Історія справи

Постанова ККС ВП від 07.06.2023 року у справі №398/5/19
Ухвала ККС ВП від 07.04.2021 року у справі №398/5/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року

м. Київ

справа № 398/5/19

провадження № 51-1718км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_10 на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 червня 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в кримінальному провадженні № 12018120070002144 за обвинуваченням

ОСОБА_10 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Олександрія Кіровоградської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121; п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

ОСОБА_11 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Олександрія Кіровоградської області, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121; п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 червня 2020 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121; п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та кожному з них призначено покарання за ч. 2 ст. 121 КК України - у виді позбавлення волі на строк 10 років, за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді позбавлення волі на строк 13 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_10 та ОСОБА_11 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років кожному.

Вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами 24 липня 2018 року між ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , які перебували на території домоволодіння по АДРЕСА_3 і вживали алкогольні напої, виникла розмова щодо крадіжок з домоволодіння, які вчинялись за життя матері ОСОБА_11 . Під час вказаної розмови ОСОБА_11 та ОСОБА_10 вирішили піти до місцевого мешканця ОСОБА_12 , який зловживав алкогольними напоями і не мав офіційного джерела доходів, що могло свідчити про те, що останній може бути причетним до зазначених крадіжок.

Того ж дня близько 21 год. 20 хв. ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, з метою з`ясування всіх обставин та з метою нанесення тілесних ушкоджень прибули до домоволодіння потерплого ОСОБА_12 , розташованого по АДРЕСА_4 , та проникли в будинок, де в цей час перебували ОСОБА_12 та його знайомий ОСОБА_13 .

Продовжуючи реалізацію злочинного умислу, діючи умисно та цілеспрямовано, вважаючи, що ОСОБА_12 причетний до вчинення крадіжок з території домоволодіння матері ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , діючи спільно, нанесли не менше чотирьох ударів ОСОБА_12 , після чого залишили потерпілого в будинку. Внаслідок дій ОСОБА_11 та ОСОБА_10 потерпілому ОСОБА_12 було спричинено тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть останнього.

Після нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , діючи за попередньою змовою між собою, вирішили вчинити умисне вбивство ОСОБА_13 , який в цей момент знаходився на території домоволодіння ОСОБА_12 та якого ОСОБА_11 та ОСОБА_10 також запідозрили у причетності та обізнаності про скоєні крадіжки майна. Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх подальших спільних дій та бажаючи настання наслідків у виді смерті потерпілого, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 почали наносити чисельні тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_13 .

Оскільки вказані протиправні дії привернули увагу проживаючих поряд осіб, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 вирішили залишити територію домоволодіння ОСОБА_12 та з метою доведення спільного злочинного умислу, направленого на вбивство ОСОБА_13 , використовуючи фізичну силу, забрали останнього із собою. Залишивши територію домоволодіння ОСОБА_12 та впевнившись у тому, що їхні злочинні та протиправні дії не будуть викриті сторонніми особами, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на узбіччі дороги, навпроти будинку АДРЕСА_4 , продовжили свої протиправні дії та, діючи умисно, цілеспрямовано, за попередньою змовою, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання їх наслідків у виді смерті потерпілого ОСОБА_13 , продовжили із значною силою наносити ОСОБА_13 тілесні ушкодження, усвідомлюючи при цьому, що нанесення великої кількості ударів в область життєво важливих органів тулубу та голови потерпілого неминуче призведе до смерті останнього. Лише після того, як від отриманих ударів ОСОБА_13 втратив свідомість та не подавав ознак життя, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 припинили наносити йому тілесні ушкодження. У подальшому, вирішивши, що ОСОБА_13 від отриманих тілесних ушкоджень помер, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 залишили потерпілого на узбіччі дороги та з місця скоєння злочину зникли.

У результаті протиправних дій ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . ОСОБА_13 були спричинені тілесні ушкодження, які виникли внаслідок понад 45 ударів несумісних із життям, у тому числі було спричинено закриту тупу травму грудної клітки, яка супроводжувалася множинними переломами ребер, розривами пристінної плеври та порушенням цілісності каркасу грудної клітини, розвитком шоку та легеневої недостатності, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_13 помер по дорозі у лікарню.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 18 січня 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Постановою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року зазначену ухвалу апеляційного суду скасовано на захист та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Ухвала апеляційного суду була скасована з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки суд апеляційної інстанції обмежив право ОСОБА_10 на захист шляхом незабезпечення останньому належних можливостей підготуватися до судового розгляду, також апеляційним судом не було належним чином перевірено всі доводи поданих апеляційних скарг.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року вирок районного суду залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_10 порушує питання про скасування судових рішень, постановлених відносно нього та закриття кримінального провадження у зв`язку з тим, що його вина в інкримінованих кримінальних правопорушеннях не доведена.

У касаційній скарзі засуджений зазначає:

- про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, недоведеність його причетності до вчинення кримінальних правопорушень, зокрема, що у вироку було неправильно викладено зміст показань свідків, що судом не взято до уваги показання ОСОБА_11 щодо непричетності ОСОБА_10 , що в матеріалах провадження відсутні докази його перебування у стані алкогольного сп`яніння;

- про упередженість суду першої інстанції при розгляді кримінального провадження, неналежну оцінку доказів у справі;

- про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України, невиконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених в постанові від 04 серпня 2021 року, про те, що суд апеляційної інстанції усупереч вимогам ст. 95 КПК України не допитав свідків, а також після відмов у задоволенні клопотань, не надав час для узгодження позиції захисту.

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого представник потерпілого вказує на безпідставність наведених в ній доводів та просить залишити судові рішення без змін.

Процесуальні питання

Судові рішення, які є предметом касаційного перегляду, постановлені відносно двох осіб - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . На початок касаційного перегляду ОСОБА_11 відбував покарання у Державній установі «Даріївська виправна колонія (№ 10)», яка розташована на території Херсонської області, що була окупована. На час звільнення цієї території, відповідно до інформації, яка була надана адміністрацією зазначеної державної установи, всі особи, які там відбували покарання, були вивезені окупаційними військами у невідомому напрямку, у тому числі і ОСОБА_11 .

У зв`язку з наведеними обставинами Верховний Суд був позбавлений можливості належним чином повідомити засудженого ОСОБА_11 про касаційний розгляд, у свою чергу останній не може реалізувати своє право висловити позицію щодо касаційної скарги ОСОБА_10 , надати пояснення, а також подати свою касаційну скаргу.

Натомість засуджений ОСОБА_10 , касаційна скарга якого є предметом даного касаційного перегляду, перебуває на території, яка знаходиться під контролем України, бере участь у судових засіданнях суду касаційної інстанції в режимі відеоконференції, і наполягає на розгляді цієї касаційної скарги у найкоротший строк.

Таким чином, для забезпечення прав ОСОБА_11 потрібно відкласти розгляд до моменту, коли з`явиться можливість належним чином повідомити ОСОБА_11 про касаційний розгляд і забезпечити йому можливість взяти участь у судовому засіданні. Водночас для забезпечення прав ОСОБА_10 необхідно розглянути його касаційну скаргу в межах розумного строку, адже невідомо, коли ОСОБА_11 повернеться на територію, підконтрольну Україні (це може статися через роки, або навіть ніколи). Наявність таких протилежних інтересів двох засуджених поставило перед Верховним Судом серйозну дилему.

Верховний Суд намагався забезпечити належний баланс між інтересами обох обвинувачених. Зокрема, спочатку він неодноразово відкладав розгляд касаційної скарги ОСОБА_10 задля встановлення місцеперебування ОСОБА_11 і з`ясування перспектив його повернення на територію, підконтрольну органам влади України. З цією метою Суд звертався до Державної установи «Даріївська виправна колонія (№10)», Міністерства юстиції України, Національного інформаційного бюро, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Відповідно до наявної у Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими інформації, ОСОБА_11 фактично утримується на території російської федерації, однак офіційно його перебування в полоні держави-агресора не підтверджено російською стороною та Міжнародним Комітетом Червоного Хреста.

Беручи до уваги, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_10 відкрито 18 травня 2022 року, тобто понад рік тому, враховуючи відсутність будь-якої інформації, яка б давала підстави сподіватися на те, що засуджений ОСОБА_11 найближчим часом буде повернутий на територію, підконтрольну Україні, Верховний Суд вважає, що подальші затримки із розглядом касаційної скарги засудженого ОСОБА_10 призведе до істотного дисбалансу між його правами та правами ОСОБА_11 , на невизначений час роблячи його заручником ситуації, коли він буде обмежений у праві на касаційний перегляд у зв`язку з відсутністю іншого засудженого.

За таких обставин, Верховний Суд вважає за необхідне продовжити розгляд касаційної скарги ОСОБА_10 за відсутності засудженого ОСОБА_11 . У зв`язку з цим під час касаційного перегляду забезпечена участь захисника ОСОБА_11 . Крім того, Верховний Суд враховує, що в разі повного або часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_10 суд касаційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України може також ухвалити рішення на користь ОСОБА_11 . Зрештою останній не позбавляється права звернутися до суду касаційної інстанції з окремою касаційною скаргою, коли він об`єктивно матиме таку можливість.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_10 підтримав свою касаційну скаргу з доповненнями до неї, навівши відповідні доводи.

Захисники засудженого ОСОБА_10 - адвокати ОСОБА_7 та ОСОБА_9 підтримали касаційну скаргу засудженого, просили її задовольнити.

Захисник засудженого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_8 не заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_10 .

Прокурор вважав касаційну скаргу засудженого безпідставною, просив залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, вважала її необґрунтованою.

Мотиви Суду

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, на відміну від процедури апеляційного перегляду чинне кримінально процесуальне законодавство не передбачає на стадії касаційного розгляду такої підстави для скасування судових рішень як невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, у свою чергу, узгоджується і з положеннями ст. 433 КПК України.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи з наведених вимог кримінального процесуального закону, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Таким чином, перевіряючи дотримання судами нижчих інстанцій вимог КПК України, Верховний Суд у межах доводів касаційних скарг має з`ясувати, чи навели суди нижчих інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки (у тому числі в частині доведеності тих чи інших обставин) з посиланням на досліджені докази.

Перевіривши доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_10 та матеріали кримінального провадження, Верховний Суд приходить до таких висновків.

Щодо доводів про упередженість суду першої інстанції

Твердження засудженого про те, що суд першої інстанції упереджено розглянув кримінальне провадження Верховний Суд не вважає слушним.

Як слідує з матеріалів провадження ОСОБА_10 в суді першої інстанції заявляв відвід судді ОСОБА_14 , в якому наводив мотиви, які, на думку засудженого, могли свідчити про упередженість судді. Вказані мотиви були розглянуті судом і визнані безпідставними.

При цьому в касаційній скарзі засуджений, хоча і зазначає про упередженість суду, але така позиція обґрунтовується лише незгодою ОСОБА_10 з оцінкою доказів, яку надав суд першої інстанції.

Незгода сторони кримінального провадження з оцінкою доказів, яку надав суд, не може сама по собі свідчити про упередженість суду, тому в цій частині Верховний Суд відхиляє доводи засудженого як необґрунтовані.

Щодо доводів про відсутність доказів нанесення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень потерпілим.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 р. у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 р. у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 р. у справі № 760/23459/17 та ін.).

Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

Позиція засудженого ОСОБА_10 про те, що він не наносив тілесні ушкодження ні ОСОБА_12 , ні ОСОБА_13 , була предметом розгляду суду першої інстанції, який цю позицію розцінив критично, вказавши у мотивувальній частині вироку про те, що вона спростовуються показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , які у свою чергу узгоджуються з висновками судово-медичних експертиз трупів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 щодо кількості, локалізації тілесних ушкоджень та причини смерті, а також результатами проведених біологічних, імунологічних та трасологічних експертиз.

Так, зазначені свідки бачили ОСОБА_10 біля подвір`я потерпілого ОСОБА_12 , при цьому, відповідно до показань окремих свідків, засуджений перешкоджав їм потрапити безпосередньо на подвір`я ОСОБА_12 , щоб подивитися, що там відбувається. Крім того, всі свідки зазначали, що чули звуки ударів на вказаному подвір`ї у той час, коли там перебували ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Більше того, деякі свідки бачили, як ОСОБА_10 наносив удари ОСОБА_12 . Свідки також бачили, що після того, як засуджені пішли з двору потерпілого ОСОБА_12 , ОСОБА_11 штовхав потерпілого ОСОБА_13 , примушував його йти із собою, а ОСОБА_10 слідував за ними.

Отже, як видно з показань свідків, ОСОБА_10 жодних дій, щоб розборонити ОСОБА_11 і потерпілих (як про це заявляє сам ОСОБА_10 ) не вчиняв, навпаки, він перешкоджав іншим особам зайти на територію домоволодіння ОСОБА_12 , говорив свідкам, щоб вони йшли звідти, пояснював, що потерпілі крали їх майно.

Крім наведеного вище, за висновками експертів:

- на речах в будинку потерпілого ОСОБА_12 була виявлена кров як самого потерпілого, так і засуджених ОСОБА_11 і ОСОБА_10 ;

- на одязі та взутті ОСОБА_10 були виявлені сліди крові потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ;

- на вхідній двері до будинку ОСОБА_12 виявлено слід взуття, залишений підметковою частиною підошви кросівок, яке за розміром та малюнком аналогічне розмірам та малюнку підошви пари кросівок, вилучених 25.07.2018 року під час затримання ОСОБА_10 в порядку ст. 208 КПК України.

Крім того, версію сторони захисту про те, що потерпілий ОСОБА_13 неодноразово падав, а тому міг спричинити сам собі тілесні ушкодження, а також те, що ОСОБА_12 були спричинені лише легкі тілесні ушкодження, спростовують пояснення експерта ОСОБА_19 та результати проведених судово-медичних експертиз, відповідно до яких вказаний свідками час з`ясування стосунків між ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , з одного боку, з потерпілими ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , з іншого, співпадає з часом виникнення тілесних ушкоджень (у тому числі тяжких), встановлених експертом.

При цьому посилання ОСОБА_10 на те, що експертом не було надано конкретних відповідей на запитання сторони захисту в ході судового розгляді, Верховний Суд відхиляє, оскільки засудженим не вказано, на які запитання, що мали суттєве значення для встановлення обставин кримінального провадження, експерт не надав відповідь. Верховний Суд вважає, що вказаний експерт у судовому засіданні суду першої інстанції підтвердив результати висновку.

Твердження ОСОБА_10 про те, що краплі крові від потерпілих могли потрапити на його одяг через те, що він намагався розборонити ОСОБА_11 та потерпілих, теоретично могло б пояснити походження крові потерпілих, проте, як було зазначено вище, сукупність досліджених судом першої інстанції доказів, включно із показаннями свідків, свідчать про протилежне - зокрема, про те, що ОСОБА_10 не намагався перешкодити ОСОБА_11 , а діяв спільно із ним.

За наведених обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що наведена вище версія ОСОБА_10 була переконливо спростована.

Щодо доводів про недоведеність перебування ОСОБА_10 в стані алкогольного сп`яніння.

За пунктом 4 ч. 1 ст. 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

При цьому зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.

Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року (справа №672/1420/17) зазначав, що норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів, а тому ця обставина може бути встановлена шляхом дослідження й оцінки всієї сукупності доказів, у тому числі показань свідків.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність стану алкогольного сп`яніння у ОСОБА_10 , виходячи з показань свідків, а саме ОСОБА_20 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 . Підстав вважати зазначені показання такими, що не відповідають дійсності, Верховний Суд не вбачає.

Твердження засудженого про те, що показання свідка ОСОБА_20 не можуть бути враховані при встановлені стану алкогольного сп`яніння з тих підстав, що судом першої інстанції був визнаний недопустимим доказом протокол пред`явлення для впізнання за участю вказаного свідка, Верховний Суд відхиляє, оскільки показання свідка в судовому засіданні є самостійним джерелом доказів і вони підтверджуються показаннями інших свідків.

За наведених обставин доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_10 є безпідставними.

Щодо кваліфікації дій засуджених за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дії засуджених по епізоду щодо потерпілого ОСОБА_13 слід кваліфікувати за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України як умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Встановлений судами загальний перебіг побіг подій свідчить про те, що засуджені пішли до будинку ОСОБА_12 з метою з?ясування обставин можливих крадіжок з будинку померлої матері ОСОБА_11 . Під час розвитку конфлікту вони нанесли ОСОБА_12 тілесні ушкодження, від яких останній пізніше помер (хоча, коли засуджені залишили потерпілого, він ще був живий). Ці дії стороною обвинувачення та судом були кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України.

Далі засуджені покинули домоволодіння ОСОБА_12 та взяли із собою потерпілого ОСОБА_13 , якого ОСОБА_11 штовхав із словами «Йди, показуй», а за ними йшов ОСОБА_10 . Потім вони нанесли тілесні ушкодження ОСОБА_13 , від яких цей потерпілий згодом помер у машині швидкої допомоги. Тобто ОСОБА_13 засуджені так само залишили, коли він ще був живим, хоча у вироку суду стверджується, що вони це зробили, коли потерпілий втратив свідомість і вони вважали, що він помер. Отже ці дії сторона обвинувачення та суд кваліфікували за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Тим не менше, у вироку суду першої інстанції, як і в ухвалі суду апеляційної інстанції, відсутнє належне обґрунтування з посиланням на конкретні докази, яке б переконливо свідчило, що відповідні обставини були встановлені судами згідно із стандартом доказування «поза розумним сумнівом». Так, конфлікт виник у зв?язку з тим, що засуджені запідозрили потерпілих у викладенні майна, події розвивалися поступово, засуджені нанесли тілесні ушкодження обом потерпілим, обох потерпілих вони залишили ще живими та обидва потерпілі через деякий нетривалий час померли від завданих тілесних ушкоджень. Однак щодо одного потерпілого дії засуджених були кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України, а щодо іншого - за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. При цьому суди не послалися на будь-які конкретні та переконливі докази, які б указували, що засуджені в дійсності мали «попередню змову» саме щодо вбивства потерпілого ОСОБА_13 (не маючи при цьому такої попередньої змови на вбивство потерпілого ОСОБА_12 ). Також не зрозуміло, на підставі чого суди зробили висновок, що засуджені полишили потерпілого ОСОБА_13 лише після того, як подумали, що він помер (адже жодних доказів цього суди не навели, тоді як свідок пізніше знайшов цього потерпілого живим і викликав йому швидку медичну допомогу).

Отже, оскільки оскаржені судові рішення не відповідають вимогам належної обґрунтованості та вмотивованості в частині висновку про доведеність наведених вище обставин, Верховний Суд не може вважати правильною кваліфікацію дій засуджених за цим епізодом за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Верховний Суд при цьому бере до уваги, що попереднє судове рішення апеляційного суду було скасовано судом касаційної інстанції у зв?язку з тим, що воно не відповідало вимогам статей 370 419 КПК України, але при новому апеляційному перегляді Кропивницький апеляційний суд так і навів переконливих мотивів у цій частині. Беручи до уваги конкретні обставини цього кримінального провадження та сукупність наведених і проаналізованих судами доказів, Верховний Суд не знаходить підстав вважати, що наявність у засуджених прямого умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_13 , як і наявність у них попередньої змови на це, можливо буде встановити за результатами нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції. Тому Верховний Суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії засуджених за епізодом стосовно потерпілого ОСОБА_13 з п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України (вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб) на ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб, що спричинило смерть потерпілого).

Оскільки дії засуджених щодо обох потерпілих охоплюються єдиною кваліфікацією, із вироку також потребує виключення рішення щодо призначення засудженим остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні.

З цих підстав Верховний Суд постановив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 червня 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року відносно ОСОБА_10 та, відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України, відносно ОСОБА_11 - змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України.

Виключити з судових рішень вказівку про застосування відносно засуджених положень ч. 1 ст. 70 КК України.

Вважати ОСОБА_10 засудженим за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Вважати ОСОБА_11 засудженим за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3