Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 172/689/18

провадження № 51-16км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватою за ч. 4 ст. 191 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади у банківських установах на строк 2 роки.

Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року вказаний вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій визнали винуватою ОСОБА_7 у тому, що вона як керуюча територіально відокремленим безбалансовим відділенням ІІІ типу № 10003/0403 філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» (далі - Банк) заволоділа грошовими коштами Банку у великому розмірі на загальну суму 202 199,12 грн, які перебували на рахунках клієнтів Банку шляхом зняття їх у банкоматі.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування касаційних вимог захисник стверджує, що:

- суд першої інстанції не навів доказів, які б беззаперечно підтверджували винуватість засудженої;

- у діях ОСОБА_7 відсутній корисливий мотив, оскільки з 08 липня 2016 року по 13 березня 2017 року вона повернула на рахунки клієнтів 62 257,55 грн, а тому наслідки для банку відсутні;

- фактична сума неповернутих коштів становила 129 809,57 грн, а не 202 199,12 грн, у зв`язку з чим відсутній великий розмір як кваліфікуюча ознака за ч. 4 ст. 191 КК, а тому підлягала застосуванню ст. 49 КК;

- засуджена діяла з метою тимчасового використання грошових коштів, а не з метою їх безповоротного утримання, що виключає ознаки ст. 191 КК;

- потерпілим може бути конкретна фізична особа, з рахунків якої знімались кошти, а не банк, як у цьому провадженні;

- кримінальне провадження підлягало закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК;

- після заміни суду місцевий суд не розпочав судовий розгляд спочатку;

- економічна експертиза була проведена на підставі невірно завірених копій банківських документів, а тому є недопустимою;

- надані суду копії документів не були завірені;

- під час виконання вимог ст. 290 КПК не була відкрита постанова про визначення групи прокурорів, яка була долучена лише в апеляційному суді;

- апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- сторона захисту підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити;

- прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги та просила відмовити у її задоволенні.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Наведені у касаційній скарзі захисника аргументи про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків судів фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, встановлених у судових рішеннях, не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, оскільки касаційний суд виступає судом права, а не факту.

Сторона захисту вважає, що дії ОСОБА_7 кваліфіковано не правильно, звертає увагу на те, що остання повернула спершу частину знятих із рахунків коштів, а згодом - всі кошти, акцентує на тому, що вона не мала наміру звертати зняті кошти собі, а лише хотіла їх використати й одразу повернути.

Колегія суддів не погоджується з наведеними аргументами.

З оскаржуваних судових рішень убачається, що ОСОБА_7 визнано винуватою за ч. 4 ст. 191 КК, а саме - у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене у великих розмірах.

Засуджена у місцевому суді свою вину визнала частково. Вона пояснила, що потребувала грошей на лікування близької людини, а тому здійснювала зняття коштів з рахунків клієнтів та розповіла механізм як саме вона це робила.

Тобто фактичні обставини вчиненого діяння сторона захисту не заперечує, однак вважає, що ОСОБА_7 не мала умислу на їх неповернення, що, на думку захисника, виключає її кримінальну відповідальність за ч. 4 ст. 191 КК.

Суд вважає помилковими наведені твердження захисту, оскільки має місце факт вилучення грошових коштів із банківських рахунків особою, яка зловживала своїм службовим становищем. Лише цього факту достатньо для інкримінування особі складу злочину, передбаченого ст. 191 КК.

Той факт, що засуджена надалі повернула кошти, якими незаконно заволоділа, не впливає на кримінально-правову оцінку вчиненого. Також немає кримінально-правового значення повернення коштів частинами.

За фактичними обставинами, встановленими місцевим судом, ОСОБА_7 здійснила у банкоматі зняття грошових коштів клієнтів банку, а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 .

У судових рішеннях встановлено, що сума знятих коштів становила 202 199, 12 грн, що підтверджується висновком службового розслідування від 20 квітня 2017 року, виписками по картковим рахункам клієнтів банку, висновком судово-економічної експертизи від 19 квітня 2018 року № 1364/1365-18, актами перевірок від 31 березня, 05 та 12 квітня 2017 року, зміст яких відображено у судових рішеннях.

Згідно з висновком службового розслідування від 20 квітня 2017 року визнано таким, що підтвердився факт незаконного привласнення коштів, зокрема в. о. філії банку ОСОБА_7 за поточними та картковими рахунками фізичних осіб.

Відповідно до досліджених місцевим судом фотоматеріалів з камер банкомату особа, схожа на обвинувачену, здійснює операції з банкоматом, а з її робочого місця було вилучено платіжні картки на ім`я клієнтів банку, чеки, копії їхніх паспортів тощо.

Твердження захисника, за якими він вказує про неналежного потерпілого у цьому кримінальному провадженні Суд вважає необґрунтованими.

Адже відомості до ЄРДР було внесено за відповідною заявою банку, представник якого вказав механізм заподіяння шкоди банку його працівником, а саме - засудженою ОСОБА_7 , яка неодноразово з рахунків 22 клієнтів банку знімала грошові кошти, чим заподіяла банку як утримувачу рахунків та, відповідно, коштів, матеріальну шкоду.

Аргументи захисника про те, що в порядку ст. 290 КПК стороні захисту не було відкрито постанову про визначення групи прокурорів були предметом перевірки судами попередніх інстанцій. Дійсно вказана постанова була надана прокурором вже в ході судового розгляду.

В матеріалах провадження містяться оригінали постанов про визначення групи прокурорів від 05 травня 2017 року, 29 січня та 22 травня 2018 року (а. с. 12-15, Т. 2). Колегія суддів вважає, що сторона обвинувачення повинна одразу надавати процесуальні документи на підтвердження повноважень прокурорів у відповідному провадженні. Причини відсутності таких документів або їх несвоєчасне подання мають детально з`ясовуватися керівництвом органів прокуратури.

У цьому провадженні відповідні процесуальні документи були надані прокурором в суді, а не на етапі завершення досудового розслідування. При чому були надані захисту й суду не негайно. Така процесуальна поведінка прокурора ускладнює виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК.

Однак після надання зазначених процесуальних документів судовий розгляд тривав у місцевому суді понад 4 роки 4 місяці і сторона захисту мала можливість переконатися чи були повноваження у відповідних прокурорів на вчинення процесуальних дій у цьому провадженні.

Лише та обставина, що процесуальні документи на підтвердження повноважень прокурорів не були відкриті стороні захисту після завершення досудового розслідування, а були надані пізніше, не дає підстав стверджувати про те, що прокурори у провадженні діяли без повноважень.

Відтак суд відхиляє аргументи захисту в цій частині.

Твердження захисника про недопустимість висновку економічної експертизи з мотивів неналежно завірених копій документів також були предметом перевірки судами попередніх інстанцій, які вмотивовано їх відхилили та встановили відповідність копій вилучених документів їх оригіналам.

Доводи захисника про те, що після заміни суду місцевий суд не розпочав судовий розгляд спочатку Суд вважає необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 319 КПК суд вмотивованою ухвалою може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, якщо таке рішення не може негативно вплинути на судовий розгляд та за умови дотримання таких вимог: 1) сторони кримінального провадження, потерпілий не наполягають на новому проведенні процесуальних дій, які вже були здійсненні судом до заміни судді; 2) суддя, що замінив суддю, який вибув, ознайомився з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, згоден з прийнятими судом процесуальними рішеннями і вважає недоцільним нове проведення процесуальних дій, що вже були проведені до заміни судді. У випадку, передбаченому цією частиною, докази, що були дослідженні під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень.

У розглядуваній справі з дотриманням вказаних положень ч. 2 ст. 319 КПК судом першої інстанції було постановлено ухвалу від 02 грудня 2021 року, згідно з якою цей суд встановив відсутність необхідності повторно розпочинати судовий розгляд провадження спочатку та здійснювати повторно процесуальні дії, вчинені до заміни головуючого судді, та продовжити розгляд кримінального провадження головуючим суддею ОСОБА_30 .

До того ж у судовому засіданні 02 грудня 2021 року сторона захисту (як засуджена, так і захисник ОСОБА_6 ) та сторона обвинувачення вважали за можливе продовжити судовий розгляд, а не розпочинати його спочатку (журнал судового засідання на а. с.138, Т. 2). Позиція вказаних учасників кримінального провадження також відображена безпосередньо у тексті ухвали місцевого суду.

Отже, порушення положень ч. 2 ст. 319 КПК відсутні.

Щодо тверджень захисника про те, що апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З матеріалів розглядуваної справи вбачається, що апеляційний суд розглянув клопотання захисника про повторне дослідження доказів, заслухав позиції сторони обвинувачення та захисту щодо нього та відмовив у його задоволенні (журнал судового засідання від 17 грудня 2024 року на а. с. 97, Т. 6).

Сама по собі незгода захисника із процесуальним вирішенням вказаного клопотання не вказує на порушення положень ч. 3 ст. 404 КПК.

Таким чином, колегією суддів Верховного Суду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення потрібно залишити без зміни.

Керуючись статтями 433 436 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3