Історія справи

Постанова

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 414/875/17

провадження № 51- 5004 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Рибачук Г.А.,

виправданого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 20 грудня 2017 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017130460000375 щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 раніше неодноразово судимого, останній раз 29 грудня 2016 року Кремінським районним судом Луганської області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді трьох років позбавлення волі,

який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кремінського районного суду Луганської області від 11 серпня 2017 року ОСОБА_1 визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та виправданий у зв'язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 20 грудня 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, 27 квітня 2017 року приблизно о 17:00 годині, проник до сараю домоволодіння АДРЕСА_2, звідки повторно, викрав рамку металеву, частину фуговального деревооброблюючого станку та металевий газовий балон, спричинивши потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 750 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону , просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не зазначив з яких підстав визнав її необґрунтованою. Стверджує, що суд не надав оцінки доводам прокурора, що заповіт це документ, який підтверджує право власності на нерухоме майно, а при вирішенні питання належності та допустимості як доказу письмових показань свідка ОСОБА_3 не застосував практику Європейського суду з прав людини, адже ці показання є вирішальним доказом. Вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ст.ст.370, 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор вимоги касаційної скарги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Виправданий ОСОБА_1 заперечив проти задоволення вимог скарги прокурора.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Разом із тим під час касаційної процедури не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, проте сторона обвинувачення не надала суду достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому протиправного діяння.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення, місцевий суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів та дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку. При цьому встановив, що жоден із цих доказів не доводить поза розумним сумнівом, що ОСОБА_1 вчинив інкримінований злочин.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, повторно дослідив докази і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги. Своє рішення суд у відповідності до вимог ст. 419 КПК України належним чином мотивував. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Ухвала в повній мірі відповідає вимогам ст.370 КПК України.

Так, суд обґрунтовано визнав недопустимим доказом протокол допиту свідка ОСОБА_3 та відмовив у його дослідженні, з огляду на те, що показання свідок давала на досудовому слідстві слідчому, а не суду безпосередньо.

Статтею 23 КПК визначено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Приписи зазначеної норми повністю узгоджуються із положеннями ч. 4 ст. 95 КПК України, якою регламентовано, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.

Отже, національним законодавством закріплено обов'язок суду досліджувати докази безпосередньо, а тому кримінальний процесуальний закон містить заборону обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Такий підхід є проявом не лише засади безпосередності дослідження показань, а й засади змагальності та права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд. Це право передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка встановлює, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, має щонайменше такі права: &q?д,;...d) допитувати свідків, які свідчать проти неї, або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків з її сторони на тих самих умовах, що і свідків, які свідчать проти неї&q? т;. Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує на суворому дотриманні правил пункту &q?ат;d&q?ти; ст. 6 Конвенції, вважаючи порушенням Конвенції покладення в основу обвинувального вироку показань свідків, які не були допитані під час дослідження доказів у судовому розгляді (рішення у справах «Костовський проти Нідерландів»від 20 листопада 1989 р.; «Дельта проти Франції» від 19 грудня 1990 p.).

Доводи сторони обвинувачення, що при вирішенні питання належності та допустимості як доказу письмових показань свідка ОСОБА_3, суд не застосував практику Європейського суду з прав людини, а саме не урахував позицію викладену у справах «Хорнкасл та інші проти Об'єднаного королівства» від 16 грудня 2014 року і «Ель Хамаджа (Аль-Хавая) та Тахірі проти Об'єднаного королівства» від 15 грудня 2011 року про те, що можуть визнаватися допустимим доказом показання свідка надані слідчому, в тому випадку коли ці показання є єдиним чи вирішальним доказом у справі, не ґрунтуються на вимогах закону. У даних рішеннях викладено протилежні обставини, де зазначається про можливість визнання допустимим доказом показання свідка, який помер. Відтак, позиція Європейського Суду викладена у зазначених вище справах на які посилається сторона обвинувачення, стосується обставин, що не є тотожними даному кримінальному провадженню, тому посилатися на них у цьому випадку недоцільно.

Крім того, як вбачається із матеріалів кримінального провадження у суді першої інстанції прокурор не забезпечив прибуття в судове засідання свідка обвинувачення - ОСОБА_3, через її похилий вік та хворобу. При цьому, сторона обвинувачення не була обмежена у праві вжити інших заходів, як то допит в порядку ст. 225 КПК України.

Твердження прокурора про ненадання судом апеляційної інстанції відповіді на доводи його апеляції про те, що заповіт це документ який підтверджує право власності на нерухоме майно, теж не є слушними.

Свідоцтво про право власності на майно за заповітом досліджувалося судами, які встановили, що власником будинку та погосподарських споруд по АДРЕСА_2, яке згідно обвинувального акту є місцем вчинення злочину, є ОСОБА_3. Відповідно останній належить майно, яке знаходиться у її домоволодінні за вказаною адресою. Сторона обвинувачення жодним чином не довела та не підтвердила той факт, що власником майна являється син ОСОБА_3 - ОСОБА_5, а відтак його без будь-яких правових обґрунтувань визнано потерпілим у провадженні. Тому, висновки суду про те, що органом досудового розслідування невірно встановлено потерпілого у даному кримінальному провадженні, є правильними та знайшли своє відображення у судових рішеннях.

Обґрунтовано суди послалися на те, що під час судових розглядів, стороною обвинувачення жодним чином не спростовано показання ОСОБА_1, який наполягав на тому, що придбав металобрухт у ОСОБА_3; показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які допомогли вивезти металобрухт в пункт прийому, при цьому ОСОБА_3 їм підтвердила, що продала металобрухт ОСОБА_1; показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які були понятими під час проведення слідчого експерименту та повідомили, що ОСОБА_1 давав суперечливі показання, не підтвердив свою причетність до крадіжки майна; показання потерпілого ОСОБА_2, який повідомляв, що його мати ОСОБА_3 могла дозволити ОСОБА_1 вивезти металобрухт за гроші, про що вона йому повідомила під час розгляду кримінального провадження; показання свідка ОСОБА_10, який стверджував, що ОСОБА_1, 22 квітня 2017 року, в пункті прийому металобрухту чітко вказував про те, що принесений ним метал він придбав.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України,п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 20 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик С.І. Кравченко О.П.Ємець