її віку, враховуючи при цьому його сталі соціальні/родинні зв`язки, місце дошкільного/шкільного навчання, що охоплюють територію його місця проживання, усталений тривалий побут за місцем проживання батька, позитивний психологічний стан дитини.

Постанова апеляційного суду містить узагальнені мотиви про зв`язок матері з дитиною такого віку та необхідність проживання дитини разом із матір`ю без урахування фактичних обставин цієї справи, однак мотивів на спростування висновків місцевого суду про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком не містить. Апеляційними судом не враховано, що зміна місця проживання дитини призведе не тільки до зміни усталених соціальних/родинних зв`язків, а й до порушення усталеного тривалого побуту, що не сприятиме позитивному психоемоційному стану дитини.

Колегія суддів вважає, що на цьому етапі розвитку дитини залишення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 з батьком не порушить її права, а навпаки сприятиме забезпеченню її інтересів, адже за місцем проживання батька дитина має усталений тривалий побут, сталі соціальні/родинні зв`язки, належний рівень життя, задовільні умови для проживання, що у сукупності є необхідним для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Матеріали справи не містять доказів, а суди не встановили, що батько дитини неналежно виконує батьківські обов`язки щодо участі у вихованні малолітньої ОСОБА_5 .

За таких обставин, зважаючи на найкращі інтереси дитини, її прихильність до батька, особу матері, з якою дочка тривалий час спільно не проживає, колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду про доцільність визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з матір`ю призведе до зміни місця проживання малолітньої, порушення її усталеного побуту і способу життя, навчання, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дитину з важкопрогнозованими негативними наслідками та суперечитиме її найкращим інтересам.

За встановлених у цій справі фактичних обставин, а саме соціалізація малолітньої дитини та її інтеграція в умови проживання з батьком (без матері) протягом тривалого часу - більше ніж два роки (станом на день перегляду справи в касаційному порядку), з урахуванням найкращих інтересах дитини буде подальше проживання з батьком, оскільки її повернення до матері у спосіб визначення місця проживання з позивачкою суперечитиме інтересам малолітньої ОСОБА_5 .

Місцевий суд, оцінивши всі обставин справи у їх сукупності, врахувавши найкращі інтереси малолітньої ОСОБА_5 , її права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання у сталому середовищі, з метою дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, дійшов правильного висновку що визначення місця проживання дитини з матір`ю не відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Під час ухвалення всіх рішень, що стосуються дітей, найкращі інтереси останніх мають першочергове значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися. Держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий суд виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскільки постанова апеляційного суду не може вважатися такою, що відповідає наведеним вище нормам матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, а помилково скасоване рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 402 409 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Виходячи із положень статей 133 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі, то понесені ним судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанціїу розмірі 4 294,40 грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2023 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 294,40 грн (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири гривні 40 копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк