Історія справи

Ухвала ККС ВП від 07.05.2020 року у справі №712/2994/20
Постанова ККС ВП від 01.11.2023 року у справі №712/2994/20
Постанова ККС ВП від 01.11.2023 року у справі №712/2994/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 712/2994/20

провадження № 51-2114км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілих ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

потерпілого ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_13 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_14 - адвоката ОСОБА_9 , захисника засудженого ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_10 , захисника засудженого ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_11 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 червня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 11 квітня 2023 року і захисника засудженого ОСОБА_16 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_16 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Черкаси, без місця реєстрації, раніше судимого за вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 квітня 2018 року за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 186; ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді штрафу в розмірі 1700 грн,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 296 КК,

ОСОБА_15 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,

ОСОБА_14 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,

ОСОБА_13 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_3 , зареєстрованого у АДРЕСА_4 , раніше не судимого,

засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 червня 2022 року ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , засуджено кожного окремо за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з 06 червня 2022 року.

Зараховано ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 строк їх попереднього ув`язнення з 16 серпня 2019 року по 05 червня 2022 року.

За цим же вироком ОСОБА_17 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 12 років, за ч. 4 ст. 296 цього Кодексу - на строк 6 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_18 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати із 06 червня 2022 року.

Зараховано ОСОБА_16 строк його попереднього ув`язнення із 16 серпня 2019 року по 05 червня 2022 року.

Вирішено питання щодо цивільного позову, речових доказів і процесуальних витрат.

За фактичних обставин, детально встановлених і наведених у вироку місцевого суду, 16 серпня 2019 року, близько 01:00, ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_13 та особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження (далі - Особа 1), перебуваючи неподалік магазину «West market», розташованого на вул. Чорновола, 142-А, зокрема на перехресті цієї вулиці з вул. Чайковського в м. Черкасах, біля зупинки громадського транспорту за попередньою змовою, діючи умисно, протиправно та цілеспрямовано, реалізуючи єдиний умисел, спрямований на вчинення хуліганських дій, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилася в нехтуванні загальнолюдськими правилами співжиття, ігноруючи норми моралі та правила поведінки, з особливою зухвалістю, безпідставно, заздалегідь озброївшись предметами для спричинення тілесних ушкоджень, зокрема газовими балонами, пістолетом і дерев`яними палицями, розуміючи свою перевагу в силі та кількості осіб, попередньо застосувавши газовий балон до раніше невідомих їм ОСОБА_20 та ОСОБА_21 з метою зменшити їхні можливість чинити опір, умисно, протиправно, усвідомлюючи, що від їхніх дій можуть настати тяжкі наслідки, нанесли потерпілим ОСОБА_20 та ОСОБА_21 численні тілесні ушкодження. Водночас ОСОБА_22 , реалізуючи свій раптово виниклий умисел, не охоплений діями та умислом інших учасників, використовуючи заздалегідь принесений ним ніж, завдав ОСОБА_20 проникаюче ножове поранення в ділянку грудної клітки, у результаті якого останній помер у лікарні.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 11 квітня 2023 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_11 просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів з огляду на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

На переконання захисника, суди під час призначення покарання не врахували того, що його підзахисний має інвалідність ІІ групи, значної шкоди особисто нікому не заподіяв, зброї не мав та не застосовував, а тому необґрунтовано призначили покарання наближене до максимальних меж санкції ч. 4 ст. 296 КК.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_16 - адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.

Обґрунтовуючи свої вимоги, адвокат зазначає про те, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 370 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК) залишив поза увагою порушення, допущені місцевим судом.

Захисник уважає, що місцевий суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки встановив обставини, які не інкримінувалися його підзахисному й обтяжують покарання, чим грубо порушив право останнього на захист, а також положення ст. 337 КПК.

Крім того, касатор акцентує на тому, що апеляційний суд, спростовуючи доводи щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, не виклав в ухвалі докладних мотивів у цій частині.

Зокрема, сторона захисту вказувала на неналежне встановлення часу вчинення кримінального правопорушення, суперечливість доказів, у тому числі достовірність слідчих дій, проведених за участю потерпілої ОСОБА_23 , котра під час впізнання повідомила про те, що ударів ножем завдавав ОСОБА_24 , а потім зазначала, що цією особою є ОСОБА_25 .

Також адвокат зазначає про розбіжності між даними акта судово-медичної експертизи від 19 серпня 2019 року та висновками суду щодо причини смерті потерпілого ОСОБА_20 .

Водночас суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисту про проведення повторної судово-медичної експертизи, яке було заявлено з метою встановлення механізму спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, від яких він помер.

Між тим, касатор не погоджується з рішенням суду в частині відмови у проведенні експертизи відеозапису від 15 серпня 2019 року, зміст якого був покладений в основу обвинувального вироку, а сам відеозапис, на думку захисника, досліджений поверхово.

Більше того за наявності суперечливих доказів, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 404 КПК повторно їх не дослідив і не установив усіх обставин кримінального провадження.

Водночас адвокат наголошує на невідповідності тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, оскільки, на його переконання, не було враховано ряду обставин, що характеризують особу ОСОБА_16 , а саме того, що він повністю визнав свою вину у вчиненні хуліганства групою осіб ( ч. 2 ст. 296 КК), має тяжке захворювання, на утриманні в нього перебуває немовля, 2023 року народження, а тому призначене покарання є надто суворим.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_14 - адвокат ОСОБА_9 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог КПК, просить змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій, перекваліфікувавши дії ОСОБА_14 з ч. 4 ст. 296 КК на ч. 1 ст. 126 цього Кодексу.

На думку захисника, винуватість ОСОБА_14 за ч. 4 ст. 296 КК не доведена поза розумним сумнівом і не підтверджується доказами, зібраними під час досудового розслідування. Він детально наводить мотиви про те, що суди попередніх інстанцій неправильно кваліфікували дії підзахисного.

Звертає увагу на неконкретність пред`явленого обвинувачення, оскільки воно сформульовано одразу щодо всіх, а не окремо по кожному з осіб, яким воно пред`явлено. При цьому в обвинуваченні не зазначено, у чому саме виразилися кваліфікуючі ознаки хуліганства, такі як грубе порушення громадського порядку, особлива зухвалість чи винятковий цинізм, а також використання будь-яких засобів, визначених у ч. 4 ст. 296 КК.

Не погоджується з висновками суду щодо доведеності вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, оскільки переконливих доказів того, що дії ОСОБА_14 були узгоджені з іншими засудженими, матеріали кримінального провадження не містять.

Стверджує, що слідчі дії, за наслідками яких було складено протоколи проведення впізнання за фотознімками з потерпілими, покладені в основу обвинувального вироку, проведено з істотним порушенням норм КПК.

Мотивуючи свої доводи в цій частині, адвокат зазначає, що у протоколах не відображено, за якою сукупністю ознак потерпілі можуть упізнати осіб, пред`явлених для впізнання, і не аргументовано, чому впізнання слід проводити саме за фотознімками. Водночас акцентує на тому, що додатком до протоколів є довідка, яка містить розбіжності з датою проведення самої слідчої дії, адже вона датована 06 вересня 2019 року, а слідча дія фактично відбулася 17 серпня цього ж року, отже, протоколи складені без дотримання положень статей 104 105 228 КПК.

Крім цього, не погоджується із законністю слідчих дій за участю свідка ОСОБА_26 , оскільки вважає, що вони були проведені з грубим порушенням процесуального закону, зокрема впізнання за фотознімками було проведено за участі цього свідка, який раніше бачив особу, котру мав упізнати, адже був присутнім у судовому засіданні під час обрання їй запобіжного заходу і цю особу було представлено як підозрюваного у вчиненні подій, що є предметом судового розгляду.

До того ж, на думку касатора, у судових рішеннях відсутні вагомі мотиви щодо непереконливості показань свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_30 , які спростовують версію сторони обвинувачення.

При цьому вважає, що суди безпідставно послалися на дані протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_26 , адже його зміст не узгоджується з фактичними обставинами кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_10 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог КПК, просить змінити судові рішення першої і апеляційної інстанцій, перекваліфікувавши дії ОСОБА_13 з ч. 4 ст. 296 КК на ч. 1 ст. 125 цього Кодексу.

Адвокат ОСОБА_10 , діючи в інтересах свого підзахисного, по суті наводить аргументи та мотиви необґрунтованості судових рішень, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі адвоката ОСОБА_9 , зокрема щодо: неправильного встановлення судами попередніх інстанцій кваліфікації дій ОСОБА_13 , з огляду на його роль; недопустимості доказів, у тому числі, даних протоколів упізнання за фотознімками як з потерпілими, так і зі свідком ОСОБА_26 ; безпідставного неврахування показань свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_31 .

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисники ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ізасуджений ОСОБА_13 підтримали подані скарги, просили їх задовольнити та навели відповідні аргументи своєї позиції, прокурор ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_7 , представник потерпілих ОСОБА_6 заперечили щодо задоволення касаційних скарг, вважаючи їх необґрунтованими.

Мотиви Суду

У статті 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання захисниками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються у своїх касаційних скаргах захисники, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Колегія суддів уважає обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій щодо непереконливості доводів сторони захисту, які були предметом їх розгляду і є аналогічними викладеним у касаційних скаргах.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції погодився з формулюванням обвинувачення, визнаного місцевим судом доведеним, висновком щодо кваліфікації дій кожного із засуджених, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Зміст вироку узгоджується з положеннями ст. 374 КПК, зокрема п. 2 ч. 3 цієї статті.

Мотивуючи висновок про доведеність винуватості засуджених, суд першої інстанції послався на ряд доказів, зокрема на показання потерпілих і свідків, зміст яких докладно відобразив у вироку, а також на письмові докази, безпосередньо досліджені в судовому засіданні, дав їм відповідну оцінку, про яку зазначив у судовому рішенні. Ці докази, на переконання районного суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, є належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей і доповнюють один одного.

Отже, за наслідком судового розгляду районний суд дійшов висновку про доведеність винуватості засуджених і правильно встановив кваліфікацію дій кожного з них, зокрема, ОСОБА_16 за п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 296 КК, ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 - за ч. 4 ст. 296 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції не виявив порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85, 86, 87 КПК свідчили про необхідність визнання доказів недопустимими або неналежними.

Доводи захисника ОСОБА_8 щодо порушень вимог ст. 337 КПК колегія суддів уважає необґрунтованими, беручи до уваги таке.

За пунктом 2 ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

Обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, сформульовано так: «… ОСОБА_16 , за попередньою змовою та разом з ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та іншою особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, а також з ОСОБА_15 , протиправно, цілеспрямовано, реалізуючи свій спільний умисел направлений на умисне вбивство ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , з хуліганських мотивів явної неповаги до суспільства, яке виразилося в нехтуванні загальнолюдськими правилами співжиття, ігноруючи норми моралі та правила поведінки, з особливою зухвалістю, безпідставно, маючи незначний привід, заздалегідь озброївшись предметами, для спричинення тілесних ушкоджень, зокрема, пістолетом, ножем та дерев`яними палицями…». При цьому дії усіх засуджених були кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115; пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК (т. 1, а. п. 4 - 52).

Розглянувши кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення, суд першої інстанції не установив спільного умислу на умисне вбивство з хуліганських мотивів, за попередньою змовою групою осіб і перекваліфікував дії ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 з ч. 2 ст. 15, пунктів 7, 12 ч. 2 ст. 115; пунктів 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 4 ст. 296 цього Кодексу, а дії ОСОБА_16 - на п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 296 КК і навів конкретні мотиви прийнятого рішення.

Таке рішення суду не суперечить вимогам кримінального процесуального закону щодо меж судового розгляду. Зокрема, ч. 3 ст. 337 КПК передбачено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини та її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Водночас суд не виходив за межі обвинувачення в частині перекваліфікації дій ОСОБА_16 , оскільки в обвинувальному акті йому та іншим засудженим інкримінувалися дії, пов`язані з використанням заздалегідь підготовлених знарядь з метою вчинення кримінального правопорушення, зокрема ножа.

У свою чергу вживання в мотивувальній частині вироку виразу «використовуючи заздалегідь принесений ним ніж» не може бути розцінено як вихід за межі висунутого обвинувачення, оскільки це жодним чином не впливає на правову кваліфікацію дій засудженого та не змінює змісту встановлених судом фактичних обставин.

Районний суд під час перевірки версії сторони обвинувачення шляхом дослідження як письмових доказів, так і показань свідків дійшов переконання, що удари ножем, які спричинили смерть, завдав ОСОБА_20 саме ОСОБА_22 , який діяв з умислом, не охопленим діями та умислом інших учасників.

Кваліфікації судом дій ОСОБА_17 саме за п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 296 КК, колегія суддів уважає правильною і зважає на таке.

Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще і хуліганські дії, що супроводжувалися особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК і за відповідною частиною ст. 296 цього Кодексу.

Враховуючи, що згідно з фактичними обставинами, установленими судами попередніх інстанцій, ОСОБА_22 вчинив й інші хуліганські дії, які охоплювались спільним умислом з ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , кваліфікація його дій є правильною.

Твердження щодо помилкового встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, зокрема часу події, що залишилося поза увагою апеляційного суду, колегія суддів уважає непереконливими.

У вироку вказано, що подія кримінального правопорушення відбувалася 16 серпня 2023 року близько 01:00, тобто зазначено не точний, а приблизний час.

Проте адвокат звертає увагу, що відповідно до відеозапису з камер відеоспостережень, дослідженого під час судового розгляду, час вчинення кримінального правопорушення зазначений 23:48 15 серпня 2019 року.

Із системного аналізу статей 84 91 КПК можна дійти висновку, що обставини які підлягають доказуванню, встановлюються доказами.

Таким чином, час вчинення кримінального правопорушення може бути установлений з урахуванням різних джерел доказів, у тому числі пояснень учасників події, даних слідчих експериментів тощо.

У ході впізнання потерпілі зазначали, що подія відбувалася в нічний час 16 серпня, тобто, беручи до уваги хронологію подій у ніч із 15 на 16 серпня, зазначення приблизного часу в цьому випадку не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Крім цього, різниця між часом, зазначеним на відеозаписі з камер відеоспостереження, і часом, указаним у вироку, не впливає на правильність висновків місцевого суду, адже захисник ОСОБА_8 не оспорює участі ОСОБА_16 у події, а лише не погоджується з його роллю і кваліфікацією дій.

Більше того, обґрунтовуючи в касаційній скарзі мотиви в частині призначеного покарання, вказує, що його підзахисний визнає винуватість за ч. 2 ст. 296 КК.

Щодо суперечності даних, отриманих у ході впізнання, проведеного з потерпілими ОСОБА_21 і ОСОБА_23 , та показань, які ці особи дали під час судового засідання, колегія суддів зауважує про те, що вони були усунуті під час судового розгляду.

Суд першої інстанції взяв до уваги показання потерпілих, які вони давали безпосередньо в суді, оскільки останні зазначили, що на час проведення з ними слідчих дій, зокрема впізнання особи, яка спричинила смерть чоловіка потерпілої ОСОБА_23 , перебували у стресовому стані і могли помилитися, адже ОСОБА_32 і ОСОБА_33 є братами і мають схожі риси зовнішності.

При цьому слід звернути увагу на те, що будь-яких застережень щодо впізнання інших засуджених потерпілі не висловлювали і їхні показання не містять розбіжностей з даними відповідних протоколів впізнання.

Доводи адвоката ОСОБА_8 щодо суперечності даних висновку судово-медичної експертизи від 19 серпня 2019 року № 03-01/757 та встановлених за наслідками судового розгляду обставин не вагомі та не впливають на законність судових рішень.

Як убачається з вироку, суд послався на згаданий висновок експерта як на доказ, який підтверджує причину смерті потерпілого ОСОБА_20 , і визнав його належним та допустимим доказом.

Крім того, під час судового розгляду був допитаний експерт, який підтвердив складений ним висновок і зазначив про механізм спричинення ОСОБА_20 тілесних ушкоджень. Зокрема, експерт указав, що наведені в експертизі ушкодження могли бути заподіяні під час перебування потерпілого в різних положеннях до нападників. А також звернув увагу на те, що в разі виникнення між потерпілим та нападниками бійки, то для заподіяння таких тілесних ушкоджень нападник може бути як і з лівої сторони так і з правої.

Отже, суд з`ясував питання про механізм спричинення тілесних ушкоджень з урахуванням різного розташування нападників стосовно потерпілого, оцінив висновок судово-медичної експертизи з іншими доказами і дійшов висновку про відсутність підстав для проведення повторної експертизи.

Посилання захисника на те, що суд зазначив про завдання потерпілому ОСОБА_20 двох проникаючих ударів у серце, а згідно з висновком експерта ці удари були спрямовані один у серце, а інший - у легеню, не впливають на кваліфікацію дій ОСОБА_17 , оскільки в будь-якому разі удари, які він спричинив, призвели до смерті потерпілого.

Більше того, безпосереднім свідком обставин, за яких ОСОБА_25 завдавав ударів ОСОБА_20 , була дружина останнього, яка крім того, описала знаряддя вчинення злочину - ніж.

Аргументи захисника щодо безпідставної відмови у проведенні портретної експертизи відеозапису з камер відеоспостереження фактично зводяться до незгоди з оцінкою цього доказу.

До того ж потерпіла ОСОБА_23 прокоментувала послідовність дій учасників події.

Із судових рішень убачається, що винуватість засуджених була установлена сукупністю доказів, які не суперечать один одному, а навпаки узгоджуються і доповнюють один одного.

При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що сторонам кримінального провадження була забезпечена можливість надати свої зауваження, зокрема щодо ідентифікації осіб, зафіксованих на відеозаписі. Про повторне дослідження відеозапису події адвокат ОСОБА_8 клопотання не заявляв (т. 4, а. п. 93).

У свою чергу апеляційний суд зважив на те, що клопотань про повторне дослідження доказів з підстав неповноти їх дослідження місцевим судом сторони кримінального провадження не заявляли, а сам собою факт незгоди з оцінкою доказів, яку дав суд першої інстанції, не є підставою для їх повторного дослідження в апеляційному суді.

Доводи захисника ОСОБА_9 щодо некоректності пред`явленого обвинувачення через те, що воно викладено у вироку стосовно всіх осіб, а не щодо кожного окремо, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Згідно з обвинуваченням, визнаним судом доведеним, усі засуджені, дії яких кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК, діяли з єдиним умислом з метою спільного виконання об`єктивної сторони інкримінованого їм злочину.

Кваліфікуючи діяння, суд детально виклав фактичні обставини, за яких було вчинено кримінальне правопорушення, та зазначив роль кожного під час конфлікту.

Крім цього, захисники ОСОБА_9 і ОСОБА_10 не погоджуються з кваліфікацією дій їхніх підзахисних ОСОБА_14 та ОСОБА_13 відповідно за ч. 4 ст. 296 КК і вважають, що достатніх доказів на підтвердження того, що кримінальне правопорушення вчинено за попередньою змовою групою осіб, з використанням заздалегідь підготовлених знарядь, з особливою зухвалістю, матеріали кримінального провадження не містять, а отже, їхні дії слід кваліфікувати за наслідками заподіяної ними шкоди, а саме дії ОСОБА_14 підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 126 КК, ОСОБА_13 - за ч. 1 ст. 125 цього Кодексу.

Проте колегія суддів уважає ці висновки безпідставними з огляду на таке.

Кримінальне правопорушення, яке інкримінується засудженим, вчинено у співучасті, а саме групою осіб за попередньою змовою.

Співучасть у вчиненні злочину характеризується, зокрема спільною участю, що означає вчинення злочину спільними зусиллями кількох осіб; злочин єдиний для всіх; зусилля співучасників спрямовані на досягнення загального результату; між діяннями співучасників і загальним злочинним наслідком наявний причинний зв`язок.

Формою співучасті є, у тому числі, вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.

Попередня змова як кримінально-правова ознака злочинного об`єднання - це домовленість кількох осіб (двох і більше) про спільне вчинення злочину, що відбувається заздалегідь, тобто до початку його вчинення за попередньою домовленістю. При чому проміжок часу між домовленістю і реальним початком учинення злочину різний і вирішальної ролі не відграє. Домовленість досягається словами, жестами, умовними знаками, а іноді поглядами як за тривалий час до початку вчинення злочину, так і за кілька годин, хвилин чи секунд.

Беручи до уваги фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, а саме факт того, що кожен із співучасників мав змогу бачити та усвідомлювати дії інших нападників, погоджувався із ними і продовжував активну протиправну поведінку, підстави для кваліфікації дій засуджених за різні злочини, якщо вони об`єднані єдиною спільною метою та узгоджені між собою, що свідчать про їх попередню домовленість, відсутні.

Посилання на те, що єдиним свідком, який підтверджує участь ОСОБА_14 є ОСОБА_26 , не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, оскільки потерпілі ОСОБА_23 і ОСОБА_21 упізнали його як особу, яка спричиняла тілесні ушкодження ОСОБА_21 .

Твердження захисників ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про недопустимість як доказів даних протоколів впізнання за участю потерпілих ОСОБА_21 і ОСОБА_23 були спростовані апеляційним судом.

Згідно з ч. 1 ст. 228 КПК перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Як убачається з протоколів впізнання з потерпілими, останні повідомили що за загальними рисами обличчя вони можуть впізнати осіб, причетних до події, яка є предметом судового розгляду, зокрема ОСОБА_14 і ОСОБА_13 . Потім за участю понятих вказали на цих осіб і після впізнання чітко зазначили, за якими саме рисами впізнали нападників (том доказів 1, арк. 58, 59; 64, 65; 78-81).

Розбіжності у датах, зазначених у протоколі та довідці, яка є додатком до нього, не впливають на допустимість даних протоколу пред`явлення особи до впізнання, оскільки, як слушно зазначив апеляційний суд, слідчу дію було проведено за участю понятих, у яких не було будь-яких зауважень або застережень.

Водночас зазначення в документі неправильної дати у цьому випадку є технічною помилкою, що не спростовує змісту самого протоколу.

Проведення впізнання за фотознімками, а не особисто не вказує на порушення норм кримінального процесуального закону.

Згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладеним у постанові від 25 вересня 2023 року № 208/2160/18, положення ч. 6 ст. 228 КПК у разі необхідності дозволяють провести впізнання за фотознімками з додержанням вимог, зазначених у частинах 1, 2 вказаної статті, незалежно від наявності реальної можливості пред`явити для впізнання саму особу. Законодавством не передбачено необхідності обґрунтування та вмотивування слідчим проведення впізнання за фотознімками.

Також суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і проаналізував протокол впізнання за участю свідка ОСОБА_26 на відповідність нормам КПК і порушень, які би були безумовною підставою для визнання цього доказу недопустимим, не встановив.

Колегія суддів звертає увагу, що дані протоколу пред`явлення особи для впізнання, складеного за участю свідка ОСОБА_26 , не суперечать іншим доказам, а узгоджуються з ними, тому зміст протоколу не викликає сумнівів у своїй достовірності.

При цьому необхідність проведення впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_26 обумовлена відмовою засуджених ОСОБА_14 і ОСОБА_13 від безпосередньої участі в цій слідчій дії.

Отже, оцінивши зазначений доказ з іншими в сукупності, суд визнав його належним та допустимим, оскільки він узгоджується з доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Крім цього, слід наголосити на тому, що, як не заперечує сторона захисту, впізнання зі свідком ОСОБА_26 проводилося майже через пів року із часу події і свідок упевнено впізнав на фотознімках серед інших осіб саме засуджених.

Доводи адвоката ОСОБА_9 про те, що місцевий суд безпідставно взяв до уваги дані протоколу слідчого експерименту (слідчу дію проведено за участю свідка ОСОБА_26 ) були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який вказав на те, що цей доказ був досліджений місцевим судом у судовому засіданні 17 вересня 2020 року і після перегляду відеозапису слідчої дії сторони кримінального провадження не ставили питання щодо порушення порядку чи неповноти дослідження вказаного доказу судом.

Водночас колегія суддів акцентує на тому, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок, а тому незгода з оцінкою доказів не є підставою для визнання їх недопустимими, неналежними або недостовірними.

Із цих же підстав колегія суддів не бере до уваги аргументів захисників ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які не погоджуються з оцінкою показань свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_30 , оскільки суд дав правильну оцінку цим показанням і навів мотиви, з яких зважив на одні докази і відхилив інші.

Щодо показань свідка ОСОБА_27 , то їх зміст відображений у вироку і взятий до уваги, проте, свідок не була безпосереднім учасником події і пояснила, що не бачила того, що відбувалося в арці, а лише чула голосні звуки, зокрема пострілів.

Аргументи адвоката ОСОБА_9 про недоведеність винуватості ОСОБА_14 «поза розумним сумнівом» спростовані судами попередніх інстанцій, які детально зазначили, з яких мотивів виходили, визнаючи його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, і послались на відповідні докази, які їх підтверджують.

Фактично адвокат ОСОБА_9 дає власну оцінку певним доказам, відмінну від наданої судами попередніх інстанцій, проте версія як сторони захисту, так і сторони обвинувачення була предметом перевірки судів першої і апеляційної інстанцій.

Доводи адвоката ОСОБА_11 про невідповідність тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_15 внаслідок суворості безпідставні з огляду на таке.

На думку колегії суддів, за конкретних обставин кримінального провадження, яке є предметом розгляду, призначене судом покарання не вказує на його «явну несправедливість» та невідповідність вимогам закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

За правилами ч. 1 ст. 65 цього Кодексу суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Процес призначення покарання, а саме врахування всіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який повинен значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Районний суд цих вимог дотримався і зазначив, з яких мотивів виходив під час призначення покарання.

Зокрема, суд врахував дані про особу засудженого, у тому числі незадовільний стан здоров`я.

Водночас колегія суддів звертає увагу на відсутність обставин, які би пом`якшували покарання ОСОБА_34 , та, враховуючи обставини, за яких було скоєно кримінальне правопорушення, робить висновок, що підстави вважати, що покарання, призначене у межах наближених до максимального покарання, є «явно несправедливим» через суворість, відсутні.

З наведених вище підстав посилання адвоката ОСОБА_8 на суворість покарання, призначеного ОСОБА_18 , необґрунтовані.

Більше того, захисник вдався до суперечливих тверджень, оскільки, з одного боку, оспорює кваліфікацію дій ОСОБА_17 , а з іншого боку, вказує на несправедливість покарання, призначеного йому за статтею, за якою його засуджено.

Крім зазначеного, захисники ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 зазначають про невмотивованість судових рішень. Зокрема, на їх думку, апеляційний суд провів судовий розгляд формально, без дослідження всіх обставин та допустив порушення безпосередності дослідження доказів.

З точки зору колегії суддів, ці аргументи реально зводяться до незгоди із судовими рішеннями та надання власної оцінки доказам і обставинам справи.

Умотивованим є судове рішення, у якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під вмотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався під час ухвалення свого рішення, оцінювання доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази було взято до уваги або відхилено, і віддзеркалення мотивів щодо позиції суду в ході застосування норм матеріального і процесуального права.

Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень, Суд робить висновок, що в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Апеляційний суд, керуючись статтями 404 405 407 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо засуджених, у тому числі за скаргами їх захисників, надав обґрунтовані відповіді на основні зазначені в апеляційних скаргах сторони захисту доводи, навів переконливі аргументи на їх спростування, вказав підстави, з яких визнав скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію.

Отже, касаційні скарги захисників, подані в інтересах засуджених, слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 червня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 11 квітня 2023 року щодо ОСОБА_17 , ОСОБА_35 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 залишити без зміни, а касаційні скарги їх захисників - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3