Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.04.2021 року у справі №902/864/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 902/864/20

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М. - головуючого, Пєскова В. Г., Ткаченко Н. Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.

за участю представників сторін: прокурора Офісу Генерального прокурора - Гавловської А. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону

на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 05.11.2020

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021

у справі № 902/864/20

за позовом Військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області

до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця

про стягнення 17 424,88 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

01.09.2020 військовий прокурор Вінницького гарнізону звернувся до Господарського суду Вінницької області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (далі - Інспекція) з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця (далі - Відділ) про стягнення 17
242,88 грн за самовільний забір підземних вод.

Правовими підставами звернення до суду військового прокурора із вказаним позовом стало порушення Відділом вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а саме здійснення самовільного забору води із артезіанських свердловин.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанції

09-19 липня 2019 року, державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області було проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання Відділом вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема, щодо водозабірних свердловин в смт.

Стрижавка, с. Бохоники, с. Широка Гребля, с. Балки, м. Гайсин /Акт №445/ВН/.

29.07.2019 складено протокол №010411 про адміністративне правопорушення на начальника Відділу, згідно якого було встановлено незаконне використання Відділом води 8-ома водозабірними свердловинами без встановлених дозволів, що є правопорушенням, передбачених статтями 48, 82 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

У цей же день, 29.07.2019, постановою про накладення адміністративного стягнення начальника Відділу було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтями 48, 82 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн, який було сплачено
29.07.2019.

15.08.2019 проведено Розрахунок розмірів збитків, заподіяних державі Відділом внаслідок самовільного водокористування та встановлено, що завдані державі збитки складають 17 242,88 грн.

19.08.2019 Інспекція направила до Відділу претензію №3290/03, в якій вимагала сплатити 17 242,88 грн - завданих державі збитків.

05.06.2020 Інспекція, у зв'язку з відсутністю достатнього фінансування на сплату судового збору, направила військовій прокуратурі Вінницького гарнізону матеріали для пред'явлення позову в інтересах держави в особі Інспекції щодо стягнення з Відділу 17 424,88 грн збитків, завданих державі.

27.08.2020 прокурор військової прокуратури Вінницького гарнізону повідомив Інспекцію про можливість самостійного звернення до суду з відповідною позовною заявою.

01.09.2020 прокурор військової прокуратури Вінницького гарнізону направив Інспекції повідомлення, в порядку статті 23 Закону "Про прокуратуру", в якому повідомив про намір звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі Іінспекції про стягнення 17 424,88 грн - збитків, завданих державі.

Обставини тривалого нездійснення захисту інтересів держави Інспекцією стали підставою для звернення військового прокурора з позовом до суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.11.2020 у справі № 902/864/20 (суддя Матвійчук В. В. ) позов військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Інспекції до Відділу про стягнення 17
242,88 грн за самовільний забір підземних вод залишено без розгляду, на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвала місцевого господарського суду про залишення позову без розгляду мотивована відсутністю підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 (колегія суддів: Дужич С. П. - головуючий, Миханюк М. В., Коломис В. В. ) апеляційну скаргу прокурора військової прокуратури Вінницького гарнізону залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Вінницької області від 05.11.2020 у справі № 902/864/20 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові погодився з позицією місцевого господарського суду, оскільки прокурором не було дотримано порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому у прокурора відсутні підстави для представництва ним інтересів держави в особі Інспекції через неналежне здійснення захисту інтересів держави.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (нова назва Військової прокуратури Центрального регіону України відповідно до Наказу Генерального прокурора від 05.02.2020 №66 "Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)") подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Вінницької області від
05.11.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від
15.02.2021 у справі № 902/864/20 скасувати, а справу направити для продовження судового розгляду до місцевого господарського суду.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, оскільки при з'ясуванні дотримання прокурором приписів частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в порушення приписів статей 86, 236, 269 ГПК України суди не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, які свідчили про обізнаність позивача з наявними порушеннями та відсутністю будь-якого активного реагування з серпня 2019 року по червень 2020 року щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави.

Крім того, у якості підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник зазначає не врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 11.03.2021 у справі № 910/3158/19, від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Доводи інших учасників справи

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом щодо надання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до положень частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога прокурора в інтересах держави в особі Інспекції до Відділення про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, а саме через самовільне користування надрами (підземними водами).

Водночас об'єктом касаційного перегляду у цій справі є ухвала місцевого господарського суду про залишення позовної заяви прокурора без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України та постанова суду апеляційної інстанції, якою вказану ухвалу залишено без змін.

Залишаючи позов прокурора без розгляду суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про відсутність підстав для звернення прокурора з позовом до суду, зокрема й з підстав недотримання останнім порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

У поданій касаційній скарзі прокурор не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає із посиланням на приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що прокурор при зверненні з позовом до суду обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави Інспекцією, яка з моменту обізнаності про порушення відповідачем природоохоронного законодавства самостійно не вжила заходів, спрямованих на відшкодування завданої державі шкоди.

Враховуючи зазначене, необхідним є з'ясування питання наявності підстав звернення прокурора з позовом до суду та наявності (відсутності) підстав для залишення позову прокурора без розгляду.

З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд керується наступним.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено перш за все Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" (зараз і надалі - у редакції, яка діяла на момент звернення з позовом до суду) на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених пункту 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно частини 3 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Судами встановлено, що цій справі в обґрунтування звернення з даним позовом до суду прокурором зазначено необхідність захисту інтересів держави у зв'язку з нездійсненням відповідних повноважень Інспекцією.

Керуючись нормами частини 1 статті 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та пункту 18 "Положення про Державну екологічну інспекцію України", затвердженого Указом Президента України №454/2011 від 13.04.2011, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Інспекція (Держекоінспекція України в особі Держекоінспекції у Вінницькій області), а тому прокурор вправі був звертатися до суду в інтересах держави в її особі та визначити позивачем.

У питанні представництва прокурором інтересів держави в суді колегія суддів звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та зазначає наступне.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності.

Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Виходячи зі змісту наведених вище норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави.

Таким чином у кожному випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити у чому полягає бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту або ж здійснення захисту неналежним чином) та необхідність здійснення такого захисту прокурором.

В оскаржуваній ухвалі про залишення позову прокурора без розгляду, суд першої інстанції обґрунтував відповідний висновок відсутністю підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду з огляду на не доведення ним неможливості захисту інтересів держави самим позивачем, який може самостійно захищати інтереси держави.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, підтримав висновки місцевого господарського суду про залишення позову прокурора без розгляду з підстав недотримання прокурором порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Втім, такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, зробленими без належного з'ясування обставин справи та норм законодавства.

Так, судами встановлено, що військовий прокурор Вінницького гарнізону в обґрунтування необхідності захисту порушення, на його думку, інтересів держави та підстав для звернення до суду зазначив, що Інспекцією упродовж тривалого часу не здійснено захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не вжито дієвих заходів по стягненню з відповідача збитків завданих довкіллю, що призводить до порушення економічних інтересів держави, необхідність захисту яких покладено на органи прокуратури.

При цьому суди встановили обставини того, що за результатами планового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання КЕВ м. Вінниця вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів /акт №445/ВН/, Інспекцією було зафіксовано факт правопорушення, внаслідок чого складено протокол №010411 про адміністративне правопорушення від 29.07.2019, а також розраховано розмірів збитків, заподіяних державі.

Судом першої інстанції також встановлено, що в претензії № 3290/13 від
19.08.2019 позивач ставив відповідачу вимогу про добровільну сплату розміру завданих збитків.

Відтак місцевий господарський суд зазначив, що наведені обставин не можуть свідчити про зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів, оскільки наявними матеріалами справи підтверджується факт виявлення позивачем порушення відповідачем водного законодавства, вжиття відповідних заходів щодо оформлення відповідного порушення, проведення розрахунку збитків, та відповідно сплати таких збитків.

Таким чином, у оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором до господарського суду не подано жодного належного у розумінні приписів процесуального закону доказу на підтвердження усвідомленої пасивної поведінки уповноваженого суб'єкта владних повноважень - Інспекції, яка би втілювалась у нездійсненні останньою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. При цьому, з матеріалів справи суд встановив, що повідомляючи позивача про намір звернутися до суду листом № 7/2125 від 01.09.2020, військовий прокурор цією ж датою (01.09.2020) підписує позовну заяву, і 03.09.2020 подає її до суду, що свідчить про недотримання прокурором "розумних строків", які надають можливості відповідним органам відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Верховний Суд зазначає, що зі змісту оскарженої ухвали вбачається ключовий висновок суду першої інстанції про залишення поданого прокурором позову без розгляду саме з підстав не доведення військовим прокурором Вінницького гарнізону обставин "нездійснення" позивачем захисту інтересів держави.

Водночас, суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові зауважує про те, що жодна з сторін спору не заперечує, що з 15.08.2019 Інспекцією встановлено факт правопорушення, проте на даний час встановлені збитки не відшкодовані, до суду остання не зверталась, а відтак прокурор вірно оцінив, що у даному випадку має місце неналежне здійснення Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області захисту інтересів держави після з'ясування обставин виявленого порушення, а саме: не проводяться заходи представницького характеру з питань відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення посадовими особами КЕВ м. Вінниця законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

З наведеного вбачається суперечливий висновок апеляційного господарського суду щодо тверджень на рахунок цього суду першої інстанції про не доведення обставин нездійснення (неналежного здійснення) позивачем захисту інтересів держави, втім за результатом апеляційного перегляду справи оскаржуване судове рішення було залишеним без змін, при чому обґрунтуванням постанови апеляційного суду стало недотримання прокурором порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Більш того, обґрунтовуючи свою позицію, суд першої інстанції у своєму рішенні посилається на правові висновки Верховного Суду та зазначає наступне:

"Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).".

Поряд з цим, на переконання колегії суддів, місцевим господарським судом не надано належної правової оцінки в контексті вказаного правового висновку обставинам щодо можливості самостійного звернення Інспекцією з відповідним позовом до суду, враховуючи наявні в матеріалах справи пояснення та докази, подані сторонами з цього приводу. При цьому, суд першої інстанції встановив, що у відповіді на відзив позивач вказує на відсутність достатнього фінансування на сплату судового збору, що стало підставою для звернення до Військової прокуратури Вінницького гарнізону для захисту інтересів держави в особі Інспекції шляхом подання позовної заяви до суду. Натомість судом зазначено, що доводи позивача не підтвердженні належними доказами, оскільки долучені до відповіді на відзив світлокопії документів не відповідають приписам статті 91 ГПК України.

Разом з тим, у оскаржуваній постанові апеляційного суду, з метою надання правової оцінки можливості захисту інтересів держави належним суб'єктом владних повноважень, судом апеляційної інстанції все ж було досліджено докази неможливості самостійного звернення Інспекцією з відповідним позовом до суду.

Так, апеляційним судом досліджено кошториси Інспекції на 2019 та 2020 роки, а також виписки з рахунку за період з 02.07.2019 по 30.09.2020 (а. с.140-176), подані як докази відсутності належного фінансування на сплату судового збору.

При цьому апеляційним судом встановлено, що на момент звернення Інспекцією до Військової прокуратури щодо пред'явлення позову в інтересах держави в особі позивача про стягнення з КЕВ м. Вінниці завданих державі збитків (05.06.2020 та
28.08.2020) на рахунку Держекоінспекції у Вінницькій області, також, було достатньо коштів для сплати 2027,00 грн - судового збору. Більше того, з наданих суду доказів апеляційний суд не встановив підтвердження доводів щодо того, що у Інспекції була відсутня можливість самостійно сплатити судовий збір і звернутись з відповідним позовом про стягнення завданих державі збитків.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що висновок апеляційного суду щодо можливості самостійного звернення Інспекцією для захисту інтересів держави з відповідним позовом свідчить про те, що судом не встановлено обставин, які б унеможливлювали таке звернення самим позивачем з моменту проведення останньою перевірки та фіксації факту правопорушення (складення протоколу №010411 про адміністративне правопорушення від 29.07.2019).

Однак, Верховний Суд зауважує, що враховуючи такі висновки суду апеляційної інстанції про можливість самостійного звернення з вказаним позовом самим позивачем з моменту фіксації факту правопорушення, без належної правової оцінки залишились обставини такого незвернення в контексті нездійснення (неналежного здійснення) позивачем захисту інтересів держави впродовж тривалого періоду.

Як зазначалось вище, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

З наведеного суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що при з'ясуванні питання наявності підстав для звернення прокурора з позовом до суду, в порушення приписів процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, які свідчили про обізнаність позивача з наявними порушеннями та відсутністю будь-якого активного реагування з серпня 2019 року по червень 2020 року щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави.

Крім того, в оскаржуваній постанові апеляційний господарський суд також зауважив, що прокурор, на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зобов'язаний був попередньо, до подання позову до суду, звернутися до органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, з повідомленням про порушення закону, який повинен був розглянути таке звернення і вжити заходів щодо захисту інтересів держави. Та лише у випадку невжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивованої відмови вжити такі заходи - є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності цього органу, та дають підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави.

Проте, апеляційним судом встановлено з матеріалів справи, що прокурор, маючи інформацію про те, що Інспекція до суду не зверталась, а також має бажання, щоб саме прокурор здійснював таке представництво, лише 27.08.2020 повідомив позивача про можливість самостійного звернення до суду з відповідною позовною заявою, а вже через 4 дні - 01.09.2020 направив повідомлення про намір звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі Інспекції про стягнення 17 424,88 грн - збитків завданих державі і цього ж дня направив до суду відповідну позовну заяву.

З посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що прокурором не було дотримано порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому у прокурора відсутні підстави для представництва ним інтересів держави в особі Інспекції через неналежне здійснення захисту інтересів держави.

Беручи до уваги вказані правові позиції Верховного Суду, колегія суддів вважає висновки щодо недотримання порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", також передчасними, враховуючи наступне.

На виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що встановлено самими судами першої та апеляційної інстанції, військовий прокурор у відповідь на лист позивача (в якому містилось прохання, щоб саме прокурор здійснював таке представництво через відсутність належного фінансування державного органу) 27.08.2020 повідомив позивача про можливість самостійного звернення ним до суду з відповідною позовною заявою, а вже через 4 дні -
01.09.2020 направив повідомлення про намір звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі Інспекції про стягнення з відповідача завданих державі збитків. За тим, 03.09.2020 (як вірно встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи) прокурором подано вказану позовну заяву до суду.

З наведеного, Верховний Суд не погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про недодержання прокурором передбаченого законом обов'язку щодо попереднього (до звернення до суду) повідомлення Інспекції як суб'єкта владних повноважень про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, оскільки зі змісту пункту 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вбачається, що відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання позовної заяви та надходження її до суду, чого прокурором порушено не було.

Колегія суддів також звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду (на який посилається скаржник), викладений у постановах від 20.01.2021 у справі № 927/468/20 та від 11.03.2021 у справі №910/3158/19, згідно якого часовий проміжок, який минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру ". Критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. До таких чинників відносить, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави.

Відтак, дійшовши висновку про недотримання прокурором розумних строків, які надають можливості відповідним органам відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, поза увагою як суду першої інстанції, так і апеляційного господарського суду залишились обставини того, що Інспекція була обізнана про таке порушення інтересів держави з моменту фіксації факту правопорушення (29.07.2019), що відбулось значно раніше звернення прокурора (01.09.2020) з повідомленням позивача про намір звернення до суду.

Як свідчать матеріали справи, прокурор на виконання частини 4 статті 53 ГПК України і частин 3 , 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував у позовній заяві неналежне, на його думку, здійснення захисту порушених інтересів держави Інспекцією, яка впродовж тривалого періоду часу не вжила заходів щодо їх судового захисту.

Таким чином, судами попередніх інстанцій залишено без належної правової оцінки наведенні прокурором в позовній заяві обґрунтування підстав звернення з позовом до суду, зокрема щодо часу, який минув з моменту виявлення порушення.

Крім іншого, стаття 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає право суб'єкта владних повноважень на оскарження повідомлення прокурора про представництво інтересів у суді, тобто надає такій особі право на спростування обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу на обґрунтування підстав представництва.

Однак, у цій справі Інспекція в інтересах якої подано позов не спростовувала обставин, на які посилався прокурор у позовній заяві на обґрунтування підстав представництва інтересів держави, більш того підтримувала позовні вимоги прокурора у суді першої інстанції та сама двічі зверталась з проханням подання цього позову прокурором, що було встановлено судами, з підстав недостатності фінансування.

Відтак, суди попередніх інстанцій не врахували зазначених обставин та наведених вище вимог законодавства, не звернули уваги на дотримання прокурором при зверненні до суду з позовом в інтересах держави вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частини 4 статті 53 ГПК України.

З урахуванням вимог статті 300 ГПК України, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалені у справі судові рішення не можна вважати правомірними та обґрунтованими.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Натомість суди попередніх інстанцій, в межах наданих статтями 86, 269 ГПК України їм повноважень, не перевірили належним чином наведені прокурором доводи, які, на його думку, перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду.

З урахуванням вищевикладеного, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про непідтвердження прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, що мало наслідком залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України, є передчасними, зробленими судами без належної оцінки обставин справи, зазначених прокурором підстав представництва.

Ураховуючи наведене вище суд касаційної інстанцій дійшов висновку про задоволення касаційної скарги прокурора.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України).

Відповідно пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу, зокрема, для продовження розгляду.

Згідно частини 6 статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене та зважаючи на передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для залишення без розгляду позовної заяви прокурора у цій справі, колегія суддів вважає, що оскаржувані ухвалу і постанову слід скасувати, а справу - передати до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду.

Судові витрати

З огляду на висновок Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 05.11.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 у справі № 902/864/20 скасувати.

3. Справу № 902/864/20 передати до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді В. Г. Пєсков

Н. Г. Ткаченко