Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 923/797/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю помічника судді - Чайки Т.Г. (за дорученням головуючого судді)

за участю представників:

позивача - ОСОБА_4,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Туристичний комплекс "Фрегат" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 (ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7) та рішення Господарського суду Херсонської області від 10.10.2017 (ОСОБА_8) у справі №923/797/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" до Приватного акціонерного товариства "Туристичний комплекс "Фрегат" про визнання укладеною додаткової угоди

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "Туристичний комплекс "Фрегат" (далі - Відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди від 14.07.2017 до договору про постачання електричної енергії №350 від 30.12.2003 відповідно до редакції, запропонованої Позивачем.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на положення статті 188 ГК України, статтю 652 ЦК України та зазначає, що з моменту укладання сторонами договору про постачання електричної енергії та до цього часу змінилося нормативне регулювання питання встановлення засобів обліку, а саме щодо їх місця встановлення, а тому розташування засобів обліку в місцях, визначених у договорі про постачання електричної енергії № 350, а саме не на межі балансової належності, є таким, що суперечить вимогам нових редакцій Правил улаштування електроустановок та Правил користування електричною енергією.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 10.10.2017 позов задоволено. Рішення суду мотивоване тим, що з моменту укладання договору від 30.12.2003 змінилось законодавство, що регулює правовідносини у сфері енергетики та обставини, якими сторони керувались при його укладанні, оскільки було змінено порядок нормативного регулювання розташування засобів обліку. Також суд зазначив, що Відповідачем при користуванні електричною енергією оплата за спожиту електричну енергію проводиться за показами лічильників та втрат в мережах, що обраховуються методичним способом відповідно до додатку № 3 до договору № 350 від 30.12.2003, а фактичні втрати в мережах є значно більшими, що порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє Позивача того, на що він розраховував при укладанні договору - на отримання коштів за поставлену електричну енергію у повному обсязі.

Крім цього, судом враховано, що Відповідачем було здійснено реконструкцію його мереж, які є електроустановкою, а саме відбулось внесення змін до схеми живлення та виключено з числа мереж Відповідача мережі, через які здійснювалось постачання електричної енергії на 2-ий Затон, що належить Адміністрації морських портів України, що підтверджується додатковою угодою від 28.04.2017 та спростовує посилання Відповідача на те, що нові зміни до пункту 1.5.6 Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, які відбулися у червні 2014 року, стосуються лише нових абонентів, до яких Відповідач себе не відносить.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 рішення Господарського суду Херсонської області від 10.10.2017 залишено без змін з тих же підстав.

Відповідач подав касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В касаційній скарзі Відповідач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях посилаючись на те, що: 1) в порушення пункту 7.1 Правил користування електричною енергією, судами не застосовано право Відповідача на розміщення засобу обліку не на межі балансової належності; 2) в порушення статей 651, 652 ЦК України суди застосували зміну обставин, які існували задовго до укладення договору у новій редакції у 2012 році, тоді, як Правило встановлення засобу обліку було включене до Правил користування електричною енергією у 2010 році; 3) в порушення пункту 1.5.10 Правил улаштування електроустановок, судами не взято до уваги те, що розрахункові лічильники допускається встановлювати не на живильному, а на приймальному кінці у споживача; 4) суд не може примушувати своїм рішенням одну зі сторін до продовження договірних відносин на інших умовах і таке примушування прямо заборонене Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відзив на касаційну скаргу Позивач не надав, що відповідно до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних рішення Господарського суду Херсонської області від 10.10.2017 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №923/797/17 у касаційному порядку.

27.06.2018 на адресу суду надійшло клопотання представника Відповідача про відкладення розгляду справи, розглянувши яке, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення, оскільки явка представників учасників справи обов'язковою не визнавалась. При цьому, Відповідач є скаржником в суді касаційної інстанції, а тому колегія суддів бере до уваги й те, що всі його доводи викладені в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Споживач) 30.12.2003 укладено договір про постачання електричної енергії № 350, в редакції додаткової угоди від 18.10.2012.

На момент укладення договору сторони погодились під час виконання його умов, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватись чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996.

Звертаючись до суду з позовом, Позивач послався на те, що з моменту укладання договору змінилось законодавство, що регулює правовідносини у сфері енергетики та обставини, якими сторони керувались при його укладанні, а тому в липні 2017 року Позивачем надіслано Відповідачу проект додаткової угоди про внесення змін до договору № 350, де викладено додатки № 3.5, 5а, 6, 7, 10 у новій редакції та доповнено додатком № 2.1. (змінено місце розташування розрахункових лічильників та їх найменування: 1) передбачено зміну місця розташування засобу обліку (додатки № 6, 7); 2) найменування засобів (змінюються у додатках найменування лічильників, на лічильники № 0174743 та 0122913 та місце їх розташування з РУ-0,4 кВ на ПС Дніпровська додатки № 3, 5, 6, 10; 3) у зв'язку із зміною схеми постачання електричної енергії, а саме перепідключення субспоживачів в додатку № 5а, поліграффабрика та АМПУ вибуває із статусу субспоживачів; 4) в додатку № 6 змінюється відповідальність за експлуатацію лічильників; 5) доповнюється додатком № 2.1 з метою реалізації прав Споживача передбачених пунктами 3.31, 3.32 та 3.34 Правил користування електричною енергією, а саме щодо проведення робіт у вторинних колах живлення розрахункових засобів обліку за присутності Споживача.

Відповідач листом від 14.08.2017 відмовив Позивачу в узгоджені та підписанні додаткової угоди від 14.07.2017 з посиланням на те, що запропоновані засоби обліку є технічними засобами обліку та запропонована схема не дозволить транзит електричної енергії споживачам, оскільки у Відповідача відсутня ліцензія на постачання електричної енергії.

Як зазначає Позивач, пропозиція про внесення змін до договору про постачання електричної енергії була здійсненна у зв'язку із змінами нормативно-правових актів та порушенням прав енергопостачальної компанії.

Господарськими судами з'ясовано, що новими нормами, що містяться в Правилах користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 в редакції від 04.02.2010 (ПКЕЕ) та Правилах улаштування електроустановок (ПУЕ) в редакції Постанови Мінпаливенерго від 20.06.2014 змінено порядок нормативного регулювання розташування засобів обліку, а саме визначено місце їх розташування в імперативній формі, так як попередні редакції містили рекомендаційні норми.

Відповідно до діючих ПКЕЕ, що були змінені в 2010, а саме в пункті 1.2 ПКЕЕ встановлено, що точка обліку - межа балансової належності, на якій за допомогою засобів обліку або розрахунковим шляхом визначаються та обліковуються значення обсягів споживання/передачі електричної енергії та величини споживання/транзиту електричної потужності за певний період. В тому ж пункті ПКЕЕ зазначено, що точка продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, зазначена норма міститься і в пункті 1.4 ПКЕЕ де визначено, що точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електричної енергії або в договорі про купівлю-продаж електричної енергії.

Отже, як зазначають суди попередніх інстанцій, згідно діючих ПКЕЕ (змінених в 2010 році, після підписання сторонами договору про постачання електричної енергії) точка обліку та точка продажі повинні знаходиться на межі балансової приналежності, яка відповідно до пункту 1.2 ПКЕЕ є точкою розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування, або повного господарського відання, а, отже, засіб обліку електричної енергії у Відповідача повинен знаходиться на ввідних комірках № 5 та № 31ПС 35/6 Дніпровська, що також відповідає вимогам ПУЕ, пунктом 1.5.6 яких передбачено, що розрахункові вимірювальні комплекси потрібно встановлювати на межі поділу мережі за балансовою належністю або на визначеній межі експлуатаційної відповідальності (за винятком випадків, передбачених 1.5.10-1.5.11).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що в момент укладення договору про постачання електричної енергії, сторони не могли передбачити те, що в майбутньому, до моменту припинення терміну дії договору, буде змінено нормативно-технічні документи (ПКЕЕ, ПУЕ) законодавство України та схема електропостачання про що, зокрема, свідчить факт укладення договору безстроково.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 1.1 ПКЕЕ ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів "Загальні положення", "Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін" та "Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів" поширюються на всіх споживачів без винятку.

Відповідно до пункту 1.4 ПКЕЕ (в редакції, чинній станом на день укладення спірного договору) точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електричної енергії або в договорі про купівлю-продаж електричної енергії. Електропередавальна організація покриває всі витрати, пов'язані з доставкою електричної енергії в точку продажу.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина 1 статті 629 ЦК України).

Враховуючи, що під час виконання умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони вирішили керуватись чинним законодавством України, зокрема ПКЕЕ, затвердженими постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996, судами не враховано, що договір, до якого Позивачем запропоновано внести зміни шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 14.07.2017 в зв'язку зі змінами в ПКЕЕ, внесеними в 2010 році, укладено з Відповідачем в редакції додаткової угоди від 18.10.2012, тобто під час дії ПКЕЕ в редакції від 04.02.2010, що свідчить про те, що сторонами при його укладенні, ймовірно, було узгоджено всі його умови, та укладено договір саме в тій редакції, в якій сторони дійшли відповідної згоди, однак суди на зазначене уваги не звернули та, відповідно, не дали належної оцінки зазначеним обставинам, що призвело до прийняття передчасного рішення про задоволення позовних вимог.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів знайшли своє підтвердження.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене, справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Туристичний комплекс "Фрегат" задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 та рішення Господарського суду Херсонської області від 10.10.2017 у справі №923/797/17 скасувати.

3. Справу №923/797/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.