Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/13651/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Балацької О.А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",

представник відповідача - не з'явився,

третя особа-1 - Національний банк України,

представник третьої особи-1 - не з'явився,

третя особа-2 - Міністерство фінансів України,

представник третьої особи-2 - не з'явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС",

на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2017 (головуючий суддя Сівакова В.В.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 (головуючий Буравльов С.І., судді: Андрієнко В.В. і Власов Ю.Л.)

у справі № 910/13651/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС" (далі - Товариство),

до публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - Банк),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Національний банк України (далі - Нацбанк);

2) Міністерство фінансів України (далі - Міністерство),

про зобов'язання вчинити дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Банку (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) про зобов'язання Банка вручити Товариству оригінали кредитного договору від 16.12.2015 № 4А15106И (далі - Кредитний договір), укладеного товариством з обмеженою відповідальністю "Адамант Ойл" (далі - ТОВ "Адамант Ойл") з Банком, усіх договорів забезпечення зобов'язань вказаного товариства за Кредитним договором, а також первинних документів, що підтверджують надання кредитних коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством як поручителем виконано обов'язок боржника за Кредитним договором та погашено борг в сумі 886 499 230,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 25.10.2016 № 891, тому Банк відповідно до умов договору поруки від 25.10.2016 № 4А15106И/П (далі - Договір поруки) та статті 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язаний вручити Товариству оригінали документів, що підтверджують права позивача як нового кредитора ТОВ "Адамант Ойл".

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- ані умовами Договору поруки, ані чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника;

- Товариством не доведено, у чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку Банку, оскільки Товариством не надано жодних доказів на підтвердження того, що останній звертався до Банку з вимогою надати документи, які підтверджують обов'язок боржника за Кредитним договором, а також доказів відмови Банку у наданні таких документів Товариству.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що перераховані Товариством кошти є безпідставно набутим Банком майном в розумінні статті 1212 ЦК України.

Від учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 25.10.2016 Товариством (поручитель) та Банком (кредитор) укладено Договір поруки.

Відповідно до пункту 1 Договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Адамант Ойл" своїх зобов'язань за Кредитним договором, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни передбачені Кредитним договором.

Пунктом 17 Договору поруки передбачено, що зазначений договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.01.2016, укладеної сторонами.

Товариство, враховуючи виконання ним обов'язку боржника за Кредитним договором та погашення боргу в сумі 886 499 230,50 грн., який підтверджується платіжним дорученням від 25.10.2016 № 891, вважає, що Банк відповідно до умов Договору поруки та статті 556 ЦК України зобов'язаний вручити Товариству оригінали документів, що підтверджують його права як нового кредитора ТОВ "Адамант Ойл".

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов'язання Банка вручити Товариству оригінали Кредитного договору, укладеного ТОВ "Адамант Ойл" з Банком, усіх договорів забезпечення зобов'язань вказаного товариства за Кредитним договором, а також первинних документів, що підтверджують надання кредитних коштів.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Приписами частин першої, другої статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з пунктом 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять усі права кредитора за кредитним договором і договором (ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Судами встановлено, що Товариство як поручитель перерахувало Банку грошові кошти в сумі 886 499 230,50 грн. на виконання умов Договору поруки, що підтверджується платіжним дорученням від 25.10.2016 № 891.

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до частини другої статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

Водночас судами встановлено, що законодавцем не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов'язок боржника, оскільки з огляду на частину третю статті 553 та частину третю статті 556 ЦК України поручителем може бути кілька осіб і до кожного з них хто виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Згідно з пунктом 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

У зв'язку з цим суди дійшли висновку, що ані умовами Договору поруки, ані чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника.

Також судами зазначено, що відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Проте судами встановлено, що Товариством не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку Банку, оскільки Товариством не надано жодних доказів у підтвердження того, що воно зверталось до Банку з вимогою надати документи на підтвердження обов'язку боржника за Кредитним договором, а також доказів відмови Банку у наданні таких документів Товариству.

Враховуючи викладене суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Однак Касаційний господарський суд не може погодитись з висновком судів попередніх інстанцій про те, що ані умовами Договору поруки, ані чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника, оскільки у спірних правовідносинах судам слід визначати наявність чи відсутність підстав для зобов'язання кредитора передати поручителю відповідні документи, а саме чи виконав поручитель взяті на себе зобов'язання за договором і чи виник у цьому випадку такий обов'язок у кредитора. Тобто, встановивши наявність порушеного права суди повинні вжити всіх заходів, передбачених процесуальним законодавством, для належного судового захисту порушеного права, тому посилання позивача у прохальній частині позовної заяви на вручення йому оригіналів відповідних документів, а не належним чином завірених копій не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Водночас Касаційний господарський суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Товариством не доведено, у чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку Банку, у зв'язку з не наданням Товариством жодних доказів на підтвердження того, що останній звертався до Банку з вимогою надати документи, які підтверджують обов'язок боржника за Кредитним договором, а також доказів відмови Банку у наданні таких документів Товариству, оскільки як встановлено судами, з довідки Банку від 03.10.2017 вбачається, що у ТОВ "Адамант Ойл" перед Банком за Кредитним договором, станом на 02.10.2017 існує заборгованість, тобто Банк не вважав виконаними обов'язки кредитора за Кредитним договором, а поручитель вважаючи, що він виконав обов'язки за кредитора не надав докази звернення до Банку про надання йому спірних документів.

Враховуючи, що не доведення Товариством, у чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси були порушені Банком є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, Касаційний господарський суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що перераховані Товариством кошти є безпідставно набутим Банком майном в розумінні статті 1212 ЦК України, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди не керувались статтею 1212 ЦК України, а виходили з інших встановлених обставин викладених у даній постанові.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі № 910/13651/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Суховий