Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.01.2018 року у справі №914/909/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/909/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву Приватного підприємства "Соломія Сервіс"

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України

у складі колегії суддів: Коробенка Г.П. - головуючий, Алєєвої І.В., Данилової М.В.

від 13.12.2017 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації"

до Приватного підприємства "Соломія Сервіс",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мові Хелс",

про стягнення 2 298 029,87 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Соломія Сервіс" про стягнення 2 298 029,87 грн. заборгованості за договором поставки № 927 від 18.11.2014 року.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем, як покупцем, своїх зобов'язань з оплати поставленого йому Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" протягом періоду з 02.02.2007 року по 10.03.2017 року за договором поставки № 927 від 18.11.2014 року товару. Право вимоги виконання зобов'язань з оплати товару за зазначеним договором поставки було передано Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко", як постачальником, на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" за договором факторингу № 100317 від 10.03.2017 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2017 року у справі №914/909/17 в позові відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що зобов'язання відповідача з оплати товару за договором поставки № 927 від 18.11.2014 року припинилось зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України. Право вимагати від первісного кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" повернення заборгованості за договором купівлі-продажу № 38 від 02.12.2014 року, укладеного між ТОВ "Фрам Ко" та ТОВ "Мові Хелс", виникло у відповідача на підставі укладеного з ТОВ "Мові Хелс" договору відступлення права вимоги № 16/03-17/1 від 16.03.2017 року. Суд дійшов висновку про те, що між сторонами договору поставки відбулось зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі поданої Приватним підприємством "Соломія Сервіс" заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.03.2017 року, яка не оскаржена та не визнана недійсною у встановленому чинним законодавством України порядку і була пред'явлена первісному кредитору - ТОВ "Фрам Ко" до моменту отримання повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні за договором поставки.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2017 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Соломія-Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" 2 298 029,87 грн. заборгованості та 34 470,45 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2017 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі поданої Приватним підприємством "Соломія Сервіс" заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.03.2017 року не відбулось, оскільки на момент складення заяви у ТОВ "ФРАМ КО" право вимоги до відповідача за договором поставки було відсутнє у зв'язку із передачею 10.03.2017 року зазначеного права вимоги позивачу за договором факторингу №Ф100317 від 10.03.2017 року, тобто між сторонами договору поставки не було зустрічності таких вимог.

14.12.2017 року Приватне підприємство "Соломія Сервіс" звернулось до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13.12.2017 року у справі № 914/909/17 з підстави, передбаченої пунктом першим статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року. 26.01.2018 року зазначена заява надійшла з Верховного Суду України до Касаційного господарського суду у складі Верховного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду від 26.01.2018 року визначено суддею-доповідачем Баранця О.М. та склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Студенець В.І., Вронська Г.О.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 08.02.2018 року справу № 914/909/17 допущено до провадження Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Відкрито провадження за заявою Приватного підприємства "Соломія Сервіс" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13.12.2017 року у справі № 914/909/17. В порядку здійснення підготовчих дій витребувано з Господарського суду Львівської області матеріали справи № 914/909/17.

Після надходження матеріалів справи № 914/909/17 ухвалою Касаційного господарського суду від 13.02.2018 року справу № 914/909/17 за заявою Приватного підприємства "Соломія Сервіс" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13.12.2017 року призначено до розгляду без повідомлення та виклику учасників справи.

У заяві про перегляд судових рішень Приватне підприємство "Соломія Сервіс" просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року та постанову Вищого господарського суду України від 13.12.2017 року у справі № 914/909/17, а рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2017 року залишити в силі.

Заяву мотивовано неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 512, 601, 1085 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України по різним справам у подібних правовідносинах. Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права заявником додано до заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року у справі № 910/8195/17, від 27.11.2014 року у справі № 908/2195/13 та від 01.12.2015 року у справі № 910/2645/15-г.

Колегія суддів Касаційного господарського суду, обговоривши доводи заяви, перевіривши застосування судом касаційної інстанції положення статей 512, 601, 1085 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України у різних справах у подібних правовідносинах, вважає, що заява Приватного підприємства "Соломія Сервіс" про перегляд судових рішень підлягає задоволенню з наступних підстав.

У справі, що розглядається, господарськими судами встановлено, що 18.11.2014 року між Приватним підприємством "Соломія Сервіс" (покупець, відповідач) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (постачальник, третя особа на стороні позивача) було укладено договір поставки № 927, згідно з умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення (медичні вироби), та інше, а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору поставки кількість товару, що має бути поставлена, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), ціна товару встановлюється сторонами у видаткових накладних. Видаткові накладні є специфікаціями та складають невід'ємну частину цього договору. Постачання товару здійснюється партіями. Партією є товар, наведений в одній видатковій накладній.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2. та 4.3. договору поставки строк оплати товару, сума кожної поставки, вказуються у накладних. Розрахунки за товар здійснюються в безготівковій, або готівковій формі, відповідно до законодавства. Суми оплати за товар, які постачальник отримує від покупця, зараховуються постачальником в рахунок оплати по накладним, які не оплачені, та строк оплати яких настав.

На виконання зазначеного договору протягом періоду з 02.02.2017 року по 10.03.2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" на адресу відповідача було поставлено товар на загальну суму 2 299 596,58 грн., який не був оплачений в повному обсязі. У зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків щодо оплати поставленого товару у відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" утворилась заборгованість у сумі 2 298 029,87 грн.

10.03.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (фактор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (клієнт) було укладено договір надання послуги факторингу №100317 (далі за тестом - договір факторингу), згідно з умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" відступило на користь позивача право вимоги заборгованості за договором поставки товару № 927 від 18.11.2014 року в розмірі 2 298 029,87 грн.

Пунктом 2.1. договору факторингу передбачено, що детальна інформація про вимогу, строк та порядок відступлення вимоги, строки та умови проведення відповідних розрахунків між клієнтом і фактором визначені у додатку №1 та додатку №2 до цього договору. Фактор сплачує клієнту кошти у строк до 01.07.2017 року шляхом перерахування на його банківський рахунок 2 183 128,37 грн. від суми відступленої грошової вимоги. Винагорода фактора дорівнює 5% від суми відступленої грошової вимоги.

Згідно з додатком № 2 до договору факторингу (Порядок відступлення вимоги) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" надало позивачу наступні документи: договір поставки №927 від 18.11.2014 року, реєстр податкових накладних за період з 01.02.2017 року по 10.03.2017 року, товарно-транспортні накладні за період з 01.02.2017 року по 10.03.2017 року, реєстр неоплачених видаткових накладних за період з 01.02.2017 року по 10.03.2017 року, акт звірки взаєморозрахунків з Приватним підприємством "Соломія-Сервіс" за період з 01.02.2017 року по 10.03.2017 року.

Листом № 20/04/01 від 20.04.2017 року позивач письмово повідомив відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні за договором поставки №927 від 18.11.2014 року, та направив вимогу про погашення заборгованості.

Судами також встановлено, що 16.03.2017 року між Приватним підприємством "Соломія Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мові Хелс" укладено договір про відступлення права вимоги № 16/03-17/1, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Мові Хелс" відступило на користь Приватного підприємства "Соломія-Сервіс" право вимоги сплати заборгованості у розмірі 2 262 875,53 грн., яке він мав до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" за договором купівлі-продажу № 38 від 02.12.2014 року, укладеним між ними.

20.03.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мові Хелс" надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" повідомлення (лист № 128 від 17.03.2017 року) про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу № 38 від 02.12.2014 року на користь Приватного підприємства "Соломія-Сервіс".

31.03.2017 року Приватне підприємство "Соломія-Сервіс" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" заяву від 17.03.2017 року про зарахування зустрічних однорідних вимог та повідомлення про припинення зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" на підставі цієї заяви, де зазначено, що у Приватного підприємства "Соломія-Сервіс" існувала заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" у розмірі 2 262 875,53 грн. з ПДВ за договором поставки товару №927 від 18.11.2014 року.

Вищий господарський суд України в оскаржуваній постанові від 13.12.2017 року у даній справі погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що у спірних правовідносинах зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі поданої Приватним підприємством "Соломія Сервіс" заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.03.2017 року не відбулось, оскільки на момент складення заяви у ТОВ "Фрам Ко" право вимоги до відповідача за договором поставки було відсутнє у зв'язку із передачею 10.03.2017 року зазначеного права вимоги позивачу за договором факторингу №Ф100317 від 10.03.2017 року, який не був розірваний чи припинений та не визнавався судом недійсним, та на підставі якого у позивача виникло право вимоги до відповідача у справі.

Як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року у справі № 910/8195/17, копію якої надано позивачем в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, у справі склались аналогічні обставини, зокрема щодо договору факторингу, після укладення якого відповідачем у справі була відправлена первісному кредитору (Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко") заява про зарахування зустрічних однорідних вимог але до моменту отримання від нового кредитора повідомлення про те, що відбулась заміна кредитора. В зазначеній постанові суд касаційної інстанції, керуючись частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України та статтею 601 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про те, що зобов'язання щодо сплати коштів за договором поставки товару припинилось зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі заяви відповідача (боржника за договором поставки) про зарахування зустрічних однорідних вимог, надісланої Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" до направлення позивачем повідомлення про відступлення на його користь права грошової вимоги за договором поставки. Тобто, за висновком суду, на момент надіслання позивачем відповідачу та отримання ним повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні з оплати поставленого товару за договором поставки таке зобов'язання вже було виконано позивачем та припинилось зарахуванням.

Таким чином, як вбачається з оскаржуваної відповідачем постанови Вищого господарського суду України від 13.12.2017 року у даній справі № 914/909/17 та наданої заявником в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року у справі № 910/8195/17, судом касаційної інстанції були по різному застосовані норми статей 512, 601, 1085 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, в яких предметом спору та підставою позову були стягнення грошових коштів за договором поставки з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару, та на припинення яких зарахуванням зустрічних однорідних вимог за відповідною заявою, яка недійсною не визнавалась, посилається відповідач.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виходить із такого.

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору поставки №927 від 18.11.2014 року, укладеного між Приватним підприємством "Соломія Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко", договору надання послуг факторингу №100317 від 10.03.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко", та договору про відступлення права вимоги №16/03-17/1 від 16.03.2017 року, укладеного між Приватним підприємством "Соломія Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мові Хелс".

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, зобов'язання з оплати поставленого третьою особою у справі на стороні позивача - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" протягом періоду з 02.02.2017 року по 10.03.2017 року за договором поставки №927 від 18.11.2014 року товару на суму 2 298 029,87 грн. не були виконані відповідачем.

Право грошової вимоги за зазначеним договором поставки було відступлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" за договором надання послуг факторингу №100317 від 10.03.2017 року.

Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що письмове повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні за договором поставки №927 від 18.11.2014 року на підставі договору про надання послуг факторингу № Ф100317 від 10.03.2017 року з вимогою про погашення заборгованості було направлено позивачем відповідачу лише 20.04.2017 року.

Таким чином, до моменту одержання від клієнта або фактора письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові обов'язок виконати грошове зобов'язання на користь фактора у боржника відсутній.

Відповідно до частини 1 статті 1085 Цивільного кодексу України якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.

В зазначеній статті закріплено правило, яке випливає зі статті 603 Цивільного кодексу України та закріплює право боржника пред'явити зустрічні вимоги, які виникли у нього до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.

Відповідно до статті 603 Цивільного кодексу України у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Частиною 2 статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Статтею 203 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони, що кореспондується з нормами статті 601 Цивільного кодексу України.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, зокрема грошей). Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є односторонньою угодою (договором), яка оформляється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду.

Згідно із статтею 202 Цивільного кодексу України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Судами встановлено, що 31.03.2017 року Приватне підприємство "Соломія-Сервіс" направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" заяву від 17.03.2017 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, які існували у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" до Приватного підприємства "Соломія-Сервіс" за договором поставки товару №927 від 18.11.2014 року на суму 2 262 875,53 грн. та які існували у Приватного підприємства "Соломія-Сервіс" на підставі договору про відступлення права вимоги №16/03-17/1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" за договором купівлі продажу №38 від 02.12.2014 року в сумі 2 262 875,53 грн. Зазначена заява про зарахування зустрічних однорідних вимог була отримана Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" 05.04.2017 року.

Крім того, 20.03.2017 року Приватне підприємство "Соломія Сервіс" на підставі платіжного доручення №26910154 здійснила перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" 100 000,00 грн. в якості погашення решти боргу перед первісним кредитором - ТОВ "Фрам Ко".

Як встановлено місцевим господарським судом, зазначена вище одностороння угода - заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не оскаржена та не визнана недійсною у встановленому чинним законодавством України порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач набув право пред'явити Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" до заліку свої грошові вимоги та реалізував своє право на підставі статті 601 ЦК України та статті 203 Господарського кодексу України шляхом відправлення первісному кредитору (ТОВ "ФРАМ КО") заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.03.2017 року та повідомлення про припинення зобов'язань саме до моменту отримання від позивача повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні за договором поставки №927 від 18.11.2014 року. При цьому відповідач до моменту отримання повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні не знав та не міг знати про заміну кредитора у зобов'язанні.

Відповідно до частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Однак, господарські суди апеляційної та касаційної інстанції залишили поза увагою зазначені обставини, неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме: положення статей 516, 601, 603, 1082, 1085 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про те, що у спірних правовідносинах зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі поданої Приватним підприємством "Соломія Сервіс" заяви про не відбулось.

Разом з цим колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильних висновків у справі про те, що зобов'язання відповідача з оплати товару за договором поставки № 927 від 18.11.2014 року припинилось на підставі статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України зарахуванням зустрічних однорідних вимог за поданою Приватним підприємством "Соломія Сервіс" заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.03.2017 року, яка не оскаржена та не визнана недійсною у встановленому чинним законодавством України порядку і була пред'явлена відповідачем первісному кредитору - ТОВ "Фрам Ко" до моменту отримання повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні за договором поставки.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника на постанову Вищого господарського суду України від 27.11.2014 року у справі № 908/2195/13, як на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки обставини в зазначеній справі стосуються зарахування зустрічних однорідних вимог під час виконавчого провадженого, відкритого на виконання наказу господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості, що не свідчить про подібність правовідносин у справі № 908/2195/13 та у даній справі, а є іншими фактичними обставинами.

Крім того, в постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2015 року у справі № 910/2645/15-г, на яку також посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, обставини справи стосуються взаємозаліку зустрічних вимог між юридичними особами, одна з яких є бюджетною установою та фінансується з державного бюджету, що також не свідчить про подібність правовідносин у справі № 910/2645/15-г та у даній справі, а є іншими фактичними обставинами.

Відповідно до частини 1 та підпункту "б" пункту 2 частини 2 статті 111-25 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 111-16 цього Кодексу. За наявності підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 111-16 цього Кодексу суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Таким чином, апеляційний господарський суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, помилково скасував рішення суду першої інстанції, тому постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Відповідно до частин 5, 7 статті 49 Господарського процесуального кодексу України редакції, чинній до 15.12.2017 року, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів 5, 6 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній станом на дати подання відповідачем касаційної скарги та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України розмір ставки за подання касаційної скарги на рішення суду складав 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, та за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України розмір ставки за подання касаційної скарги на рішення суду складав 130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно з платіжними дорученнями № 1 187 від 27.10.2017 року та № 983 від 13.12.2017 року Приватним підприємством "Соломія Сервіс" сплачено судовий збір у розмірі 41 370,00 грн. за подання касаційної скарги та у розмірі 44 815,00 грн. за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі, яка розглядається, відповідно.

Таким чином, з урахуванням ставок, встановлених Законом України "Про судовий збір", з позивача у справі підлягають стягненню на користь відповідача судові витрати у розмірі 41 364,54 грн. за подання касаційної скарги та 44 811,59 грн. за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

26.02.2018 року до Касаційного господарського суду надійшла заява Приватного підприємства "Соломія-Сервіс" про поворот виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року у даній справі, в якій заявник просить у випадку задоволення заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом вирішити питання про поворот виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року у даній справі шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" на користь Приватного підприємства "Соломія-Сервіс" 2 608 460,00 грн., а також зобов'язати приватного виконавця ОСОБА_6 повернути Приватному підприємству "Соломія Сервіс" стягнуті за платіжною вимогою № 55828452 від 19.02.2018 року 23 750,03 грн. та за платіжною вимогою № 55828998 від 19.02.2018 року 4 291,75 грн.

Відповідно до частини 1, 5, 6 статті 333 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року у даній справі рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2017 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Соломія-Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" 2 298 029,87 грн. заборгованості та 34 470,45 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 37 917,49 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

13.11.2017 року Господарським судом Львівської області видані накази на примусове виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року у справі № 914/909/17.

16.02.2018 року зазначені накази були пред'явлені стягувачем до виконання приватному виконавцю ОСОБА_6 та були виконані відповідачем добровільно, що підтверджується доданими відповідачем до заяви про поворот виконання постанови платіжним дорученням № 165 від 19.02.2018 року про списання з рахунку боржника на рахунок стягувача грошових коштів в сумі 2 370 418,00 грн. з призначенням платежу: "добровільне виконання Постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року у справі № 914/909/17" та банківськими виписками по рахунку відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

З огляду на те, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року у справі № 914/909/17 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2017 року про відмову в позові у даній справі підлягає залишенню в силі, враховуючи те, що зазначена постанова суду апеляційної інстанції була повністю виконана відповідачем, про що свідчать додані відповідачем до заяви про поворот виконання постанови докази, то боржнику має бути повернуто все те, що з нього було стягнуто на користь стягувача за скасованою постановою апеляційного господарського суду в порядку повороту виконання постанови. Враховуючи те, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року у справі № 914/909/17 та видані на її виконання накази стосуються стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" лише суми заборгованості в розмірі 2 298 029,87 грн. та судового збору в розмірі 72 387,94 грн., то заява відповідача про поворот виконання постанови підлягає задоволенню частково в межах сум, які були стягнути зазначеною постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року.

Керуючись статтями 111-14 111-23 - 111-25 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Приватного підприємства "Соломія Сервіс" про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду України від 13.12.2017 року у справі № 914/909/17 задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року та постанову Вищого господарського суду України від 13.12.2017 року у справі № 914/909/17 скасувати. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2017 року залишити в силі.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" на користь Приватного підприємства "Соломія Сервіс" 41 364,54 грн. (сорок одну тисячу триста шістдесят чотири гривні п'ятдесят чотири копійки) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та 44 811,59 грн. (сорок чотири тисячі вісімсот одинадцять гривен п'ятдесят дев'ять копійок) витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду Львівської області

5. Заяву Приватного підприємства "Соломія Сервіс" про поворот виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року у справі № 914/909/17 задовольнити частково.

6. Здійснити поворот виконання наказів Господарського Львівської області 13.11.2017 року про примусове виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року у справі № 914/909/17.

7. Доручити Господарському суду Львівської області видати накази про поворот виконання наказів Господарського Львівської області 13.11.2017 року про примусове виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року у справі № 914/909/17.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець