Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.08.2020 року у справі №910/5367/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/5367/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Багай Н. О., Колос І. Б.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва (далі - Прокурор, скаржник)

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 (суддя Смирнова Ю. М. ) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 (головуючий - суддя Андрієнко В. В., судді: Буравльов С. І., Пашкіна С. А.)

у справі № 910/5367/20

за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури №5 в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби

до Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації;

Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району" міста Києва

про визнання недійсним рішення тендерного комітету та визнання недійсним договору про закупівлю.

Історія справи

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2020 року Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №5 в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району" м. Києва, у якому просив:

- визнати недійсним рішення тендерного комітету Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання переможцем відкритих торгів за №UA-2019-12-28-001631-с Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району" м. Києва, код юридичної особи 05465258, оформлене протоколом засідання тендерного комітету Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 31.01.2020 №21;

- визнати недійсним договір про закупівлю від 20.02.2020 №27-П (з додатковими угодами від 20.02.2020 №1 та від 02.03.2020 №2), укладений між Управлінням освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району" м. Києва та припинити його виконання на майбутнє.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням тендерного комітету, оформленим протоколом від 31.01.2020 № 21, відповідно до якого до участі у відкритих торгах допущено учасників, які є пов'язаними особами, надано оцінку їх пропозицій та визнано переможця, що суперечить нормам чинного законодавства та основним принципам проведення публічних закупівель. За результатами проведеної процедури закупівлі Управлінням освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району" міста Києва укладено договір від 20.02.2020 №27-П. У подальшому, 26.02.2020 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору №27-П, якою змінено термін надання послуг (пункт 2.3 Договору) та 02.03.2020 сторонами підписано додаткову угоду №2, за умовами якого зменшено обсяги закупівлі послуги, змінивши відповідно ціну (пункти 2.3,3.2 Договору). Прокурор вважає, що укладений між сторонами договір не відповідає вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" і тому відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України є недійсним.

Прокурор звертається до суду у зв'язку з тим, що тендерний комітет Управління освіти діє усупереч інтересам держави, що полягає у порушенні Закону України "Про публічні закупівлі" як під час проведення процедури закупівлі так і під час укладення Договору №27-П, внаслідок чого порушуються права та інтереси держави щодо раціонального та ефективного використання бюджетних коштів, що не відповідатиме меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися державні закупівлі, закріпленими у Закону України "Про публічні закупівлі".

При цьому, Прокурор зазначає, що Північним офісом Держаудитслужби не вжито дій щодо оскарження спірної закупівлі до суду і договір від 20.02.2020 №27-П, укладений з порушенням законодавства, продовжує виконуватись, що призводить до неправомірного витрачання коштів місцевого бюджету, повернення яких буде неможливим.

Крім того, Прокурор зазначає, що їм дотримано порядок повідомлення Північного офісу Держаудитслужби відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.04.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020, позовну заяву і додані до неї документи повернуто Прокурору.

2.2. Оскаржувані рішення судів попередніх інстанції мотивовані, з посиланням на частину 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та пункт 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), тим, що Прокуратурою не обґрунтовано підстав для представництва держави та не надано доказів на підтвердження бездіяльності Північного офісу Держаудитслужби щодо нездійснення чи неналежного здійснення останнім захисту інтересів держави, а саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо.

Крім того, судом апеляційної інстанції також встановлено, що Прокурором не було надано суду доказів попереднього повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень - Північного офісу Держаудитслужби про відповідні обставини визначені у Законі України "Про публічні закупівлі", чи відмови останнього у здійсненні своїх владних повноважень.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду Прокурор просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 у справі № 910/5367/20, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду. Крім того, Прокурор просить здійснювати розгляд справи за його участі у судовому засіданні.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Прокурор із посиланням на абзац другий частини 2 статті 287 ГПК України вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме - статті 131-1 Конституції України, статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що призвело до ухвалення незаконних та таких, що не ґрунтуються на обставинах справах, судових рішень.

4.2. Разом з цим, Прокурор вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 04.04.2019 у справі №914/882/17, від 22.10.2019 у справі № 926/979/19, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.

4.3. Прокурор зазначає, що підставою для звернення заступника прокурора до суду в інтересах держави з цим позовом є загроза порушень економічних інтересів держави внаслідок укладення незаконних правочинів, чим може бути завдано шкоди бюджету у вигляді незаконних витрат.

Враховуючи, що Північним офісом Держаудитслужби не вжито дій щодо оскарження вказаної закупівлі до суду, у зв'язку з чим укладений з порушенням законодавства договір від 20.02.2020 №27-П продовжує виконуватись, що призводить до неправомірного витрачання коштів місцевого бюджету, повернення яких буде неможливим, вищезазначене, на думку скаржника, надає право Прокурору відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" на звернення до суду з позовною заявою в особі Північного офісу Держаудитслужби.

Скаржник вважає, що, звертаючись до суду з цим позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України Прокурор обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави, визначив орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, та зазначив, що Північним офісом Держаудитслужби самостійно не вжито заходів щодо усунення порушень інтересів держави.

4.4. Прокурор вважає, що безпідставними є доводи судів про те, що прокурор повинен надати належні та допустимі докази нездійснення чи неналежного здійснення відповідним уповноваженим органом своїх владних повноважень відповідно до вимог процесуального закону.

5. Позиції інших учасників справи викладені у відзиві

5.1. Від учасників справи відзивів на касаційну скаргу не надходило.

6. РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

6.1. Розгляд касаційної скарги Прокурора здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини 5 статті 301 ГПК України.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1.08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки касаційна скарга у цій справі подана після набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Ухвалою Верховного Суду від 20.08.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 910/5367/20 за касаційною скаргою Прокурора на підставі абзацу другого частини 2 статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

8.2. Статтею 4 ГПК України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому Статтею 4 ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

8.3. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 ГПК України).

8.4. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 3 статті 4 ГПК України).

8.5. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (близькі за змістом правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 6.21,6.22 постанови від
20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19,4.20 постанови від
26.02.2019 у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

8.6. У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

8.7. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

8.8. Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

8.9. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

8.10. Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених частини 4 статті 53 ГПК України.

8.11. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

8.12. Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

8.13. Згідно з частиною 5 статті 162 ГПК України У разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру": прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

8.14. Однією з підстав для представництва прокурором є бездіяльність компетентного органу.

8.15. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

8.16. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

8.17. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

8.18. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Подібна за змістом правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 37-40 постанови від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

8.19. Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

8.20. Крім того, Верховний Суд наголошує на тому, що суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва інтересів саме держави, не повинен установлювати протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності.

Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

8.21. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

8.22. Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

8.23. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.

Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

8.24. У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р (II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

8.25. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

8.26. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

8.27. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

8.28. Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

8.29. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повертаючи позовну заяву Прокуратури і додані до неї документи, відповідно до пункту 4 частини 5 статті 174 ГПК України, виходив з відсутності передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в особі Північного офісу Держаудитслужби, адже:

Прокуратурою не надано будь-яких доказів бездіяльності Північного офісу Держаудитслужби щодо нездійснення чи неналежного здійснення останнім захисту інтересів держави та доказів відсутності можливості самостійно захистити права держави у цьому випадку, а саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо; участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді господарського спору. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав про ненадання Прокурором доказів попереднього повідомлення Північного офісу Держаудитслужби (так матеріали справи вказують на те, що подання позовної заяви здійснено 16.04.2020 №10.35-54-2833ВИХ-20, при цьому повідомлення Північного офісу Держаудитслужби здійснено 16.04.2020 №10.35-54-2834ВИХ-20), чи відмови останнього у здійсненні своїх владних повноважень. Таким чином, Прокурор не довів необхідності захисту інтересів держави, не надав доказів наявності підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та не дотримався процедури попереднього звернення до суб'єкта владних повноважень, передбаченої частиною четвертою цієї статті.

8.30. За висновком, викладеним у підпункті 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених частиною 4 статті 53 ГПК України, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

8.31. Відповідно до частини 1 статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у частини 1 статті 174 ГПК України, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

8.32. Отже, у випадку якщо прокурор, звертаючись з позовом, посилається на обставини, які можуть бути підставою для здійснення представництва інтересів держави в суді, однак не надає суду обґрунтування наявності цих підстав з відповідними доказами, суд залишає позовну заяву без руху для усунення цих недоліків. У тому ж випадку, якщо прокурор не посилається на такі обставини або обставини, на які він посилається, не можуть бути підставою для здійснення представництва, і, відповідно, їх обґрунтування і підтвердження доказами не має значення, суд згідно з пунктом 4 частини 5 статті 174 ГПК України повертає позовну заяву і додані до неї документи.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від
08.09.2020 у справі № 916/2052/19.

8.33. Таким чином, у цій справі суди попередніх інстанцій встановивши, що Прокурором не дотримано процедури попереднього звернення до суб'єкта владних повноважень, передбаченої частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", з огляду на те, що Прокурором не обґрунтовано обізнаність уповноваженого органу щодо порушення інтересів держави (з урахуванням дати відправлення повідомлення уповноваженому органу та дати звернення Прокурора до суду з позовом) та не надано доказів його попереднього повідомлення про такі обставини з наданням розумного строку для реагування на стверджуване порушення інтересів держави, дійшли обґрунтованого рішення про наявність підстав для повернення позовної заяви з доданими до неї документами у порядку передбаченому пунктом 4 частини 5 статті 174 ГПК України.

8.34. При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 8 статті 174 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

8.35. Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують.

8.36. Верховний Суд відхиляє аргументи Прокурора щодо дотримання порядку повідомлення Північного офісу Держаудитслужби, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки істинність таких тверджень також потребує доведення у порядку, передбаченому ГПК України, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальність сторін, диспозитивність).

8.37. З огляду на зазначене у розділі 8 цієї постанови, суд касаційної інстанції відхиляє доводи Прокурора як необґрунтовані.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Звертаючись з касаційною скаргою, Прокурор не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

9.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

10. Судові витрати

10.1. Понесені Прокурором у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 у справі № 910/5367/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя Н. Багай

Суддя І. Колос