Історія справи

Ухвала ККС ВП від 06.07.2021 року у справі №357/5949/18

Постанова

іменем України

2 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 357/5949/18

провадження № 51-3286км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів: Кравченка С. І., Білик Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Глушкової О. О.,

прокурора Гошовської Ю. М.,

захисника Дробахи В. О. (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110030001969, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Терезине, Білоцерківського району Київської області, проживаючого у АДРЕСА_1, раніше судимого:

- вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 19 червня 2006 року за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 26 грудня 2006 року за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 296, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки;

- вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 16 листопада 2007 року за ч. 3 ст. 187, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки позбавлення волі з конфіскацією майна;

- вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 7 червня 2012 року за ст.395 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 місяці;

- вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 11 липня 2013 року за ч. 1 ст. 309 КК України у виді арешту на строк 6 місяців;

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Білоцерківського міськрайонного суду від14 квітня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 п. 2, 3, 4 ч. 3 ст. 76 КК України.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 квітня 2018 року, біля 14:00, перебуваючи на подвір'ї домоволодіння АДРЕСА_2, діючи умисно, повторно, шляхом вільного доступу, через відчинену металеву хвіртку таємно викотив моторолер марки "Suzuki Lets 2" за межі двору, запустив двигун та поїхав із вказаного місця, тим самим незаконно заволодів зазначеним транспортним засобом, який належить ОСОБА_2, і завдав останньому майнової шкоди на суму 4190
гривень.

Вироком Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено свій вирок яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю. В іншій частині вирок залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання скасувати та застосувати до нього положення ст. 75 КК України.

Аргументуючи свою позицію, вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою наявність пом'якшуючих покарання обставин та необґрунтовано призначив йому покарання, яке слід відбувати реально.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Дробаха В. О. та засуджений ОСОБА_1 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор Гошовська Ю. М. просила залишити судове рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законне, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 289 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів у цій частині судових рішень не перевіряє.

Доводи засудженого, наведені ним у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість є безпідставними.

Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_1 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів. Обставиною, що пом'якшує покарання, суд зазначив визнання вини, а обтяжуючими обставинами - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та рецидив. Також місцевий суд зважив на наявність у ОСОБА_1 непогашених судимостей в тому числі за злочин проти власності, посередню характеристику, позицію потерпілої, яка просила суворо не карати обвинуваченого, та висновок органу пробації, за даними якого виправлення ОСОБА_1 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить небезпеки для суспільства.

На підставі цих відомостей у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання, що знаходиться в нижній межі, у межах санкції інкримінованої статті та звільнив його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, дійшовши висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без реального відбування покарання.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеної ОСОБА_1 міри примусу, а також обґрунтованість рішення про застосування ст. 75 КК України, дійшов висновку, що рішення про можливість виправлення та перевиховання останнього без ізоляції від суспільства прийнято без належного урахування місцевим судом змісту і обсягу його протиправних дій, даних про його особу, згідно яких обвинувачений підтримує тісні зв'язки із особами, які ведуть антигромадський спосіб життя, негативно характеризувався під час відбування покарання у виправній колонії УДПтСУ в Полтавській області №64, раніше вже звільнявся від покарання з випробуванням, однак належних висновків для себе не зробив та знову вчинив кримінальні правопорушення.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення та перевиховання ОСОБА_1 без відбування покарання, а обставини, враховані місцевим судом лише є підставою для призначення йому покарання у мінімальному розмірі за відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з тим, що призначене ОСОБА_1 покарання у зазначеному виді й розмірі відповідає вимогам ст. 65 КК України, а обставини, на які останній посилається у касаційній скарзі, були враховані апеляційним судом та не є тими чинниками, які б дозволили застосувати до нього положення ст. 75 КК України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, про те, що суд апеляційної інстанції не врахував усіх суб'єктивних і об'єктивних чинників, які беруться до уваги при призначенні виду та розміру покарання, а також під час вирішення порядку його відбування, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами провадження.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, не встановлено.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

О. П. Ємець С. І. Кравченко Н. В. Білик