Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 761/40673/19

провадження № 51-1520км23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеконференції),

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у кримінальному провадженні № 120191400000000460 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Києва,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 94 208, 07 грн у відшкодування матеріальної шкоди та 81 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.

Районний суд установив, що ОСОБА_6 21 квітня 2019 року приблизно о 20:10 в м. Києві керуючи технічно несправним автомобілем DAEWOO LANOS ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та маючи об`єктивну можливість виявити граничний знос малюнку протектора шин задніх коліс із зовнішніх та внутрішніх сторін по колу бігових доріжок (стан яких забороняв експлуатацію транспортного засобу) та відмовитись від експлуатації технічно несправного автомобіля або своїми діями забезпечити технічну справність транспортного засобу, проявив бездіяльність і перебуваючи у стані наркотичного сп`яніння та під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у порушення пунктів 1.3; 1.5; 2.3 підпункт «б»; 2.9 підпункти «а», «б»; 10.1; 11.13; 12.1; 12.4; 13.1 та 31.4.5 підпункт «а» Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), під час руху по проїзній частині на пр-ті Перемоги зі сторони вул. Д. Щербаківського в напрямку вул. А. Туполєва зі швидкістю не менше 59,7 км/год, що перевищує максимально дозволену на цій ділянці дороги швидкість руху (50 км/год), під час перестроювання праворуч збільшив швидкість керованого автомобіля з 62,2 км/год + 2,5 км/год до 75,6 км/год + 3,02 км/год, після чого не зміг об`єктивно оцінити дорожню обстановку та дотриматись безпечного інтервалу до правого бордюрного каменю, і біля буд. № 96 на пр-ті Перемоги створив небезпеку для руху та загрозу для життя і здоров`я громадян, унаслідок чого контактував із бордюрним каменем та виїхав на тротуар де на зупинці громадського транспорту «Невська» скоїв наїзд на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яким було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, від чого останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10 , який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити новий розгляд у цьому суді.

Прокурор вважає, що при перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони обвинувачення суд апеляційної інстанції формально перевірив доводи скарги та дійшов необґрунтованого висновку про залишення цього рішення без змін.

Стверджує, що погодившись із висновком місцевого суду у вироку про призначення засудженому мінімального розміру основного та додаткового покарання апеляційний суд не взяв до уваги факт вчинення ним тяжкого злочину, тяжкість наслідків ДТП - смерть одного потерпілого та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншому, а також керування автомобілем у стані наркотичного сп`яніння і під дією лікарських препаратів, та грубе порушення ПДР - перевищення швидкості і керування автомобілем зі зношеним протектором шин, невизнання вини та відсутність щирого каяття, і неодноразове засудження за вчинення кримінальних правопорушень пов`язаних із незаконним обігом наркотичних засобів.

Відтак вважає, що ухвалене апеляційним судом рішення не є належним чином обґрунтованим та вмотивованим, і таким, що відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений просить залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Позиція учасників в суді касаційної інстанції

Прокурор у судовому засіданні касаційну скаргу підтримала.

Засуджений та його захисник просили залишити оскаржуване судове рішення без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Потерпіла ОСОБА_11 подала до касаційного суду письмове клопотання в якому просила залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржуване рішення без зміни, розгляд справи проводити без її участі та без участі її представника.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.

За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги і вправі вийти за її межі, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Твердження прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_6 судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м`якості, є необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій та даним про особу засудженого.

За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, особу винного, який не перебуває під наглядом лікаря психіатра та перебуває з під наглядом лікаря-нарколога з діагнозом «Розлади психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності». Також судом враховано, що ОСОБА_6 позитивно характеризується за місцем проживання, самостійно утримує малолітню дитину, має постійне місце роботи, однак раніше неодноразово засуджувався за вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, обставину, яка пом`якшує покарання - часткове відшкодування шкоди потерпілим та обставину, яка його обтяжує - вчинення злочину особою, що перебувала в стані наркотичного сп`яніння. При цьому суд узяв до уваги і думку потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , які вважали, що засудженому слід призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі.

З урахуванням цих обставин суд першої інстанції визнав за можливе призначити ОСОБА_6 мінімальне покарання, яке передбачено санкцією кримінального закону за вчинений ним злочин.

Ті обставини, на які посилається прокурор у касаційній скарзі в підтвердження його доводів про невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про його особу, не спростовують правильність висновків суду наведених у вироку.

Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає конкретним обставинам справи, характеру й тяжкості вчиненого злочину та є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів і не суперечить вимогам статей 65-67 КК. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м`якість колегія суддів не вбачає.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора суд апеляційної інстанції ретельно перевірив наведені в ній доводи та дійшов умотивованого висновку про додержання місцевим судом вимог кримінального закону в частині призначення покарання засудженому, а тому ці доводи відхилив та залишив оскаржуваний вирок без змін. У своїй ухвалі апеляційний суд навів обґрунтовані мотиви та підстави, якими він керувався приймаючи таке рішення.

Ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою і за своїм змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.

Під час її касаційної перевірки колегія суддів Верховного Суду не виявила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були би підставами для скасування цього судового рішення.

Тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року щодо ОСОБА_6 без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3