Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року

м. Київ

справа № 211/2531/20

провадження № 51-5490км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 на вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року і ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року та прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040720001718, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого АДРЕСА_1 , проживаючого там же по АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК Україниі призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з 10 лютого 2020 року, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальні витрати.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року вирок місцевого суду змінено, визнано обставиною, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 12 грудня 2019 року приблизно о 09:00, перебуваючи у будинку АДРЕСА_3 , діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин завдав ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , три удари по голові дерев`яною палицею, внаслідок чого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження і померла на місці від закритої внутрішньочерепної травми, яка ускладнилася набряком головного мозку.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальне провадження закрити за відсутності в діянні ОСОБА_8 складу злочину.

Аргументуючи свою позицію, стверджує, що місцевий суд не взяв до уваги покази потерпілого та неправильно і неповно відобразив покази свідків, які стверджували про непричетність обвинуваченого до скоєного. Крім цього, місцевий суд не вжив всіх заходів аби допитати ключового свідка ОСОБА_10 , що позбавило сторону захисту реалізувати право перехресного допиту.

Також, на переконання захисника ОСОБА_7 , місцевий суд залишив без уваги ряд протиріч між висновками проведених у цьому провадженні експертиз та не надав критичної оцінки показанням експерта ОСОБА_11 .

Вважає, що вина ОСОБА_8 в умисному вбивстві ОСОБА_9 не доведена поза розумним сумнівом, а пред`явлені стороною обвинувачення докази є неналежними та недопустимими. Форму вини, мотив і мету, на переконання захисту, суд встановив без з`ясування усіх обставин і свої висновки обґрунтував припущеннями.

У свою чергу апеляційний суд в порушення вимог статей 370 і 419 КПК України належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги та формально погодився з висновками місцевого суду.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, стверджує, що апеляційний суд не надав вмотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги сторони захисту і тим самим постановив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України. Зважаючи на таке порушення просить оскаржувану ухвалу скасувати і призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_8 підтримали вимоги своєї касаційної скарги та просили її задовольнити на викладених підставах. Касаційну скаргу прокурора не підтримали.

Прокурор ОСОБА_5 просив задовольнити касаційну скаргу сторони обвинувачення і погодився із доводами касаційної скарги захисника ОСОБА_7 в частині допущених апеляційним судом порушень.

Потерпілий ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу сторони захисту і відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, вбачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної Главою 31 КПК України процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме ст. 370 КПК України і статтям 419 або 420 цього Кодексу.

Така перевірка повинна бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне й справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.

За приписами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Це зобов`язує суд обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватися прав сторін. Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, було вивчено.

Однак апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 , не дотримався наведених законодавчих приписів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 пред`явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК України, тобто в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_9 .

Для доведення того, що саме ОСОБА_8 вчинив це кримінальне правопорушення, сторона обвинувачення послалася на показання самого обвинуваченого, який хоч і підтвердив, що приїздив 12 грудня 2019 року до своєї бабусі, однак категорично заперечив свою причетність до вбивства; показання потерпілого та свідків, які не були безпосередніми очевидцями події; дані протоколів огляду трупа від 22 грудня 2019 року, огляду місця події від 22 грудня 2019 року та від 10 лютого 2020 року, якими зафіксовано відомості щодо обставин кримінального правопорушення та вилучено ряд речових доказів; висновки та показання експерта щодо виявлених у ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, механізм їх утворення, а також висновки молекулярно-генетичних, цитологічних, імунологічних і трасологічнихдосліджень; відомості про місце перебування мобільних телефонів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Місцевий суд, оцінивши ці докази, зазначив, що вони зібрані з дотриманням вимог КПК України та у своїй сукупності поза розумним сумнівом доводять пред`явлене ОСОБА_8 обвинувачення і вину останнього у скоєному.

Прокурор та захисник ОСОБА_7 не погодилися із вироком і оскаржили його в апеляційному порядку.

Прокурор у своїй апеляційній скарзі просив вирок місцевого суду змінити та вказати в мотивувальній частині обставину, яка обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

Захисник ОСОБА_7 посилаючись на істотні порушення вимог КПК України, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просила виправдати ОСОБА_8 у зв`язку з недоведеністю, що в його діях є склад інкримінованого злочину.

Апеляційний суд повно перерахував, однак в порушення статей 404 419 КПК України, не надав відповідей на усі наведені стороною захисту аргументи і належним чином не мотивував своїх висновків.

Так, ізматеріалів кримінального провадження видно, що захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі на вирок місцевого суду посилалася, зокрема, на те, що місцевий суд не надав оцінки показанням обвинуваченого, потерпілого та ряду свідків, які, на її переконання, спростовували версію сторони обвинувачення як про причетність ОСОБА_8 до вбивства потерпілої, так і про конкретний час скоєння злочину, його мотив та мету.

Розглядаючи відповідні доводи, апеляційний суд у своєму рішенні продублював із вироку показання наведених осіб і надав їм власну оцінку, не врахувавши при цьому закріплений у процесуальному законі принцип безпосередності дослідження доказів.

Так, у своєму рішенні місцевий суд вказав, що доказами на підтвердження встановлених обставин є: показання потерпілого ОСОБА_6 , який очевидцем події не був, проте переконаний, що його син не міг так вчинити з рідною бабусею; показання свідка ОСОБА_12 (сусідки), яка зазначила, що бачила потерпілу 13 грудня 2019 року, тобто на наступний за версію органу досудового розслідування день після її вбивства; показання свідків ОСОБА_13 (сусідки), ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , які також не були очевидцями події, однак підтвердили відсутність конфліктів між бабусею та онуком у минулому.

За результатами апеляційної процедури колегія суддів прийшла до переконання, що вказівка третіх осіб (наведених свідків) на відсутність конфліктів не спростовує можливість виникнення конфлікту раптово, з різних підстав, в тому числі й фінансових. Також, апеляційний суд відкинув показання свідка ОСОБА_12 про те, що 13 грудня 2019 року вона бачила ОСОБА_9 на території домоволодіння. Таке своє рішення суд обґрунтував тим, що матеріалами кримінального провадження достеменно підтверджено настання смерті потерпілої саме 12 грудня 2019 року.

Про те, ці висновки не спростовують доводів сторони захисту як про доведення винуватості ОСОБА_6 на основі припущень, так і про неврахування закріпленого у Конституції України принципу, відповідно до якого всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Крім цього, слід вказати, що сторона захисту небезпідставно наголошувала на тому, що матеріали кримінального провадження, а саме медичні експертизи, встановлюють дату смерті ОСОБА_9 з великим інтервалом - 6-10 діб від моменту первинного огляду трупа (22 грудня 2019 року), через що категоричний висновок суду про вбивство потерпілої саме 12 грудня 2019 року є непереконливим. Суд апеляційної інстанції також не надав цьому належного значення.

Що стосується показань свідка ОСОБА_16 , який був допитаний в порядку ст. 225 КПК України, то суди правильно взяли їх до уваги, та обґрунтовано виходили з того, що допитати останнього в залі суду не виявилось можливим з об`єктивних підстав.

Разом із цим, як вірно вказувала сторона захисту, наведені показання не отримали оцінки з точки зору доказового значення саме у навмисному вбивстві ОСОБА_8 ОСОБА_9 .

Слід вказати, що непрямі докази - це відомості про факти, на підставі яких у визначеному законом порядку суд опосередковано встановлює наявність або відсутність обставин, які входять до предмету доказування, відношення яких до справи не очевидне і може бути виявлено лише під час глибокого аналізу їх природи, суті та співставлення з іншими такими ж обставинами та які мають значення для правильного вирішення справи.

Процес доказування непрямими доказами в кримінальному провадженні полягає як у виявленні та встановленні безперервного зв`язку усіх непрямих доказів між собою в рамках конкретної системи, заключною метою яких є встановлення «проміжних» фактів, так і у встановленні безперервного зв`язку між «проміжними» фактами та обставинами, котрі складають сам предмет доказування.

У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд не надав оцінки доводам сторони захисту про порушення положень ст. 94 КПК України, а саме ненадання судом оцінки усій сукупності зібраних доказів (прямих та непрямих) з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Формальна вказівка колегії суддів про те, що наявні у матеріалах кримінального провадження докази є логічними і послідовними, узгоджуються між собою, та підтверджують факт, що саме ОСОБА_8 завдав ударів ОСОБА_9 , які спричинили смерть останньої, не є належною перевіркою аргументів захисника.

Поміж уже зазначеного, апеляційний суд фактично ухилився від відповіді про призначення судово-медичної експертизи № 2272 слідчою СВ Криворізького ВП ОСОБА_17 , яка за твердженням сторони захисту, не мала таких повноважень у цьому кримінальному провадженні.

Також у своїх апеляційних скаргах сторона захисту наголошувала на тому, що місцевий суд у вироку послався на визнавальні показання ОСОБА_8 , які зафіксовані у протоколі огляду місця події від 10 лютого 2020 року, при цьому не надав оцінки таким фактичним даним з огляду на характер проведених слідчих дій, процесуальний статус ОСОБА_8 під час цього і чи було дотримано органами слідства права на захист останнього.

Наведені доводи сторони захисту не отримали вмотивованих відповідей апеляційного суду, який формально, незважаючи на те, що процесуальний закон (п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України) передбачає пряму заборону використання показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним і обвинуваченим у кримінальному провадженні, продублював висновки місцевого суду і передчасно вказав, що ці аргументи є безпідставними.

Крім вказаних порушень, які полягають у неналежній перевірці доводів сторони захисту, колегія суддів в позапроцесуальний спосіб прийшла до висновку, про визнання обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

В оскаржуваному рішенні апеляційного суду колегія суддів наголосила, що незважаючи на те, що в обвинувальному акті вищенаведена обставина зазначена, місцевий суд її не встановив, тим самим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність і допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зважаючи на це апеляційний суд змінив вирок, без посилання на докази для підтвердження встановлених обставин, визнав обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення ОСОБА_8 злочину щодо особи похилого віку та постановив ухвалу, якою фактично погіршив становище обвинуваченого.

Враховуючи встановлені порушення, Суд приходить до висновку, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 404 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню.

Слід наголосити на тому, що в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості і законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження і оцінки доказів.

Беручи до уваги той факт, що апеляційний суд є останньою інстанцією, яка такими повноваженнями наділена, суду апеляційної інстанції необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення фактів кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і захисту.

У даному кримінальному провадженні захисник, оскаржуючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 , посилалася у апеляційній скарзі на неповноту розгляду кримінального провадження та помилкову оцінку доказів, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи і ставила перед апеляційним судом вимогу про виправдання обвинуваченого.

Виходячи із таких вимог, суд апеляційної інстанції з метою забезпечення реалізації права на апеляційне оскарження такого судового рішення відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України мав створити необхідні для цього умови, у тому числі й шляхом повторного дослідження усіх обставин.

Однак, колегія суддів апеляційного суду не виконала вимог процесуального закону, повторно дослідила лише частину доказів цього кримінального провадження, а іншим - фактично надала власну оцінку ігноруючи приписи ст. 23 КПК України.

Наведене також є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити мотивоване й обґрунтоване судове рішення, що є підставою для скасування ухвали апеляційного суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів не перевіряє інших доводів, наведених у касаційній скарзі сторони захисту, оскільки вони пов`язані з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження і оцінкою доказів, що потрібно здійснити суду апеляційної інстанції в ході нового розгляду, тому, з урахуванням змісту доводів і вимог, зазначених захисником, вона підлягає частковому задоволенню. Касаційну скаргу прокурора слід задовольнити в повному обсязі.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи апеляційної скарги сторони захисту та з дотриманням положень Глави 31 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

З метою забезпечення можливості апеляційного розгляду та попередження ризику переховування ОСОБА_8 від суду, із урахуванням ухваленого обвинувального вироку місцевого суду, тяжкості інкримінованого органом досудового розслідування кримінального правопорушення та конкретних обставин скоєного, колегія суддів вважає за необхідне обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб тобто до 18 травня 2025 року.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3