Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №537/6255/21
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №537/6255/21

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 537/6255/21

провадження № 61-6565св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

третя особа - Вільна профспілка Південної залізниці,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка підписана представниками Мілешкіним Максимом Михайловичем та ОСОБА_2 , на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів Хіль Л. М., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), третя особа - Вільна профспілка Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 14 листопада 2006 року позивач працює у стрілецькій команді на станції Кременчук Виробничого підрозділу «Полтавській загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Виконує громадські обов`язки голови профкому.

У 2021 році позивач переніс захворювання на COVID-19.

Наказом № 854 від 09 грудня 2021 року позивача відсторонено від роботи, як особу, що ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 або не пред`явила електронний COVID-сертифікат про одужання.

Вважає наказ незаконним, оскільки законом не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19. Відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

В результаті протизаконних дій роботодавця позивач втратив можливість заробляти собі на життя працею.

Позивач просив:

визнати незаконним та скасувати наказ № 854 від 09 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи стрільця;

зобов`язати АТ «Українська залізниця» виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від виконання посадових обов`язків стрільця з 09 грудня 2021 року по день поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог -Вільна профспілка Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, виплати заробітної плати по день поновлення на роботі за час вимушеного прогулу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсторонення від роботи у випадку непроходження повного або часткового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 прямо передбачено діючим законодавством. Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем ані АТ «Українська залізниця», ані суду надано не було. Позивача заздалегідь було попереджено роботодавцем про обов`язковість щеплення працівників проти COVID-19. Таке попередження було оформлене у вигляді листа-ознайомлення та доведено до позивача 27 листопада 2021 року. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання наказу про таке відсторонення із зазначенням строку відсторонення - до усунення причин. Позивача було ознайомлено із наказом під підпис.

Суд першої інстанції зробив висновок, що відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Будь-яких порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача судом не встановлено. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням чи відмовою від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Тому підстави для стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу також відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 лютого 2022 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця», за участю третьої особи -Вільної профспілки Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, виплата плати по день поновлення на роботі за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ № 854 від 09 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_4 від роботи стрільця.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року по 07 березня 2022 року у розмірі 36 564,15 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 540,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов`язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб. За відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним. Відповідачем не надано жодних доказів, що у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і останній у встановленому законом порядку відмовився від цього обов`язкового профілактичного щеплення. Законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення. Відповідачем не надано жодних доказів, що позивач у встановленому законом порядку відмовився від цього обов`язкового профілактичного щеплення.На відповідача, який є роботодавцем позивача, також покладено обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення.

При стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 грудня 2021 року по 07 березня 2022 року в розмірі 36 564,15 грн, суд виходив з вимог статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Суд апеляційної інстанції вважав, що вимоги про поновлення позивача на посаді до задоволення не підлягають, оскільки за змістом норми статті 46 КЗпП України при відстороненні від посади трудові відносини, як і дія трудового договору не припиняються, при цьому працівник тимчасово не допускається до роботи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2022 року АТ «Українська залізниця» подало касаційну скаргу, підписану представниками Мілешкіним М. М. та ОСОБА_2 , в якій просили: скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2022 року; залишити в силі рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 лютого 2022 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, статтю 46 КЗпП України, статтю 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та практика Європейського суду з прав людини», постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» в частині відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Питання відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком, та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 регулюються пунктом 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Зазначений нормативний акт залишився поза увагою суду. Отже, судом не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2022 року залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суд апеляційної інстанції вірно застосував вимоги статті 43 Конституції України, вірно витлумачив вимоги статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Роботодавець повинен був надати можливість позивачу пройти медичний огляд перед профілактичним щепленням або отримати довідку встановленої форми, враховуючи , що позивач перехворів на COVID-19.Суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок, що законних підстав для відсторонення позивача від роботи у відповідача не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Крюківського районного суду м. Кременчук Полтавської області цивільну справу № 537/6255/21.

У вересні 2022 року матеріали цивільної справи № 537/6255/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року касаційне провадження у справі № 537/6255/21 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 537/6255/21, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює у стрілецькій команді на станції Кременчук Виробничого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» стрільцем.

15 листопада 2021 року позивачем на ім`я начальника Виробничого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Караченцева Г. М. надано заяву-заперечення в якій зазначено, що в разі виконання постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року зі змінами, постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу Міністерству охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» буде порушено право на працю позивача, передбачене статтею 43 Конституції України, а також право на заробітну плату, яка є складовою права на працю відповідно до цієї статті.

Відповідно до листа-ознайомлення, позивачу доведено до відома про необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

27 листопада 2021 року складено акт про те, що стрільцю 4 розряду СК Кременчук (вантажної) ОСОБА_1 надано для ознайомлення розпорядження директора виконавчого регіональної філії «Південна залізниця» Уманця М. Г. від 24 листопада 2021 року № Н-40/3374 з додатками. В даному акті зазначено, що ОСОБА_1 ні дати, ні свого підпису не поставив.

Наказом від 09 грудня 2021 року № 854 позивача відсторонено від роботи в Виробничому підрозділі «Полтавський загін воєнізованої охорони» АТ «Укрзалізниця» з 09 грудня 2021 року як особу, що ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та не дала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, або не пред`явила електронний COVID-сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначеним терміном дії). На час відсторонення ОСОБА_1 оплату праці не проводити.

Згідно копії виписки КНМП «Центр медико-санітарної допомоги № 1 м. Кременчука» № 373 із медичної картки амбулаторного хворого, позивач у період з 21 жовтня 2021 року по 03 листопада 2021 року знаходився на листку непрацездатності (гостра респіраторна вірусна хвороба COVID-19).

Згідно наказу № 31/ос від 01 березня 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи з 08 березня 2022 року.

Таким чином вбачається, що, починаючи з 09.12.2021 року по 07.03.2022 року, включно, позивач по справі перебував у вимушеному прогулі.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надав розрахунок заборгованості за час відсторонення його від роботи, яка становить 36 564,15 грн. Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано.

Позиція Верховного Суду

Щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

При розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що його відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує його право на працю;

суди встановили, що ОСОБА_1 працює у стрілецькій команді на станції Кременчук Виробничого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» стрільцем;

наказом від 09 грудня 2021 року № 854 позивача відсторонено від роботи в Виробничому підрозділі «Полтавський загін воєнізованої охорони» АТ «Укрзалізниця» з 09 грудня 2021 року як особу, що ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та не дала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, або не пред`явила електронний COVID-сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначеним терміном дії) без збереження заробітної плати;

при відмові у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що роботодавець діяв у межах повноважень та на підставі положень, визначених законом та підзаконними нормативними актами. Відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Будь-яких порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача судом не встановлено;

задовольнивши позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що відповідачем порушено процедуру відсторонення; відповідачем не надано жодних доказів, що у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і останній у встановленому законом порядку відмовився від цього обов`язкового профілактичного щеплення;

водночас, суди не врахували, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача;

за таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи, але помилився щодо мотивів задоволення.

Щодо стягнення невиплаченого заробітку за час вимушеного прогулу

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що

«у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що позивач з 09 грудня 2021 року по 07 березня 2022 року, включно, перебував у вимушеному прогулі;

в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надав розрахунок заборгованості за час відсторонення його від роботи, яка становить 36 564,15 грн.; вказаний розрахунок відповідачем не спростовано;

отже, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за період відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року по 07 березня 2022 року у розмірі 36 564,15 грн. Проте суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а тому абзац шостий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції належить викласти у такій редакції: «Стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року по 07 березня 2022 року у розмірі 36 564,15 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), дають підстави для висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині частково з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову суду апеляційної інстанції змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, абзац шостий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції викласти в новій редакції, в іншій частину постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

З урахуванням результату розгляду касаційної скарги, підстави для розподілу судового збору відсутні.

Керуючись статями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка підписана представниками Мілешкіним Максимом Михайловичем та ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Абзац шостий резолютивної частини постанови Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2022 року викласти в такій редакції: «Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року по 07 березня 2022 року у розмірі 36 564,15 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук