Історія справи

Ухвала ККС ВП від 07.04.2020 року у справі №753/12571/19

Постанова

Іменем України

24 лютого2021 року

м. Київ

справа № 753/12571/19

провадження № 51-1717км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої Вус С. М.,

суддів Єремейчука С. В., Чистика А. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Голубенко О. В.,

прокурора Гошовської Ю. М.,

потерпілого ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Равлюка В. В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Дарницького районного суду м.

Києва від 12 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року стосовно останнього в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100020003039, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначено йому за статтями 434, 436 КПК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладенням обов'язків, передбачених ст. 75 КК України.

Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, постановлено стягнути на його користь з ОСОБА_2 40 000,00
грн на відшкодування моральної шкоди, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року зазначений вирок стосовно ОСОБА_2 залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні злочину за таких обставин.

07 квітня 2019 року близько 22:00 ОСОБА_2, перебуваючи у загальному коридорі на АДРЕСА_2, зустрів ОСОБА_1, з яким у нього стався словесний конфлікт на побутовому ґрунті, під час якого ОСОБА_2, діючи з умислом, спрямованим на заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, схопив останнього двома рукам спереду за куртку та смикнув, від чого потерпілий, втративши рівновагу, впав на сходи, а ОСОБА_2 став наносити йому удари ногами в область голови та ніг, спричинивши таким чином потерпілому ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесні ушкодження, а саме: закриту черепно-мозкову травму у виді забою головного мозку з формуванням геморагічних вогнищ в лівій лобно-скронево-базальній ділянці, геморагічних нашарувань крові оболонково над лівою скроневою часткою, забійної рани в тім'яній ділянці ліворуч, саден у тім'яній ділянці праворуч, у лівій брівній ділянці, на спинці носа у верхній третині, а також легкі тілесні ушкодження у виді садна на внутрішній поверхні правої гомілки в нижній третині та на передній поверхні лівого колінного суглобу.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Равлюк В. В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_2 скасувати і закрити кримінальне провадження, також скасувати рішення у частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_1. Даючи власний аналіз доказам у справі, стверджує про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Зазначає, що незважаючи на пряму вказівку експерта про необхідність проведення слідчого експерименту за участю потерпілого та обвинуваченого з метою встановлення способу спричинення тілесних ушкоджень, слідчий експеримент був проведений без залучення ОСОБА_2, чим порушено його право на захист; клопотання захисника про визнання протоколу цієї слідчої дії недопустимим доказом судом першої інстанції проігноровано, оцінки йому у вироку суду не надано. Вважає неналежними доказами показання свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_3, оскільки, на його думку, як батько та дівчина потерпілого вони є зацікавленими особами, до того ж про обставини злочину знають лише зі слів останнього. При цьому не погоджується з критичною оцінкою судом показань єдиного, на думку захисника, незацікавленого свідка ОСОБА_4, який був очевидцем події. Вказує, що розмір моральної шкоди, стягнутої судом на користь потерпілого, є необґрунтованим, а докази перенесених ним душевних страждань в матеріалах кримінального провадження відсутні. Також зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України, оскільки не містить вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги захисника та належних мотивів прийнятого рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Гошовська Ю. М. у судовому засіданні суду касаційної інстанції заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника Равлюка В. В. і просила залишити оскаржені судові рішення стосовно ОСОБА_2 без зміни, вважаючи їх законними та обґрунтованими.

Потерпілий ОСОБА_1 також вважав касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України (ч. 2 ст. 438 КПК України).

Таким чином, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив про відсутність порушень вимог КПК України при проведенні розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції. Тому при перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України).

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів вважає, що, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_2, суд першої інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Так, з мотивувальної частини вироку вбачається, що висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Мотивуючи свої висновки у цій частині, суд першої інстанції, крім іншого, обґрунтовано послався на: показання потерпілого ОСОБА_1, який розповів про обставини заподіяння йому тілесних ушкоджень ОСОБА_2 так, як їх наведено у вироку; показання батька потерпілого - свідка ОСОБА_5 про те, що після телефонного дзвінка сина він прибув до лікарні, де побачив останнього з тілесними ушкодженнями на обличчі, у закривавленій шапці та зі слів якого дізнався про його побиття ОСОБА_2; показання дівчини потерпілого - свідка ОСОБА_3, яка після побиття надавала йому першу медичну допомогу та супроводжувала його до лікарні; дані висновку судово-медичної експертизи про характер, локалізацію, механізм і час утворення та ступінь тяжкості виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, спричинених травмуючою дією тупого (их) предмету (тів), які могли утворитися 07.04.2019.

При цьому місцевий суд цілком підставно послався на показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_3, які є відповідно батьком та дівчиною потерпілого і яким про обставини вчиненого злочину стало відомо зі слів останнього, оскільки їх показання об'єктивно узгоджуються з іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами у кримінальному провадженні та, крім того, підстав для обмови ними ОСОБА_2 судом не встановлено.

Водночас, даючи критичну оцінку показанням допитаного за клопотанням сторони захисту свідка ОСОБА_4, суд у мотивувальній частині вироку зазначив, що останній не бачив, яким чином обвинувачений та потерпілий впали на підлогу, а також подальші їх дії, зокрема, нанесення обвинуваченим ударів ногами потерпілому. До того ж, не залишилось поза увагою суду і те, що показання свідка ОСОБА_4 щодо одягу потерпілого відрізняються від показань у цій частині самого потерпілого, а також свідка ОСОБА_3, яка бачила останнього безпосередньо до і одразу після побиття. Також суд звернув увагу на те, що за твердженням свідка ОСОБА_4 він раніше не був знайомий з потерпілим ОСОБА_1, однак, при цьому свідок не зміг пояснити, яким чином упізнав останнього як особу, з якою у ОСОБА_2 сталася бійка на сходинковому майданчику на два поверхи нижче від місця, де він у цей час знаходився. За вказаних обставин колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком місцевого суду про визнання показань свідка ОСОБА_4 неналежним доказом.

Відхиляючи доводи обвинуваченого у тій частині, що він не мав умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, а, захищаючись від протиправних дій останнього, під час обопільної штовханини впав разом із ним на сходи, суд у вироку зазначив, що характер і локалізація виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень роблять неспроможними твердження обвинуваченого про те, що він не наносив жодних ударів останньому після його падіння на сходи. До того ж, у самого обвинуваченого ніяких тілесних ушкоджень не встановлено, хоча він стверджував, що разом із потерпілим впав на сходи і скотився донизу.

За встановлених обставин дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковано судом за ч. 1 ст. 122 КК України як заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь потерпілого ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що останній внаслідок заподіяних йому обвинуваченим тілесних ушкоджень переніс душевні страждання, пов'язані з необхідністю проходження лікування, відновлення стану здоров'я та звичного способу життя, врахував відповідні критерії визначення розміру відшкодування такої шкоди, передбачені ст. 23 ЦК України, засади розумності та справедливості, а тому твердження у касаційній скарзі захисника Равлюка В. В. про необґрунтованість рішення суду в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу захисника Равлюка В. В. в інтересах засудженого ОСОБА_2, належним чином перевірив доводи у ній, які за змістом аналогічні доводам у касаційній скарзі, та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Зокрема, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що з огляду на положення ч. 3 ст. 240 КПК України участь підозрюваного у проведенні слідчого експерименту не є обов'язковою, а відтак сам факт проведення цієї слідчої дії без залучення обвинуваченого ОСОБА_2 не може свідчити про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 21.06.2019, спростовувати винуватість ОСОБА_2 у заподіянні середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_1 та впливати на законність ухвалення вироку суду, враховуючи наявність в матеріалах кримінального провадження інших належних і допустимих доказів його винуватості.

Крім того, колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що, як убачається з протоколу слідчого експерименту, під час його проведення застосовувалася відеозйомка, за погодженням з учасниками вказаної слідчої дії текст показань до її протоколу не вносився, при дослідженні судом першої інстанції зазначеного протоколу в ході судового розгляду клопотань від учасників судового провадження про відтворення диску з відеозаписом слідчого експерименту не надійшло, а при ухваленні обвинувального вироку суд не послався на цей протокол як на доказ винуватості ОСОБА_2. У такому контексті немає підстав стверджувати про порушення права ОСОБА_2 на захист через ненадання оцінки судом даним цього протоколу.

Також колегія суддів зауважує, що як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржених судових рішень у цьому кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.

Урахувавши наведене та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника Равлюка В. В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду стосовно останнього слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Равлюка В. В. залишити без задоволення, авирок Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_2 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. М. Вус Єремейчук С. В. Чистик А. О.