Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.06.2019 року у справі №908/1654/18
Ухвала КГС ВП від 22.07.2019 року у справі №908/1654/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/1654/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

позивача (Фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни) - Рогова І. Т.

відповідача (Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області) - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2019

у складі колегії суддів: Антоніка С. Г. (доповідач), Іванова О. Г., Березкіної О. В.

та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.01.2019

у складі судді Федорової О. В.

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни

до Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області

про стягнення грошових коштів

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2018 року Фізична особа-підприємець Гургура Галина Валентинівна (далі - ФОП Гургура Г . В. , позивач) звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Олександрівський ВДВС, відповідач) про стягнення 638 236,88 грн, з яких: 419 888,98 грн основного боргу, 178 268,20 грн інфляційних втрат та 40 079,70 грн 3% річних.

2. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором зберігання № 1/12 від 03.03.2012 у частині здійснення плати за зберігання майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.01.2019 у справі № 908/1654/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на користь Фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни 310 575,81 грн - основного боргу, 22 172,57 грн - 3 % річних, 92 821,48 грн - інфляційних втрат, 6 383,55 грн - витрат зі сплати судового збору та 8 834,97 - витрат на правову допомогу адвоката.

4. Місцевим господарським судом встановлено, що 03.03.2012 між Жовтневим відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та Фізичною особою-підприємцем Гургурою Галиною Валентинівною укладено договір зберігання № 1/12 (далі - Договір) згідно якого відповідачем було передано позивачу майно на зберігання, яке у нього зберігалось до моменту складання державним виконавцем акту про передачу майна ФОП Мозгуновій А. В. (10.05.2018).

5. Додатковою угодою від 05.04.2012 до Договору сторони визначили, що оплата послуг згідно п. 3.1 Договору, здійснюється поклажодавцем згідно акту виконаних робіт по зберіганню майна та виставленого рахунку за узгодженою сторонами цього договору сумою винагороди, а саме: 2 % від вартості майна за один місяць зберігання - 6 406,17 грн.

6. За умовами пунктів 7.1. - 7.3. Договору цей договір дійсний до моменту підписання акту приймання-передавання арештованого майна, згідно договору про надання послуг з організації і проведення аукціону з реалізації арештованого майна з торгівельною організацією або до підписання акту приймання-передавання арештованого майна з його власником.

7. Судом встановлено, що майно, яке було передано відповідачем на зберігання з фактичного володіння зберігача (позивача) ніколи не вибувало. Державний виконавець ніколи не був фактичним володільцем арештованого майна та не міг передати його без участі зберігача. Акт про передачу майна від зберігача державному виконавцю сторонами не підписувався. Між зберігачем та торгівельною організацією зазначений акт також не підписувався.

8. Крім того, враховано ненадання відповідачем жодних доказів того, що майно державним виконавцем забиралося з відповідального зберігання позивача з 03.03.2012 по 10.05.2018.

9. За наведеного, суд першої інстанції, посилаючись на норми діючого законодавства України та умови укладеного між сторонами договору, дійшов висновку про доведеність матеріалами справи факту щодо зберігання майна у позивача до 10.05.2018 та відсутність жодної з підстав припинення договору до 10.05.2018, а відтак наявність у відповідача обов`язку з оплати наданих йому послуг зберігання за укладеним між сторонами договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

10. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2019 рішення Господарського суду Запорізької області від 09.01.2019 у справі № 908/1654/18 залишено без змін із тих самих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись із наведеними судовими рішеннями місцевого та апеляційного господарського суду, Олександрівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою з вимогою їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни відмовити.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

12. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/1654/18 визначено склад колегії суддів: Банаська О. О. - головуючого, Катеринчук Л. Й., Пєскова В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2019.

13. Ухвалою Верховного Суду від 11.06.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області; датою проведення судового засідання визначено 11.07.2019.

14. 02.07.2019 на адресу Верховного Суду надійшов відзив ФОП Гургури Г. В. № 196 від 26.06.2019 на касаційну скаргу відповідача, в якому позивач просить суд залишити касаційну скаргу Олександрівського ВДВС без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2019 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.01.2019 у справі № 908/1654/18 без змін.

15. У зв`язку з відпусткою судді Катеринчук Л. Й., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/1654/18 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Пєскова В. Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2019.

16. 10.07.2019 на електронну адресу та згодом 12.07.2019 на поштову адресу Верховного Суду від скаржника надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги № 16429/10 від 08.07.2019, в яких Олександрівський ВДВС просить касаційний суд врахувати викладені у них обставини при розгляді касаційної скарги.

17. Ухвалою Верховного Суду від 11.07.2019 прийнято справу № 908/1654/18 до провадження у новому складі судової колегії та вирішено здійснити розгляд апеляційної скарги у встановлену раніше ухвалою від 11.06.2019 дату - 11.07.2019.

18. За результатом судового засідання 11.07.2019 оголошено перерву до 18.07.2019.

19. 16.07.2019 на електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання скаржника № 16568/16.5-43 від 15.07.2019, в якому Олександрівський ВДВС просить провести судове засідання 18.07.2019 за відсутності його представника із урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі та усних поясненнях, наданих представником 11.07.2019.

20. У судове засідання 18.07.2019 з`явився представник позивача, який надав пояснення у справі.

21. Скаржник явку повноважного представника не забезпечив, хоча про час та дату судового засідання був сповіщений належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважного представника скаржника.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області)

22. Скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги вказує таке:

- зобов`язання позивача по зберіганню майна припинено з моменту укладення договору від 13.06.2012 про надання послуг по організації і проведенню аукціону з реалізації арештованого між відділом ДВС та ПП "СП Юстиція" ;

- строк позовної давності до заявлених вимог згідно договору 2012 року сплинув;

- акти виконаних робіт не підписані зі сторони відповідача та ним не узгоджені, а відтак не підтверджений факт виконання зберігання майна;

- відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 (в редакції, яка діяла на момент складання акту опису та арешту майна та винесення постанови про зміну відповідального зберігача) не було передбачено обов`язку складання актів вилучення, передачі чи приймання-передавання;

- перерахована часткова оплата за послуги зберігання на користь ФОП Гургури Г. В. в розмірі 54 167,60 грн здійснена на підставі договору зберігання 2015 року, а не на підставі договору зберігання 2012 року.

23. Щодо доводів скаржника, викладених у додаткових поясненнях до касаційної скарги № 16429/10 від 08.07.2019, які надійшли на адресу Верховного Суду 10.07.2019 та 12.07.2019 відповідно, суд касаційної інстанції зазначає, що вони за своїм змістом містять нові доводи касаційної скарги, не наведені у скарзі та є фактично за своєю природою доповненням до касаційної скарги.

24. Водночас, згідно з вимогами частини першої статті 298 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доповнити чи змінити касаційну скаргу можна протягом строку на касаційне оскарження.

25. Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги, зокрема, шляхом подання додаткових пояснень, особа може лише упродовж вказаного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.

26. Згідно зі статтею 288 ГПК України, яка визначає строк на касаційне оскарження, касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

27. Враховуючи, що додаткові пояснення до касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2019 у цій справі, повний текст якої складено 25.04.2019, подані відповідачем після спливу строку на касаційне оскарження постанови апеляційного суду та ним у даних поясненнях не наведено причин пропуску строку на їх подання, останні судом касаційної інстанції не беруться до уваги та залишаються без розгляду.

28. Відтак, Верховний Суд переглядаючи судові рішення попередніх інстанцій у касаційному порядку здійснює їх перегляд згідно зі статтею 300 ГПК України в межах доводів та вимог касаційної скарги Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Доводи позивача

(Фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни)

29. У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець Гургура Галина Валентинівна заперечує проти доводів касаційної скарги та зазначає таке:

- висновки судів про те, що між сторонами склались правовідносини із зберігання, які регулюються приписами цивільного законодавства, зокрема статтями 936-953 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є обґрунтованими. Фактична передача позивачу майна на зберігання по Договору відбулась 03.03.2012;

- відповідачем не надано жодного доказу щодо припинення зобов`язань, встановлених Договором до 10.05.2018. Зі сторони позивача зобов`язання із зберігання товару припинилося лише 10.05.2018 (після повернення майна ФОП Гургурою Г. В. відповідачу);

- правомірними є висновки судів щодо того, що додатковою угодою до Договору від 05.04.2012 сторонами була погоджена фіксована ставка оплати послуг, яка ними не переглядалась;

- матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували факт прийняття позивачем майна на зберігання у 2015 році у розумінні статті 937 ЦК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

30. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

33. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

34. Надаючи оцінку доводам скаржника, запереченням позивача щодо скарги, з урахуванням встановлених судами обставин справи, судом касаційної інстанції враховується таке.

35. Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення заборгованості за договором зберігання майна, арештованого в ході здійснення виконавчого провадження.

36. Аналіз змісту спірних правовідносин свідчить, що між сторонами виникли правовідносини зі зберігання майна за договором, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, правове регулювання яких визначено главою 66 ЦК України.

37. Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

38. Згідно зі статтею 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

39. Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина 1 статті 942 ЦК України).

40. Відповідно до частини 1, 3 статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

41. Частиною 1 статті 948 ЦК України передбачено, що поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

42. Отже договір зберігання за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх (синалагматичних) договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. В даному випадку зберігач зобов`язаний забезпечити зберігання майна, яке йому передане поклажодавцем і повернути його поклажодавцеві у схоронності, тоді як поклажодавець зобов`язується після закінчення строку зберігання взяти назад здане ним майно на зберігання та сплатити зберігачеві винагороду за зберігання майна, розмір якої встановлений договором.

43. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.03.2012 між Жовтневим відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та Фізичною особою-підприємцем Гургурою Галиною Валентинівною укладено договір зберігання № 1/12 (далі - Договір) згідно якого відповідачем було передано позивачу на зберігання майно.

44. Згідно із пунктами 3.1., 3.2. Договору оплата послуг за даним договором здійснюється поклажодавцем згідно акту виконаних робіт по зберіганню майна та виставленого рахунку за узгодженою сторонами цього договору сумою винагороди. Оплата послуг зберігача здійснюється після підписання акту виконаних робіт по зберіганню майна протягом 3-х днів.

45. Згодом, додатковою угодою від 05.04.2012 до Договору сторони визначили, що оплата послуг згідно п. 3.1 Договору, здійснюється поклажодавцем згідно акту виконаних робіт по зберіганню майна та виставленого рахунку за узгодженою сторонами цього договору сумою винагороди, а саме: 2 % від вартості майна за один місяць зберігання - 6 406,17 грн.

46. Умовами пунктів 7.1. - 7.3. Договору сторонами узгоджено, що договір набирає сили з дати його підписання сторонами і діє до повернення майна поклажодавцеві. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Цей договір дійсний до моменту підписання акту приймання-передавання арештованого майна, згідно договору про надання послуг з організації і проведення аукціону з реалізації арештованого майна з торгівельною організацією або до підписання акту приймання-передавання арештованого майна з його власником.

47. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

48. Частина 1 статті 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

49. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

50. Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

51. Відтак, підписавши договір зберігання та погодивши умови останнього сторони керуючись свободою договору визначили зміст та обсяг прав кожного із них.

52. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

53. Умовами укладеного між сторонами Договору чітко узгоджено обов`язок позивача як зберігача зберігати передане йому під схоронність майно до моменту підписання акту приймання-передавання арештованого майна, згідно договору про надання послуг з організації і проведення аукціону з реалізації арештованого майна з торгівельною організацією або до підписання акту приймання-передавання арештованого майна з його власником, тоді як обов`язок відповідача як поклажодавця - після закінчення строку зберігання взяти назад здане ним майно на зберігання та здійснити оплату послуг зберігача за Договором.

54. Судами встановлено, що майно, яке було передано відповідачем на зберігання позивачу за Договором зберігання № 1/12 від 03.03.2012 відповідно до акту опису і арешту майна від 03.03.2012 серії ВП 31274794, з фактичного володіння зберігача не вибувало до моменту складання державним виконавцем акту від 10.05.2018, за яким майно передано від позивача ФОП Мозгуновій А. В.

55. При цьому як вірно враховано судом першої інстанції підстави припинення Договору зберігання, визначені пунктами 7.1 та 7.3 договору, у 2012 році були відсутні, оскільки вході проведення торгів у 2012 році арештоване майно не було реалізоване, стягувач від отримання цього майна відмовився за наслідком чого виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання у зв`язку з відмовою його залишити за собою майно боржника. Між тим, інформація про зняття арешту з майна, яке перебувало на зберіганні, та про передачу майна боржнику в електронному реєстрі виконавчих проваджень за 2012 рік не значиться. Тобто майно не було забране у зберігача стягувачем.

56. Також, місцевим господарським судом обґрунтовано взято до уваги, що призначений в межах виконавчого провадження, яке було відкрито 26.09.2014, зберігач не мав фактичного доступу до арештованого майна, оскільки власником приміщення, де зберігалось майно, був позивач, відтак обов`язки по зберіганню цього майна були покладені на позивача. Вказане фактично відображено в постанові державного виконавця від 29.01.2015 про зміну зберігача.

57. Таким чином низка встановлених судами обставин переконливо свідчить, що державний виконавець не був фактичним володільцем арештованого майна та не міг передати його без участі зберігача, оскільки акт про передачу майна від зберігача державному виконавцю сторонами не підписувався, а також відсутній такий між зберігачем та торгівельною організацією.

58. Водночас, акт передачі майна № 05/132/12А від 13.06.2012 торгівельній організації (ПП "СП Юстиція") складений між державним виконавцем та торгівельною організацією без участі зберігача (позивача), тоді як зобов`язаними сторонами за Договором зберігання № 1/12 від 03.03.2012 є позивач та відповідач.

59. За наведеного, суд касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого та апеляційного господарського суду про те, що передане позивачеві під схоронність за Договором зберігання майно з його фактичного володіння як зберігача не вибувало та з моменту його передачі до 10.05.2018 постійно перебувало у нього на зберіганні.

60. Отже, зобов`язання сторін за договором зберігання фактично припинились тільки 10.05.2018. А відтак, наявні підстави для оплати послуг зберігання відповідно до статті 946 ЦК України та умов Договору зберігання.

61. Як вказувалось вище, додатковою угодою від 05.04.2012 до Договору сторони погодили, що оплата послуг згідно п. 3.1 Договору, здійснюється поклажодавцем за узгодженою сумою винагороди, а саме: 2 % від вартості майна за один місяць зберігання - 6 406,17 грн.

62. За приписами статті 526 ЦК України, з якими кореспондуються положення статті 193 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

63. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

64. Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

65. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

66. Судами попередніх інстанцій встановлено, на виконання вимог пунктів 3.1, 3.2 Договору зберігання позивачем було направлено на адресу відповідача акти виконаних робіт від 13.05.2015, акти про оплату послуг за період з березня 2012 року по травень 2015 року в сумі 249 427,44 грн, а також докази надсилання відповідачу 15.12.2016 актів за період з жовтня 2013 року по листопад 2016 року.

67. Здійснивши перевірку наданих позивачем доказів на підтвердження надання ним послуг зберігання за договором, врахувавши період виникнення строку оплати послуг зберігання, проведену відповідачем часткову оплату послуг зберігання в сумі 54 167,60 грн, а також, те, що акти з жовтня 2013 року по листопад 2016 року, які було надіслано відповідачу 15.12.2016 за період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року враховані у вимозі від 13.05.2015, суд першої інстанцій з висновками якого погодився апеляційний господарський дійшов висновку про часткове задоволення позову Фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни у частині стягнення основного боргу в сумі 310 575,81 грн.

68. Верховний Суд вважає вказані висновки судів правомірними та обґрунтованими, такими, що відповідає та узгоджується із встановленими обставинами справи.

69. Крім того правомірним та таким, що відповідає обставинам справи є висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

70. Доводи скаржника щодо спливу строку позовної давності до заявлених вимог, Верховним Судом відхиляються та не беруться до уваги з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини підписання відповідачем актів виконаних робіт 20.05.2015 та здійснення ним часткової оплати заборгованості 25.08.2015 без визначення конкретного періоду, за який проводиться оплата, що свідчить про переривання позовної давності відповідно до частини 3 статті 264 ЦК України, а отже і про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

71. Також безпідставними є доводи скаржника стосовно не підтвердження факту виконання позивачем зберігання майна за відсутності підписаних та узгоджених зі сторони відповідача як поклажодавця актів виконаних робіт, позаяк вказані доводи Олександрівського ВДВС спростовуються сукупністю встановлених судами попередніх інстанцій обставинами справи, які переконливо свідчать, що передане позивачеві під схоронність за договором зберігання майно з його фактичного володіння як зберігача не вибувало та з моменту його передачі до 10.05.2018 постійно перебувало у нього на зберіганні.

72. Крім того касаційним судом відхиляються доводи скаржника про те, що нормами Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 (в редакції, яка діяла на момент складання акту опису та арешту майна та винесення постанови про зміну відповідального зберігача) не було передбачено обов`язку складання актів вилучення, передачі чи приймання-передавання, оскільки між сторонами спору склались правовідносини за договором зберігання майна, яким узгоджено права та обов`язки кожної із сторін, у тому числі і щодо повернення майна зі зберігання. Зокрема, у п. 7.3. Договору сторони погодили, що договір є дійсним до моменту підписання акту приймання-передавання арештованого майна, згідно договору про надання послуг з організації і проведення аукціону з реалізації арештованого майна з торгівельною організацією або до підписання акту приймання-передавання арештованого майна з його власником.

73. Необґрунтованими є також та спростовуються матеріалами справи доводи скаржника про те, що перерахована часткова оплата за послуги зберігання на користь позивача здійснена на підставі договору зберігання 2015, а не на підставі договору зберігання 2012, оскільки під час розгляду справи місцевим господарським судом та її перегляду в апеляційному порядку скаржником не було надано доказів укладення іншого, ніж договір від 03.03.2012. Доказів визнання договору № 1/12 від 03.03.2012 в установленому законом порядку недійсним відповідачем також не надано.

74. Решта доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для задоволення часткового позовних вимог ФОП Гургури Г. В. , а навпаки ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 ГПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень відсутні.

Щодо суті касаційної скарги

75. Доводи скаржника щодо порушення судом норм матеріального права щодо повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

76. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

77. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 (заява № 3236/03), "Рябих проти Росії" від 03.12.2003 (заява № 52854/99), "Нєлюбін проти Росії" від 02.11.2006 (заява № 14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

78. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

79. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

80. У рішеннях Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

81. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

82. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

83. Згідно із ч. 2 ст. 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

84. Перевіривши доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, не вдаючись до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та залишення постанови Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2019 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.01.2019 у справі № 908/1654/18 без змін.

Висновки щодо застосування норм права

85. Відповідно до частини 1, 3 статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

86. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

87. Вимога зберігача про стягнення плати за зберігання підлягає задоволенню з урахуванням усього фактичного часу зберігання речі.

Судові витрати

88. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін постанови Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2019 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.01.2019 у справі № 908/1654/18, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2019 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.01.2019 у справі № 908/1654/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько Судді О. В. Васьковський В. Г. Пєсков