Історія справи

Ухвала КГС ВП від 09.10.2018 року у справі №912/249/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 912/249/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.09.2018 (судді: Кузнецова В. О., Березкіна О. В., Чус О. В.) і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2018 (суддя Кабакова В. Г.)

за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" у справі

за позовом Олександрійської міської ради Кіровоградської області

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник"

про стягнення 457 680,64 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2018 року Олександрійська міська рада Кіровоградської області (далі - Олександрійська міськрада) звернулася до Господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" (далі - СТОВ "Гірник") 457 680,64 грн збитків у виді неодержаних доходів за 2015-2017 роки у зв'язку із користуванням відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Позов обґрунтовано посиланням на положення статей 22, 377, 1166 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, статей 2,12, 116, 120, 125, 126, 152, 156, 157, 206 Земельного кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України, Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.

Так, Олександрійська міськрада зазначає, що відповідач без оформлення права землекористування (у цьому випадку договору оренди землі) використовував упродовж спірного періоду земельну ділянку, кадастровий номер 3510300000:16:708:0021, площею 2,4344 га, що належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Олександрії в особі Олександрійської міськради, та не сплачував коштів за користування цією ділянкою. Внаслідок цього, на думку позивача, йому завдано збитків у заявленій до стягнення сумі.

1.2. У відзиві на позов СТОВ "Гірник" заперечило проти позовних вимог, просило відмовити в їх задоволенні, посилаючись, зокрема, на недоведеність завдання позивачеві спірних збитків, їх розміру, акцентуючи, що не ухилялося від укладення договору оренди землі та сплачувало земельний податок; до складу комісії із визначення розміру збитків відповідача не було включено; коефіцієнт Кф при визначенні нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки було застосовано неправомірно, що, у свою чергу, призвело до неправильного визначення розміру збитків. Крім того, відповідач послався на наявність у нього права постійного користування спірною земельною ділянкою.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з СТОВ "Гірник" на користь Олександрійської міськради 447 332,80 грн збитків. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність усіх складових цивільного правопорушення у діях відповідача та визнав обґрунтованим стягнення з нього збитків, завданих внаслідок використання спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів, у сумі 447 332,80 грн. При цьому суд урахував сплату відповідачем земельного податку. Водночас суд визнав недоведеним право постійного користування СТОВ "Гірник" земельною ділянкою згідно з державним актом на право постійного користування землею від 05.04.1978, оскільки цей акт видавався Базі "ОРСа" ВО "Олександріявугілля", натомість доказів переходу прав та обов'язків від Бази "ОРСа" ВО "Олександріявугілля" до СТОВ "Гірник" матеріали справи не містять.

2.2. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.09.2018 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2018 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, СТОВ "Гірник" подало касаційну скаргу, з урахуванням доповнень, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2018 і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2018, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Підставами для скасування оскаржених рішення і постанови у справі СТОВ "Гірник" зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, а саме статті 157 Земельного кодексу України, статей 75, 236 Господарського процесуального кодексу України, а також помилкове застосування до спірних правовідносин положень статті 1166 Цивільного кодексу України. Скаржник акцентує на відсутності складу цивільного правопорушення у діях відповідача; неврахуванні судами обставин правонаступництва і наявності у відповідача права постійного користування спірною земельною ділянкою; неправомірності здійсненого позивачем розрахунку спірних збитків, зокрема у зв'язку із неправильним визначенням у витягу із нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки від 04.10.2017 № 1526 і застосуванням коефіцієнта зонального використання Км3 і коефіцієнта функціонального використання Кф. СТОВ "Гірник" також зазначає, що до складу комісії із визначення розміру збитків мав бути включений відповідач як особа, котра відшкодовуватиме збитки, чого зроблено не було, тому акт комісії з визначення та відшкодування збитків власнику землі від 06.102017, затверджений рішенням виконавчого комітету Олександрійської міськради від 16.11.2017 № 732, суперечить нормам частини 3 статті 157 Земельного кодексу України, положенням постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам". Окрім цього, скаржник наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції положень статей 227, 269 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що витяги із нормативної грошової оцінки землі № 1526 за 2015-2017 роки, на підставі яких розраховано розмір спірних збитків, є предметом оскарження у справі № 1140/2208/18, тому апеляційний господарський суд мав зупинити провадження у справі у зв'язку з об'єктивною неможливістю розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку адміністративного судочинства, проте цього не зробив.

3.2. Від Олександрійської міськради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому рада вважає доводи, викладені у касаційній скарзі необґрунтованими, посилаючись на правомірність висновків господарських судів про наявність правових підстав для стягнення з відповідача спірних збитків за використання земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно відповідача, без оформлення правовстановлюючих документів у спірному періоді.

3.3. Від СТОВ "Гірник" надійшла заява про зупинення виконання оскаржених судових рішень, яку колегія суддів відхиляє за недоведеністю та відсутністю правових підстав, з якими положення статті 332 Господарського процесуального кодексу України у цьому випадку пов'язують зупинення виконання судового рішення.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.11.2018 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Чумак Ю. Я., Пільков К. М.

4.2. Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

4.3. Як установлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи, рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28.08.2006 у справі № 2-3914/2006, з урахуванням додаткового рішення від 26.12.2016, за СТОВ "Гірник" визнано право власності, зокрема, на м'ясорибокоптильний цех, дрібнооптову базу, розташовані за адресою: м. Олександрія, Кіровоградська область, Звенигородське шосе, буд. № 12.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію права від 07.04.2012 № 33754986 за СТОВ "Гірник" зареєстровано право власності на м'ясорибокоптильний цех, дрібнооптову базу (технічний опис майна), що знаходяться за адресою: м. Олександрія, Кіровоградська область, Звенигородське шосе, буд. № 12.

28.12.2012 СТОВ "Гірник" звернулося до Олександрійської міськради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки, розташованої у м. Олександрія, Звенигородське шосе, буд. 12, для обслуговування приміщення м'ясорибокоптильного цеху та дрібнооптової бази.

Рішенням Олександрійської міськради від 15.02.2013 № 909 надано СТОВ "Гірник" в оренду строком на 3 роки земельну ділянку площею 24 343,73 м2 (у т.ч. 24 343,73 м2 - під землями промисловості) за адресою: м. Олександрія, Звенигородське шосе, буд. 12, для обслуговування м'ясорибокоптильного цеху та дрібнооптової бази за рахунок земель запасу промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення Олександрійської міськради; розмір орендної плати - 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; визначено СТОВ "Гірник" двохмісячний термін для укладення договору оренди землі.

У подальшому позивач неодноразово звертався до відповідача із листами від 05.03.2013, від 11.09.2013, від 21.03.2014, від 06.07.2015, від 13.04.2016 щодо необхідності укладення договору оренди спірної земельної ділянки, наголошував на використанні відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів та завданні збитків міському бюджету у розмірі недоотриманої орендної плати. Відповіді від СТОВ "Гірник" позивач не отримував; договору оренди землі між сторонами укладено не було.

Крім того, позивач звертався до відповідача із претензією про відшкодування збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, яку залишено СТОВ "Гірник" без задоволення.

Суди попередніх інстанцій також зазначили, що за відомостями із Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме згідно з Інформаційною довідкою від 18.09.2017 № 97615702, відповідачеві на праві приватної власності на підставі рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28.08.2006 у справі № 2-3914/2006 належить нерухоме майно - м'ясорибокоптильний цех, дрібнооптова база, розташовані за адресою: м. Олександрія, Кіровоградська область, Звенигородська шосе, буд. № 12; земельна ділянка площею 2,4344 га, кадастровий номер 3510300000:16:708:0021, за адресою: Кіровоградська область, м. Олександрія, Звенигородське шосе, буд. № 12, належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Олександрії в особі Олександрійської міськради.

Згідно з рішенням засідання комісії по визначенню розміру збитків Олександрійської міськради, завданих зволіканням землекористувачів з оформленням права на земельні ділянки під об'єктами нерухомого майна приватної власності, оформленим протоколом від 06.10.2017 № 8, сума збитків, заподіяних відповідачем міській раді за період із 01.01.2015 по 01.10.2017, становить 457 680,64 грн.

Акт комісії із визначення та відшкодування збитків власникові землі від 06.10.2017 затверджено рішенням виконавчого комітету Олександрійської міськради від 16.11.2017 № 732 "Про затвердження протоколів та актів з визначення та відшкодування збитків власнику землі".

4.4. У зв'язку із користуванням СТОВ "Гірник" спірною земельною ділянкою та неоформленням правовстановлюючих документів на неї Олександрійська міськрада звернулася із позовом у цій справі про стягнення з СТОВ "Гірник" 457 680,64 грн.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом наведених положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

5.2. Предметом регулювання глави 83 цього Кодексу є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, колегія суддів вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, на підставі рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28.08.2006 у справі № 2-3914/2006, з урахуванням додаткового рішення від 26.12.2016. Як уже зазначалося, цим судовим рішенням за СТОВ "Гірник" визнано право власності, у тому числі на м'ясорибокоптильний цех, дрібнооптову базу, розташовані за адресою: м. Олександрія, Кіровоградська область, Звенигородське шосе, буд. № 12. При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою СТОВ "Гірник".

З огляду на викладене СТОВ "Гірник" як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2017 у справі № 922/3412/17.

5.3. Поза тим колегія суддів зазначає, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 288.5.1 статті 288 цього Кодексу (у редакції, чинній упродовж 2015-2016 років) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 % нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

У свою чергу згідно з пунктом 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2017 по 31.12.2017) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

Отже, із 2015 по 2016 роки граничний (мінімальний) розмір орендної плати у 3 % від нормативної грошової оцінки землі прямо визначався законом. Натомість у 2017 році річний розмір орендної плати не міг бути меншим від розміру земельного податку, тобто прив'язувався до останнього (земельного податку), який, у свою чергу мав встановлюватися для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, що неможливо визначити без відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Однак у матеріалах справи немає рішення Олександрійської міськради про встановлення ставок земельного податку на 2017 рік.

Як уже зазначалося, спірний період, за який заявлено позовні вимоги (і це також установили суди) охоплює 2015, 2016 та 2017 роки, однак ухвалюючи судові рішення у справі, суди попередніх інстанцій не розмежували норми пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України у відповідних редакціях, які підлягають застосуванню при обчисленні розміру недоотриманих доходів у виді орендної плати у відповідний період, належним чином не перевірили розрахунку заявленої до стягнення суми з урахуванням наведених положень законодавства та зібраних у справі доказів, а тому дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 236 зазначеного Кодексу судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Однак оскаржені судові рішення у справі цим вимогам не відповідають.

Таким чином, суду для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, достеменно перевірити розрахунок заявленої до стягнення суми і, виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими регулюються спірні правовідносини.

6.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 310 зазначеного Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.09.2018 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2018 у справі № 912/249/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак