Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.02.2018 року у справі №910/10932/17
Ухвала КГС ВП від 11.07.2019 року у справі №910/10932/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/10932/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого,

суддів: Дроботової Т.Б., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Онищенко Т.О. (адвокат),

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР"

на рішення Господарського суду м. Києва від 12.09.2017 (суддя Головатюк Л.Д.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 (судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І., Гончаров С.А.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР"

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2017 Київська міська рада звернулася до Господарського суду Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР" (далі - ТОВ "ТОВСТАР") про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки (код ділянки: 88:129:007) орієнтовною площею 0,0060 га по вул. Кирило-Мефодіївській, 14/2, у Шевченківському районі м. Києва та повернення її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017, позов задоволено повністю: зобов'язано ТОВ "ТОВСТАР" звільнити самовільно зайняту спірну земельну ділянку та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд.Судові рішення обґрунтовано тим, що в межах повноважень, визначених рішенням Київської міської ради, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було здійснено обстеження та складено акт обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 № 731/10. Під час обстеження було встановлено, що на частині спірної земельної ділянки відповідачем зведено прибудову ресторану до фасадної стіни багатоповерхового житлового будинку. Документів, що посвідчують право власності чи право користування зазначеною земельною ділянкою згідно з вимогами статті 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК) в Департаменті земельних ресурсів станом на 31.12.2012 не зареєстровано. Оскільки зазначену частину спірної земельної ділянки не було відведено відповідно до чинного законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна, таке майно підлягає знесенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі відповідач просить судові рішення попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій вимог статей 1, 42, 43, 33, 34, 41, 54 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 331, 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), наголошуючи на тому, що: акт обстеження не є належним і допустимим доказом; судом апеляційної інстанції необґрунтовано відмовлено у призначенні та проведенні будівельно-технічної експертизи спірного об'єкта нерухомості; спірний об'єкт нерухомості введено в експлуатацію, а отже не може вважатися об'єктом самочинного будівництва; висновки судів про те, що спірна земельна ділянка є власністю територіальної громади міста Києва є недоведеними; позивачем неправильно обрано спосіб захисту.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Київська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, посилаючись на вимоги статей 125, 126, 189, 212 ЗК, статті 376 ЦК, оскільки зазначену частину земельної ділянки не було відведено відповідно до чинного законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна, а отже таке майно підлягає знесенню.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК об'єкт нерухомості належить до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущено істотні порушення будівельних норм і правил.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК, статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина 4 статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Статтею 212 ЗК визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Відповідно до статті 188 ЗК державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

За змісом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 № 963-IV (далі - Закон України № 963-IV) самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлюючого документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або не уповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).

Відповідно до вимог статті 9 Закону України № 963-IV державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюється шляхом проведення перевірок. За змістом статті 10 цього Закону державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

За змістом статей 33, 34 ГПК у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

На підтвердження наведених у позовній заяві підстав позову - розташування на території спірної земельної ділянки прибудови ресторану до фасадної стіни багатоповерхового житлового будинку - надано акт обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 №731/10, складений спеціалістами Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, та інформацію про відсутність рішення про відведення цієї земельної ділянки фізичним або юридичним особам відповідно до чинного законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна.

Судами попередніх інстанцій не наведено правової оцінки відповідності зазначеного акта обстеження земельної ділянки вимогам законодавства про порядок проведення перевірки органом самоврядного контролю, не з'ясовано, чи може бути цей акт належним та допустимим доказом порушення відповідачами вимог чинного законодавства України у розумінні статей 32, 34 ГПК у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що цей акт складено без участі відповідача та доказів того, що ТОВ "ТОВСТАР" було з ним ознайомлено, матеріали справи не містять.

Крім того, в акті обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 №731/10, на підставі якого заявлено позовні вимоги, зазначено: "Відповідно до даних міського земельного кадастру, земельна ділянка площею 0,3737 га (обліковий код 88:129:007) на вул. Кирило-Мефодіївській, 14/2, у Шевченківському районі міста обліковується за Публічним акціонерним товариством "Наукаво-виробниче об'єднання "Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського" (ЄДРПОУ 14309356)" (а.с. 13, на звороті).

До того ж в обґрунтування позовних вимог позивачем надано витяг із бази даних міського земельного кадастру станом на 14.12.2015 (а.с. 18, на звороті), з якого вбачається, що користувачем спірної земельної ділянки є Відкрите акціонерне товариство "Наукаво-виробничий комплекс "Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського".

Зазначеним доказам судами попередніх інстанцій не наведено належної правової оцінки, не з'ясовано, хто саме є належним користувачем спірної земельної ділянки, а також не визначено необхідність залучення цієї особи до участі у справі.

За змістом частин 2 і 3 статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

Також судами попередніх інстанцій не наведено оцінки інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2017 № 95055971, технічному паспорту на приміщення громадського призначення вбудовані в житловий будинок, свідоцтву про право власності відповідача на відповідні приміщення, декларації про готовність об'єкта до експлуатації в контексті визначення правового становища збудованого нерухомого майна та застосування до спірних правовідносин положень статті 376 ЦК.

Оскільки судами попередніх інстанцій до участі у справі не залучено землекористувача спірної земельної ділянки, не досліджено правового становища спірної земельної ділянки та спірного об'єкта нерухомості, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог є передчасним.

Однак у порушення вимог статей 43, 101, 105 ГПК судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи достеменно не з'ясовано обставин, які мають істотне значення для вирішення спору у цій справі.

За таких обставин оскаржені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню, а справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Касаційна інстанція погоджується з доводами скаржника про те, що судами обох інстанцій в порушення вимог статті 43 ГПК (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) не було з'ясовано та встановлено дійсних прав та обов'язків сторін щодо предмета спору.

Таким чином, для правильного застосування до правовідносин сторін норм матеріального права необхідно з'ясувати обставини, без установлення яких прийняти законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Разом з тим у розумінні частини 1 статті 376 ЦК самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Отже, посилання скаржника на здійснення реконструкції не є обставиною, що звільняє від відповідальності за порушення земельного законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За наведених вище обставин висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам закону щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, наданим сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень на них, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Отже, оскаржувані судові рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 376 ЦК, 152 ЗК) та порушенням норм процесуального права (статей 33, 34, 43 ГПК у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень).

Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 300 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та частини 4 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, то оскаржувані судові рішення у цій справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 ГПК розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 ГПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 12.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 у справі № 910/10932/17 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

Є.В. Краснов