Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.03.2018 року у справі №904/34/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/34/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представники учасників справи:

позивача - Конарева С.К.,

відповідача - не з'явився,

третьої особи-1 - не з'явився,

третьої особи-2 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017

(головуючий - Березкіна О.В., судді - Іванов О.Г., Чимбар Л.О.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017

(суддя Ліпинський О.В.)

у справі №904/34/17

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтневий-14"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Виконавчий комітет Дніпровської міської ради,

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради

про стягнення коштів у розмірі 1 813 829,44 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У січні 2017 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтневий-14" (далі - ТОВ "Жовтневий-14") про стягнення з відповідача пайового внеску у розмірі 1 432 909,82 грн, трьох процентів річних у розмірі 129 143,04 грн та інфляційних втрат у розмірі 251 776,58 грн.

1.2. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору-зобов'язання № 81 від 04.03.2004.

1.3. 08 лютого 2017 року відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 04.03.2004 ТОВ "Жовтневий-14" (далі - замовник) та Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (далі - виконком), керуючись рішенням виконкому міської ради №163/1 від 21.01.1999, укладено договір-зобов'язання № 81.

2.2. Відповідно до умов п. 1.1 договору замовнику виділяється земельна ділянка для будівництва житлового комплексу по вул. Ворошилова в районі будинку №21 кадастровий номер 1210100000:03:323:0015 та 12102100000:03:323:0012.

2.3. Згідно з пунктом 1.2 договору замовник зобов'язується передати виконкому 5% від загальної площі квартир при введенні в експлуатацію об'єкту, зазначеного в п. 1.1 в т.ч. квартирами вторинного ринку за згодою виконкому в рахунок участі на паях на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури міста.

2.4. Розрахунки, передбачені в п. 1.2, здійснюються шляхом оформлення права власності на квартири за територіальною громадою міста. Передача житла здійснюється квартирами з додержанням їх цілісності за погодженням з виконкомом розміру, етажності, технічного стану (п.п. 2.1, 2.2 договору).

2.5. Кінцевий розрахунок проводиться виходячи з загальної площі квартир, затвердженої рішенням міськвиконкому, що затверджує акт введення в експлуатацію об'єкта, зазначеного в п. 1.1 договору. Якщо площа квартир, що надаються, менша за передбачену кінцевим розрахунком, то вона за згодою виконкому може бути включена до розрахунку зобов'язань по наступному об'єкту, або відшкодована грошовими коштами, виходячи із середнього рівня вартості 1 м2 для Дніпропетровського регіону, що визначається Державним комітетом з будівництва та архітектури України щоквартально, згідно з розрахунками попереднього кварталу (п. 2.3 договору).

2.6. Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що у випадку порушення замовником розділу 2 договору, виконком залишає за собою право вирішувати питання введення будинку в експлуатацію і підключення його до мережі міста, а також затребувати вартість житла, зазначеного в розділі 2 договору, в судовому порядку за ціною, що склалася на момент здачі в експлуатацію.

2.7. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання (п. 5.1 договору).

2.8. 30.04.2009 складено акт готовності об'єкта до експлуатації №207, згідно з яким приймальною комісією вирішено житловий комплекс по вул. Ворошилова, 21К у м. Дніпропетровську вважати закінченим будівництвом об'єктом готовим до експлуатації.

2.9. 17.06.2009 Інспекцією Держархбудконтролю у Дніпропетровській області, на підставі акта готовності до експлуатації від 30.04.2009 №207, видано свідоцтво про відповідність збудованого об'єкта (житлового комплексу по вул. Ворошилова, 21К) проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

2.10. Враховуючи факт введення в експлуатацію об'єкта, зазначеного в п. 1.1 договору-зобов'язання № 81 від 04.03.2004, та зважаючи на те, що відповідач в порушення п. 1.2 договору не передав у власність територіальної громади міста квартири, позивач, на підставі п. 3.1 договору, вимагає стягнення пайового внеску в сумі 1 432 909,82 грн, який розрахований виходячи з опосередкованої вартості спорудженого житла по Дніпропетровській області. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, розраховані на підставі ст. 625 ЦК України.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 02 березня 2017 року рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у задоволенні позову відмовлено.

3.2. 19 жовтня 2017 року постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017 залишено без змін.

3.3. Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що відповідно до ст. 27 Законом України "Про планування і забудову територій", в редакції, яка була чинна на час укладення договору-зобов'язання №81 від 04.03.2004, виконавчим органам відповідних місцевих рад було надано право залучати кошти замовників будівництва в порядку пайової участі у створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

3.3.1. 25.12.2008 був прийнятий Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", який набрав чинності 14.01.2009. Частиною 5 статті 3 названого Закону було передбачено право суб'єктів господарювання, що здійснюють будівництво, на відстрочення сплати пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населених пунктів на термін, що не перевищує термін дії цієї статті - 01.01.2012.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" № 2504-VI від 09.09.2010 продовжено дію наведеної норми до 01.01.2013.

3.3.2. 19.03.2009 відповідач звернувся до позивача з письмовою заявою, в якій просив надати відстрочення виконання зобов'язання з внесення пайового внеску до 01.01.2012.

3.3.3. Таким чином, враховуючи факт введення в експлуатацію об'єкта, зазначеного в п. 1.1 договору-зобов'язання № 81 від 04.03.2004, а також беручи до уваги положення ст. 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" та звернення відповідача з відповідною заявою про надання відстрочення внесення пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста, передбачений договором обов'язок щодо передачі на користь територіальної громади міста житла, мав бути виконаний відповідачем в строк до 01.01.2013.

Відповідач свій обов'язок за договором не виконав, у зв'язку з чим господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

3.3.4. Разом з тим, відповідач звернувся до суду із письмовим клопотанням про застосування строку позовної давності до заявлених вимог.

3.3.5. Розглядаючи заяву відповідача про застосування позовної давності, господарськими судами зазначено, що виходячи з приписів ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язанням відповідача сплатити пайовий внесок на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури міста розпочався зі спливом терміну відстрочення сплати цього платежу (пільгового строку), встановленого ч. 5 ст. 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", а саме з 01.01.2013.

Позов у справі пред'явлено до суду 03.01.2017, тобто після спливу строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.

Оскільки позивачем не зазначено, існування яких об'єктивних причин стало перешкодою для своєчасного звернення з позовом до суду, господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для захисту порушеного права позивача поза межами строку позовної давності, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

3.3.6. Відповідно до приписів ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність сплила і до додаткових вимог (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставне майно тощо).

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 07 листопада 2017 року Дніпровська міська рада подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

4.2.1. Господарським судом Дніпропетровської області проігноровано, а Дніпропетровським апеляційним господарським судом не враховано той факт, що відповідно до пункту 5.1 договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання.

4.2.2. Відмовляючи в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, господарськими судами не досліджено питання, чи порушені права позивача невиконанням відповідачем умов договору-зобов'язання від 04.03.2004 №81, тоді як за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

4.2.3. Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання за договором перед позивачем не виконав.

Отже, на думку скаржника, суд першої та апеляційної інстанцій не повно та не всебічно дослідили обставини справи, прийнявши помилкове рішення про задоволення клопотання відповідача про застосування позовної давності, всупереч порушеного відповідачем договору-зобов'язання від 04.03.2004 № 81, пунктом 5.1 якого передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання.

4.3. Відзиви до Верховного Суду від інших учасників справи не надходили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується стягнення з відповідача пайового внеску у розмірі 1 432 909,82 грн, трьох процентів річних у розмірі 129 143,04 грн та інфляційних втрат у розмірі 251 776,58 грн у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору-зобов'язання №81 від 04.03.2004.

5.2.2. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.ст. 610, 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Господарські суди врахували вказані вимоги закону, умови укладеного сторонами договору та правильно зазначили про те, що відповідач свій обов'язок за договором не виконав, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги є обґрунтованими. Отже, господарські суди дійшли висновку про порушення прав позивача.

5.2.3. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Суди встановили, що сторони визначили як строк дії договору - до повного його виконання (п. 5.1 договору), так і строки виконання зобов'язань щодо розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 1.2 договору замовник зобов'язується передати виконкому 5% від загальної площі квартир при введенні в експлуатацію об'єкта, зазначеного в п. 1.1 в т.ч. квартирами вторинного ринку за згодою виконкому в рахунок участі на паях на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури міста.

Так, розрахунки, передбачені в п. 1.2 здійснюються шляхом оформлення права власності на квартири за територіальною громадою міста. Передача житла здійснюється квартирами з додержанням їх цілісності за погодженням з виконкомом розміру, етажності, технічного стану (п. 2.1, 2.2 договору)

Кінцевий розрахунок проводиться виходячи з загальною площі квартир, затвердженої рішенням міськвиконкому, що затверджує акт введення в експлуатацію об'єкта, зазначеного в. п. 1.1 договору. Якщо площа квартир, що надаються, менша за передбачену кінцевим розрахунком, то вона за згодою виконкому може бути включена до розрахунку зобов'язань по наступному об'єкту, або відшкодована грошовими коштами, виходячи із середнього рівня вартості 1 м2 для Дніпропетровського регіону, що визначається Державним комітетом з будівництва та архітектури України щоквартально, згідно з розрахунками попереднього кварталу (п. 2.3 договору).

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (розрахунків між сторонами), що входять до складу зобов'язання, яке виникло на основі договору.

5.2.4. Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами, визначені у главі 19 ЦК України.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Так, за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

5.2.5. У справі господарські суди встановили, що згідно з умовами договору та враховуючи факт введення в експлуатацію об'єкта, зазначеного в. п. 1.1 договору-зобов'язання №81 від 04.03.2004, а також звернення відповідача з заявою про надання відстрочення внесення пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста, передбачений договором обов'язок щодо передачі на користь територіальної громади міста житла мав бути виконаний відповідачем в строк до 01.01.2013.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до приписів ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність сплила і до додаткових вимог (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставне майно тощо).

5.2.6. Верховний Суд погоджується з тим, що позивачем доведено порушення його прав у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору. Водночас, враховуючи, що позивач звернувся з позовом 03.01.2017 і не зазначив існування об'єктивних причин, які стали перешкодою для своєчасного звернення з позовом до суду у строк, встановлений ст. 257 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності обґрунтованим. При цьому, доводи позивача у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги ст. 300 ГПК України.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Дніпровської міської ради без задоволення, а судових рішень, що оскаржується, - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Дніпровської міської ради без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017 у справі №904/34/17 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І. Ткач

Судді: О. Мамалуй

В. Студенець