Історія справи

Постанова

Іменем України

14 червня 2018 року

м. Київ

справа № 183/1931/17

провадження № 51-1990км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Кишакевича Л.Ю.,

суддів Ємця О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Кириленка М.О.,

прокурора Міщенко Т.М.,

захисника ШрамаВ.Ю. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився та проживає в АДРЕСА_1, несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК засудженому ОСОБА_2 зараховано в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 13 лютого 2017 року по 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Судом прийнято рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком, 12 лютого 2017 року близько 23 год. 30 хв., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знаходилися за місцем свого мешкання по АДРЕСА_2, де між ними на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин відбувся словесний конфлікт, під час якого у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на вбивство брата ОСОБА_3, реалізуючи який в цей же день, близько 23 год. 32 хв., ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у загальній кімнаті зазначеного домоволодіння, діючи умисно, схопив у праву руку складний ніж, який знаходився на столі у вказаній кімнаті та наніс ним своєму братові ОСОБА_3 дев'ять ударів у грудну клітину зліва і шість ударів по нижнім кінцівкам. Від спричинених тілесних ушкоджень ОСОБА_3 помер на місці.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м'якості, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Своє прохання обґрунтовує тим, що призначене ОСОБА_2 покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК, особі засудженого та тяжкості злочину. Стверджує, що в порушення вимог ст. 419 КПК апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, правильної оцінки їм не дав та безпідставно залишив без зміни вирок місцевого суду в частині призначеного покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні просив задовольнити касаційну скаргу прокурора та скасувати ухвалу апеляційного суду, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У судовому засіданні захисник Шрам В.Ю. просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Мотиви Суду

Заслухавши всіх учасників провадження та дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 115 КК у касаційній скарзі не оспорюється.

Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Отже, доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і м'якість призначеного ОСОБА_2 покарання є необґрунтованими і неприйнятними.

Мотивуючи своє рішення про призначення ОСОБА_2 за ч. 1ст. 115 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, яке є мінімальним за санкцією статті, суд належним чином врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК є особливо тяжким злочином, дані про особу винного, який вину визнав, розкаявся у вчиненому, злочин вчинив у стані алкогольного сп'яніння, негативно характеризується за місцем проживання, до кримінальної відповідальності притягується вперше. Врахував суд й думку потерпілої, яка просила суворо не карати ОСОБА_2

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_2 покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК, є пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та, навівши належні й достатні мотиви спростування, правильно визнав їх необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, прокурор у касаційній скарзі не навів.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року,

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Л.Ю. Кишакевич О.П. Ємець О.П. Могильний