Суд підтвердив належність іменної сторінки Фейсбук особі, яка розміщувала проросійські матеріали завдяки протоколам обшуку, огляду та зняття інформації з електронних інформаційних систем. (Салтівський районний суд м. Харкова №643/2993/23 від 28.08.2026 р.)

29.09.2026
Автор:
Трофіменко Ірина Віталіївна
0
0
501

Фабула судового акту: Чоловіка-пенсіонера було визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 436-2 КК України (виправдовування збройної агресії рф) та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років без конфіскації майна.

Простіше кажучи, на своїй сторінці в Фейсбуці, засуджений розміщав пости наступного характеру:

«Референдум на Донбассе и юге Украины показал что народ желает быть с Россией. Россия возвращает свои территории».
«На Украине бандеровцы заканчиваются, остались только террористы из нато, их тоже скоро не будет».
«А Киеве на майдане прыгали и посылали русских на три веселые буквы, а теперь Крым, Донбас, Херсон и Запорожье послала бандеровцев на эти же три веселые буквы. Кто на очереди?».
«Крым, Донбас, Херсон, Запорожье, по закону Российский, это факт без спорный» та «Напомню что маскали нас освободили от фашистов, думаю это очевидно если вы сами не фашисты».

та іншу, вибачте, «гидоту» на кшталт:

«Народ России с Путиным, он сделает с либералами и предателями точно так как в 1917 г. Пощады не будет. С народом России бог, правда на нашей стороне».
«Украина, Россия, Беларусь то наши исконные земли, кто против тот наш враг».
«Чем быстрее Россия освободит Украину от нацистов тем быстрее мы начнем жить мирно и счастливо. Голову дам на отчисления что эта власть на Украине не восстановит что разрушела. Только Россия сможет восстановить и обеспечить нам мир».

Сам засуджений у суді заявляв, що сторінка у фейсбуці створена під його ім`ям але йому не належить. Також обвинувачений зазначив - і теж на суді, що Росія не закликає вбивати українців, росіяни не кажуть що української нації та української мови не існує, у них є українські школи. А фрази на кшталт «русню надо резать» і є нацизм. Для нього трагедія що Україна, Росія та Білорусь розділилися. А мовляв - пости він писав у щоденник, щоб потім «проаналізувати».

Цікавою в цій справі є не тільки те, що чегового проросійського «очікувальника», засуджено, а те що суд пояснив, з приводу відсутності доказів належності аканту у «Facebook» обвинуваченому та умислу обвинуваченого на поширення публікацій.

Предметом доказування у даному кримінальному провадженні є, зокрема, не лише факт існування відповідних публікацій у соціальній мережі «Facebook», а й те, що саме обвинувачений здійснив їх поширення, що доступ до відповідного облікового запису був відкритим для необмеженого кола осіб, а також що відповідні дії були вчинені умисно.

З аналізу положень ч. 3 ст. 436-2 КК України вбачається, що визначальним є встановлення факту поширення матеріалу відповідного змісту та наявності передбачених законом ознак способу його поширення серед інших осіб.

Саме тому твердження обвинуваченого про те, що відповідні записи нібито були його «особистим щоденником», саме по собі не може спростовувати обвинувачення, якщо сукупністю доказів встановлено, що фактично ці матеріали були розміщені у відкритому обліковому записі соціальної мережі та стали доступними невизначеному колу користувачів.

Так, як убачається з протоколу огляду мобільного телефону «Редмі 4х», вилученого під час обшуку за місцем проживання обвинуваченого, на вказаному мобільному пристрої було здійснено пошук у мережі «Facebook» за ім`ям, унаслідок чого було відкрито відповідний персональний обліковий запис із посиланням на сторінку соціальної мережі.

Особливого значення для оцінки цього доказу набуває не лише сам факт існування сторінки, а сукупність обставин, встановлених під час огляду: сторінка була доступною для необмеженого кола осіб; на ній послідовно розміщувалися саме ті публікації, які становлять предмет обвинувачення; під окремими публікаціями містилися коментарі від імені того самого користувача; зміст цих коментарів узгоджується з тематикою основних публікацій та характеризується єдиною ідеологічною спрямованістю.

Таким чином, суд оцінює зазначені обставини не ізольовано, а у взаємному зв`язку.

Саме по собі твердження особи про те, що певний обліковий запис їй не належить, не є доказом цього факту. Для того щоб така версія могла породжувати обґрунтований сумнів у винуватості, вона повинна мати об`єктивне підтвердження та узгоджуватися з іншими доказами.

Натомість обвинувачений не навів конкретних обставин, які б достовірно пояснювали, яким чином його ім`я та прізвище були пов`язані з відповідним обліковим записом, чому саме на цій сторінці систематично з`являлися матеріали, зміст яких, за його ж поясненнями, відповідав здійсненим ним особисто записом у щоденнику в електронній пошті, а також яким чином треті особи могли отримати доступ до його електронної пошти та використовувати її для керування відповідним обліковим записом.

Також суд звертає увагу на те, що пояснення обвинуваченого з цього приводу не є послідовними.

З одного боку, він категорично заперечує належність йому сторінки. З іншого боку, визнає, що саме під цим ім`ям він зберігав відповідні тексти у своїй електронній пошті, що окремі з них є його власними формулюваннями, а щодо деяких публікацій прямо визнає їх зміст як власне ставлення або власний висновок. До того ж, ці доводи спростовуються показами свідка та зафіксованими у протоколі зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Не приймає суд до уваги аргументи обвинуваченого про те, що його електронну пошту нібито було зламано, після чого треті особи отримали можливість розміщувати в соціальній мережі записи, які він зберігав у власному електронному щоденнику.

Суд враховує, що така версія є припущенням, оскільки обвинувачений не навів конкретних об`єктивних даних щодо факту несанкціонованого доступу до електронної пошти, часу такого доступу, способу його здійснення, особи або осіб, які могли його здійснити, а також не зазначив, які саме обставини дали йому можливість дійти висновку про втручання третіх осіб.

Отже, суд розцінює твердження про злам електронної пошти як спосіб пояснення встановлених доказами обставин, який не має достатнього об`єктивного підтвердження.

Більше того, з протоколу огляду вбачається, що соціальна мережа «Facebook» була відкрита на вилученому у обвинуваченого мобільному телефоні через пошуковий інтерфейс «Google», після чого було здійснено пошук конкретного облікового запису.

Таким чином, відсутність встановленого застосунку не є обставиною, яка виключає технічну можливість доступу до відповідного облікового запису.

Обвинувачений стверджував, що насправді негативно ставиться до дій Російської Федерації щодо України та будь-якої агресії не підтримує.

Суд оцінює це твердження критично, оскільки воно суперечить об'єктивному змісту власних висловлювань самого обвинуваченого.

У цьому випадку має місце не одиничний вислів, який допускає різні тлумачення, а сукупність публікацій, здійснених протягом тривалого часу, які мають спільну спрямованість: представлення територій України як російських, характеристика російської військової присутності як «звільнення», твердження про можливість та необхідність подальшого «повернення» Росією українських територій, а також представлення Росії як сторони, яка нібито здатна забезпечити Україні мир.

Тому подальша заява обвинуваченого про його негативне ставлення до російської агресії об`єктивно суперечить змісту його поведінки, яку суд встановив на підставі досліджених доказів.

При цьому суд виходить із того, що особа, яка поширює відповідні матеріали в умовах повномасштабної війни, не могла не усвідомлювати реального характеру подій, що відбувалися в Україні.

При цьому суд не покладає на обвинуваченого обов`язок доводити свою невинуватість. Однак, оцінюючи його пояснення суд зобов`язаний перевірити їх внутрішню послідовність та відповідність іншим встановленим фактам.

Таким чином, суд вважає, що доводи обвинуваченого про те, що він не користувався соціальною мережею «Facebook», не мав відповідного акаунта, лише зберігав чужі висловлювання для особистого аналізу, не мав наміру їх поширювати, а публікації могли бути розміщені третіми особами внаслідок злому електронної пошти, є неспроможними, оскільки не знаходять достатнього об'єктивного підтвердження та суперечать сукупності досліджених судом доказів.

Навпаки, характер, послідовність та зміст розміщених матеріалів, їх доступність необмеженому колу користувачів, наявність власних коментарів під окремими публікаціями, а також пояснення самого обвинуваченого щодо особистого характеру частини відповідних висловлювань у своїй сукупності свідчать про те, що відповідні матеріали були поширені ним умисно.

Аналізуйте судовий акт: ВИРОК за коментар в соцмережі Facebook, в якому особа закликала до вчинення дій з метою зміни меж території та державного кордону України (Берегівський районний суд Закарпатської області справа № 297/1545/21 від 18.10.2021 р.);

Із судимістю, зате повернув власну колекцію: ВС ККС повернув засудженому за поширення символіки комуністичного тоталітарного режиму у Facebook, його колекцію, оскільки законом не заборонено зберігати таку у приватних колекціях та приватних архівних зібраннях. (ВС ККС №707/2235/21 від 14.10.2025 р.);

Суд наклав адмінштраф за «дрібне хуліганство» у Фейсбук (Постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №303/1004/21 від 09.03.2021);

Автором публікацій і дописів на персональній вебсторінці у соціальній мережі «Фейсбук» є власник вебсторінки, який незалежно від власника вебсайту розміщує інформацію на вебсторінці та управляє нею. (Суд №136/2251/25 від 11.05.2026 р.).

Провадження № 1-кп/643/63/26

Справа № 643/2993/23

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2026 м. Харків

Салтівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

обвинуваченого: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

перекладача: ОСОБА_6 ,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221170000109 від 05.01.2023, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Харкова, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, пенсіонера, інваліда ІІ групи, одруженого, раніше не судимого, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 436-2 КК України,

ВСТАНОВИВ:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним та стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальні правопорушення, винуватим у вчиненні яких визнається обвинувачений.

ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, в тому числі сформованих в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в Україні та глобального інформаційного простору, використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у всіх сферах життя, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, здійснював діяння, з використанням засобів масової інформації та пов`язані з поширенням матеріалів, які містять виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України необмеженому/невизначеному колу осіб.

Так, у ОСОБА_4 , при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, виник та сформувався стійкий злочинний намір, направлений на вчинення кримінального правопорушення, що полягає у поширенні матеріалів, які містять виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України з використанням засобів масової інформації.

28 вересня 2022 року у невстановлений в ході досудового розслідування час, ОСОБА_4 , діючи з метою поширення матеріалів, які містять виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України перебуваючи за місцем свого мешкання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , використовуючи свою сторінку у соціальній мережі «Facebook» під назвою « ОСОБА_7 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), вхід до якої він здійснював через свій мобільний телефон «Редмі 4х», даний обліковий запис є відкритим для перегляду необмеженою кількістю користувачів соціальної мережі «Facebook», поширив наступну публікацію:

«Референдум на Донбассе и юге Украины показал что народ желает быть с Россией. Россия возвращает свои территории».

Дана публікація здійснена під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації на території України, та демонструє публічне виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації територій України.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 436-2 КК України поширення матеріалів в яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, вчинене з використанням засобів масової інформації.

Крім того, 02 жовтня 2022 року у невстановлений в ході досудового розслідування час, ОСОБА_4 діючи повторно, з метою поширення матеріалів, які містять виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, перебуваючи за місцем свого мешкання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , використовуючи свою сторінку у соціальній мережі «Facebook» під назвою « ОСОБА_7 », вхід до якої він здійснював через свій мобільний телефон «Редмі 4х», тобто з використанням засобів масової інформації, поширив через свій мобільний телефон «Редмі 4х» наступну публікацію:

«На Украине бандеровцы заканчиваются, остались только террористы из нато, их тоже скоро не будет».

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 436-2 КК України поширення матеріалів в яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, вчинене повторно, з використанням засобів масової інформації.

Крім того, 17 грудня 2022 року у невстановлений в ході досудового розслідування час, ОСОБА_4 діючи повторно, з метою поширення матеріалів, які містять виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, та виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, перебуваючи за місцем свого мешкання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , використовуючи свою сторінку у соціальній мережі «Facebook» під назвою « ОСОБА_7 », вхід до якої він здійснював через свій мобільний телефон «Редмі 4х», тобто з використанням засобів масової інформації, поширив через свій мобільний телефон «Редмі 4х» наступну публікацію:

«А Киеве на майдане прыгали и посылали русских на три веселые буквы, а теперь Крым, Донбас, Херсон и Запорожье послала бандеровцев на эти же три веселые буквы. Кто на очереди?».

Також під даною публікацією « ОСОБА_7 » написав коментар з текстом:

«Крым, Донбас, Херсон, Запорожье, по закону Российский, это факт без спорный» та

«Напомню что маскали нас освободили от фашистов, думаю это очевидно если вы сами не фашисты».

Дана публікація здійснена під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації на території України, якою ОСОБА_4 демонструє публічне виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації територій України збройними силами країни агресора.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 436-2 КК України поширення матеріалів в яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, вчинене повторно, з використанням засобів масової інформації.

Крім того, 21 грудня 2022 року у невстановлений в ході досудового розслідування час, ОСОБА_4 діючи повторно, з метою поширення матеріалів, які містять виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, перебуваючи за місцем свого мешкання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , використовуючи свою сторінку у соціальній мережі «Facebook» під назвою « ОСОБА_7 », вхід до якої він здійснював через свій мобільний телефон «Редмі 4х», тобто з використанням засобів масової інформації, поширив через свій мобільний телефон «Редмі 4х» наступну публікацію:

«Народ России с Путиным, он сделает с либералами и предателями точно так как в 1917 г. Пощады не будет. С народом России бог, правда на нашей стороне».

Також під даною публікацією « ОСОБА_7 » написав коментар з текстом:

«Украина, Россия, Беларусь то наши исконные земли, кто против тот наш враг».

Дана публікація здійснена під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації на території України, якою ОСОБА_4 демонструє виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, а також фіксує виправдування, визнання правомірною тимчасову окупацію частини території України збройними силами держави-агресора Російської Федерації.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 436-2 КК України поширення матеріалів в яких міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, вчинене повторно, з використанням засобів масової інформації.

Крім того, 25 січня 2023 року у невстановлений в ході досудового розслідування час, ОСОБА_4 діючи повторно, з метою поширення матеріалів, які містять виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, та виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, та виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, перебуваючи за місцем свого мешкання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , використовуючи свою сторінку у соціальній мережі «Facebook» під назвою « ОСОБА_7 », вхід до якої він здійснював через свій мобільний телефон «Редмі 4х», тобто з використанням засобів масової інформації, поширив через свій мобільний телефон «Редмі 4х» наступну публікацію:

«Чем быстрее Россия освободит Украину от нацистов тем быстрее мы начнем жить мирно и счастливо. Голову дам на отчисления что эта власть на Украине не восстановит что разрушела. Только Россия сможет восстановить и обеспечить нам мир».

Дана публікація здійснена під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації на території України, якою ОСОБА_4 демонструє публічне виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, виправдування, визнання правомірною тимчасову окупацію території України.

ІІ. Позиція обвинуваченого.

Обвинувачений у судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що додаток «Facebook» не встановлений на його мобільному телефоні, а «Valera Shybin» - це його електронна пошта. «Facebook» на його електронній пошті знаходиться як «спам». Його електронну взломали та почали виставляти те, що обвинувачений записував у своєму мобільному телефоні. Щодо «референдуму» він вважав, що це нормальна пропозиція, оскільки і Україна за наслідками референдуму вийшла зі складу СРСР. Референдум не є агресією. Україна це його Батьківщина і він не любить того, хто робить зло його країні. Його не влаштовує що дітей закликають до насильства, зокрема фразами «русню треба різати», «москаляку на гіляку». Соціальними мережами він не користується, акаунт « ОСОБА_7 » на фейсбуці йому не належить. На час інкримінованих йому дій обвинувачений користувався мобільним телефоном «Редмі 4х». Пояснити прив`язку своїх даних та ім`я до «Facebook» він не може. Він проконсультувався і дізнався, що навіть якщо не встановлений «Facebook» але є посилання його електронної пошти, то у випадку відкриття електронної пошти третя особа може робити публікації у «Facebook». Наразі він соціальною мережею «Facebook» не користується. На сторінці у «Facebook» окрім ім`я та прізвища ніякої інформації про нього не має. Свою адресу електронної пошти він нікому не давав. Фраза «Референдум на Донбассе и юге Украины показал что народ желает быть с Россией. Россия возвращает свои территории» це не його особиста думка. Цю думку він побачив у соціальних мережах (в ютубі) та записав собі в електронну пошту, де він веде щоденник. Обвинувачений записав цю інформацію з тією метою, щоб потім все проаналізувати та зробити висновки щодо подій, які відбуваються. До цієї фрази він не відноситься ані позитивно, ані негативно. Він ці думки записав оскільки веде щоденник, який він веде з того часу, коли його будинок розбомбили а автомобіль викрали. Фразу «На Украине бандеровцы заканчиваются, остались только террористы из нато, их тоже скоро не будет» обвинувачений записав з метою, щоб у майбутньому дізнатися правий він чи ні. Цю фразу він записав для себе, а не для сторонніх осіб. Про те що в Україні війна він розумів. Фраза «А Киеве на майдане прыгали и посылали русских на три веселые буквы, а теперь Крым, Донбас, Херсон и Запорожье послала бандеровцев на эти же три веселые буквы. Кто на очереди?» це логічний висновок його думок та аналіз того, що відбулося. Ця фраза це його особисте формулювання, яке він записав для себе. Це очевидна інформація, зумовлена його вихованням, оскільки заклики дітей до насильства це не нормально. Запис «Народ России с Путиным, он сделает с либералами и предателями точно так как в 1917 г. Пощады не будет. С народом России бог, правда на нашей стороне» він собі зробив після того, як прослухав Жириновського, як аналіз подій виключно для себе. Під фразою «С народом России бог, правда на нашей стороне» він розумів, що Росія, Україна та Білорусь це один народ, у яких одне коріння та одна віра. Розділити ці народи по вірі неможливо. Фраза «Чем быстрее Россия освободит Украину от нацистов тем быстрее мы начнем жить мирно и счастливо. Голову дам на отчисления что эта власть на Украине не восстановит что разрушела. Только Россия сможет восстановить и обеспечить нам мир» дещо перекручена. Він написав цю фразу на ґрунті того, що його будинок зруйнований і його ніхто не відновить. Обвинувачений підтвердив, що «Чем быстрее Россия освободит Украину от нацистов тем быстрее мы начнем жить мирно и счастливо» це його особисте ставлення, яке він ні з ким не обговорює. Всі ці записи він здійснював виключно на своїй електронній пошті у розділі «то що ви пишете бачите тільки ви», і з цими думками він ділитися ні з ким не збирався. Скільки осіб бачили ці думки обвинуваченому не відомо. До дій Російської Федерації по відношенню до України він ставиться негативно і будь-яку агресію він не визнає і не підтримує, тим паче проти України. Під фразою «Только Россия сможет восстановить и обеспечить нам мир» він розумів те, що Росія проти нацизму, оскільки вона постійно виступає проти нацистів та фашистів і не підтримує нацизм. Під фразою «Россия возвращает свои территории» обвинувачений розумів те, що він виріс у СРСР, служив у радянській армії, і для нього всі 15 республік колишнього СРСР це одна територія. Він давав присягу усім 15 республікам, а не Росії чи Україні чи Білорусії. Обвинувачений вважає що це один народ. Для нього не існує різниці між Росією, Україною чи Білорусією, це все одна земля. Всі ці записи він робив виключно для себе а не для розповсюдження. Умислу розповсюджувати ці записи у нього не було. Його особистий електронний щоденник було кимось викрадено та розповсюджено поза ого волею. Деякі з цих записів він збирав не свої публікації з метою відстеження історичних подій. Як вони потрапили у «Facebook» обвинувачений не знає, він там був зареєстрований 10 років тому під іншим ім`ям, а яким саме не пам`ятає. Йому не сподобалось користуватися цією соціальною мережею та він видалив його з телефону. На його телефоні сторінки « ОСОБА_7 » не має, це його електронна пошта. Викладені у протоколі огляду мобільного телефону обставини заперечує. Всі свої думки він записував на свою сторінку в електронній пошті g.mail «Valera Shybin». Йому на електронну пошту почало приходити дуже багато листів, він їх видаляв. Сторінка у фейсбуці ОСОБА_7 » створена під його ім`ям та йому не належить. Також обвинувачений зазначив, що Росія не закликає вбивати українців, росіяни не кажуть що української нації та української мови не існує, у них є українські школи. А фрази на кшталт «русню надо резать» і є нацизм. Для нього трагедія що Україна, Росія та Білорусь розділилися.

ІІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 436-2 КК України підтверджується:

- ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 07 березня 2023 року у справі № 643/1774/23, якою надано слідчим СА Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 та ОСОБА_9 дозвіл на проведення обшуку за місцем реєстрації ОСОБА_4 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення, а саме мобільних телефонів, комп`ютерної техніки та інших носіїв інформації в яких може міститися інформація щодо виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України;

- протоколом обшуку від 09 березня 2023 року, з якого вбачається що під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , на пропозицію видати вказані в ухвалі документи та предмети ОСОБА_4 заявив, що має мобільний телефон, де він заходить у «Facebook». В ході обшуку було вилучено, зокрема, мобільний телефон «Редмі 4х», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , з сім-картою мобільного оператора «Київстар» з номером НОМЕР_3 , на якому не встановлено жодного паролю та на якому є доступ до соціальної мережі «Valera Shybin» у «Facebook», пароль до якої відсутній. На сторінці маються публікації щодо виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України; відеозаписом обшуку, з якого вбачається як обвинувачений на запитання працівників поліції пояснив що зі свого телефону здійснював публікації у «Facebook»;

- показами свідка ОСОБА_10 , який підтвердив що був присутній як понятий під час обшуку будинку де мешкав обвинувачений. В ході обшуку було вилучено мобільний телефон обвинуваченого та мобільний телефон дружини, а також системний блок і флеш-карти. На погляд свідка будь-яких порушень прав особи не було, працівники поліції поводилися добре, нічого не підкидували. Працівники поліції оглянули мобільний телефон, заходили на сторінку у фейсбуці і на запитання чи належить цей пост обвинуваченому останній відповів «так». Після завершення обшуку телефон був вилучений;

- показами свідка ОСОБА_11 , яка є дружиною обвинуваченого, яка підтвердила факт проведення обшуку за адресою їх місця проживання, в ході якого були вилучені мобільні телефони свідка та її чоловіка. Ці мобільні телефони під час обшуку були оглянуті працівниками поліції та вилучені. Тілесних ушкоджень працівники поліції нікому не завдавали. Про наявність у чоловіка сторінці у фейсбуці та її змістовного наповнення свідку нічого невідомо;

- заявою ОСОБА_4 , згідно з якою він не заперечує проти огляду вилученого у нього під час обшуку мобільного телефону «Редмі 4х» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , з сім-картою мобільного оператора «Київстар» з номером НОМЕР_3 ;

- протоколом огляду від 09 березня 2023 року, з якого вбачається, що було проведено огляд мобільного телефону «Редмі 4х», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , з сім-картою мобільного оператора «Київстар» з номером НОМЕР_3 , доступ до системи якого не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту (пароль відсутній). У пошуковому рядку додатку «Google», який встановлено на вищевказаному мобільному телефоні, введено текст «Facebook», за результатом чого було відкрито соціальну мережу «Facebook», у пошуковому рядку якого введено текст « ОСОБА_7 », за результатом чого відкрито персональну сторінку під назвою « ОСОБА_7 », посилання ІНФОРМАЦІЯ_2 . Даний обліковий запис є відкритим для перегляду необмеженою кількістю користувачів соціальної мережі «Facebook». В ході огляду встановлено, що на вказаному акаунті розміщено публікації користувача « ОСОБА_7 »:

1) «Референдум на Донбассе и юге Украины показал что народ желает быть с Россией. Россия возвращает свои территории».

2) «На Украине бандеровцы заканчиваются, остались только террористы из нато, их тоже скоро не будет».

3) «А Киеве на майдане прыгали и посылали русских на три веселые буквы, а теперь Крым, Донбас, Херсон и Запорожье послала бандеровцев на эти же три веселые буквы. Кто на очереди?».

Також під даною публікацією « ОСОБА_7 » написав коментар з текстом:

«Крым, Донбас, Херсон, Запорожье, по закону Российский, это факт без спорный» та

«Напомню что маскали нас освободили от фашистов, думаю это очевидно если вы сами не фашисты».

4) «Народ России с Путиным, он сделает с либералами и предателями точно так как в 1917 г. Пощады не будет. С народом России бог, правда на нашей стороне».

Також під даною публікацією « ОСОБА_7 » написав коментар з текстом:

«Украина, Россия, Беларусь то наши исконные земли, кто против тот наш враг».

5) «Чем быстрее Россия освободит Украину от нацистов тем быстрее мы начнем жить мирно и счастливо. Голову дам на отчисления что эта власть на Украине не восстановит что разрушела. Только Россия сможет восстановить и обеспечить нам мир»;

- постановою про проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних інформаційних систем, доступ до яких не обмежується її власником від 28 березня 2023 року, відповідно до якої вирішено провести негласну слідчу (розшукову) дію зняття інформації з електронних інформаційних систем, доступ до яких не обмежується її власником, а саме мобільного телефону ТМ «Редмі 4х», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , з сім-картою з номером НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_4 ;

- протоколом зняття інформації з електронних інформаційних систем від 28 березня 2023 року, а саме з мобільного телефону «Редмі 4х», який вилучений під час обшуку за місцем мешкання обвинуваченого. На момент зняття інформації з вищевказаного мобільного телефону останній перебуває у режимі польоту, який вимкнено, на робочому столі мається додаток «Google», в якому у пошуковій стрічці введено текст «Facebook», у пошуковому рядку якого введено текст «Valera Shybin», за результатом чого відкрито персональну сторінку під назвою « ОСОБА_7 », посилання ІНФОРМАЦІЯ_2 , вхід до якої не обмежується подоланням системи логічного захисту. Даний обліковий запис є відкритим для перегляду необмеженою кількістю користувачів соціальної мережі «Facebook». В ході огляду встановлено, що на вказаному акаунті розміщено публікації користувача « ОСОБА_7 »:

2) «На Украине бандеровцы заканчиваются, остались только террористы из нато, их тоже скоро не будет».

Також під даною публікацією « ОСОБА_7 » написав коментар з текстом:

«Крым, Донбас, Херсон, Запорожье, по закону Российский, это факт без спорный» та

«Напомню что маскали нас освободили от фашистов, думаю это очевидно если вы сами не фашисты».

Також під даною публікацією « ОСОБА_7 » написав коментар з текстом:

«Украина, Россия, Беларусь то наши исконные земли, кто против тот наш враг».

- висновком експерта № 6855 від 20 вересня 2024 року за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи, відповідно до якого у наданому тексті протоколу огляду предмету від 09 березня 2023 року міститься інформація щодо виправдовування, визнання збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання тимчасової окупації частини території України. Встановлена інформація міститься у таких реченнях: «Референдум на Донбассе и юге Украины показал что народ желает быть с Россией. Россия возвращает свои территории», «На Украине бандеровцы заканчиваются, остались только террористы из нато, их тоже скоро не будет», «А Киеве на майдане прыгали и посылали русских на три веселые буквы, а теперь Крым, Донбас, Херсон и Запорожье послала бандеровцев на эти же три веселые буквы. Кто на очереди?», «Крым, Донбас, Херсон, Запорожье, по закону Российский, это факт без спорный», «Напомню что маскали нас освободили от фашистов, думаю это очевидно если вы сами не фашисты», «Народ России с Путиным, он сделает с либералами и предателями точно так как в 1917 г. Пощады не будет. С народом России бог, правда на нашей стороне», «Чем быстрее Россия освободит Украину от нацистов тем быстрее мы начнем жить мирно и счастливо. Голову дам на отчисления что эта власть на Украине не восстановит что разрушела. Только Россия сможет восстановить и обеспечить нам мир». Допитаний у судовому засіданні за клопотанням сторони захисту експерт ОСОБА_12 підтвердив висновки, які він виклав за наслідками проведеної експертизи.

Аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінальних правопорушень, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд визнає їх належними та допустимими доказами для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Недопустимості доказів згідно вимог ст. ст. 87-89 КПК України судом не встановлено, оскільки всі докази встановлені, зібрані та досліджені органом досудового розслідування, а згодом судом, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України. Істотних порушень прав та свобод людини, визначених ст. 87 КПК України, судом не встановлено. Досліджені у судовому засіданні докази узгоджуються між собою, та не викликають сумнівів у суду. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи, судом встановлено не було.

Надаючи оцінку доводам обвинуваченого та його захисника суд зазначає таке.

Щодо обшуку

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 236 КПК України ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором. Для участі в проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку має право запросити спеціалістів. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Незалежно від стадії цієї слідчої дії слідчий, прокурор, інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зобов`язані допустити на місце його проведення захисника чи адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу. Обшук житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали слідчого судді повинен відбуватися в час, коли заподіюється найменша шкода звичайним заняттям особи, яка ними володіє, якщо тільки слідчий, прокурор не вважатиме, що виконання такої умови може істотно зашкодити меті обшуку.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 07 березня 2023 року у справі № 643/1774/23 було надано слідчим ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 та ОСОБА_9 дозвіл на проведення обшуку за місцем реєстрації та мешкання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Фактично обшук було проведено слідчим ОСОБА_8 09 березня 2023 року у період часу з 09:24 год. по 11:26 год., а не у нічний час, як вказує захисник.

При цьому КПК України не містить положення про обов`язкову участь захисника під час обшуку, у тому числі у кримінальному провадженні, у якому участь захисника є обов`язковою згідно з вимогами ст. ст. 49 52 КПК України. Тобто навіть обов`язкова участь захисника у кримінальному провадженні за КПК України не передбачає обов`язкової участі захисника в усіх без винятку слідчих діях. Разом з тим, у цьому кримінальному провадженні обшук за місцем проживання обвинуваченого було проведено на підставі ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 07 березня 2023 року, тобто наявність підстав для обшуку була предметом дослідження та оцінки слідчого судді. Обвинувачений, у свою чергу, не висловив клопотання скористатися правовою допомогою адвоката. При цьому, хоча при проведенні обшуків адвокат був відсутній, у суду відсутні підстави вважати, що виявлені речові докази були отримані саме внаслідок відсутності адвоката у значенні ч. 1 ст. 87 КПК України, оскільки присутність чи відсутність адвоката не могла вплинути на їх властивості.

Суд зазначає, що не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів, і не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права Верховного Суду, не будь-яке формальне недотримання вимог закону під час отримання доказу автоматично спричиняє визнання його недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення законодавства істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи. Не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час судового провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 756/10060/17, постанови Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 318/292/18, від 01.11.2022 у справі № 344/2995/15-к, від 04.10.2022 у справі № 295/3910/18).

Разом з цим, захисником під час розгляду справи не обґрунтовано, яким чином порушення, на які він посилається, призвели до порушення прав і свобод обвинуваченого та унеможливили їх реалізацію як під час проведення обшуку, так і під час розгляду справи в суді.

З урахуванням наведеного суд вважає, що доводи сторони захисту є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону. Відтак, підстав для визнання протоколу обшуку та похідних від нього доказів недопустимими відповідно до ст. 87 КПК України суд не вбачає.

Щодо відсутності доказів належності аканту « ОСОБА_7 » у «Facebook» обвинуваченому та умислу обвинуваченого на поширення публікацій

Оцінюючи доводи сторони захисту в цій частині суд виходить із того, що предметом доказування у даному кримінальному провадженні є, зокрема, не лише факт існування відповідних публікацій у соціальній мережі «Facebook», а й те, що саме обвинувачений здійснив їх поширення, що доступ до відповідного облікового запису був відкритим для необмеженого кола осіб, а також що відповідні дії були вчинені умисно.

Одним з основних доводів сторони захисту є твердження обвинуваченого про те, що акаунт « ОСОБА_7 » у соціальній мережі «Facebook» йому не належить, що він соціальною мережею «Facebook» не користувався, а зазначене ім`я є нібито назвою його електронної пошти.

Суд вважає цей довід неспроможним з огляду на сукупність досліджених доказів.

Так, як убачається з протоколу огляду мобільного телефону «Редмі 4х», вилученого під час обшуку за місцем проживання обвинуваченого, на вказаному мобільному пристрої було здійснено пошук у мережі «Facebook» за ім`ям « ОСОБА_7 », унаслідок чого було відкрито відповідний персональний обліковий запис із посиланням на сторінку соціальної мережі.

Особливого значення для оцінки цього доказу набуває не лише сам факт існування сторінки, а сукупність обставин, встановлених під час огляду: сторінка була доступною для необмеженого кола осіб; на ній послідовно розміщувалися саме ті публікації, які становлять предмет обвинувачення; під окремими публікаціями містилися коментарі від імені того самого користувача « ОСОБА_7 »; зміст цих коментарів узгоджується з тематикою основних публікацій та характеризується єдиною ідеологічною спрямованістю.

Таким чином, суд оцінює зазначені обставини не ізольовано, а у взаємному зв`язку.

Саме по собі твердження особи про те, що певний обліковий запис їй не належить, не є доказом цього факту. Для того щоб така версія могла породжувати обґрунтований сумнів у винуватості, вона повинна мати об`єктивне підтвердження та узгоджуватися з іншими доказами.

Також суд звертає увагу на те, що пояснення обвинуваченого з цього приводу не є послідовними.

З одного боку, він категорично заперечує належність йому сторінки « ОСОБА_7 ». З іншого боку, визнає, що саме під цим ім`ям він зберігав відповідні тексти у своїй електронній пошті, що окремі з них є його власними формулюваннями, а щодо деяких публікацій прямо визнає їх зміст як власне ставлення або власний висновок. До того ж, ці доводи спростовуються показами свідка ОСОБА_10 та зафіксованими у протоколі зняття інформації з електронних інформаційних систем від 28 березня 2023 року даними.

За таких обставин, версія про повністю стороннє походження відповідного контенту не узгоджується з іншими встановленими судом обставинами.

Водночас, припущення про можливий злам інформаційного ресурсу не може автоматично нівелювати докази, отримані під час огляду мобільного телефону та дослідження відкритої сторінки «Valera Shybin».

Більше того, версія про стороннє розміщення публікацій не пояснює змістовної узгодженості всього масиву інформації, розміщеної на сторінці, послідовності її появи протягом значного періоду часу, наявності коментарів від імені того самого користувача, а також того, що частину відповідних висловлювань обвинувачений у суді фактично визнав своїми власними записами або власними формулюваннями.

Твердження обвинуваченого про те, що на його мобільному телефоні не було встановлено мобільного застосунку «Facebook», також не спростовує встановлених судом обставин, оскільки сам факт відсутності окремого мобільного застосунку не виключає можливості користування соціальною мережею через веббраузер або інші технічні засоби доступу до мережі Інтернет.

Наведений обвинуваченим аргумент фактично ототожнює відсутність мобільного застосунку з неможливістю користування соціальною мережею, що не відповідає звичайному функціонуванню сучасних інформаційно-телекомунікаційних систем.

Обвинувачений посилався на те, що всі спірні тексти він нібито записував виключно для себе у власному електронному щоденнику, зокрема для подальшого аналізу історичних подій, а не для поширення.

Суд критично оцінює це твердження, оскільки воно суперечить встановленому факту перебування відповідних матеріалів у відкритому акаунті соціальної мережі.

У даному випадку судом встановлено не просто наявність відповідних висловлювань у цифровому середовищі, а їх розміщення на сторінці « ОСОБА_7 » у соціальній мережі «Facebook», відкритій для необмеженого кола користувачів, у тому числі із власними коментарями користувача.

Тому пояснення про те, що обвинувачений не збирався ділитися своїми думками, саме по собі не спростовує факту їх фактичного доведення до відома інших осіб, коло яких не обмежене.

Суд також не може погодитися з поясненнями обвинуваченого, що певні тексти були лише взяті з YouTube або інших соціальних мереж для подальшого аналізу.

По-перше, кримінально-правове значення має не лише авторство первинного тексту, а й факт його подальшого поширення. По-друге, щодо окремих висловлювань сам обвинувачений визнав їх власними формулюваннями або власним ставленням.

Зокрема, щодо висловлювання про те, що «Крим, Донбас, Херсон, Запоріжжя» є російськими «по закону», він фактично пояснював власне розуміння історичної та територіальної належності цих територій. Щодо фрази про те, що «тільки Росія зможе відновити» Україну та забезпечити мир, він прямо зазначив, що це є його особистою думкою.

Отже, пояснення обвинуваченого не свідчать про механічне зберігання виключно чужих матеріалів без їх прийняття чи усвідомлення змісту.

Суд оцінює це твердження критично, оскільки воно суперечить об`єктивному змісту власних висловлювань самого обвинуваченого.

При вирішенні питання про спрямованість умислу суд не може ґрунтуватися виключно на декларативній заяві особи про її внутрішнє ставлення до певного явища. Внутрішня психічна діяльність особи встановлюється шляхом аналізу її поведінки, характеру вчинених дій, змісту поширених нею матеріалів, їх кількості, послідовності, взаємозв`язку та інших об`єктивних обставин.

Суд відхиляє доводи обвинуваченого про відсутність у нього умислу на поширення публікацій, враховуючи систематичність розміщення матеріалів протягом кількох місяців; їх розміщення на відкритій сторінці соціальної мережі; доступність сторінки необмеженому колу користувачів; наявність під публікаціями коментарів від імені того самого користувача; зміст коментарів, які не лише повторюють, а й розвивають ідеї основних публікацій; тематична та ідеологічна однорідність розміщених матеріалів; особисте визнання обвинуваченим авторства або власного ставлення щодо частини спірних висловлювань; усвідомлення ним факту війни та повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України.

За таких обставин доводи про те, що всі матеріали нібито випадково опинилися у відкритому доступі без волі обвинуваченого, суперечать сукупності встановлених фактів.

Відкритий обліковий запис у соціальній мережі «Facebook», за встановлених судом обставин, забезпечував можливість доступу до розміщеної інформації необмеженого та невизначеного кола користувачів. Тому розміщення матеріалів на такій сторінці за своїм способом є поширенням інформації у відкритому інформаційному середовищі. При цьому, суд звертає увагу на загальнодоступний характер соціальних мереж та їх здатність забезпечувати поширення інформації серед необмеженого або невизначеного кола осіб.

Отже, версія обвинуваченого має фрагментарний характер і побудована переважно на припущенні про можливе стороннє втручання, без належного об`єктивного підтвердження такого втручання.

При цьому суд не покладає на обвинуваченого обов`язок доводити свою невинуватість. Однак, оцінюючи його пояснення суд зобов`язаний перевірити їх внутрішню послідовність та відповідність іншим встановленим фактам.

У даному випадку пояснення обвинуваченого не узгоджуються з об`єктивними даними щодо відкритого характеру сторінки, кількості та змісту публікацій, наявності коментарів, тривалості відповідної активності та його власного визнання щодо окремих висловлювань.

Таким чином, суд вважає, що доводи обвинуваченого про те, що він не користувався соціальною мережею «Facebook», не мав відповідного акаунта, лише зберігав чужі висловлювання для особистого аналізу, не мав наміру їх поширювати, а публікації могли бути розміщені третіми особами внаслідок злому електронної пошти, є неспроможними, оскільки не знаходять достатнього об`єктивного підтвердження та суперечать сукупності досліджених судом доказів.

У цьому кримінальному провадженні поширені обвинуваченим матеріали містять не одиничне випадкове формулювання, а послідовний комплекс тверджень, за допомогою яких: збройна агресія Російської Федерації представляється як «повернення» Росією власних територій; окупація українських територій представляється як їх «звільнення»; Російській Федерації приписується законне право на Крим, Донбас, Херсон та Запоріжжя; Росія представляється суб`єктом, який нібито має право та можливість «відновити» Україну; дії Російської Федерації пов`язуються із встановленням миру в Україні; формується уявлення про Україну, Росію та Білорусь як про «исконные земли» одного політичного та територіального простору.

Отже, суд вважає доведеним поза розумним сумнівом, що обвинувачений усвідомлював зміст поширюваних ним матеріалів, розумів їх суспільно-політичне значення, усвідомлював факт збройної агресії Російської Федерації проти України та, незважаючи на це, здійснював їх поширення через відкритий обліковий запис у соціальній мережі, забезпечуючи можливість ознайомлення з ними невизначеного кола осіб.

Таким чином, суб`єктивна сторона інкримінованого кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, а встановлені судом обставини свідчать про усвідомлений, цілеспрямований та повторний характер відповідних дій обвинуваченого.

За таких обставин, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності виключають альтернативну версію подій обвинуваченого про випадкове, несанкціоноване або здійснене невстановленими особами розміщення спірних публікацій.

Посилання сторони захисту на те, що згода обвинуваченого на огляд його мобільного телефону була написана обвинуваченим вже після проведення відповідної слідчої дії жодним чином не підтверджені і судом до уваги не приймаються. Будь-яких доказів на підтвердження того, що сторона захисту зверталася зі скаргами на дії органів досудового розслідування у встановленому законом порядку і компетентним органом було б встановлено фальсифікацію доказів суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене суд визнає доведеною винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 436-2 КК України, а його пояснення щодо відсутності умислу на поширення відповідних матеріалів, неналежності йому облікового запису « ОСОБА_7 », можливого злому електронної пошти та нібито особистого характеру записів такими, що не відповідають встановленим судом фактичним обставинам та спростовуються сукупністю досліджених доказів.

Щодо доводів захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 436-2 КК України за кваліфікуючою ознакою «вчинено повторно»

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 32 КК України повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного кримінального правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним кримінально протиправним наміром.

Таким чином, законодавець розмежовує дві форми множинності кримінальних правопорушень: повторність, за якої кожне з діянь зберігає значення самостійного кримінального правопорушення, та продовжуване кримінальне правопорушення, за якого декілька тотожних діянь утворюють у своїй сукупності одне одиничне кримінальне правопорушення.

У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.06.2010 зазначено, що від повторності злочинів необхідно відрізняти продовжуваний злочин, який відповідно до частини другої статті 32 КК складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним злочинним наміром. Об`єднання тотожних діянь єдиним злочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повторності, оскільки кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) злочину і окремим (самостійним) злочином щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може, а при повторності тотожних злочинів кожен із них має свою суб`єктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину.

За змістом ч. 2 ст. 32 КК України визначальною ознакою продовжуваного кримінального правопорушення є не сама по собі схожість або тотожність окремих діянь, не їх вчинення одним способом та навіть не спільність об`єкта посягання, а їх об`єднання єдиним кримінально протиправним наміром.

Під єдиним умислом розуміється така внутрішня спрямованість особи, за якої ще до початку реалізації першого із низки тотожних діянь особа усвідомлює необхідність вчинення декількох таких діянь для досягнення єдиного, заздалегідь визначеного результату, а кожне наступне діяння є лише черговим елементом реалізації цього первісно сформованого наміру. Водночас при повторності кожне з діянь має самостійний умисел, який виникає щодо кожного окремого епізоду.

Отже, для вирішення питання про правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 суд має встановити не лише тотожність способу вчинення інкримінованих діянь, а насамперед характер умислу обвинуваченого щодо кожного окремого факту поширення матеріалів.

Суд встановив, що 28 вересня 2022 року, 02 жовтня 2022 року, 17 грудня 2022 року, 21 грудня 2022 року та 25 січня 2023 року обвинувачений поширював матеріали через обліковий запис « ОСОБА_7 » у соціальній мережі «Facebook».

При цьому суд враховує, що всі зазначені діяння за своїми об`єктивними ознаками є тотожними у кримінально-правовому розумінні, оскільки полягали у поширенні матеріалів відповідного змісту із використанням засобу масової інформації та охоплювалися диспозицією ч. 3 ст. 436-2 КК України.

Однак сама по собі тотожність діянь не є достатньою для визнання їх продовжуваним кримінальним правопорушенням.

У цьому кримінальному провадженні судом не встановлено таких обставин, які б давали підстави вважати, що ще до 28 вересня 2022 року обвинувачений сформував конкретний, завершений та спрямований на вчинення декількох визначених актів поширення матеріалів кримінально протиправний намір, реалізація якого об`єктивно вимагала б здійснення усіх подальших публікацій.

Навпаки, характер та зміст поведінки обвинуваченого свідчать про виникнення умислу на кожне наступне поширення у конкретній ситуації.

Суд звертає увагу, що сторона захисту, посилаючись на продовжуваний характер кримінального правопорушення, фактично ототожнює єдність загальної спрямованості поглядів особи з єдиним кримінально протиправним наміром, передбаченим ч. 2 ст. 32 КК України. Однак такі поняття не є тотожними.

Наявність у особи певних стійких політичних, історичних або світоглядних переконань, які можуть проявлятися у декількох аналогічних публікаціях, ще не означає, що до початку першого діяння особа мала єдиний конкретизований умисел на вчинення усієї сукупності наступних діянь.

Єдиний кримінально протиправний намір у розумінні ч. 2 ст. 32 КК України передбачає саме єдність умислу на реалізацію певного комплексу тотожних діянь, а не лише схожість мотивів, переконань чи загальної мети.

У даному випадку матеріали провадження не містять доказів того, що на момент першої публікації 28 вересня 2022 року ОСОБА_4 уже прийняв рішення надалі, 02 жовтня, 17 грудня, 21 грудня 2022 року та 25 січня 2023 року, здійснити конкретні наступні публікації.

Не встановлено також, що кількість таких публікацій була заздалегідь визначена обвинуваченим, що їх зміст був ним наперед сформований як єдиний комплекс, або що кожна наступна публікація була необхідною умовою досягнення єдиного кінцевого результату, передбаченого його первісним умислом.

Навпаки, зміст кожної з публікацій істотно відрізняється від попередньої та містить самостійні твердження щодо різних аспектів збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасової окупації українських територій та ставлення до держави-агресора.

Суд також враховує значні часові проміжки між окремими епізодами. Перше діяння мало місце 28 вересня 2022 року, наступне 02 жовтня 2022 року, тобто через чотири дні. Надалі наступне поширення відбулося лише 17 грудня 2022 року, тобто приблизно через два з половиною місяці. Після цього окреме діяння мало місце 21 грудня 2022 року, а останнє 25 січня 2023 року.

Таким чином, встановлені обставини не свідчать про безперервний процес реалізації одного конкретного плану. Навпаки, кожне поширення відділене від попереднього певним часовим проміжком, протягом якого обвинувачений мав реальну можливість припинити відповідну поведінку.

Сам по собі час, безумовно, не є абсолютним критерієм розмежування повторності та продовжуваного кримінального правопорушення. Проте в сукупності з іншими встановленими обставинами часові проміжки між епізодами мають істотне значення для встановлення характеру умислу.

У цьому випадку наступні публікації не були механічним продовженням одного інформаційного повідомлення, технічним завершенням попередньої публікації чи необхідним етапом реалізації єдиного конкретного плану.

Також суд завертає увагу на зміст поширених матеріалів. Хоча всі публікації мають спільну загальну спрямованість, кожна з них є самостійним інформаційним повідомленням із власним змістом та самостійним способом формулювання відповідної позиції.

Не встановлено також єдиного конкретного результату, досягнення якого потребувало б вчинення усіх інкримінованих епізодів.

Для продовжуваного кримінального правопорушення характерним є те, що всі тотожні діяння спрямовані на досягнення одного конкретного кримінально протиправного результату або реалізацію одного конкретного наміру, а кожний окремий акт є елементом його досягнення.

У цьому ж кримінальному провадженні кожна публікація сама по собі вже була завершеним актом поширення матеріалу, доступного невизначеному колу осіб.

Іншими словами, публікація 28 вересня 2022 року була закінченим діянням незалежно від того, чи здійснив обвинувачений будь-які подальші публікації. Те саме стосується публікацій 02 жовтня, 17 грудня, 21 грудня 2022 року та 25 січня 2023 року.

Це відрізняє встановлені у справі обставини від ситуацій, у яких особа заздалегідь формує єдиний план і реалізує його шляхом декількох тотожних дій, кожна з яких є лише частиною єдиного наміру.

Тому суд вважає, що щодо кожного окремого акту поширення матеріалів у обвинуваченого виникав та реалізовувався самостійний умисел.

Для застосування ч. 2 ст. 32 КК України необхідно було б встановити, що всі інкриміновані діяння, незважаючи на їх часову та змістовну відокремленість, були заздалегідь охоплені єдиним кримінально протиправним наміром. Однак таких обставин судом не встановлено.

Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що після вчинення одного завершеного поширення матеріалів обвинувачений у подальшому, у новий момент часу, здійснював наступне поширення.

Те, що усі ці діяння були спрямовані на поширення матеріалів однакового кримінально-правового характеру, не перетворює їх автоматично на одне продовжуване кримінальне правопорушення.

В іншому випадку будь-яка особа, яка систематично протягом тривалого часу вчиняє тотожні кримінально протиправні діяння, могла б уникати кваліфікуючої ознаки повторності лише шляхом посилання на те, що всі такі дії були зумовлені одним загальним переконанням або загальною метою. Такий підхід суперечив би змісту ст. 32 КК України, оскільки нівелював би відмінність між повторним вчиненням самостійних кримінальних правопорушень та одним продовжуваним кримінальним правопорушенням.

У цій справі саме конкретні обставини часові проміжки між публікаціями, їх змістова самостійність, відсутність доказів первісного єдиного плану, різний інформаційний контекст, самостійне формулювання окремих матеріалів та відсутність необхідності наступних публікацій для завершення попередніх дають суду підстави дійти висновку про повторність, а не продовжуваний характер діяння.

Отже, суд дійшов висновку, що доводи захисника про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_4 як одного продовжуваного кримінального правопорушення є необґрунтованими.

Щодо висновку спеціаліста та висновку експерта

Так, на переконання захисника, фактично підставою для складання обвинувального акту слідчим, затвердження його прокурором та направлення його до суду слугував єдиний доказ обґрунтування винуватості висновок спеціаліста ОСОБА_13 , відповідно до якого у публікаціях, які ОСОБА_4 розміщував на своїй сторінці у «Facebook», містяться виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України. Тобто, якби не висновок спеціаліста, то сторона обвинувачення не складала б обвинувальний акт та не направляла його до суду. При цьому, захисник посилається на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою висновок спеціаліста не може бути доказом у кримінальних провадженнях щодо злочинів, до яких відноситься ч. 3 ст. 436-2 КК України. Проте для остаточного доведення вини стороною обвинувачення мала б була бути проведена судова експертиза. Лише на стадії судового розгляду прокурор заявив клопотання про призначення судової експертизи, яке судом було задоволено. При цьому, як клопотання прокурора, так і ухвала суду про призначення експертизи є необґрунтованими та незаконними, що призвело до отримання незаконного висновку експерта. Жодних причин, з яких експертиза не була проведена на стадії досудового розслідування, прокурор так і не зазначив. При цьому, ухвалою суду на вирішення експертизи були поставлені саме правові питання, що суперечить вимогам ст. 242 КПК, згідно з якою не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права. Отже клопотання прокурора про призначення експертизи є формальним та належним чином не вмотивованим, а відтак не повинно було бути задоволено судом. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду захисник зазначає, що направивши до суду обвинувальний акт, сторона захисту визнала зібрані докази достатніми для доведення винуватості, сторона захисту не представляла нових доказів, які б спростовували висновки наданих стороною обвинувачення експертиз, а відтак призначення судом експертизи з метою пошуку нових доказів фактично становить додаткове розслідування, що суперечить засадам кримінального процесу та порушує принцип змагальності.

Суд не в повній мірі погоджується з вищевказаними доводами захисника з наступних підстав.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У даному кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування постановою слідчого від 13 березня 2023 року було залучено спеціаліста доктора філологічних наук, професора, декана українського, мовно-літературного факультету ім. Г.Ф. Квітки-Основяненка Харківського національного педагогічного університету ім. Г.Сковороди ОСОБА_13

20 березня 2023 року спеціаліст ОСОБА_13 надав висновок, згідно з яким публікації обвинуваченого мають антиукраїнське наповнення, містять заперечення, виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, виражають інформацію у вигляді фактичних тверджень з елементами оціночних суджень, мають публічний характер, негативно впливають на сприйняття особами, які з ними ознайомилися та на формування їхнього ставлення до збройної агресії Російської Федерації проти України.

Під час судового розгляду сторона захисту поставила під сумнів допустимість такого висновку, посилаючись, зокрема, на те, що у кримінальному провадженні щодо злочину висновок спеціаліста не може бути доказом.

Таким чином, саме сторона захисту поставила перед судом питання щодо належності та допустимості зазначеного висновку та фактично заперечила можливість використання такого джерела відомостей для підтвердження обставин, які мають значення для кримінального провадження.

За таких обставин прокурор, реагуючи на заперечення сторони захисту, заявив клопотання про призначення судової лінгвістичної експертизи.

Отже, призначення експертизи не було наслідком довільного або безпідставного прагнення сторони обвинувачення створити новий доказ після направлення обвинувального акта до суду, як про це стверджує захисник. Навпаки, необхідність отримання висновку експерта була зумовлена конкретною процесуальною ситуацією, яка виникла безпосередньо під час судового розгляду у зв`язку із запереченнями сторони захисту щодо використання висновку спеціаліста.

У ст. 332 КПК України законодавець прямо передбачив можливість проведення експертизи саме під час судового розгляду. Жодної норми, яка б забороняла стороні обвинувачення звертатися з клопотанням про призначення експертизи після направлення обвинувального акта до суду КПК України не містить.

Навпаки, сама конструкція ст. 332 КПК України свідчить про те, що законодавець виходить із можливості виникнення необхідності у проведенні експертного дослідження саме на стадії судового розгляду.

Тобто прокурор, заявляючи клопотання про призначення експертизи, фактично скористався процесуальним механізмом, передбаченим законом, для перевірки тих обставин, щодо яких сторона захисту висловила заперечення.

Після проведення експертизи та отримання її результатів сторона захисту також заявила клопотання про проведення експертного дослідження, тобто сама вважала можливим та необхідним використання спеціальних знань для перевірки обставин, які мають значення для даного кримінального провадження.

У подальшому захисник своє клопотання про проведення експертизи відкликав.

Таким чином, сторона захисту не була позбавлена можливості реалізувати своє право на використання спеціальних знань, не була усунута від участі у вирішенні питань, пов`язаних із проведенням експертизи, та мала можливість ініціювати проведення відповідного експертного дослідження.

Отже, сторонам було забезпечено реальну можливість відстоювати свої позиції та використовувати передбачені КПК України процесуальні засоби доказування.

Зміст засади змагальності полягає у забезпеченні кожній стороні реальної можливості самостійно обстоювати свою позицію перед незалежним та неупередженим судом, користуючись рівними процесуальними можливостями. Саме таку можливість сторона захисту у цьому кримінальному провадженні мала.

При цьому суд не погоджується з твердженням захисту про те, що проведення експертизи було спрямоване виключно на усунення недоліків доказової бази сторони обвинувачення, оскільки експертиза була призначена у зв`язку з виникненням спору між сторонами щодо можливості використання як доказу висновку спеціаліста та необхідності застосування спеціальних знань для встановлення змісту та спрямованості досліджуваних висловлювань.

Отримання висновку експерта за таких обставин є способом перевірки доказової інформації, яка вже була предметом судового розгляду.

При цьому висновок експерта не створює нових фактичних обставин події. Предметом експертного дослідження були ті самі висловлювання, публікації та коментарі, які наведені в обвинувальному акті та досліджувалися судом.

Отже, проведення експертизи не призвело до зміни фактичних обставин, які ставляться у вину обвинуваченому, не розширило меж обвинувачення та не поставило сторону захисту перед необхідністю захищатися від нових обставин.

Суд також враховує, що експертний висновок не є єдиним доказом, на якому ґрунтується обвинувачення у даному кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів, зокрема, є показання, речові докази, документи та висновки експертів.

У цьому кримінальному провадженні суд оцінює не лише висновок експерта, а всю сукупність досліджених доказів, наданих стороною обвинувачення.

При цьому суд звертає увагу на те, що обвинувачений, заперечуючи свою вину, у своїх поясненнях фактично надав суду власне трактування змісту кожного з досліджуваних висловлювань, пояснюючи, з якою метою, за його твердженням, він їх створював або зберігав, яке значення вкладав у відповідні слова та фрази, а щодо окремих висловлювань прямо зазначив про своє особисте ставлення до їх змісту.

Таким чином, питання змісту та спрямованості висловлювань не встановлюється судом виключно на підставі висновку експерта, який є лише одним із засобів перевірки відповідних обставин, а суд, здійснюючи оцінку доказів у їх сукупності, враховує також самі тексти публікацій, спосіб їх поширення, контекст їх розміщення, коментарі під ними, обставини їх виявлення, а також пояснення самого обвинуваченого щодо змісту та спрямованості цих висловлювань.

Отже, навіть за відсутності висновку експерта суд не позбавлений можливості оцінювати зміст досліджуваних висловлювань як доказів та зіставляти їх із показаннями обвинуваченого й іншими матеріалами кримінального провадження.

За таких обставин твердження захисту про те, що сторона обвинувачення шляхом проведення експертизи фактично отримала єдиний доказ винуватості обвинуваченого, не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.

Експертиза у цьому провадженні не є єдиним джерелом доказування та не має самостійного, наперед визначального значення для вирішення питання про винуватість обвинуваченого. Суд оцінює її висновки у сукупності з іншими доказами, у тому числі з безпосередньо дослідженими судом висловлюваннями, публікаціями та коментарями, обставинами їх розміщення та поясненнями самого обвинуваченого.

Суд також враховує, що закон не відносить проведення лінгвістичної експертизи у кримінальних провадженнях цієї категорії до безумовно обов`язкових експертиз. Відтак її призначення було обумовлене необхідністю використання спеціальних знань у конкретній ситуації, яка виникла під час судового розгляду, а не виконанням встановленого законом обов`язку, без якого кримінальне провадження взагалі було б неможливим.

Звідси випливає, що саме по собі отримання висновку експерта під час судового розгляду не може розцінюватися як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і не тягне за собою недопустимості цього доказу.

При цьому суд не вбачає у призначенні експертизи ознак надання стороні обвинувачення будь-яких процесуальних переваг. Експертизу призначено саме судом у межах судового провадження, а її результати стали предметом безпосереднього судового дослідження та оцінки.

Захист мав можливість ставити під сумнів висновок експерта, заявити клопотання щодо проведення іншого експертного дослідження, ставити питання перед експертом та допитати експерта безпосередньо в суді, а також надавати інші докази на спростування його висновків. Тобто сторона захисту не була поставлена у становище, за якого вона була позбавлена можливості перевірити або спростувати доказ сторони обвинувачення.

З огляду на наведене суд визнає висновок судової лінгвістичної експертизи таким, що отриманий у межах кримінального процесу та у порядку, передбаченому КПК України, а доводи сторони захисту про його недопустимість з підстав порушення принципу змагальності сторін такими, що не знайшли свого підтвердження.

Разом з тим суд наголошує, що визнання висновку експерта допустимим доказом саме по собі не означає визнання його достовірним і достатнім для висновку про винуватість обвинуваченого.

Питання про достовірність та доказове значення висновку експерта суд вирішує в сукупності з усіма іншими дослідженими доказами, у тому числі з урахуванням змісту самих публікацій та коментарів, обставин їх розміщення, результатів огляду мобільного телефону, встановлених під час огляду відомостей щодо облікового запису « ОСОБА_7 », а також пояснень обвинуваченого щодо походження, авторства, мети створення та змісту відповідних висловлювань.

Саме така оцінка відповідає вимогам ст. 94 КПК України та забезпечує ухвалення судового рішення не на підставі одного доказу, а на підставі всієї сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, взаємозв`язок яких суд оцінює у їх сукупності.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що, обґрунтовуючи недопустимість висновку експерта, сторона захисту посилається на порушення принципу змагальності сторін, однак не зазначає, яке саме передбачене кримінальним процесуальним законом право обвинуваченого було порушено у зв`язку з призначенням та проведенням експертизи, у чому конкретно полягало таке порушення та яким чином воно перешкодило обвинуваченому належним чином здійснювати свій захист.

Саме по собі посилання на порушення принципу змагальності без наведення конкретних обставин, які свідчили б про обмеження процесуальних прав сторони захисту, не може бути достатньою підставою для визнання доказу недопустимим.

Як зазначалось судом вище, сторона захисту була присутня під час судового розгляду, мала можливість висловлювати свою позицію щодо клопотань сторони обвинувачення, заперечувати проти призначення експертизи, ставити питання щодо необхідності та обсягу експертного дослідження, ознайомитися з його результатами, висловити свої заперечення щодо висновку експерта, а також використовувати інші передбачені КПК України процесуальні засоби для його перевірки та спростування.

Більше того, після проведення експертизи сторона захисту сама заявила клопотання про проведення експертизи, чим підтвердила наявність у неї реальної можливості використовувати спеціальні знання як засіб відстоювання своєї процесуальної позиції. У подальшому захисник добровільно відкликав зазначене клопотання. Жодних обставин, які б свідчили про те, що суд перешкоджав стороні захисту у реалізації цього права або поставив її у гірше процесуальне становище порівняно зі стороною обвинувачення, судом не встановлено.

Таким чином, сторона захисту не була позбавлена жодної процесуальної можливості, якою вона могла скористатися для спростування висновку експерта. Навпаки, наданими законом можливостями вона користувалася, а відмова від подальшого проведення експертного дослідження була результатом власного процесуального рішення захисту, а не наслідком будь-яких дій чи бездіяльності суду або сторони обвинувачення.

Суд також враховує, що визнання доказу недопустимим є наслідком істотного порушення вимог кримінального процесуального закону при його отриманні. Тому сторона, яка ставить питання про недопустимість доказу, повинна навести конкретні обставини, які свідчать про таке порушення, а не обмежуватися загальним посиланням на порушення засади змагальності.

У даному випадку захисником не наведено конкретного процесуального права обвинуваченого, яке було б обмежене внаслідок призначення експертизи, не зазначено, які саме процесуальні можливості були недоступними для сторони захисту, та не наведено обставин, які б свідчили про те, що захист фактично був позбавлений можливості оспорити висновок експерта або надати суду власні докази на його спростування.

Не зазначено стороною захисту і того, яким чином отримання висновку експерта вплинуло на можливість обвинуваченого особисто реалізовувати свої права у судовому засіданні, надавати пояснення, заперечувати проти доводів сторони обвинувачення, подавати докази та клопотання, користуватися правовою допомогою захисника або висловлювати власне ставлення до досліджуваних висловлювань.

При цьому суд наголошує, що саме по собі виникнення у сторони обвинувачення можливості подати додатковий доказ не означає автоматичного порушення прав сторони захисту. Визначальним є те, чи була сторона захисту поставлена у становище, за якого вона була позбавлена реальної можливості ознайомитися з таким доказом, заперечити проти нього, перевірити його або надати власні докази на його спростування.

Таких обставин у даному кримінальному провадженні не встановлено.

Судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості, а сторона захисту фактично реалізовувала свої права та мала можливість реагувати на кожну процесуальну дію сторони обвинувачення. Тому відсутні підстави вважати, що призначення або проведення експертизи призвело до будь-якого реального обмеження прав обвинуваченого чи порушило справедливий баланс між сторонами.

Також суд зазначає, що судова лінгвістична експертиза - це дослідження тексту, за результатом якого експерт надає письмовий висновок з питань, вирішення яких вимагає застосування спеціальних лінгвістичних знань. Семантико-текстуальною експертизою вирішуються завдання з установлення змісту понять, лексичного значення слів або словосполучень, використаних у тих або інших текстах, їх стилістичної забарвленості, смислового навантаження, характеру інформації, що міститься в текстах (чи може така інформація розглядатися як образлива, чи містить вона загрозу конкретній особі (особам) тощо), тобто вирішуються питання мовленнєвого характеру. Висновок експерта за результатами таких досліджень не є правовою кваліфікацією, а є констатацією об`єктивного змісту тексту з позиції спеціальних знань у галузі семантико-текстуальних експертних досліджень.

Семантико-текстуальне дослідження мовлення - це підвид експертизи писемного мовлення, яка проводиться з метою встановлення об`єктивного змісту, стилістичних та інших мовних особливостей тощо письмового або усного (зміст якого надано у вигляді текстового відтворення) текстів та окремих їх компонентів (фрагментів, висловлювань, термінів, понять, слів та словосполучень), що мають значення для справи. При цьому, відповідно до підпункту 2.2.5 Глави 2 Розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом МЮУ від 08.10.1998 № 53/5 експерту також обов`язково надаються протокол огляду та прослуховування фонограм досліджуваних розмов з їх надрукованим текстом, оформленим відповідно до процесуальних вимог.

Відтак, посилання захисника на те, що на вирішення експерта були поставлені питання для з`ясування питань права суд вважає безпідставними.

За наведених обставин підстав для визнання висновку експерта недопустимим доказом суд не встановив.

Разом з цим, згідно п. 7 ч. 4 ст. 71 КПК України спеціаліст має право надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках, передбачених частиною третьою статті 214 цього Кодексу.

Так як кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 436-2 КК України відповідно до ст. 12 КК України є злочинами, висновок спеціалістів не стосується ідентифікації особи, зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв, слідів вибуху або пострілу, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, сильнодіючих лікарських засобів, даний висновок спеціалістів не може вважатись доказом в цьому кримінальному провадженні.

Про неможливість використання висновку спеціаліста в кримінальних провадженнях у формі злочинів наголосив Верховний Суд в своїй постанові від 25.06.2025 у справі № 487/2802/22.

За таких обставин, висновок спеціаліста суд відхиляє як такий, що не має доказового значення в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4

ІV. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченої відповідно до ст. 66 КК України, не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

V. Мотиви призначення обвинуваченому покарання за вчинені кримінальні правопорушення.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання за вчинені кримінальні правопорушення, суд враховує наступне.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання для досягнення його цілей, визначених у статті 50 КК України.

Правова позиція щодо дотримання справедливості висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Призначаючи обвинуваченому покарання суд враховує характер, спосіб та тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, і спрямовані проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Також при призначенні покарання суд враховує відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також особу обвинуваченого, який є особою похилого віку, раніше не судим, пенсіонер, інвалід ІІ групи, одружений, має постійне місце мешкання, у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра на обліку не перебуває.

Одночасно суд враховує, що обвинувачений не міг не усвідомлювати хід тих подій, які відбувалися в Україні, зокрема, з початком 24 лютого 2022 року повномасштабної збройної агресії РФ проти України та українського народу в цілому, коли ЗМІ, соціальні мережі й мобільні месенджери були переповнені інформацією щодо численних злочинів країни-терориста, тотального насильства, масових вбивств та руйнувань, які засуджував і засуджує увесь цивілізований світ.

Приймаючи до уваги вказані вище обставини, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

При цьому, суд не вбачає підстав для призначення обвинуваченому додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.

Так, згідно з ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Однак у даному випадку обвинувачений не мав корисливого мотиву вчиняючи інкриміновані кримінальне правопорушення. Згідно з Особливої частини КК України вказаний злочин законодавець відніс до кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а тому відсутні підстави для застосування конфіскації майна обвинуваченого.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі № 686/3625/23.

На переконання суду, призначена міра покарання буде розумною відповіддю держави на вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення, надасть можливість обвинуваченому сформувати у своїй свідомості уявлення про неминучість настання відповідальності за можливі вчинені ним протиправні діяння у майбутньому, що буде в свою чергу достатньою превентивною мірою.

Саме таке покарання є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

При цьому, суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 75 КК України, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Підстави звільнення особи від відбування покарання з випробуванням також визначив Верховний Суд у постанові від 19 липня 2018 року у справі № 755/6254/17, де указав, що:

«згідно з законом стаття 75 КК України може бути застосована у тому разі, коли при призначенні покарання, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки звільнення з випробуванням має на меті настання позитивних змін в особистості засудженого та створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві».

Відтак умовою звільнення від відбування покарання з випробуванням є наявність таких соціальних чинників, які б давали суду підстави дійти висновку про виправлення і перевиховання обвинуваченого без відбування покарання.

У даному випадку обвинувачений вчинив умисні кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в умовах повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України.

При цьому інкриміновані йому дії не полягали в одноразовому необережному чи ситуативному висловлюванні. Поведінка обвинуваченого характеризувалася систематичністю та повторністю.

Обвинувачений усвідомлював реальний характер подій, які відбуваються в Україні, однак, незважаючи на це, продовжував поширювати матеріали, у яких агресивні та окупаційні дії держави-агресора представлялися як законні, позитивні або спрямовані на «звільнення» та «відновлення» України.

Зазначені обставини істотно підвищують ступінь суспільної небезпечності вчиненого.

Суд враховує, що протиправна поведінка ОСОБА_4 не була обмежена одним епізодом. Матеріали справи свідчать про неодноразове поширення відповідних тверджень у різні дати, а саме 28 вересня, 02 жовтня, 17 грудня, 21 грудня 2022 року та 25 січня 2023 року. При цьому зміст окремих публікацій доповнювався самостійними коментарями обвинуваченого.

Така поведінка свідчить не про випадкове відхилення від належної правомірної поведінки, а про її повторне відтворення протягом тривалого часу.

Для вирішення питання про можливість застосування статті 75 КК України ця обставина має істотне значення, оскільки характеризує не лише саме діяння, а й особу винного та її ставлення до вчиненого.

При оцінці можливості виправлення ОСОБА_4 суд враховує також зміст поширених ним матеріалів, які мають не випадковий та не нейтральний характер. Вони утворюють цілісну систему поглядів, у межах якої територіальні претензії Російської Федерації на територію України представляються законними, а збройна агресія позитивною та бажаною формою вирішення політичного й територіального питання.

Суспільна небезпечність такого способу поведінки в умовах реальної війни полягає не лише у змісті окремого висловлювання, а й у його поширенні серед інших осіб, що об`єктивно сприяє поширенню наративів держави-агресора та формуванню викривленого сприйняття причин, характеру і наслідків збройної агресії.

Суд враховує, що поширення матеріалів, які виправдовують або визнають правомірною агресію держави, що фактично веде війну проти України, в умовах безпосереднього існування такої агресії має значно вищий рівень суспільної небезпечності. Це зумовлено тим, що інформаційне середовище під час війни безпосередньо впливає на суспільну свідомість, стійкість держави та здатність суспільства протидіяти агресії.

Також суд враховує, що обвинувачений своєї вини не визнав, заперечував належність йому відповідного облікового запису та стверджував, що спірні матеріали були призначені виключно для особистого використання.

Суд не розцінює саме по собі невизнання вини як обставину, що обтяжує покарання, оскільки особа має право на захист та право не визнавати пред`явлене обвинувачення.

Водночас при прогнозуванні можливості виправлення особи суд має враховувати її посткримінальну поведінку та ставлення до вчиненого.

У цій справі позиція обвинуваченого не свідчить про усвідомлення ним суспільно небезпечного характеру своїх дій та критичного ставлення до скоєного. Більше того, заперечуючи вчинення кримінальних правопорушень, обвинувачений водночас пояснював зміст окремих висловлювань таким чином, що фактично підтверджував наявність у нього відповідних поглядів.

Таким чином, суд не встановив достатніх даних, які б свідчили про критичне переосмислення обвинуваченим характеру своєї поведінки та її суспільної небезпечності, що у свою чергу, не дає суду можливості сформувати обґрунтований позитивний прогноз щодо його виправлення без реального відбування покарання.

Таким чином, хоча призначене ОСОБА_4 покарання за своїм видом та строком формально може створювати передумови для розгляду питання про застосування ст. 75 КК України, визначальна умова для такого звільнення у цьому випадку відсутня.

Навпаки, характер та ступінь суспільної небезпечності вчинених кримінальних правопорушень, їх умисний та повторний характер, тривалість протиправної поведінки, вчинення її в умовах повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, зміст поширених матеріалів, їх спрямованість та посткримінальна позиція обвинуваченого у своїй сукупності свідчать про необхідність реального виконання призначеного покарання.

Указані обставини у сукупності з іншими даними щодо особи ОСОБА_4 на переконання суду виключають можливість його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, адже навіть здійснення нагляду з боку органів пробації не забезпечить виправлення і перевиховання обвинуваченого.

Суд також звертає увагу на правову позицію Верховного Суду щодо неможливості застосування статті 75 КК України у разі засудження осіб за вчинення злочинів, передбачених ст. 436-2 КК України й невизнання ними вини, відсутності інших підстав для застосування статті 75 КК України (див. також Постанову від 23 серпня 2023 року в справі № 204/3688/22 (провадження № 51-2399км23), Постанову від 13 вересня 2023 року в справі № 461/3172/22 (провадження № 51-3480км23)).

При цьому суд не залишає поза увагу стан здоров`я обвинуваченого, однак звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 84 КК України особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» від 28.09.1973 року звільнення від відбуття покарання через хворобу з місць позбавлення волі може бути застосоване судом до тих засуджених, які захворіли під час відбуття покарання і ця хвороба перешкоджає відбувати покарання, тобто у випадках, коли дальше утримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров`я чи інших тяжких наслідків.

За наведених обставин суд зазначає, що обвинувачений має право звернутися до суду з клопотанням про звільнення його від відбування покарання за хворобою, відповідно до ст. 537 КПК України, що в подальшому може бути вирішено судом під час виконання вироку відносно нього.

Наразі у матеріалах справи відсутні необхідні належні та допустимі медичні документи, що хвороба обвинуваченого перешкоджає відбувати покарання у вигляді позбавлення волі і утримання обвинуваченого в місцях позбавлення волі загрожує його життю або може призвести до серйозного погіршення здоров`я чи інших тяжких наслідків.

VІ. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Запобіжний захід на стадії досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_4 не обрався. Суд не вбачає підстав для обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого, у тому числі, ч. 1 ст. 249 КК України.

Частиною 1 ст. 96-2 КК України визначені випадки застосування спеціальної конфіскації, зокрема у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;

3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Як на тому наголошено у постановах Верховного Суду у справах № 748/1457/19, № 712/4081/20 при вирішенні питання про спеціальну конфіскацію слід встановити чи не становитиме таке втручання непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном, оскільки спеціальна конфіскація не є покаранням, а належить до інших заходів кримінально-правового характеру, які полягають у передбачених законом обмеженнях прав і свобод особи, що не мають карального навантаження, тому при застосуванні конфіскації майна в кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».

У зв`язку із зазначеним, на підставі статей 96-1 96-2 КК України слід застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати в дохід держави засіб вчинення кримінальних правопорушень - мобільний телефон «Редмі 4х» imei1: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , з сім-картою мобільного оператора «Київстар» з номером НОМЕР_3 .

Витрати на проведення експертизи № 6855 від 20.09.2024 у розмірі 18 932,00 грн. суд стягує з обвинуваченого на користь держави відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Таким чином, арешт на майно, який накладений ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 16.03.2023 у справі № 643/1979/23 (провадження 1-кс/643/335/23) - після набрання вироком законної сили підлягає скасуванню.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до статті 100 КПК України.

Згідно з ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст. ст. 368 374 376 КПК України суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 436-2 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років без конфіскації майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту його фактичного затримання у порядку виконання вироку.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

На підставі ст. ст. 96-1 96-2 КК України конфіскувати на користь держави мобільний телефон «Редмі 4х» imei1: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , з сім-картою мобільного оператора «Київстар» з номером НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати за проведення судово-лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи № 18/14 від 25.06.2024 в сумі 18 932 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять дві) грн.

Арешт на майно, який накладений ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 16.03.2023 у справі № 643/1979/23 (провадження 1-кс/643/335/23) - після набрання вироком законної сили скасувати.

Речові докази:

- DVD- диск марки «Philips» 4,7 Gb з інформацією на ньому після набрання вироком законної сили залишити зберігати у матеріалах кримінального провадження;

- мобільний телефон «Самсунг» imei1: НОМЕР_4 , НОМЕР_5 з сім-картою «ВФ Україна» з номером НОМЕР_6 після набрання вироком законної сили повернути законному володільцю;

- мобільний телефон «Redmi Note 8», imei1: НОМЕР_7 , НОМЕР_8 з сім-картою «Київстар» з номером НОМЕР_9 та з сім-картою «ВФ Україна» з номером НОМЕР_6 вважати таким, що повернутий законному володільцю.

- 6 флеш носіїв інформації, які у паперовому конверті та 2 системних блоки, які у різних полімерних пакетах після набрання вироком законної сили повернути законному володільцю.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1

Зображення (ілюстрація/схема) має виключно візуалізаційний (ілюстративний) та довідковий характер. Малюнок відображає лише загальну логіку статті та/або слова учасників справи, а не автора. Стаття є оціночним судженням автора. У разі суперечності, пріоритет має текст відповідної норми та/або рішення.

0
501

Просмотров
0

Коментарии

Просмотров

Коментарии

Поблагодарить Подписаться на автора Отключить рекламу

Другие наши сервисы:

Бесплатная консультация
Получите быстрый ответ на юридический вопрос в нашем мессенджере , который поможет Вам сориентироваться в дальнейших действиях
ВИДЕОЗВОНОК ЮРИСТУ
Вы видите своего юриста и консультируетесь с ним через экран, чтобы получить услугу, Вам не нужно идти к юристу в офис
ОБЪЯВИТЕ СОБСТВЕННЫЙ ТЕНДЕР
На выполнение юридической услуги и получите самое выгодное предложение
КАТАЛОГ ЮРИСТОВ
Поиск исполнителя для решения Вашей проблемы по фильтрам, показателям и рейтингу

Другие наши сервисы:

Популярные судебные решения

Особа, виключена з військового обліку, НЕ може нести кримінальну відповідальність за ухилення від мо

Чи існує «плесо» у водному кодексі і чи можна розробляти землеустрій на плесо? ( справа №160/27036/2

Неналежний медогляд та сфальсифіковані документи про проходження ВЛК стали підставою для закриття кр

Фізичній особі донарахували податки за систематичні перекази P2P, без декларування та оподаткування

Матір неповнолітнього, який сів за кермо автомобіля і проїхав на жовтий світлофор було визнано винно

Добровільне волевиявлення на продовження військової служби, від особи що вперше вчинила кримінальне

Мы в социальных сетях:

Юридические оговорки

О проекте

Партнёры