Історія справи

Ухвала ККС ВП від 16.03.2021 року у справі №464/6656/19

Постанова

Іменем України

17 червня 2021року

м. Київ

Справа № 464/6656/19

Провадження № 51-1268 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С. І.,

суддів: Білик Н. В., Ємця О. П.,

при секретарі Ігнатенку Ю. В.,

за участю прокурора Чабанюк Т. В.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Домінас Г. П.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019140070003152 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.187 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання із випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, та покладено обов'язки відповідно до ст. 76 КК України.

Запобіжний захід у вигляді застави залишений без змін. Після набрання вироком законної сили заставу в розмірі 153680 грн., яка була внесена заставодавцем ОСОБА_2 ухвалено повернути останній.

Скасовано арешт, який накладений ухвалою слідчого судді від 9 грудня 2019 року на майно, що було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

Вирішено питання про речові докази.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року вищевказаний вирок районного суду залишений без змін.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 30 листопада 2019 року, приблизно о 17 годині, маючи умисел на протиправне заволодіння чужим майном шляхом вчинення нападу із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, що зазнала нападу (розбій), поєднаний з проникненням у сховище, з метою незаконного збагачення, прийшов до будинку АДРЕСА_2, у якому знаходиться відділення "Швидко Гроші" ТОВ "Споживчий центр".

Усвідомлюючи, що в даному відділенні є грошові кошти, які можуть знаходитися в сейфі чи іншому спеціально обладнаному сховищі, поставивши собі за мету заволодіти ними, і переконавшись у відсутності в даному приміщенні інших осіб, окрім однієї працівниці, зайшов у приміщення відділення, та діючи умисно, відкрито, направився до ОСОБА_3, яка в цей час сиділа за робочим столом, та погрожуючи ножем, пред'явив вимогу віддати йому грошові кошти. ОСОБА_3 боячись за своє життя та здоров'я, реально сприймаючи погрози ОСОБА_1 та виконуючи його вказівки, провела останнього у відокремлену секцію відділення, доступ до якої мали тільки працівники даної установи, та діючи під примусом останнього відімкнула сейф та передала йому належні ТОВ "Споживчий центр" грошові кошти в сумі 27 090 грн., заволодівши якими ОСОБА_1 з місця вчинення кримінального правопорушення втік, а викраденим розпорядився на власний розсуд.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Не погоджується із висновком суду про визнання обставиною, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю злочину, а відтак рішення про застосування ст. 69 КК України, на переконання прокурора, не можна вважати обґрунтованим і вмотивованим. Зазначає про те, що суд не розмежував і не вказав, які саме обставини справи і дані про особу є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Відсутність претензій з боку потерпілої, в даному випадку, на думку прокурора, не може визнаватися обставиною, яка пом'якшує покарання чи знижує суспільну небезпеку вчиненого. Суд у своєму рішенні не навів жодних нових обставин, окрім тих, що були підставою для застосування ст. 69 КК України, та прийшов до висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, звільнивши від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Суд апеляційної інстанції не врахував і не надав об'єктивної оцінки всім обставинам, які мають значення для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, а саме ступеню тяжкості, обставинам вчинення злочину і даним про особу обвинуваченого, та прийшов до необґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, належних і достатніх мотивів прийнятого рішення не навів. Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржуваний вирок в цій частині без змін, не надав оцінку вказаним обставинам. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду від захисника Домінас Г. П. в інтересах засудженого ОСОБА_1 надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких вона просить залишити ухвалу апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні прокурорпідтримала касаційну скаргу, просила ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник Домінас Г. П. та засуджений ОСОБА_1 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 187 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюється, тому Суд у цій частині судове рішення не переглядає.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Апеляційний суд при перегляді вироку районного суду щодо ОСОБА_1 вказаних вимог кримінального процесуального закону не дотримався.

Із матеріалів справи вбачається, що прокурор, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій вказував на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість. Мотивуючи свої вимоги стверджував, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому більш м'яке покарання, ніж передбачене санкцією ч.3 ст. 187 КК України, всупереч вимогам ст. 69 КК України, не навів достатніх мотивів прийняття такого рішення, не зазначив, яким чином визнані судом у вироку обставини, що пом'якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Зазначав, що суд не в повній мірі врахував причини та умови, що спровокували вчинення ОСОБА_1 особливо тяжкого корисливого злочину, а також дії обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

За правилами ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ч. 1 ст. 69 КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ч. 1 ст. 69 КК України за це кримінальне правопорушення.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положень ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

На думку колегії суддів касаційного суду, апеляційний суд, погоджуючись із рішенням місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 КК України, нижче межі, встановленої санкцією ч. 3 ст. 187 КК України, належним чином не перевірив апеляційних доводів прокурора щодо неправильного застосування ст. 69 КК України, вичерпних мотивів щодо їх спростування в ухвалі не навів.

Зокрема, не врахував у повній мірі і не надав об'єктивної та всебічної оцінки всім обставинам справи, які мають значення для призначення особі покарання. Не надав належної оцінки доводам прокурора про те, яким чиномвстановлені місцевим судом обставини, як пом'якшуючі покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив особливо тяжкий злочин, корисливо-насильницького характеру, який відрізняється підвищеною суспільною небезпекою.

Касаційні доводи прокурора про безпідставне врахування при призначенні покарання ОСОБА_1 із застосуванням положень статті 69 КК України таких обставин як вчинення злочину внаслідок збігу складних особистих обставин (важкі житлово-побутові умови, наявність боргових зобов'язань, складність їх виконання) та відсутність претензій з боку потерпілої, на думку колегії суддів касаційного суду, є обґрунтованими, оскільки вказані обставини, жодним чином не впливають на суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_1 діяння та, відповідно, не знижують ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора, погодився з рішенням суду першої інстанції та визнав обґрунтованим застосування положень ст. 75 КК України, визнавши достатнім для цього врахування тих самих обставини, що стали підставою для застосування положень ст. 69 КК України, та те, що ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має трьох малолітніх дітей та позитивно характеризується за місцем роботи.

На переконання колегії суддів касаційного суду, апеляційний суд не навів достатніх мотивів на спростування доводів прокурора щодо необґрунтованого застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України. Зокрема, не звернув увагу на те, що застосування ст. 75 КК є допустимим тоді, коли висновок про виправлення обвинуваченого без відбування покарання зроблений на підставі об'єктивних даних про тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інших обставин справи.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і вона не відповідає положенням ст. 419 КПК України, а тому на підставі ч. 1 ст. 438 КПК вказане судове рішення підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції, якому необхідно врахувати наведене в цій постанові, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, дати на них вичерпну відповідь й ухвалити справедливе рішення, яке відповідає ч. 1 ст. 438 КПК .

При цьому слід врахувати, що за тих самих фактичних обставин справи, даних про особу засудженого та обставин, які пом'якшують покарання, призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ч. 1 ст. 438 КПК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. І. Кравченко Н. В. Білик О. П. Ємець