Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 202/3094/22

провадження № 51-3843 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 02 грудня 2022 року й ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202105000000937, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Маріуполя, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 02 грудня 2022 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Також суд у вироку прийняв рішення про розподіл процесуальних витрат, заходи забезпечення кримінального провадження та долю речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він 18 грудня 2021 року близько 16:30, керуючи автомобілем марки ВАЗ-21101 (д.р.н. НОМЕР_1 ), рухаючись по проїзній частині по вул. Академічній зі сторони вул. Хабаровської в напрямку вул. Транспортної в м. Краматорську Донецької області, під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, в порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) належним чином не стежив за дорожньою обстановкою і не реагував на її зміну та, легковажно розраховуючи на відвернення суспільно небезпечних наслідків, не вжив заходів для зменшення швидкості або зупинки транспортного засобу, у результаті чого напроти будинку № 6 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка рухалася по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху транспортного засобу. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 21 березня 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити судові рішення та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням. Зазначає, що останній характеризується позитивно, визнав свою вину, щиро розкаявся, частково відшкодував заподіяну шкоду. До того ж, захисник просить врахувати конкретні обставини кримінального правопорушення, позитивну посткримінальну поведінку ОСОБА_8 на місці дорожньо-транспортної пригоди, висновок досудової доповіді органу пробації, а також позицію потерпілої і прокурора щодо призначення йому покарання без реального його відбування.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 подав клопотання щодо проведення касаційного розгляду без його участі та без участі потерпілої. Також просив залишити судові рішення без змін як законні, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_8 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів у цій частині судові рішення не перевіряє.

Також захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі не вказав на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть безумовне скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи захисника, наведені ним у касаційній скарзі, про безпідставне незастосування щодо ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України, внаслідок чого, на його думку, засудженому призначено покарання, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість, є неспроможними.

Згідно з положеннями статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Зважаючи на вказану мету й принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України в редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність випливає, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі передбачені законом обставини, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

З матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_8 установлено, що місцевий суд під час призначення покарання врахував усі обставини, які за законом мають правове значення, дотримався загальних засад призначення покарання і принципів співмірності й індивідуалізації покарання, навівши у вироку підстави обрання його розміру та встановлення порядку відбування. Апеляційний суд відповідно до приписів ст. 419 КПК України належним чином перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, які є аналогічними наведеним у його касаційній скарзі, та обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням.

Так, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, яке згідно з вимогами ст. 12 КК України є тяжким злочином.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок у частині призначеного покарання, дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину з огляду не лише на визначені у ст. 12 КК України формальні критерії, а й особливості конкретного кримінального правопорушення. Так, цей суд урахував, що засуджений вчинив необережний тяжкий злочин, наслідками якого стала смерть потерпілої, водночас зважив на обставини дорожньо-транспортної пригоди та характер допущених ОСОБА_8 порушень ПДР.

Також апеляційний суд зважив на дані про особу ОСОБА_8 , котрий вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно.

Водночас, усупереч доводам захисника, апеляційний суд проаналізував ставлення ОСОБА_8 до вчиненого кримінального правопорушення, зокрема те, що він визнав вину та надав потерпілій кошти на відшкодування заподіяної шкоди. Тому цей суд погодився з визнанням щирого каяття обставиною, що пом`якшує покарання. Обставин, які обтяжують покарання, суди попередніх інстанцій не встановили.

Таким чином, у касаційній скарзі захисник послався переважно на обставини та дані про особу ОСОБА_8 , які були враховані під час призначення покарання і зважаючи на які останньому обрано покарання в мінімальних межах санкції частини статті за вчинене ним кримінальне правопорушення, оскільки не втрачена можливість його соціальної реабілітації та виправлення в більш короткий строк ізоляції від суспільства, а також застосовано додаткове покарання не в максимальних межах. Водночас з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, характеру допущених ОСОБА_8 порушень правил безпеки дорожнього руху, непоправних наслідків у вигляді смерті потерпілої суди першої та апеляційної інстанцій дійшли мотивованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 наголошує, що суди не врахували позиції потерпілої, котра, як твердить захисник, не бажала обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі. Проте ці доводи захисника є неприйнятними.

Відповідно до технічного звукозапису судового засідання місцевого суду від 02 грудня 2022 року потерпіла ОСОБА_10 під час судових дебатів зазначила, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася виключно з вини ОСОБА_8 , загинула її дочка ОСОБА_9 , а троє дітей загиблої, зокрема малолітня дитина з інвалідністю, втратили матір. Посилаючись на незворотність і тяжкість такої втрати, потерпіла від імені всієї родини просила суд призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке належить відбувати реально. Надалі ОСОБА_10 подала апеляційну скаргу на вирок, однак у порядку ст. 403 КПК України відмовилася від неї, чітко зазначивши, що вона вважає справедливим те покарання, що призначив ОСОБА_8 місцевий суд. Таким чином, захисник у касаційній скарзі послався на обставини, які не відповідають дійсності.

Водночас позиція потерпілої або прокурора, як і висновок досудової доповіді органу пробації, під час призначення покарання, враховуються в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, і не мають над ними пріоритету, оскільки справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин. Так, цим кримінальним правопорушенням спричинено наслідки у смерті ОСОБА_9 , тому потерпілою визнано її матір, крім того, посягання було здійснено на безпеку всіх учасників дорожнього руху.

У касаційній скарзі захисник як на підставу для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання посилається і на те, що останній не залишив місця дорожньо-транспортної пригоди, намагався надати постраждалій домедичну допомогу, чесно повідомив правоохоронним органам про всі обставини події. Обов`язок виконання цих та ряду інших дій у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди покладено на водія відповідно до вимог п. 2.10 ПДР. Дотримання засудженим цих приписів свідчить про його бажання виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання, що підтверджує його щире каяття, яке суд урахував як пом`якшуючу покарання обставину.

Крім того, у касаційній скарзі захисник просить звернути увагу на те, що подія відбулася в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості для водія ОСОБА_8 через погодні умови. Однак самі собою ці обставини не можуть бути підставою для звільнення засудженого від відбування покарання, адже всупереч аргументам захисника, фактичними обставинами кримінального провадження, які встановлено судами попередніх інстанцій, підтверджено, що нерегульований пішохідний перехід, де відбулася дорожньо-транспортна пригода, був освітлений вуличними ліхтарями, і до того ж атмосферні явища разом з іншими факторами, що характеризують дорожні умови та обстановку, повинен враховувати саме водій для безпечного керування рухом транспортного засобу. У разі належного виконання ОСОБА_8 своїх обов`язків щодо дотримання правил безпеки дорожнього руху він мав змогу уникнути дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, з огляду на тяжкість кримінального правопорушення та сукупність наведених вище обставин, а також зміст допущеного ОСОБА_8 грубого порушення правил безпеки дорожнього руху, яке полягало в тому, що він, керуючи транспортним засобом у межах населеного пункту, проявив неуважність до дорожньої обстановки, чим наражав на небезпеку всіх учасників дорожнього руху, легковажно розраховуючи на ненастання суспільно небезпечних наслідків, порушив правила безпеки руху перед нерегульованим пішохідним переходом, знехтувавши перевагою пішохода, у результаті чого його дії спричинили незворотну втрату найвищої соціальної цінності - життя людини, Суд вважає призначене йому покарання таким, що відповідає вимогам статей 50 65 КК України, та не вбачає підстав для звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України з випробуванням. Призначене покарання є справедливим, пропорційним та співмірним вчиненому. Правових підстав уважати його явно несправедливим через суворість, як про це твердить захисник, немає.

Інших переконливих аргументів щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність чи явну несправедливість призначеного ОСОБА_8 покарання внаслідок суворості, які би за своїми якісно-кількісними характеристиками превалювали над індивідуальною тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення, тим самим нівелюючи його суспільну небезпеку, і ставили під сумнів висновки судів попередніх інстанцій щодо міри покарання та порядку його відбування, захисник у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, також не встановлено.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 02 грудня 2022 року й ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_12 ОСОБА_2 ОСОБА_3