Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.03.2018 року у справі №905/915/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/915/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Вронська Г.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод"

на рішення Господарського суду Донецької області

(суддя - Сковородіна О.М.)

від 04.07.2017

та постанову Донецького апеляційного господарського суду

(головуючий - Зубченко І.В., судді - Попков Д.О., Чернота Л.Ф.)

від 26.03.2018,

за позовом - товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський і К"

до - приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод"

про стягнення 629 214,55 грн

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ТОВ "Мединський і К" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод" про стягнення 629 214,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на виконання робіт №16000054 від 01.01.2016 в частині здійснення повної та своєчасної оплати виконаних робіт.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.07.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.03.2018, позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод" на корить ТОВ "Мединський і К" заборгованість в розмірі 628 028,68 грн, 3% річних в розмірі 1 185,87 грн, судовий збір в розмірі 9 438,21 грн.

Приймаючи рішення, господарський суд дійшов висновків про порушення відповідачем умов договору на виконання робіт №16000054 від 01.01.2016 в частині здійснення своєчасних розрахунків за виконані позивачем роботи.

ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову.

Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. На думку скаржника суди не дослідили наявність повноважень у представників відповідача на підписання актів здачі-приймання робіт; позивачем, в порушення п. 2.3 договору №16000054 від 01.01.2016, не складено графік та не надано жодного доказу отримання будь-яких завдань на виконання робіт за договором; позивачем не направлялися рахунки на оплату робіт, а отже, строк оплати не настав; суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про відстрочення виконання судового рішення.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що касаційна скарга відповідача має за мету уникнення його від відповідальності за невиконання зобов'язань. Стверджує, що наявність основного боргу ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод" в сумі 628 028,68 грн перед ТОВ "Мединський і К" підтверджена належними доказами, що долучені до матеріалів справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 01.01.2016 між ТОВ "Мединський і К" (виконавець) та ПАТ "Єнакієвський металургійний завод" (замовник) було укладено договір на виконання робіт №16000054.

При підписанні вказаного договору сторони узгодили такі умови.

Відповідно до п. 1.1 договору, виконавець зобов'язується виконати роботи навантажувачем об'ємом ковшу 3,0 куб.м, ширина ковшу не більше 2800 мм, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вказані роботи на умовах цього договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що вартість робіт за даним договором визначається у національній валюті України на підставі протоколу узгодження договірної ціни (додаток №1).

За приписами п. 4.1 договору здача-приймання виконаних робіт оформляється 8, 16, 24 останнього числа звітного місяця, актом здачі-приймання виконаних робіт, який підписується уповноваженим представником сторін та скріплюється печатками сторін.

З пункту 5.3 договору вбачається, що вартість робіт, виконаних за даним договором, оплачується замовником впродовж 60 календарних днів з моменту підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт та отримання від виконавця рахунку на оплату.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду.

Згідно ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов договору № 16000054 від 01.01.2016 позивачем були виконані роботи на загальну суму 628 028,68 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти здачі-приймання виконаних робіт: № 8520 від 19.12.2016 на суму 86 411,81 грн, № 8746 від 26.12.2016 на суму 61 722,72 грн, № 8747 від 26.12.2016 на суму 24 689,09 грн, № 0004 від 01.01.2017 на суму 74 067,26 грн, № 408 від 09.01.2017 на суму 98 756,35 грн, № 572 від 16.01.2017 на суму 84 868,74 грн, № 639 від 23.01.2017 на суму 86 411,81 грн, № 862 від 01.02.2017 на суму 111 100,90 грн.

Факт виконання робіт за договором №16000054 від 01.01.2016 ТОВ "Мединський і К" на суму 628 028,68 грн під час розгляду справи відповідач не спростував.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод" не надало суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором №16000054 від 01.01.2016, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо визнання вимоги ТОВ "Мединський і К" про стягнення з ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод" 628 028,68 грн заборгованості за договором підряду належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу вимог частини 2 ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з правомірністю застосування норм матеріального права в частині нарахування ТОВ "Мединський і К" на суму боргу 1 185,87 грн 3% річних. При цьому місцевим судом здійснені необхідні дії з перевірки правильності їх розрахунку.

У касаційній скарзі відповідач, як на підставу для відмови у задоволенні позову, зазначає, що акти здачі-приймання виконаних робіт підписані неуповноваженою особою. Такий аргумент відхиляється Верховним Судом, оскільки акти здачі-приймання виконаних робіт підписані обома сторонами без зауважень, що свідчить про прийняття робіт ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод". Крім того, відповідач в ході судового розгляду не заперечував факт виконання робіт за договором на спірну суму та проти прийняття таких робіт представниками відповідача.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на відсутність доказів пред'явлення рахунків на оплату виконаних робіт, оскільки ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тому, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи.

Щодо тверджень скаржника, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відстрочку виконання судового рішення необхідно зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення ГПК України (в редакції до 15.12.2017) не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Складне фінансове становище ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод", яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Верховний Суд дійшов висновку, що наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність відповідача, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод", лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв'язку з цим. При цьому, фінансове становище ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод" є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої відповідач мав планувати свої видатки.

Разом з цим, відповідачем не було подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо). Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання про надання відстрочки необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача у зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

Колегія суддів враховує, що при наданні відстрочки виконання рішення строком на три роки, стягувач (в цьому випадку - ТОВ "Мединський і К") не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації, оскільки невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог позивача з відстрочкою не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за період такого відстрочення та останній понесе збитки від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в економіці країни.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що, господарські суди дотримались справедливого балансу інтересів сторін у спорі та обґрунтовано відмовили ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод" у відстрочці виконання рішення суду, який не навів належні обставини, які б свідчили про наявність об'єктивних, непереборних, виняткових обставин, що ускладнюють своєчасне виконання судового рішення.

Доводи касаційної скарги, які в основному повторюють доводи апеляційної скарги, що були предметом судового дослідження та спростовані висновками суду апеляційної інстанції, не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та не підтверджуються зібраними у справі доказами і зводяться до неправильної їх оцінки, проте відповідно до вимог ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі давати переоцінку наявним у справі доказам, а тому підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, а постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 04.07.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.03.2018 у справі за № 905/915/17- без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

Г. Вронська