Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.01.2018 року у справі №5013/462/12
Постанова КГС ВП від 17.06.2018 року у справі №5013/462/12
Постанова ВГСУ від 26.12.2016 року у справі №5013/462/12

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 5013/462/12

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

за участю ліквідатора - арбітражного керуючого Пашковського А.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 та ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 03.10.2017

за позовом ОСОБА_5 до Знам`янського комунального підприємства теплових мереж, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Знам`янська міська рада Кіровоградської області,

про визнання права власності та стягнення 33 523,00 грн.,

в межах справи № 5013/462/12

про банкрутство Знам'янського комунального підприємства теплових мереж, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 10.05.2012 порушено провадження у справі № 5013/462/12 про банкрутство Знам'янського комунального підприємства теплових мереж.

Постановою господарського суду Кіровоградської області від 07.06.2012 у справі № 5013/462/12 Знам'янське комунальне підприємство теплових мереж визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2015 у справі № 5013/462/12 призначено ліквідатором Знам'янського комунального підприємства теплових мереж арбітражного керуючого Пашковського А.А.

У лютому 2017 року ОСОБА_5 звернувся до господарського суду з позовною заявою та просив суд:

- визнати за ОСОБА_5 право власності на об'єкти: закінчені будівництвом гаражі та незакінчений будівництвом житловий двоповерховий будинок створені шляхом перебудови (реконструкції) будівлі бувшої котельні № 1 Знам`янського комунального підприємства теплових мереж, що знаходиться по АДРЕСА_1 у м.Знам`янка Кіровоградської області залишивши у власності Знам`янського комунального підприємства теплових мереж грошові кошти, тобто вартість будівлі котельні № 1, яка була куплена мною згідно визнаного недійсним договору купівлі-продажу № 1-а від 15.03.2013 року та реконструйована;

- стягнути з відповідача - Знам`янського комунального підприємства теплових мереж на користь ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 33 523 грн. - різницю між вартістю бувшої котельні № 1 та грошовими коштами, які мали бути мені повернуті в порядку реституції.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 03.10.2017 у справі №5013/462/12 (суддя Бестаченко О.Л.) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Знам`янського комунального підприємства теплових мереж, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Знам`янська міська рада Кіровоградської області, про визнання права власності, стягнення 33 523,00 грн. в межах справи № 5013/462/12 про банкрутство Знам`янського комунального підприємства теплових мереж, відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 (колегія суддів: Чус О.В. - головуючий, Кощеєв І.М., Євстигнеєв О.С.) ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 03.10.2017 у справі №5013/462/12 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_5 звернувся з касаційною скаргою та просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.11.2017, ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 03.10.2017 у справі №5013/462/12 та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги ОСОБА_5 до Знам`янського комунального підприємства теплових мереж про визнання права власності та стягнення 33 523,00 грн.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявник касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій фактично було передано у власність Знам'янського комунального підприємства теплових мереж майно, яке ніколи не належало останньому і не входило до ліквідаційної маси, порушено принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

При цьому ОСОБА_5, зокрема, посилається на наступне:

- на час визнання договору купівлі-продажу №1-а від 15.03.2013 недійсним, спірна будівля котельні № 1 являла собою зовсім іншу будівлю як за плануванням, так і за призначенням та вартістю, тобто - новостворене майно;

- законом (ст.332 ЦК України) прямо передбачено право особи на набуття права власності на перероблену річ;

- на момент виникнення спірних правовідносин незакінчений будівництвом житловий будинок з гаражами не був прийнятий в експлуатацію і не була проведена державна реєстрація права власності.

- суди, ігноруючи докази щодо здійснення переробки та докази щодо затрат на таку переробку, дійшли помилкових висновків, що спірне майно не є новоствореною нерухомою річчю, а залишається відповідно нежитловою будівлею - котельнею №1;

- ст.331 ЦК України передбачена можливість набуття права власності на об'єкт незавершеного будівництва;

У відзиві на касаційну скаргу ліквідатор Знам`янського комунального підприємства теплових мереж - арбітражний керуючий Пашковський А.А. проти поданої ОСОБА_5 касаційної скарги заперечує та просить оскаржувані ухвалу та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_5 ґрунтуються на повно і всебічно з'ясованих обставинах і досліджених доказах, прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення ліквідатора банкрута, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.41 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) справи про банкрутство розглядаються господарськими судами в порядку провадження, передбаченому ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Провадження у даній справі про банкрутство Знам'янського комунального підприємства теплових мереж здійснюється за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 19.01.2013.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, предметом судового розгляду в межах даної справи про банкрутство є вимога ОСОБА_5 про визнання права власності та стягнення зы Знам'янського комунального підприємства теплових мереж 33 523,00 грн,

Судами з'ясовано, що вимоги ОСОБА_5 обґрунтовані тим, що останнім здійснено невід'ємні поліпшення спірного майна, в результаті чого вартість об'єкта в цілому складає 1 203 276,60 грн., що більш ніж вчетверо перевищує вартість на момент продажу. На підтвердження вказаного твердження до позовної заяви додано висновок експертного дослідження від 10.01.2017 №84.

Крім того, ОСОБА_5 стверджує, що будівля котельні № 1 змінила своє цільове призначення на житловий будинок з гаражами і використовуватись за попереднім призначенням не може, що на думку позивача підтверджується експертним висновком про технічний стан будівельних конструкцій нежитлової будівлі - котельні № 1, виготовленим ТОВ "Інститут "Міськбудпроект".

На думку ОСОБА_5, на даний час спірний об'єкт є фактично новоствореним майном, в період з квітня по жовтень 2015 року ним було за власні кошти здійснено реконструкцію (перебудову) будівлі котельні № 1 шляхом перебудови адміністративної частини будівлі в двоповерховий житловий будинок, а виробничого приміщення - в гаражі, однак, ним не були дотримані вимоги нормативних актів, які регулюють питання містобудування, зокрема не було подано до інспекції архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт. Таким чином, позивач вважає спірний об'єкт самочинним незавершеним будівництвом житлового двоповерхового будинку та завершеними будівництвом гаражами.

Так, Цивільним Кодексом України передбачено засади захисту права власності.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.316 ЦК України).

Згідно ст. 317 ЦК України власнику належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 07.11.2012 у справі № 6-107цс12.

У справі, яка розглядається, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 15.03.2013 за результатами проведеного аукціону та у відповідності до протоколів аукціону по продажу майна підприємства-банкрута від 10.01.2013 № 1, № 2, № 3, № 5 та № 6 Знам'янським комунальним підприємством теплових мереж, в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Савоніної О.Є. (продавець) з покупцем (переможцем аукціону) ОСОБА_5 в простій письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу № 1-а, за умовами якого продавець продав, а покупець купив нежитлові будівлі котелень № № 1, 3, 5, 6, 8.

Згідно акту прийому-передачі майна від 15.03.2013 відповідно до договору купівлі-продажу № 1-а від 15.03.2013 ліквідатором Знам'янського комунального підприємства теплових мереж вищевказане майно передано покупцю ОСОБА_5, яким 04.02.2013 та 15.03.2013 внесено на рахунок Знам'янського комунального підприємства теплових мереж грошові кошти в загальній сумі 265 000,00 грн.

Місцевим та апеляційним судами з'ясовано, що право власності на придбане за результатами аукціону нерухоме майно, в тому числі на нежитлову будівлю - котельню № 1, ОСОБА_5 набув згідно ухвали Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області 04.04.2013 у справі № 389/1187/13-ц про визнання мирової угоди та визнання права власності, на підставі якої Реєстраційною службою Знамянського міськрайонного управління юстиції Кріровогдарської області 16.04.2013 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю - котельня № 1, А, що знаходиться за адресою : Кіровоградська обл., м. Знам'янка, АДРЕСА_1.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 21.10.2015 (провадження №22ц/781/2474/15) ухвалу Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04.04.2013 у справі №389/1187/13-ц, що була підставою для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на спірне майно, скасовано, а ухвалою Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.12.2015 провадження у справі №389/1187/13-ц закрито.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 18.02.2016, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 у даній справі №5013/462/12, визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута - Знам'янського комунального підприємства теплових мереж, проведеного 10.01.2013, що оформлені протоколами аукціону по продажу майна підприємства-банкрута від 10.01.2013р. № 1, № 2, № 3, № 4, № 5 та № 6. Зокрема, було визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу № 1-а від 15.03.2013, укладений між Знам'янським комунальним підприємством теплових мереж, в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Савоніної О.Є. та ОСОБА_5

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судами першої та апеляційної інстанцій було досліджено та встановлено, що на підставі вказаних судових рішень 27.04.2016 та 11.05.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_5 на спірне майно.

При цьому, місцевим та апеляційним судами встановлено, що у зв'язку із припиненням права власності ОСОБА_5 на нежитлові будівлі - котельні №1, №3, №5, №6 на даний час є чинними наявні в Реєстрі прав власності на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності Територіальної громади міста Знам'янка та права господарського відання балансоутримувача - Знам'янського комунального підприємства теплових мереж на зазначені чотири нежитлові будівлі - котельні, в тому числі спірну котельню № 1, відповідно, відновлено право комунальної власності територіальної міста Знам'янка та права господарського відання Знам'янського комунального підприємства теплових мереж на зазначені вище будівлі (підтверджується Інформаційною довідкою №59251450 від 17.05.2016).

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на кожний новостворений об'єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об'єктів.

У разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об'єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених ст.14 цього Закону (ч. 2 ст. 15 Закону).

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що поки об'єкт нерухомого майна продовжує своє існування, до того часу залишається незмінним його індивідуальний реєстраційний номер. Індивідуальний реєстраційний номер є саме тією індивідуальною ознакою, яка відрізняє один об'єкт нерухомого майна від іншого, в т.ч. новоствореного об'єкта нерухомого майна. Отже, якщо об'єкт нерухомого майна не припинив своє існування, індивідуальний реєстраційний номер цього об'єкта не скасовується та залишається незмінним. Тобто, об'єкт нерухомого майна, створений з прив'язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів не є новоствореним.

Статтею 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що скасування індивідуального реєстраційного номеру об'єкта нерухомого майна можливе лише у випадку поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна а також при об'єднанні об'єктів нерухомого майна.

Виникнення речових прав на новостворене майно врегульовано статтею 331 ЦК України.

За приписами названої норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, ст. 331 ЦК України не містить положень, відповідно до яких реконструкція (перебудова) існуючого об'єкта нерухомого майна призводить до виникнення нового об'єкта нерухомого майна та взагалі не містить терміну "реконструкція". Виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення ст. 331 ЦК України не передбачено.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі № 6-1858цс15.

Правова позиція про те, що не є новоствореним об'єктом об'єкт нерухомого майна, створений з прив'язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів, викладена Верховним Судом України у постанові від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16.

Відповідно до ст. 332 ЦК України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду.

Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.

За нормами ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Судами попередніх інстанцій було надано оцінку доказам щодо здійснення переробки (реконструкції) і при цьому, встановлено, що ОСОБА_5 не доведено прийняття новоствореного рухомого майна до експлуатації та державної реєстрації прав на нерухомість, відтак, в розумінні приписів наведених вище норм, спірне майно (нежитлова будівля - котельня № 1, А) не може бути визнане новоствореною нерухомою річчю.

До того ж, виходячи з аналізу наведених норм визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва (на недобудоване нерухоме майно) в судовому порядку нормами ЦК України не передбачено.

Надавши оцінку наведеним вище обставинам, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановив, що перебудова спірного майна не спричинила створення нового об'єкта нерухомого майна, а свідчить лише про зміни вже існуючого об'єкта.

Згідно ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Дослідивши та встановивши зазначені обставини, місцевий та апеляційний суди дійшли висновку, що вимога ОСОБА_5 про визнання права власності на нежитлову будівлю - котельню № 1, А, з обладнанням за адресою: Кіровоградська область, м. Знам'янка, АДРЕСА_1, є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Поряд цим, попередні судові інстанції дійшли вірного висновку, що вимога ОСОБА_5 про стягнення зі Знам`янського комунального підприємства теплових мереж на його користь грошових коштів у сумі 33 523 грн. - різницю між вартістю бувшої котельні № 1 та грошовими коштами, які мали бути повернуті в порядку реституції, є похідною від першої позовної вимоги, а відтак, також не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, виходячи з аналізу норм цивільного законодавства, колегія суддів відхиляє як помилкові аргументи заявника касаційної скарги про те, що законом прямо передбачено право особи на набуття права власності на перероблену річ та можливість набуття права власності на об'єкт незавершеного будівництва,

Щодо викладених ОСОБА_5 у касаційній скарзі доводів про те, що спірне майно є новоствореною нерухомою річчю, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника.

Згідно ч. 3 ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2015) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з огляду на повноваження касаційного суду, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного судів про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_5 права власності на спірне майно.

Відтак, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов законного і обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_5 про визнання права власності та стягнення коштів.

При цьому, слід зазначити, що матеріали справи свідчать про те, що місцевий та апеляційний господарські суди відповідно до ст. ст. 47, 43 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ОСОБА_5 у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді в межах даної справи про банкрутство спору про визнання права власності та стягнення грошових коштів.

Водночас, колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними ліквідатором Знам`янського комунального підприємства теплових мереж - арбітражним керуючим Пашковським А.А. у відзиві на касаційну скаргу, що відсутності підстав для задоволення заяви ОСОБА_5, оскільки вони ґрунтуються на встановлених у справі фактичних обставинах та нормах чинного законодавства.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 та ухвала господарського суду Кіровоградської області від 03.10.2017 (щодо вимог про визнання права власності та стягнення коштів) у справі №5013/462/12 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) покладаються на ОСОБА_5

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 та ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 03.10.2017 (щодо вимог про визнання права власності та стягнення коштів) у справі №5013/462/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Жуков С.В.