Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/9961/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І., та представників: позивача: не з`явились, відповідача 1: Перетятька С.М., відповідача 2: не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії QUICKCOM LIMITED (КВІККОМ ЛІМІТЕД) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 та рішення Господарського суду міста Києва 11.03.2019 у справі № 910/9961/16 за позовом QUICKCOM LIMITED (КВІККОМ ЛІМІТЕД) до: 1) Національного банку України; 2) Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" про розірвання кредитного договору, ВСТАНОВИВ:

QUICKCOM LIMITED (КВІККОМ ЛІМІТЕД) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про розірвання кредитного договору № 38, укладеного 06.05.2014 між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова ініціатива".

Розглядаючи заявлені вимоги, суди встановили, що 06.05.2014 за наслідками розгляду звернення ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" та з метою недопущення погіршення стану ліквідності останнього, Правлінням Національного Банку України було постановлено надати ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" додаткові кошти в розмірі 950 000 000 грн на строк до 360 днів за відсотковою ставкою на рівні потрійної облікової ставки НБУ.

На підставі зазначеної Постанови № 258/БТ від 06.05.2014 між Національним банком України (кредитором) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (позичальником) 06.05.2014 укладено Кредитний договір № 38, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 950 000 000 грн на строк з 06.05.2014 до 30.04.2015 (включно).

Цей Кредитний договір вважається укладеним з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, що не звільняє сторони від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань за цим Кредитним договором.

Пунктом 6.4 Кредитного договору узгоджено, що цей кредитний договір може бути розірваний за згодою сторін або у судовому порядку, та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та умовами цього кредитного договору.

Після цього 23.06.2015 на підставі постанови Правління Національного банку України № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", згідно з яким з 24.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива".

З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 167 від 10.09.2015 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" до 23.10.2015 включно.

В подальшому, керуючись пунктом 2 частини 5 статті 12, статтями 35 - 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 193 від 23.10.2015, відповідно до якого продовжено визначені Законом повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" в частині забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, передбачені, зокрема, статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Посилаючись на те, що на момент укладення Кредитного договору відповідачі враховували офіційні фінансові (економічні) показники діяльності позичальника - ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" та не могли передбачити істотну зміну обставин, які відбудуться під час виконання договору. Так, позивач вважає, що істотною зміною обставин, які відбулись після укладення Кредитного договору є введення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", які можуть привести до подальшої ліквідації останнього, а також спричинити порушення майнових прав позивача, як акціонера цього банку та понесення ним значних збитків з позбавленням можливості скористатись передбаченим статтею 25 Закону України "Про акціонерні товариства" правом. Також зміною обставин, які сторони договору не могли передбачити під час укладення Кредитного договору, позивач вважає загострення соціальної та економічної ситуації на сході України.

За висновками судів обох інстанцій, обставини, встановлені під час розгляду позовних вимог у даній справі, не свідчать про наявність підстав для розірвання Кредитного договору, тому рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019, у задоволенні позову відмовили.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.

В обґрунтування свої вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, внаслідок чого судами зроблено помилкові висновки проте, що обставини, зазначені позивачем, не підтверджують наявності підстав для розірвання Кредитного договору.

Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як правильно зазначено судами, в силу статей 11, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов`язків є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання допускається виключно у випадках, встановлених договором або законом. Стабільність та обов`язковість договірних відносин втілена у статті 651 ЦК України, за якою не допускається одностороння зміна або розірвання договору, крім випадків, коли це передбачено законом або самим договором.

При цьому, в частині 2 вказаної статті зазначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

В статті 652 ЦК України зазначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Згідно з частиною 4 статті 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

При цьому, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, чинне законодавство пов`язує можливість розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, у разі наявності вказаних чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України.

Судами правильно зазначено, що застосування статті 652 ЦК України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

Таким чином, передбачене вказаними статтями право, зокрема, на розірвання договору у разі істотної зміни обставин, направлене на захист сторін такого договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних з подальшим виконанням договору в умовах виникнення обставин, що відповідають характеристикам, зазначеним в статті 652 ЦК України.

Таке право сторони можуть реалізувати у разі, коли вони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, сторонами кредитного договору, про розірвання якого заявлено позов у даній справі, є Національний банк України та Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", тоді як з позовною заявою про розірвання даного договору звернулася Компанія QUICKCOM LIMITED, що не є стороною укладеного договору.

Відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-88цс14, від 04.02.2015 у справі № 6-233цс-14).

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно розірвання кредитного договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справ № 910/15567/17).

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно існують, порушуються, оспорюються чи не визнаються, потребують захисту та можуть бути відновлені шляхом задоволення заявленого позову.

Між тим, позивач, який не є стороною Кредитного договору, про розірвання якого він подав позов, не обґрунтував наявності в нього передбаченого законом права заявляти саме такі вимоги, не зазначив, яке його право порушено укладенням Кредитного договору та яким чином воно буде відновлено у разі задоволення позову, що свідчить про обрання ним неправильного способу захисту його прав або інтересів.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем також не доведено того факту, що після укладення Кредитного договору дійсно істотно змінились обставини, якими керувались його сторони, що підтверджується, зокрема, висновком судового експерта № 890/891-18 від 31.10.2018, з якого вбачається, що:

1) за результатами проведеного дослідження, виходячи з фінансово-економічних показників НБУ не підтверджується платоспроможність ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" на дату підписання Кредитного договору № 38 від 06.05.2014. За результатами проведеного дослідження визначені нормативи (Н5) та (Н6), які вказують на ознаки неплатоспроможності ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" на дату підписання 06.05.2014 Кредитного договору № 38.

2) за результатами проведеного експертного дослідження підтверджується платоспроможність ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" на дату введення тимчасової адміністрації 23.06.2015.

Враховуючи висновки експертизи та показники ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що на момент укладення кредитного договору банк був обізнаний про можливі наслідки його неплатоспроможності, зокрема введення тимчасової адміністрації.

До того ж, як встановлено судами, укладенню кредитного договору передувало звернення відповідача-2 до відповідача-1 з метою отримання кредиту для збереження ліквідності, за результатами чого було прийнято відповідну постанову №258/БТ від 06.05.2014 та в подальшому укладення самого кредитного договору.

При цьому, судами правильно зазначено, що прийняття Національним банком України рішення про підтримання ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, зокрема, через такий інструмент, як видача кредитів рефінансування для регулювання ліквідності банків є показником неможливості підтримання банком своєї ліквідності із застосуванням інших інструментів і Національний банк виконує функцію кредитора останньої інстанції.

Отримання кредиту рефінансування є одним із показників нестабільності банківської установи, що також підтверджується висновком за результатами проведеної судової експертизи.

Таким чином, до моменту та в момент укладення оскаржуваного договору позичальник знав, передбачав та усвідомлював можливість зміни обставин, в тому числі можливу неплатоспроможність банку, відтак правильними є висновки судів про те, що сторони очевидно могли передбачити таку істотну зміну обставин, як введення в тимчасової адміністрації та можливу подальшу ліквідацію.

Щодо посилання позивача на загострення соціальної та економічної ситуації на сході України, проведення антитерористичної операції, що мало наслідком зменшення кредитного портфелю, зменшення об`єму депозитів, втрати активів банку котрі перебували на тимчасово окупованій території (територіях Донецької, Луганської областей та АР Крим), що унеможливлює виконання ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" кредитного договору на умовах, які було досягнуто сторонами при його укладанні, то як правильно встановлено судами, наведені позивачем обставини вже існували на момент укладення оспореного кредитного договору 21.03.2014, оскільки згідно із Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" датою початку тимчасової окупації АР Крим, Донецької та Луганської областей України є 20.02.2014.

Судами також правильно враховано викладену в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 "Про деякі питання практики застосування практики вирішення спорів, що випливають з кредитних договорів" від 21.11.2014 правову позицію про те, що зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни чи розірвання кредитного договору, оскільки це не є істотною зміною обставин. При цьому, знецінення національної валюти по відношенню до іноземної, відбивається на майнових правах та інтересах обох сторін кредитного договору.

Таким чином, економічна та політична ситуація в країні, яка призвела до нестабільності грошової одиниці України та її суттєве знецінення, не є істотною зміною обставин, якими сторони договору керувалися при його укладенні.

Крім того, апеляційний суд правомірно відхилив посилання позивача на порушення, через укладення відповідачами оспореного кредитного договору, закріпленого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) права позивача на мирне володіння своїм майном, як акціонера банку, та зазначив, що володіючи корпоративними правами, позивач шляхом вільного волевиявлення свідомо прийняв на себе всі імовірні ризики пов`язані з діяльністю банку, в тому числі і наслідки тимчасової адміністрації, які можуть впливати на його права, як акціонера банку. Тобто, оскільки позивач добровільно став акціонером банку, то безпідставними є його твердження про свавільне втручання в мирне володіння позивачем своїм майном, а відтак і порушення зазначених положень Конституції України та Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на викладене, суди обох інстанцій дійшли правильних висновків, що позивачем не доведено наявності в нього права вимагати розірвання договору, стороною якого він не є, при цьому ним не надано доказів, які б свідчили про наявність умов, що передбачені статті 652 ЦК України, та які є необхідними для розірвання даного Кредитного договору у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні цього договору.

Враховуючи, що доводами касаційної скарги не спростовано жодного з наведених висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, прийнятих за наслідком повного та всебічного розгляду всіх обставин, пов`язаних із заявленим у даній справі позовом, за результатом правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, отже судові витрати за її подання в силу приписів статті 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Компанії QUICKCOM LIMITED (КВІККОМ ЛІМІТЕД) залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 та рішення Господарського суду міста Києва 11.03.2019 у справі № 910/9961/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.