Історія справи

Постанова ККС ВП від 04.12.2024 року у справі №596/19/24
Постанова ККС ВП від 04.12.2024 року у справі №596/19/24

Постанова

Іменем України

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 596/19/24

провадження № 51-4683км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_6 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 27 травня 2024 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Тернопільський апеляційний суд 27 серпня 2024 року скасував вирок місцевого судута ухвалив новий вирок, за яким ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 190 КК (у редакції закону на час вчинення кримінального правопорушення) до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн та на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_6 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Вирішено долю речових доказів.

Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_6 , діючи умисно з метою заволодіння чужим майном у вигляді бюджетних коштів, що нараховуються та виплачуються в якості державної субсидії для відшкодування витрат на придбання газу та електропостачання, в особистих інтересах, керуючись корисливим мотивом, порушуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 (Далі - Постанова № 848) «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива», від свого імені власноручно заповнив та 11 листопада 2016 року подав до Управління праці та соціального захисту населення Гусятинської районної державної адміністрації Тернопільської області, декларацію «Про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії», в якій приховав відомості, наявність яких є підставою для відмови у виплаті такої субсидії.

У вказаній декларації ОСОБА_6 , переслідуючи мету особистого збагачення, у розділі щодо всіх видів доходів осіб, які фактично проживають в житловому приміщенні будинку та зареєстровані (не зареєстровані-для орендарів), за період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року, не вказав інформацію стосовно продажу автомобіля марки «ОРЕL VIVARO», 2002 року випуску, вартістю 110 000 грн, право власності на який ОСОБА_6 набув 24 червня 2015 року.

В результаті приховування ОСОБА_6 у вказаній декларації відомостей щодо транспортного засобу, Управлінням праці та соціальною захисту населення Гусятинської районної державної адміністрації Тернопільської області, йому незаконно нарахована та виплачена житлова субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та електропостачання, твердого та рідкого пічного побутового палива на загальну суму 4241,18 грн. Тим самим, ОСОБА_6 шляхом обману незаконно заволодів бюджетними коштами, які йому нараховано та виплачено в якості державної соціальної допомоги в розмірі 4241,18, в результаті чого державному бюджету спричинено матеріальну шкоду на вказану суму.

Дії ОСОБА_6 апеляційний суд кваліфікував за ч. 1 ст. 190 КК (у редакції закону на час вчинення кримінального правопорушення), заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення на скаргу

У касаційній скарзі засуджений не погоджується з вироком апеляційного суду, вважає, що він ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, тому просить його скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з відсутністю події та складу кримінального правопорушення.

На думку засудженого, докази, які апеляційний суд проаналізував, у сукупності не доводять його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК. Водночас вважає, що місцевий суд достатньо об`єктивно дослідив докази, надані стороною обвинувачення, дотримуючись приписів ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений стверджує, що апеляційний суд безпідставно додатково дослідив матеріали його особової справи № 27030 та задовольнив клопотання прокурора про долучення до матеріалів кримінального провадження інформації ревізійного органу, однак в суді першої інстанції вказані документи не долучалися.

Наявний у матеріалах кримінального провадження рапорт дільничного інспектора, і на підставі якого були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, містить інформацію про вчинене кримінальне правопорушення, однак до нього не долучено докуменів, що доводять факти й обставини правопорушення.

Крім того, поза увагою суду залишився факт відсутності потерпілої сторони

у справі і, відповідно, цивільного позову. Тобто не заподіяно прямих збитків державі.

Апеляційний суд безпідставно послався на висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 16 листопада 2020 року у провадженні № 159/3357/18, оскільки обставини останнього є нерелевантними обставинам цього кримінального провадження.

Засуджений акцентує на тому, що апеляційний суд залишив поза увагою його твердження про відсутність у нього умислу на безпідставне отримання субсидії шляхом внесення недостовірних відомостей про майно до декларації, а саме не здійснив належної перевірки таких фактів: що він не був обізнаний, що автомобіль «Опель», належний йому, був проданий на підставі довіреності і він не отримував коштів у розмірі 110000 грн. У матеріалах наявна довідка сервісного центру, в якій міститься лише інформація про перереєстрацію вказаного транспортного засобу, але не має даних, хто саме його продав. Засуджений вважає, що його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не доведена поза розумним сумнівом.

Таким чином, на переконання засудженого, суд, ухвалюючи вирок, не дотримався вимог процесуального закону щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення та не надав належної оцінки доказам, що суперечить приписам статей 91 94 КПК.

У касаційній скарзі засуджений просить здійснювати розгляд кримінального провадження без його участі. Про дату, час і місце розгляду кримінального провадження він повідомлений належним чином.

До суду касаційної інстанції надійшли заперечення представника публічного обвинувачення, в яких він не погоджується з доводами, викладеними в касаційній скарзі засудженого, і просить вирок апеляційного суду залишити без зміни. Обґрунтовуючи свою позицію, вказує на те, що суд визнаючи ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, достатньою мірою перевірив обставини вчинення злочину і поклав в основу свого рішення належні та допустимі докази.

Позиції учасників провадження в судовому засіданні

Прокурор не підтримала доводи, наведені в касаційній скарзі засудженого, просила судові рішення стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку зокрема можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Крім додержання цих вимог, у судовому рішенні необхідно проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією в реалізації права особи на справедливий судовий розгляд, тому в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена в повному обсязі.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

На переконання колегії суддів вирок апеляційного суду є таким, що ухвалений недотриманням приписів статей 94 370 КПК

Статтею 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Тобто, суть пред`явленого обвинувачення повинна відповідати приписам ст. 91 КПК і бути конкретною, зрозумілою, а фактичні обставини кримінального провадження мають бути викладені в такий спосіб, щоб не викликало будь-яких сумнівів в тому, яку конкретно норму кримінального закону порушено, який її зміст та в чому виражаються ці порушення, що призвели до кримінально караних наслідків.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що апеляційний суд визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, саме в тому, що він заволодів чужим майном шляхом обману (шахрайство).

Згідно з фактичними обставинами кримінального провадження, визнаними апеляційним судом доведеними, ОСОБА_6 з метою заволодіння бюджетними коштами подав декларацію про доходи, у якій не відобразив доходу від продажу в період з 01 січня по 31 грудня 2015 року, зокрема, транспортного засобу вартістю 110 000 грн, право власності на який набув 24 червня 2015 року.

У результаті приховування в декларації факту продажу автомобіля незаконно отримав субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Викладаючи фактичні обставини у вироку, апеляційний суд не конкретизував, на підставі якого припису постанови Кабінету Міністрів України ОСОБА_6 не мав права отримати субсидію у виді відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

У мотивувальній частині цього вироку є посилання на пп. 5 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 (у редакції на час вчинення кримінального правопорушення) далі - Постанова № 848), в якій йдеться про те, що субсидія не нараховується, якщо протягом 12 місяців перед зверненням за призначенням субсидії особа здійснила купівлю, зокрема, автомобіля, транспортного засобу (механізму) на суму, що на дату купівлі (оплати) перевищує 50 000 грн. Ключовим аспектом у цьому випадку є саме купівля.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що заяву про нарахування субсидії ОСОБА_6 подав до Управління праці та соціального захисту населення Гусятинської районної державної адміністрації Тернопільської області 11 листопада 2016 року, атранспортний засіб придбав 24 червня 2015 року, тобто більше ніж за рік до подання заяви про отримання субсидії.

Отже, з вироку апеляційного суду незрозуміло і в ньому не конкретизовано, чому робиться посилання на пп. 5 п. 5 Постанови № 848, в якому йдеться лише про купівлю (оплату), а не продаж автомобіля або транспортного засобу (механізму).

Водночас у вироку суд апеляційної інстанції робить посилання на те, що ОСОБА_6 не мав права отримувати субсидію з 01 листопада 2016 року по 30 квітня

2017 року.

Крім того, у обвинуваченні вказано, що в період з 01 січня по 31 грудня 2015 року він продав автомобіль «Опель» за 110 000 грн, однак згідно з матеріалами кримінального провадження продаж вказаного автомобіля відбувся 15 жовтня 2015 року, що також більше ніж за рік до подання заяви про отримання субсидії. Виникає логічне запитання, яка в такому випадку порушенна норма Постанови

№ 848 , що перешкоджає отриманню субсидії.

Відповідно до відеозапису перебігу судового засідання від 27 серпня 2024 року свідок ОСОБА_7 (завідувач сектору призначення в відділі соціального призначення № 3 Управління соціального захисту населення Чортківської РДА) була допитана поверхово, про що свідчать її показання, у яких вона пов`язує відсутність підстав для нарахування субсидії із часом звернення ОСОБА_6 із заявою та періодом продажу автомобіля (транспортного засобу) і також посилається, що цей строк не повинен перевищувати 12 місяців. Будь-яких уточнювальних запитань до неї від учасників кримінального провадження та суду не надходило.

За наявності допущених суперечностей про які йдеться у касаційній скарзі засудженого, апеляційний суд не дав логічного пояснення цим обставинам і тим самим не усунув будь-яких сумнівів.

Без належного аргументування залишилися також доводи сторони захисту про відсутність прямого умислу на заволодіння бюджетними коштами шляхом обману.

Детально і повно не спростовані доводи ОСОБА_6 про те, що він не знав стосовно продажу автомобіля, а передав його безоплатно за довіреністю іншим особам, які реалізували транспортний засіб і не повідомили його про такий факт.

З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду уважає, що суд апеляційної інстанції, маючи процесуальні можливості, не провів усебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження враховуючи доводи сторони захисту.

Отже, вирок Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно взяти до уваги наведене, усунути вказані недоліки і відповідно до вимог процесуального закону повно, всебічно, належним чином перевірити доводи сторони захисту, у тому числі ті, на які зроблено посилання в касаційній скарзі, та, залежно від установленого, ухвалити законне, обґрунтоване й умотивоване рішення.

Керуючись статтями 369 376 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3