Історія справи

Постанова ККС ВП від 11.04.2019 року у справі №233/4985/17

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 р.

м. Київ

Справа № 233/4985/17

Провадження № 51-9182 км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,

секретаря

судового засідання Тімчинської І. О.,

за участю:

прокурора Єременка М. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді першої інстанції, на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2017051100000368, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Душанбе Республіки Таджикистан, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 407 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік з покладенням обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до командира військової частини, повідомляти командира військової частини про зміну місця служби. В разі звільнення з військової служби зобов'язати ОСОБА_2 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2018 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

У період з 13 квітня до 11 вересня 2017 рокуОСОБА_2, проходячи військову службу за контрактом у військовій частині А 2167 та перебуваючи на посаді стрільця-помічника гранатометника 7 механічної роти 3 механізованого батальйону, діючи умисно, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, маючи об'єктивні можливості своєчасно прибути на службу та виконувати обов'язки військової служби, у порушення вимог статей 9, 11, 14, 16, 127, 128, 216-222 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та умов укладеного контракту про проходження військової служби без поважних причин та дозволу командування, не з'являвся на службу до розташування військової частини та перебував за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1, проводячи час вільно на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків несення військової служби, не вживаючи заходів для повернення до військової частини А2167.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у судовому провадженні в суді першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначає вимогу про скасування оскаржених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції при кваліфікації дій ОСОБА_2 безпідставно виключив таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення злочину в умовах особливого періоду, що потягло за собою неправильну перекваліфікацію дій засудженого з ч. 4 на ч. 3 ст. 407 КК України. Посилається на те, що вирок суду не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України. На його думку, апеляційний суд необґрунтовано відхилив доводи прокурора і залишив вирок місцевого суду без змін, безпідставно не дослідивши докази у провадженні.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Єременко М. В. підтримав касаційну скаргу та просив залишити її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів провадження, у поданій на вирок місцевого суду апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, наводячи конкретні доводи, стверджував про необґрунтовану перекваліфікацію дій ОСОБА_2 з ч. 4 на ч. 3 ст. 407 КК України, просив скасувати оскаржене рішення й ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 засудити за ч. 4 ст. 407 КК України і призначити йому покарання в межах санкції цієї частини статті закону України про кримінальну відповідальність.

Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, суд апеляційної інстанції не навів у своєму рішенні достатніх правових підстав для його прийняття, не дав юридично обґрунтованої відповіді на доводи сторони обвинувачення щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці діяння.

При цьому апеляційний суд в ухвалі зазначив, що воєнний стан на території України оголошений не був, рішення про початок відбудовного періоду не приймалось, а визначення наявності чи відсутність особливого періоду в Україні є рішення про мобілізацію, тривалість якої є обмеженою, відповідно до п. 3 Указу Президента України від 17 березня 2014 року та складає 45 діб з моменту оголошення.

Останній Указ Президента про мобілізацію був оголошений 22 серпня 2018 року, а тому з 23 серпня 2015 року особливий період не діє. Також апеляційний суд зазначив, що аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року (127/13998/17; 61-11716св 18).

Однак апеляційний суд залишив поза увагою точний зміст Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У ст. 1 цього Закону визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Переглядаючи вирок, суд апеляційної інстанції не врахував того, що особливий період діє в Україні з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу та про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців Президент України не приймав. У проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

У сформованій сталій судовій практиці Верховний Суд визначив вищевказану правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» (постанови від 30 травня 2018 року (провадження 61-16144св18), 30 травня 2018 року (провадження 61-11319св18), 20 червня 2018 року (провадження 61-844св17), 26 червня 2018 року (провадження 61-7217св18), 07 листопада 2018 року (провадження 61-5283св18), 21 лютого 2019 року (провадження 51-7411км18), 26 лютого 2019 року (провадження 51-1371км18), 14 березня 2019 року (провадження 51-8985км18).

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Крім того, відповідно до положень частин 5 та 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, а також є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок апеляційного суду про те, що Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року (127/13998/17; 61-11716св 18) дійшов висновку про те, що з 23 серпня 2015 року особливий період в Україні не діє, безпідставний, оскільки у цій справі ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року виключено з вказаної постанови Верховного Суду посилання на те, що особливий період пов'язується з тривалістю мобілізації, тобто 45 діб.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли передчасного висновку про відсутність у діях засудженого такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину в умовах особливого періоду.

Доводи в касаційній скарзі прокурора є обґрунтованими.

Разом із цим, з огляду на те, що допущене неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність може бути усунено судом апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла переконання про необхідність часткового задоволення касаційної скарги прокурора і скасування лише ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду кримінального провадження суду апеляційної інстанції необхідно повно й усебічно з дотриманням вимог кримінального і кримінального процесуального закону перевірити доводи, викладені в апеляційній та касаційній скаргах, і відповідно до вимог ст. 370 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване й умотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді першої інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2018 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О. П. Могильний О.П. Марчук В.В. Наставний