Історія справи

постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНи

08 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 161/15802/21

провадження № 51-201км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

представника потерпілої - адвоката ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у кримінальному провадженні № 12021035130000004 за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Маршинці Новоселицького району Чернівецької області та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 171, ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 191 та ч. 3 ст. 27 - ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2023 року ОСОБА_10 визнано винуватим та засуджено:

за ч. 1 ст. 171 КК - до покарання у виді арешту на строк 5 місяців;

за ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 191 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 2 роки;

за ч. 3 ст. 27 - ч. 4 ст. 191 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 3 роки.

Стягнуто процесуальні витрати та вирішено долю речових доказів.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_10 на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 грн та 15 000 грн витрат на правову допомогу.

Цивільний позов прокурора в інтересах Підгайцівської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Підгайцівської сільської ради (далі - сільрада) задоволено повністю та стягнуто зі ОСОБА_10 на користь вказаної сільської ради у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 51 5855, 02 грн.

Ухвалою цього суду від 06 лютого 2023 року звільнено ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу в зв`язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження в цій частині закрито.

Районний суд установив, що ОСОБА_10 в серпні 2019 року (точний час та місце не встановлені) організував вчинення злочинів, пов`язаних із заволодінням коштами сільради, діяльність якої фінансувалася з державного та місцевого бюджетів, шляхом подання для оплати до підрозділів Державного казначейства України актів виконаних підрядних робіт форми КБ-2в, КБ-3 із внесеними неправдивими відомостями про завищену вартість матеріалів використаних для будівельних робіт та суми вартості виконаних робіт за наступних обставин.

Згідно з розпорядженням № 8 сільського голови ОСОБА_11 від 21 січня 2019 року ОСОБА_10 був прийнятий на посаду проєктного менеджера і відповідно до посадової інструкції займався розробкою проєктно-кошторисної документації, підписанням із підрядниками первинних бухгалтерських документів форми КБ-2в, КБ-3.

З метою заволодіння коштами сільської ради ОСОБА_10 на початку січня 2018 року (точні час та місце не встановлені), не маючи наміру створювати чи придбати суб`єкт підприємницької діяльності на своє ім`я та призначати себе директором, залучив до виконання плану свою дружину ОСОБА_12 , яка, не будучи обізнаною з цим планом, погодилась на пропозицію та зареєструвалась фізичною особою підприємцем (далі - ФОП ОСОБА_12 ) і надала ОСОБА_10 доступ своїх до банківських рахунків відкритих в АБ «Укргазбанк».

Таким чином ОСОБА_10 організував реєстрацію та фактичне придбання суб`єкта підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_12 і як фактичний власник суб`єкта господарської діяльності набув організаційно-розпорядчих функцій і статусу службової особи відповідно до вимог ч. 3 ст. 18 КК.

У серпні 2019 року (точного часу та місця не встановлено), діючи за попередньою змовою групою осіб ОСОБА_10 організував укладення між ФОП ОСОБА_12 та сільською радою договору підряду № 255 від 08.08.2019 на капітальний ремонт дороги вул. Підгаєцької (від перехрестя з автомобільною дорогою М19 довжиною 450 м) у АДРЕСА_1 , за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів вартістю 1 281 653, 60 грн.

Надалі у вересні 2019 року (точного часу та місця не встановлено) ОСОБА_10 залучив до виконання задуманого плану особу, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, яка будучи працівником ТзОВ «Тис» мала кваліфікаційний сертифікат інженера технічного нагляду за будівництвом будівель і споруд.

09 вересня 2019 року між сільською радою та ТзОВ «Тис» було укладено договір № 28 про надання послуг на здійснення технічного нагляду за капітальним ремонтом вул. Підгаєцької у с. Підгайці .

У вересні 2019 року на виконання акту приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, Управлінням Державної казначейської служби у Волинській області на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_12 (платіжні доручення від 09.09.2019 № 329 та № 286) були повністю перераховані грошові кошти на загальну суму 1 281 653 грн за договором № 255.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 31.03.2021 № СЕ-19-103-21/1299-БТ обсяги та вартість фактично виконаних робіт за договором № 255 від 08.08.2019 на капітальний ремонт дороги не відповідають обсягам та вартості зазначених в акті приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, оскільки ці роботи не було виконано на суму 291 605, 62 грн.

Упродовж 12-13 вересня 2019 року особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, та ОСОБА_10 переказали кошти з рахунків ФОП ОСОБА_12 на її особовий рахунок, з якого ОСОБА_10 зняв через POS-термінал кошти в сумі 935 000 грн.

Також, на початку квітня 2020 року (точні час та місце не встановлені), діючи повторно за попередньою змовою групою осіб ОСОБА_10 організував укладення договору підряду № 139 від 02.04.2020 між сільською радою та ФОП ОСОБА_12 на капітальний ремонт з благоустрою території Романівського дошкільного навчального закладу « Сонечко » на вул. Молодіжній в с. Романів Луцького району Волинської області , за рахунок коштів місцевого бюджету вартістю 1 306 412 грн.

У квітні 2020 року на виконання акту приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, Управлінням Державної казначейської служби у Волинській області вказані кошти були повністю перераховані на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_12 (платіжне доручення від 23.04.2020 № 278).

Окрім того, 25.05.2020 між сільською радою та ТзОВ «Тис» був укладений договір № 6 про здійснення технічного нагляду за капітальним ремонтом з благоустрою вказаного дошкільного навчального закладу. Виконавцем технічного нагляду визначено особу, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження.

За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 22.06.2021 № СЕ-19-103-21/1882-БТ, обсяги та вартість фактично виконаних робіт за договором № 139 від 02.04.2020 не відповідають обсягам та вартості зазначених в акті приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, оскільки ці роботи не було виконано на суму 224 249, 40 грн.

28.04.2020 особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та ОСОБА_10 переказали кошти з рахунків ФОП ОСОБА_12 на її особистий рахунок, з якого ОСОБА_10 зняв через POS-термінал кошти в сумі 940 000 грн.

Крім того, 04.01.2021 близько 15:30 у приймальні голови сільської ради в с. Підгайці ОСОБА_10 знаючи, що ОСОБА_8 є журналістом, грубо висловлюючись умисно втрутився в її розмову з сільським головою ОСОБА_11 , чим перешкодив їй отримати від сільського голови інформацію за редакційним завданням від 16.12.2020 (журналістське розслідування про можливі порушення при виділенні земельних ділянок). Виганяв з приміщення приймальні, намагався вибити з її рук відеокамеру, шарпав за одяг, намагався силоміць змусити її покинути приміщення, після чого швидко зайшов у службовий кабінет сільського голови і зачинив двері.

При перегляді вироку за апеляційними скаргами сторони захисту та прокурора Волинський апеляційний суд ухвалою від 14 грудня 2023 року змінив це рішення в частині призначеного покарання та ухвалив вважати засудженим ОСОБА_10 :

- за ч. 1 ст. 171 КК - до покарання у виді арешту на строк 5 (п`ять) місяців;

- за ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 191 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 2 роки;

- за ч. 3 ст. 27 - ч. 4 ст. 191 КК (в редакції від 22.11.2018) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно визначив ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки.

У решті вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційним судом не відображено в оскаржуваній ухвалі та не наведено обґрунтованих мотивів на підтвердження чи спростування доводів, наведених в апеляційній скарзі сторони захисту щодо суперечностей, помилок, неповноти і недотримання вимог законодавства у висновках судових будівельно-технічних експертиз та недопустимості, як доказів, похідних від них висновків судових економічних експертиз.

Вказує, що в своїй скарзі сторона захисту звертала увагу апеляційного суду на те, що зважаючи на відсутність протоколів огляду місцевості та детального опису проведених досліджень у висновках експертів, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 102 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), з урахуванням специфіки методики дослідження будівельних робіт, наявні в цих висновках суперечності, помилки та неточності не можуть бути усунуті шляхом дослідження матеріалів кримінального провадження.

Висновки судових будівельно-технічних експертиз, на думку захисника, не були належно оцінені судом з урахуванням положень ст. 94 КПК.

Також, на його переконання, без належної оцінки суду апеляційної інстанції залишились доводи сторони захисту про необґрунтованість висновку районного суду у вироку про те, що оскільки відповідно до посадової інструкції проєктного менеджера сільської ради ОСОБА_10 контролював якість виконання робіт за розробленими проєктами, то в зв`язку з цим він був службовою особою. З приводу цього сторона захисту в апеляційній скарзі звертала увагу суду на те, що цей обов`язок стосується лише контролю ОСОБА_10 за складанням проєктів проєктними організаціями, що підтверджується його посадовою інструкцією.

Вважає, що під час апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції було порушено принципи змагальності та безпосередності, визначені статтями 22 та 23 КПК, так як на перевірку цих доводів апеляційний суд не дослідив доказів у справі та обмежився лише цитуванням змісту вироку.

Стверджує, що в порушення вимог ст. 370 КПК апеляційний суд у своєму рішенні не навів жодного обґрунтування, якими саме доказами у справі підтверджується безпосередня причетність ОСОБА_10 до проведення ремонтних робіт та його обізнаність про можливі порушення. Також судом не спростовано версію про можливість вчинення кримінального правопорушення невстановленими особами, які здійснювали ремонтні роботи (за договором субпідряду), про що не було відомо ОСОБА_10 , та не наведено у рішенні доказів щодо форми можливої вини представника технічного нагляду, який контролював якість виконання цих робіт.

Окрім того, на переконання захисника, належними та допустимими доказами у кримінальному провадженні не доведено винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК.

З урахуванням наведених обставин захисник вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.

Позиція інших учасників судового провадження

Захисники касаційну скаргу підтримали, просили задовольнити.

Прокурор, потерпіла та її представник просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Не погодившись із вироком засуджений ОСОБА_10 та прокурор оскаржили його в апеляційному порядку. Доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_10 аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі захисника.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Згідно з вимогами вказаної норми суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з їхньою оцінкою, то останній не має потреби знову досліджувати ці докази у такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Разом із тим, відповідно до вимог ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування обвинувального вироку, цей принцип є більш суворим, оскільки у такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів, апеляційний суд не може давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку їм надав суд першої інстанції, якщо ці докази не були безпосередньо повторно досліджені під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

З матеріалів справи убачається, що в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_10 просив допитати свідків та дослідити письмові докази і за результатами апеляційного перегляду вироку закрити кримінальне провадження на підставі ч. 1 ст. 284 КПК.

У судовому засіданні 05.12.2023 суд апеляційної інстанції заслухавши думки сторін дійшов висновку про відсутність підстав для допиту свідків та дослідження матеріалів кримінального провадження і відмовив у задоволенні клопотання засудженого (т. 3, а. к. п. 236), однак такий висновок був зроблений цим судом без урахування обставин справи та змісту доводів його апеляційної скарги, які можуть вплинути на правильність висновків судів обох інстанцій у судових рішеннях щодо наявності в його діях складу інкримінованих кримінальних правопорушень.

При цьому Суд погоджується з правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій у судових рішеннях про те, що за встановлених судами обставин вина ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК є доведеною і підтверджується зібраними та дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема: показаннями потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 ; протоколами огляду місця події від 08.02.2021, 11.02.2021 та 16.04.2021; огляду предметів від 09.02.2021, 31.05.2021 та 03.06.2021; редакційним завданням від 16.12.2020; висновком експерта № 2204 від 01.06.2021 та іншим доказами у своїй сукупності. Ці докази зібрані у встановленому законом порядку, є логічними та послідовними і підстав сумніватися в їх належності та допустимості колегія суддів не вбачає.

У той же час, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_10 , крім іншого, вказував на те, що матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів про те, що він працюючи у сільській раді на посаді проектного менеджера був наділений організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями та повноваженнями, як і не містять підтверджень щодо наявності у нього таких повноважень від імені ФОП ОСОБА_12 , а наведені у вироку висновки щодо цього є лише припущенням органу досудового розслідування не підтвердженим жодними доказами, з якими безпідставно погодився місцевий суд.

Також звертав увагу апеляційного суду на те, що ані органом досудового розслідування, ані місцевим судом не було встановлено наявність у його діях умислу на заволодіння коштами сільської ради, оскільки жодного договору чи акту він не підписував, а контроль за якістю виконаних робіт здійснював інженер ТОВ «ТИС». Вказував, що сторона обвинувачення звинувачувала його як єдиного виконавця злочинів, передбачених частинами 3 та 4 ст. 191 КК, та водночас кваліфікувала його дії як співучасть у вчиненні цих злочинів і організацію злочинного угрупування, до складу якого крім нього ніхто не входив.

Також зазначав, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що оплата за договорами підрядів № 139 та 255 виконувалась виключно після перевірки якості та обсягу виконаних робіт представниками сільської ради і інженером ТОВ «ТИС». Стверджував, що сам факт зняття ним коштів з рахунків ФОП ОСОБА_12 та рахунків його дружини не свідчить про заволодіння коштами сільської ради, оскільки такі дії здійснювались на законних підставах.

Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції ці доводи належним чином не перевірив, умотивованих відповідей на них у своєму рішенні не дав та фактично обмежився лише цитуванням змісту вироку суду першої інстанції, що суперечить вимогам ст. 419 КПК.

Окрім апеляційної скарги засудженого предметом апеляційного розгляду також була апеляційна скарга прокурора в якій він просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким конкретизувати, які саме посади та якою саме діяльністю не може займатися ОСОБА_10 .

Суд апеляційної інстанції частково погодився з доводами апеляції прокурора та уточнив судове рішення у цій частині, однак допустився суперечностей.

Як убачається зі змісту обвинувального акта, орган досудового розслідування звинувачував ОСОБА_10 в тому, що він організував реєстрацію та фактичне придбання суб`єкта підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_12 з метою заволодіння коштами сільської ради виділених на проведення будівельних робіт, а також як фактичний власник суб`єкта господарської діяльності набув організаційно-розпорядчих функцій, тобто відповідно до вимог ч. 3 ст. 18 КК був службовою особою (т. 1, а. к. п. 2-15).

Суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, відповідно до вимог ст. 337 КПК.

Апеляційний суд, спростовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_10 в своєму рішенні зазначив, що оскільки розпорядженням сільського голови він був прийнятий на посаду проектного менеджера де, зокрема, займався розробкою проектно-кошторисної документації, підписанням із підрядниками первинних бухгалтерських документів форми КБ-2в, КБ-3, проведенням робіт за договорами від 08.08.2019 № 255 та від 02.04.2020 № 139, то з урахуванням цих обставин він відповідно до вимог ч. 3 ст. 18 КК являвся службовою особою (т. 4, а. к. п. 13-26).

Відтак в ухвалі вказав, що погоджується з висновком суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_10 інкримінованих кримінальних правопорушень, як службовою особою Підгайцівської сільської ради, що суперечить змісту вироку місцевого суду.

Відповідно до роз`яснень п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» у статті 191 КК предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо. Тому вирішуючи питання чи є та або інша особа службовою, суду треба керуватися правилами, викладеними в пунктах 1 і 2 примітки до статті 364 КК.

Доводи захисника в касаційній скарзі про недопустимість висновків експертів у кримінальному провадженні є безпідставними, оскільки під час касаційної перевірки Судом встановлено, що всі експертизи у справі були проведені відповідно до вимог закону, кваліфікованими експертами і в межах питань поставлених на вирішення слідчим, а наведені в них висновки містять достатньо інформації необхідної для вирішення судом питань пов`язаних із висунутим ОСОБА_10 обвинуваченням. Окрім того, Суд звертає увагу на те, що у випадку незгоди з висновками експертів (через неповноту тощо) сторона захисту не була позбавлена можливості скористатися своїм правом заявити в судовому засіданні клопотання про призначення повторної чи/ або комісійної експертизи, однак таким правом не скористалася.

Таким чином, рішення апеляційного суду в частині, що стосується обвинувачення ОСОБА_10 зач. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 191 та ч. 3 ст. 27 - ч. 4 ст. 191 КК суперечить висунутому обвинуваченню, встановленим судом першої інстанцій фактичним обставинам провадження та вимогам статей 370 і 419 КПК.

Ці порушення є істотними, оскільки вони перешкодили апеляційному суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення, що відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування судом касаційної інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу захисника задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_10 в цій частині скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції треба взяти до уваги наведене, ретельно, з використанням наданих процесуальних можливостей, перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, дати на них обґрунтовані відповіді і з додержанням вимог статей 370 419 КПК ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Задовольнити частково касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 , ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_10 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 191 та ч. 3 ст. 27 - 4 ст. 191 КК скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у цьому суді.

У решті судове рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3