Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 233/4473/20

провадження № 51-3627км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

осіб, щодо яких закрито провадження ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),

потерпілого ОСОБА_11 ,

представника ОСОБА_12 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника потерпілого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 та прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК), та

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 365 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 2 роки, з позбавленням спеціального звання на підставі ст. 54 КК - «старший лейтенант поліції».

Цим же вироком ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 365 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 2 роки, з позбавленням спеціального звання на підставі ст. 54 КК - «сержант поліції».

Вирішено питання щодо цивільного позову у провадженні.

За детально наведених у вироку районного суду фактичних обставин, 13 жовтня 2019 року близько 11:15, обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , будучи працівниками поліції, несли службу у складі пішого патруля на залізничному вокзалі ( вул. О. Тихого, 81, м. Костянтинівка Донецької області ), де діючи всупереч вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» не повідомивши прізвище, посаду та спеціальне звання, з метою перевірки документів, звернулись до потерпілого ОСОБА_11 з вимогою пред`явити паспорт громадянина України, на що останній зазначив, що його паспорт знаходиться у дружини, однак назвав поліцейським свої анкетні дані.

Зазначені ОСОБА_11 дані, ОСОБА_6 через мобільний додаток «Telegram» направив до інформаційного центру ГУНП, звідки отримав інформацію, що потерпілий причетний до незаконних збройних формувань, про що поліцейські повідомили ОСОБА_11 та попросили останнього пройти до кімнати поліції, розташованої в приміщенні вокзалу.

Далі, перебуваючи у кімнаті поліції, що розташована в приміщенні залізничного вокзалу, діючи умисно, не маючи підстав для затримання, передбачених ст. 208 КПК та ст. 260 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), без складання протоколу про затримання особи, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомили ОСОБА_11 про затримання до приїзду слідчо-оперативної групи Костянтинівського відділу поліції, та почали його незаконно утримувати.

В подальшому, перебуваючи у кімнаті поліції, розташованій за вказаною вище адресою, ОСОБА_6 , діючи умисно, з мотивів раптово виниклих неприязних відносин, явно виходячи за межі повноважень та перевищуючи владу працівника поліції, без висунення жодних вимог до потерпілого та за відсутності підстав для застосування сили, завдав ОСОБА_11 один удар кулаком правої руки в нирки, чим спричинив йому фізичний біль.

Розуміючи незаконність дій поліцейського та неприбуття слідчо-оперативної групи, ОСОБА_11 заявив про незаконність затримання та бажання самостійно прибути до Костянтинівського відділу поліції для перевірки його причетності до незаконних збройних формувань, в зв`язку із чим, в супроводі ОСОБА_7 покинув приміщення вокзалу.

Далі, в цей же день близько 12:00, перебуваючи навпроти будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , на відстані приблизно 200 метрів від залізничного вокзалу, ОСОБА_11 та ОСОБА_7 наздогнав ОСОБА_6 , який в порушення діючого законодавства та перевищуючи свої службові повноваження дав команду ОСОБА_7 затримати ОСОБА_11 , після чого, обвинувачені, діючи умисно, явно виходячи за межі наданих їм повноважень та перевищуючи владу працівника поліції, з мотивів раптово виниклих неприязних відносин, за відсутності підстав, застосували до ОСОБА_11 прийоми рукопашного бою, а саме схопили руки потерпілого та намагались їх скрутити. В цей час, ОСОБА_6 наніс потерпілому удар кулаком в нирки, після чого, обвинувачені заламали руки ОСОБА_11 за спину, і тягнучи їх догори, повели до кімнати поліції, де незаконно тримали останнього до приїзду слідчо-оперативної групи Костянтинівського відділу поліції.

В результаті вказаних кримінально - протиправних дій, обвинувачені завдали потерпілому фізичного болю та середньої тяжкості і легких тілесних ушкоджень.

Прокурор та потерпілий вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржували.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 17 квітня 2024 року вирок місцевого суду скасував, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.

Вимоги касаційних скарг й узагальнені доводи осіб, які їх подали

У поданих касаційних скаргах:

- прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що апеляційний суд, ухвалюючи протилежне рішення обвинувальному вироку, порушив принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки не допитав свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , не надав оцінки доказам, які суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку, що, на думку прокурора, є істотним порушенням вимог КПК. Акцентує, що лише свідок ОСОБА_15 була безпосереднім очевидцем спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, однак апеляційний суд не врахував її показання належним чином, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам КПК. Додає, що оскільки в матеріалах провадження відсутні будь-які документи, які б підтверджували правомірність затримання потерпілого ОСОБА_11 через його поведінку, тому висновки суду в частині визнання дій потерпілого, як особи, яка була затримана та чинила опір, на думку прокурора, є непідтвердженими та не узгоджуються з дослідженими доказами. В підтримку цього доводу посилається на практику Верховного Суду, викладену у справі № 749/19/22.

- представник потерпілого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_12 просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в цьому суді.

Аргументуючи свою позицію, стверджує, що апеляційний суд дав неправильну правову оцінку діям співробітників поліції ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які не маючи законних для затримання потерпілого ОСОБА_11 , фактично тримали його під своїм контролем, спричинили йому тілесні ушкодження.

Наполягає на тому, що твердження суду апеляційної інстанції про те, що затримання потерпілого доведено поза розумним сумнівом не відповідає дійсності, адже ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не висували щодо ОСОБА_11 офіційних підстав для затримання, не складали щодо нього протоколів на підставі ст. 261 КУпАП або ст. 208 КПК. Зазначає, що про неправомірне затримання потерпілого свідчить також звернення його дружини на лінію «102».

На думку представника, апеляційний суд, визнаючи затримання ОСОБА_11 законним, не встановив його обов`язкових елементів, зокрема: час, підстави затримання, право на захист затриманої особи, тощо.

Акцентує на тому, що апеляційний суд залишив поза увагою факт спричинення тілесних ушкоджень потерпілому поліцейськими, що, на його думку, свідчить про склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.

Підсумовуючи, зазначає про невідповідність ухвали вимогам КПК, оскільки цей суд повинен був розглянути апеляційні скарги і прийняти рішення відповідно до прохальних частин скарг, однак, на думку представника, суд апеляційної інстанції фактично розглянув лише скаргу адвоката ОСОБА_8 , адже лише він просив закрити кримінальне провадження через відсутність складу злочину в діях обвинувачених.

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду адвокат ОСОБА_8 , в інтересах ОСОБА_7 , та адвокат ОСОБА_10 , в інтересах ОСОБА_6 , подали письмові заперечення, в яких кожен окремо висловили незгоду із доводами, викладеними в касаційних скаргах прокурора та представника потерпілого.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в цьому суді, потерпілий ОСОБА_11 та його адвокат ОСОБА_12 підтримали доводи, викладені в його скарзі, просили її задовольнити, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , адвокати ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_16 заперечили проти задоволення касаційних скарг, просили оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є: істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК). Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Крім цього, Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

Відповідно до ст. 370 і ч. 2 ст. 418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК. У мотивувальній частині ухвали мають бути зазначені, зокрема, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали (п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 419 КПК).

Отже, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні ними інкримінованого кримінального правопорушення, місцевий суд вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено в їх сукупності.

Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , а також детально відображених у вироку письмовим доказам у справі, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні ними кримінального правопорушення і кваліфікував їхні дії (кожного окремо) за ч. 2 ст. 365 КК.

Не погодившись із вироком місцевого суду сторона захисту оскаржила його в апеляційному порядку.

Під час апеляційного провадження за скаргами сторони захисту, суд апеляційної інстанції скасував вирок районного суду щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення.

Проте Верховний Суд уважає зазначену позицію апеляційного суду передчасною з огляду на таке.

Згідно зі ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Виходячи з положень указаних статей закону, у разі встановлення апеляційним судом обставин, передбачених ст. 284 КПК, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження має бути належним чином мотивоване та містити аналіз покладених в основу судового рішення доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а в разі надання іншої оцінки доказам, ніж та, яку дав суд першої інстанції, висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими апеляційним судом.

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко- і відеозапису тощо.

Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Однак апеляційний суд, ухвалюючи рішення, відмінне від рішення суду першої інстанції, обмежився дослідженням меншої сукупності доказів, при цьому ряд інших доказів, покладених в основу обвинувального вироку, безпосередньо не дослідив їх, не відобразив їх в оскаржуваному судовому рішенні, не надав їм оцінки та не обґрунтував чому приймає до уваги одні докази, надаючи їм власну оцінку, і відкидає інші.

Таким чином, на думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло за собою передчасний висновок про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, і відповідно до приписів п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення з призначенням нового розгляду в цьому суді.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку і за наявності для цього підстав перевірити обставини кримінального провадження шляхом повторного дослідження доказів, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги представника потерпілого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 та прокурора підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями433, 434, 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги представника потерпілого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 та прокурора - задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3