Історія справи

Постанова

іменем України

18 травня 2023 року

м. Київ

справа № 214/5794/18

провадження № 51-3109 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040750003079, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 грудня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України (незакінчений замах на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинений за попередньою змовою групою осіб) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією усього особисто йому належного майна.

До набрання вироком законної сили суд залишив без змін застосований щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Цим же вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у незакінченому замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого (ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України), а ОСОБА_9 - у незакінченому замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України). Судові рішення щодо цих осіб у касаційному порядку не оскаржені.

Також суд у вироку задовольнив частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 та постановив стягнути на його користь: з ОСОБА_8 - 21 005,49 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; солідарно з ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 - 3500 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди; з ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , кожного, -по 75 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Крім цього, суд задовольнив частково цивільний позов Криворізької місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області в інтересах Комунального закладу «Криворізька міська лікарня №2» Дніпропетровської обласної ради» до ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та постановив стягнути з ОСОБА_8 на користь зазначеного закладу 7922,72 грн у рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення. В частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_7 та ОСОБА_9 суд відмовив.

Судом прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат за проведення експертиз, долі речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 19 березня 2021 року змінив цей вирок, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду як на доказ винуватості обвинувачених на протоколи проведення слідчих експериментів від 16 серпня 2018 року з відеозаписами за участю ОСОБА_8 і ОСОБА_7 .. В решті вирок залишено без змін.

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 10 лютого 2022 року скасував зазначену ухвалу щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду Дніпровський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та призначеного їм покарання і ухвалив новий вирок від 28 червня 2022 року, яким засудив ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України (в редакції Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 року) до покарання у виді позбавлення волі: ОСОБА_8 - на строк 8 років, ОСОБА_9 - на строк 7 років 6 місяців, ОСОБА_7 - на строк 7 років, а також застосував щодо кожного з них додаткове покарання у виді конфіскації всього особисто їм належного майна. В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.

За вироком суду апеляційної інстанції ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 засуджено за вчинення кримінального правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту за наступних обставин.

У середині грудня 2017 року ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 вступили в злочинну змову з метою незаконного заволодіння транспортним засобом. Відповідно до розподілених ролей і з метою реалізації спільного умислу ОСОБА_9 за допомогою вебсайту «OLX» відшукав за об`явою ОСОБА_10 , у власності якого перебував автомобіль марки «Mersedes-Benz Sprinter 313CDI» (д.н.з. НОМЕР_1 ) та який займався вантажними перевезеннями, зателефонував йому та домовився щодо перевезення меблів від СЗШ № 51, що по вул. Світлогірській, до мікрорайону Східний-2 у м. Кривому Розі, на що ОСОБА_10 погодився.

30 грудня 2017 року, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на автомобілі марки «Skoda roomster» (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням останнього, задля імітації вантажу, який мав забрати ОСОБА_10 , перевезли та залишили у дворі згаданої школи три стільці та один стіл.

Того ж дня, близько 16:20, ОСОБА_10 під`їхав на своєму автомобілі до мосту по вул. Каспійській у м. Кривий Ріг, де його, за вказівкою ОСОБА_9 зустрів ОСОБА_7 , та сівши в кабіну, супроводив до розташування СЗШ № 51, де разом із ОСОБА_8 мав незаконно заволодіти цим транспортним засобом.

Після прибуття на вказане місце ОСОБА_7 і водій ОСОБА_10 вийшли з транспортного засобу для завантаження меблів. У цей момент ОСОБА_8 з невстановленого слідством пістолету для відстрілу патронів калібру 9 мм, спорядженого метальними снарядами несмертельної дії, з близької відстані, здійснив п`ять пострілів у ОСОБА_10 , чим заподіяв потерпілому тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Після отриманих поранень ОСОБА_10 впав на землю, та став кричати і кликати на допомогу, у зв`язку з чим, злякавшись, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 покинули місце вчинення злочину, не довівши до кінця свій умисел на незаконне заволодіння зазначеним вище транспортним засобом вартістю 323 783,47 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Захисник не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_7 при вчиненні кримінального правопорушення за ознакою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілого, оскільки, на її думку, під час апеляційного розгляду не встановлено таких фактичних даних, які би свідчили про попередню обізнаність її підзахисного щодо застосування зброї під час нападу на потерпілого. Стверджує, що апеляційний суд перекваліфікувавши дії ОСОБА_7 на більш тяжке кримінальне правопорушення, в мотивувальній частині вироку не зазначив встановлені обставини, з яких виходив при ухваленні нового вироку, та положення закону, якими керувався. Водночас, на думку захисника, суд апеляційної інстанції не врахував пояснень ОСОБА_7 , який повідомляв що не знав про наявність пістолету у ОСОБА_8 , не виконав приписів ст. 94 КПК України щодо оцінки доказів та ухвалив вирок, який ґрунтується на припущеннях, а не на переконливих доказах.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 зазначила, що доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, щодо порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, є обґрунтованими, а тому вважала, що вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 , а також в порядку ч. 3 ст. 433 КПК України щодо ОСОБА_9 слід скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Водночас прокурор не погодилась із доводами захисника ОСОБА_6 щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_7 , а тому вважала, що касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги і вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок та виходить із фактичних обставин, встановлених ними.

Отже, суд апеляційної інстанції виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків, тобто має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України, а його зміст має узгоджуватися з приписами ст. 374 КПК України. Зокрема, вирок апеляційного суду повинен містити не тільки формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, але й безпосередньо досліджені під час судового розгляду докази на підтвердження встановлених обставин. При цьому, як передбачено ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Водночас за приписами ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Тому у випадках, коли апеляційний суд повторно повністю або частково досліджує обставини, встановлені під час кримінального провадження, у зв`язку з оспорюванням стороною певного факту, то цей суд зобов`язаний забезпечити повноту й безпосередність дослідження доказів щодо цього факту. Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів щодо цього факту шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису та відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли апеляційний суд установлює інші фактичні обставини справи, зокрема, які свідчать про вчинення обвинуваченим більш тяжкого кримінального правопорушення, цей принцип висуває більш суворі вимоги, оскільки в такому випадку висновок про винуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд, щоб переконатися, що особу не буде засуджено свавільно. У певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Отже в ситуації, коли апеляційний суд під час апеляційного розгляду вбачає, що доводи апеляційної скарги учасника кримінального провадження в частині неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та/або невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, така перевірка здійснюється шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК України, що включає безпосереднє дослідження та оцінку доказів щодо таких обставин.

Водночас, згідно з правовим висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного в постанові від 03 квітня 2023 року у справі № 537/984/20, під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника з вимогою щодо постановлення нового вироку, за наявності доводів про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, безвідносно до того чи заявлено кимось із учасників клопотання про повторне дослідження доказів.

Однак суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку місцевого суду не виконав зазначених законодавчих вимог.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , тобто кожному, було пред`явлено обвинувачення у незакінченому замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, та кваліфіковано їх дії за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України. В обвинувальному акті орган досудового розслідування зазначив за яких обставин обвинувачені вступили у попередню змову на незаконне заволодіння транспортним засобом та чітко розподілили між собою ролі, згідно з якими, зокрема, ОСОБА_9 підшукав особу, у власності якої перебував транспортний засіб, а також придбав пістолет, який безпосередньо перед подією передав ОСОБА_8 .. Роль ОСОБА_7 полягала у тому, що він повинен був провести власника транспортного засобу в обумовлене раніше місце для вчинення кримінального правопорушення.

Під час судового розгляду місцевий суд допитав обвинувачених, потерпілого ОСОБА_10 та свідків, дослідив дані протоколів огляду місця події, автомобіля, предметів, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, пред`явлення речей для впізнання, слідчих експериментів, обшуку, а також висновки експертів та інші письмові докази, зміст яких детально викладено у вироку. За наслідками оцінки доказів місцевий суд встановив інші обставини вчинення кримінального правопорушення в частині походження пістолета, який ОСОБА_8 використав під час нападу на потерпілого, та дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_7 і ОСОБА_9 у спільному з ОСОБА_8 застосуванні насильства щодо потерпілого не доведена, а тому у вироку від 24 грудня 2020 року перекваліфікував дії ОСОБА_7 та ОСОБА_9 з ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 на ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України як незакінчений замах на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинений за попередньою змовою групою осіб, та змінив формулювання обвинувачення.

Прокурор подав апеляційну скаргу на вирок, в якій оспорював правильність кваліфікації дій ОСОБА_9 та ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України. Просив скасувати вирок на підставі невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та ухвалити новий вирок, яким визнати обвинувачених винуватими саме за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України.

Також цей вирок оскаржили захисники, наполягаючи на незаконному засудженні обвинувачених. Зокрема, захисник ОСОБА_6 в апеляційній скарзі зазначила про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у кримінальному правопорушенні поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд ухвалою від 19 березня 2021 року змінив зазначений вирок, виключивши з його мотивувальної частини посилання місцевого суду як на докази винуватості обвинувачених на протоколи проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , а в решті залишив це судове рішення без змін.

Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2022 року встановив, що апеляційний суд не дав належної оцінки протоколам слідчих експериментів за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК України, порушив вимоги щодо безпосередності дослідження даних, що містяться в цих доказах, та не дотримався приписів ч. 3 ст. 404 КПК України. Внаслідок цих істотних порушень, як зазначено в постанові, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про недопустимість даних цих протоколів як доказів і, відповідно, правильності юридичної оцінки місцевим судом дій ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .. З цих підстав суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, задовольнивши касаційну скаргу прокурора та частково - касаційні скарги захисників в інтересах ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Під час нового розгляду апеляційний суд задовольнив клопотання сторін та дослідив дані протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, обшуку, а також протоколів слідчих експериментів. Решту доказів, якими місцевий обґрунтував свої висновки про винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України, апеляційний суд не досліджував, проте дав цим доказам іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.

Так, суд апеляційної інстанції лише за наслідками оцінки даних протоколів слідчих експериментів дійшов висновку, що вирок місцевого суду не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема в частині походження пістолету, який використав ОСОБА_8 , та змісту попередньої змови між обвинуваченими щодо відсутності спільного умислу на застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого. Тому апеляційний суд, установивши інші обставини кримінального провадження у такий спосіб, скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_7 та ОСОБА_9 винуватими у вчинені більш тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України.

З цього слідує, що апеляційний суд свої висновки на спростування тверджень місцевого суду зробив без повного дослідження обставин кримінального провадження, без зазначення в чому саме полягає неналежна оцінка місцевим судом досліджених доказів та без надання власної оцінки доказам як кожному окремо, так і їх сукупності. Однак ухвалення апеляційним судом рішення з встановленням інших фактичних обставин без проведення допиту обвинувачених, потерпілого, свідків, дослідження письмових доказів, за умови надання іншої оцінки доказам, які цей суд не досліджував безпосередньо, суперечить наведеним вище вимогам кримінального процесуального закону. Зміст такого вироку апеляційного суду не узгоджується з вимогами ст. 374 КПК України, оскільки в ньому не зазначено докази, на яких ґрунтується висновок цього суду про доведеність винуватості особи.

Водночас суд апеляційної інстанції, в порушення вимог цієї статті, обмежився зазначенням у вироку лише обвинувачення, яке викладено у вироку місцевого суду при кваліфікації дій ОСОБА_7 та ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України, з відображенням тих фактичних обставин кримінального провадження, які були встановлені місцевим судом. Однак обвинувачення, визнане доведеним апеляційним судом, яке би містило встановлені під час апеляційного розгляду обставини, які належать до предмета доказування, відмінні від встановлених місцевим судом, та відповідало кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, у вироку апеляційного суду відсутнє, що є неприпустимим, адже порушує право обвинуваченого на захист.

Отже, доводи захисника ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, заслуговують на увагу. Тому вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Разом із цим, враховуючи, що злочин інкримінований крім ОСОБА_7 , також ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , в інтересах останніх подані апеляційні скарги на вирок, а їх дії взаємопов`язані, тому вирок апеляційного суду в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України підлягає скасуванню щодо всіх вказаних осіб, оскільки цим не погіршиться їх становище.

Слід також звернути увагу що, мотивувальна та резолютивна частина оскарженого вироку апеляційного суду містить суттєві суперечності щодо засудження ОСОБА_8 . Так, у мотивувальній його частині апеляційний суд не зазначив жодних підстав для скасування чи зміни вироку місцевого суду щодо останнього. У резолютивній частині вироку суд апеляційної інстанції зазначив про скасування вироку місцевого суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , проте, всупереч цьому, ухвалив новий вирок не лише щодо цих осіб, а й щодо ОСОБА_8 , що призвело до існування двох вироків щодо цієї особи за одним і тим же обвинуваченням.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 наводить також аргументи про незгоду з кваліфікацією дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України. Враховуючи підстави для скасування вироку апеляційного суду, перевірка цих доводів не здійснюється, оскільки оцінка їх обґрунтованості можлива після усунення апеляційним судом допущених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час нового апеляційного розгляду. Тому в цій частині касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей, безпосередньо дослідити обставини, що становлять предмет доказування у цьому кримінальному провадженні, та з дотриманням положень глави 31 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

Зі змісту вироку місцевого суду слідує, що ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було залишено без зміни запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу, а тому, скасовуючи судове рішення, суду касаційної інстанції необхідно визначитися стосовно обрання запобіжного заходу.

Враховуючи, що ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, не вирішуючи наперед питання про їх винуватість чи невинуватість, з метою попередження ризику переховування обвинувачених від суду, оскільки вони не можуть не усвідомлювати імовірність повторного визнання їх вини за висунутим їм обвинуваченням, колегія суддів вважає за необхідне обрати обвинуваченим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2022 року щодо ОСОБА_7 і в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто з 18 травня по 16 липня 2023 року включно.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_11 ОСОБА_2 ОСОБА_3