Історія справи

Постанова

іменем України

09 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 686/8306/17

провадження № 51-3386 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у кримінальному провадженні № 42014240250000012 від 21 липня 2014 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 січня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Згідно з вироком ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачувався: у складанні та видачі приватним підприємцем завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певний факт, вчинені повторно; у використанні завідомо підробленого документа; у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, за наступних обставин.

У грудні 2012 року ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені частинами 2, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 191 КК України, та в подальшому за ч. 1 ст. 191 КК України його було засуджено вироком Хмельницького міськрайонного суду від 30 листопада 2016 року, а за частинами 2, 4 ст. 358 КК України його на підставі ст. 49 КК України було звільнено від кримінальної відповідальності ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 30 листопада 2016 року.

Вироком місцевого суду встановлено, що ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачувався у тому, що він, будучи приватним підприємцем, діючи на підставі ліцензії на здійснення господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури № 031952 від 19 березня 2012 року, здійснюючи підприємницьку діяльність в сфері будівництва на території Хмельницького району Хмельницької області, з корисливих мотивів, в особистих інтересах, 07 червня 2013 року уклав із Педосівською сільською радою Хмельницького району Хмельницької області (далі - Педосівська сільська рада) в особі сільського голови ОСОБА_8 договір №10 на виконання робіт щодо поточного ремонту системи опалення та водопостачання Педосівського НВО, розташованого по вул. Центральній, 2 у с. Педоси Хмельницького району Хмельницької області (далі - Договір № 10). При цьому відповідно до вказаного договору ОСОБА_7 зобов`язувався власними та залученими силами, в межах договірної ціни в розмірі 49996,24 грн., у термін з 07 червня 2013 року по 11 липня 2013 року виконати поточний ремонт системи опалення та водопостачання Педосівського НВО, а Педосівська сільська рада в особі сільського голови ОСОБА_8 прийняти вищезазначені роботи по актах виконаних робіт (щомісячно) за формою КБ-2в та оплатити їх.

У червні 2013 року ОСОБА_7 , перебуваючи в АДРЕСА_2 , не виконавши в повному обсязі всіх ремонтних робіт відповідно до Договору № 10, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння коштами з бюджету Педосівської сільської ради, за допомогою інженера-економіста ОСОБА_9 , яка володіє спеціальними знаннями в галузі будівництва, та якій не було відомо про протиправний умисел ОСОБА_7 , використовуючи програмний комплекс АВК-5, призначений для автоматизованого випуску використовуваної у будівництві ресурсної вартісної документації склав та після цього видав завідомо неправдиві офіційні документи шляхом їх посвідчення власним підписом, а саме Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2013 року форми КБ-2в (далі - Акт № 1 за червень 2013 року) та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2013 року форми КБ-3 про виконання робіт та використання матеріалів під час поточного ремонту системи опалення та водопостачання Педосівського НВО (далі - Довідка за червень 2013 року), в яких зазначив завищені обсяги виконаних робіт та використаних матеріалів на загальну суму 4174 грн, та в подальшому подав до Педосівської сільської ради.

Також, ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він 11 червня 2013 року, перебуваючи у приміщенні Педосівської сільської ради, заздалегідь знаючи, що в Акті № 1 за червень 2013 року та Довідці за червень 2013 року містяться недостовірні відомості щодо обсягу виконаних робіт та використаних матеріалів під час поточного ремонту системи опалення та водопостачання Педосівського НВО, вирішив використати вказані офіційні документи з метою заволодіння бюджетними коштами Педосівської сільської ради.

Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на використання завідомо підробленого документа, ОСОБА_7 11 червня 2013 року, перебуваючи у приміщенні Педосівської сільської ради, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх наслідки, умисно, з корисливих мотивів, подав для підпису сільському голові Педосівської сільської ради ОСОБА_8 завідомо підроблені документи, а саме - Акт № 1 за червень 2013 року і Довідку за червень 2013 року, та таким чином використав завідомо підроблені документи.

Крім того, ОСОБА_7 11 червня 2013 року, перебуваючи в приміщенні Педосівської сільської ради, з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме грошовими коштами в сумі 4174 грн з бюджету Педосівської сільської ради, особисто подав документи із внесеними недостовірними відомостями, а саме: Акт №1 за червень 2013 року та Довідку за червень 2013 року замовнику робіт - Педосівській сільській раді в особі сільського голови ОСОБА_8 , в яких умисно зазначив завищені обсяги виконаних робіт та використаних матеріалів на загальну суму 4174 грн.

У свою чергу, Педосівський сільський голова ОСОБА_8 , не знаючи про обман та недостовірність даних у зазначених документах, 11 червня 2013 року підписав їх, посвідчив гербовою печаткою сільської ради та в подальшому разом із платіжними дорученнями № 134, № 135 від 09 серпня 2013 року подав до Головного Управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області для оплати зазначених робіт.

Надалі, на підставі підроблених ОСОБА_7 Акту №1 за червень 2013 року, Довідки за червень 2013 року та на підставі платіжних доручень Педосівської сільської ради №134 та №135 від 09 серпня 2013 року, на рахунок ПП «Штойко» № НОМЕР_1 у ВАТ «ВТБ Банк» Головним управлінням Державної казначейської служби України у Хмельницькій області 14 серпня 2013 року за виконання поточного ремонту системи опалення та водопостачання Педосівського НВО перераховано бюджетні кошти в сумі 12199, 65 грн та 05 вересня 2013 року за виконання поточного ремонту системи опалення та водопостачання Педосівського НВО перераховано бюджетні кошти в сумі 37796, 59 грн, всього на загальну суму 49996, 24 грн.

Таким чином, ОСОБА_7 , діючи повторно, умисно, з корисливих мотивів, в особистих інтересах, з метою заволодіння шляхом обману бюджетними коштами Педосівської сільської ради, отримав на підставі Договору №10 від 07 червня 2013 року та підроблених ним офіційних документів - Акта №1 за червень 2013 року та Довідки за червень 2013 року бюджетні кошти в сумі 49996, 24 грн, що надійшли на його рахунок, при цьому фактично провів ремонтні роботи з поточного ремонту системи опалення та водопостачання Педосівського НВО лише на суму 45822, 24 грн, і таким чином шляхом обману заволодів бюджетними коштами Педосівської сільської ради Хмельницького району на загальну суму 4174 грн.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор вказує, що апеляційний суд, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, в порушення вимог ст. 419 КПК України, належним чином не перевірив доводів сторони обвинувачення, не надав на них вичерпних та переконливих відповідей, а також не зазначив в ухвалі конкретних підстав, за яких визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою, обмежившись лише формальними вказівками про правильність висновків місцевого суду та перерахуванням доказів, на які у своєму рішенні послався суд першої інстанції.

Крім того, прокурор стверджує, що апеляційний суд, погоджуючись з висновками, зазначеними у виправдувальному вироку суду першої інстанції, зауважив, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, однак своє рішення не обґрунтував та не вказав, яких саме ознак складу злочину не було встановлено в діях обвинуваченого.

Разом з тим прокурор посилається на необґрунтованість тверджень в ухвалі апеляційного суду про те, що стороною обвинувачення не було надано жодного доказу на підтвердження факту порушення ОСОБА_7 форми та змісту підроблених документів, аргументуючи свою позицію тим, що такі дії обвинуваченому не інкримінувались. При цьому вказує, що підробка, вчинена ОСОБА_7 , полягає у внесенні в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, а не в порушенні їх форми та змісту.

Також прокурор ОСОБА_6 зазначає, що апеляційний суд, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, проігнорував доводи щодо належності та допустимості як доказів висновків судово-будівельних експертиз від 06 квітня 2016 року № 343/344/15-26 та від 30 березня 2017 року № 697/17-26, які, на переконання сторони обвинувачення, безпідставно не були враховані судом першої інстанції.

Одночасно прокурор наголошує, що апеляційний суд дійшов висновку про недопустимість як доказів Акту № 1 за червень 2013 року та Довідки за червень 2013 року, при цьому безпосередньо їх не дослідив, чим порушив вимоги статей 23 404 КПК України.

Крім того, прокурор стверджує, що висновки апеляційного суду про недопустимість усіх наданих стороною обвинувачення доказів з підстав їх отримання неуповноваженими особами, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні постанови про призначення слідчого (групи слідчих) та постанови про призначення прокурора (групи прокурорів), є надуманими та безпідставними. Так, у своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 наголошує, що повноваження органу досудового розслідування підтверджуються наявними в матеріалах справи постановами про призначення групи прокурорів від 21 липня 2014 року, 23 грудня 2015 року та 15 березня 2021 року. При цьому звертає увагу, що у судовому засіданні від 06 вересня 2022 року ним в суді апеляційної інстанції було надано суду постанови від 05 квітня 2016 року та від 28 грудня 2016 року, які підтверджують повноваження усіх слідчих у кримінальному провадженні.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 та просила її задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Законність ухвали апеляційного суду - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції розглянуто з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з огляду на наступне.

Положеннями статей 370 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Згідно вимог ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Згідно з ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін; змінити вирок або ухвалу; скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок; скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу; скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження; скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Статтею 372 КПК України встановлено, що ухвала суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині ухвали має зазначатися суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається, встановлені судом обставини з посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури апеляційний суд вказаних вимог закону не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком місцевого суду ОСОБА_7 було визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, прокурор ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку.

Апеляційний суд, переглядаючи матеріали кримінального провадження, погодився з вищенаведеними висновками місцевого суду, аргументуючи свою позицію, зокрема, і тим, що надані стороною обвинувачення докази були зібрані неуповноваженими особами, оскільки матеріали справи не містять постанов про призначення слідчого чи групи слідчих, а також постанов про призначення прокурора чи групи прокурорів, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону та правових позицій, викладених у постановах об`єднаної палати Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21) та від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 (провадження № 51-4584кмо18), свідчить про недопустимість усіх зібраних у кримінальному провадженні доказів.

Однак колегія суддів не погоджується з такими твердженнями суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Положеннями статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК України визначено, що рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі постанови.

Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані не уповноваженою на те особою (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21).

Крім того, статтями 36 37 110 КПК України встановлено, що рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження в конкретному кримінальному провадженні та в разі необхідності - групи прокурорів, що здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно ухвалюватись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова повинна відповідати передбаченим КПК України вимогам до процесуального рішення у формі постанови, зокрема бути підписаною службовою особою, яка її ухвалила.

Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її не підписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 754/7061/15 (провадження № 51-4584кмо18).

Зі змісту матеріалів кримінального провадження вбачається наявність постанови про призначення групи прокурорів від 21 липня 2014 року, якою в рамках даного кримінального провадження визначено повноваження прокурорів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , постанови про зміну групи процесуальних прокурорів від 23 грудня 2015 року, згідно якої призначено групу прокурорів у складі прокурорів: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , постанови про призначення групи прокурорів від 15 березня 2021 року, якою визначено прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 (том 1, арк. пров 44, 120, 234).

Крім того, згідно матеріалів провадження, прокурором в суді апеляційної інстанції було надано постанову про проведення досудового розслідування від 05 квітня 2016 року, якою визначено слідчих ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та постанову про доручення проведення досудового розслідування від 28 грудня 2016 року, якою визначено слідчих ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 (том 2, арк. пров. 82, 83).

Проте апеляційний суд залишив поза увагою вказані процесуальні документи, не надав їм правової оцінки та не зазначив підстав, за яких не прийняв їх до уваги, а тому висновки суду апеляційної інстанції про недопустимість усіх наданих стороною обвинувачення доказів з підстав того, що вони були зібрані неуповноваженими особами, є передчасними.

Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор у своїй апеляційній скарзі, з-поміж іншого, посилався на безпідставність висновків місцевого суду про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України, є похідним від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, аргументуючи свої доводи тим, що використання завідомо підробного документа є самостійним складом кримінального правопорушення, а в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують факт вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених як ч. 3 ст. 358 КК України, так і ч. 4 ст. 358 КК України.

Одночасно прокурор також вказував на необґрунтованість зазначених у вироку суду першої інстанції висновків щодо відсутності доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 порушив форму та зміст підробних документів, посилаючись на те, що такі дії обвинуваченому не інкримінувались, а вчинена ОСОБА_7 підробка полягає у внесенні ним в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, а не в порушенні їх форми та змісту.

Разом з тим прокурор не погоджувався з позицією місцевого суду про відсутність в діях обвинуваченого суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, посилаючись на те, що в його діях був наявний умисел на заволодіння бюджетними коштами, оскільки ОСОБА_7 склав і подав документи із зазначенням завищених обсягів робіт, а кошти отримав за весь обсяг заактованих робіт.

Однак, апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду в частині правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, вищенаведені доводи сторони обвинувачення проігнорував, не надав їм жодної оцінки та не зазначив, чому саме такі твердження прокурора є необґрунтованими та не приймаються до уваги.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд лише продублював висновки місцевого суду, які зазначені у вироку, щодо недоведеності факту вчинення ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України. Водночас апеляційний суд послався на відсутність в діях обвинуваченого складових елементів шахрайства, при цьому не вказав, яких саме ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, не було встановлено в діях ОСОБА_7 .

Одночасно судом апеляційної інстанції також не було враховано посилання в апеляційній скарзі прокурора про належність та допустимість як доказів висновків судово-будівельних експертиз від 06 квітня 2016 року № 343/344/15-26 та від 30 березня 2017 року № 697/17-26, які, на переконання сторони обвинувачення, безпідставно не були враховані судом першої інстанції.

Неврахування вищенаведених доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, на переконання колегії суддів, позбавило суд апеляційної інстанції можливості ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ст. 412 КПК України).

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційний суд під час постановлення ухвали порушив вимоги кримінального процесуального закону, прийняте ним рішення за своїм змістом не відповідає законодавчим приписам кримінального процесуального законодавства, відповідно до яких суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також перевірити і надати оцінку всім доводам, викладеним у апеляційній скарзі, та за наслідком чого постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що рішення апеляційного суду суперечить вимогам статей 370 419 КПК України.

На думку колегії суддів, допущення зазначених порушень під час складання судового рішення ставить під сумнів законність ухваленого рішення, тому є

неприйнятним. Ухвалу апеляційного суду не можна вважати законною, обґрунтованою та вмотивованою, оскільки вона постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції суд повинен, використовуючи усі процесуальні можливості, керуючись вимогами процесуального закону, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та надати на них вмотивовану і вичерпну відповідь.

Новий розгляд кримінального провадження суду апеляційної інстанції необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, під час якого суд повинен урахувати вищенаведене та ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3