Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.04.2021 року у справі №911/2019/20
Постанова КГС ВП від 11.05.2023 року у справі №911/2019/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/2019/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Гогусь В. О.,

за участю представників:

позивача - Орлова В. В. (адвоката),

відповідача - не з'явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 (колегія суддів: Андрієнко В. В. - головуючий, Пашкіна С. А., Буравльов С. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло"

до Обухівської міської ради Київської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області

про стягнення 1 565 708,48 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло", м. Київ (далі по тексту - ТОВ "Київщина-Житло") звернувся до Господарського суду Київської області з позовом від 07.07.2020 до відповідача - Обухівської міської ради Київської області, м. Обухів (далі по тексту Обухівська міська рада), в якому просить суд стягнути з відповідача 1 565 798,48 грн збитків, завданих неправомірними рішеннями органу місцевого самоврядування.

1.2. Позов обґрунтований тим, що рішенням від 23.02.2006 №297 "Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин" Обухівська міськрада вилучила із складу лісового фонду Обухівського лісництва земельну ділянку площею 5,8 га, землі перевела у землі міської ради, надала дозвіл ТОВ "Київщина-Житло" на виготовлення матеріалів вибору земельної ділянки під будівництво житлового комплексу.

Рішенням від 27.07.2006 №34 "Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин" Обухівською міською радою було погоджено ТОВ "Київщина-Житло" матеріали вибору земельної ділянки, надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки на умовах оренди під будівництво житлового комплексу.

Рішенням від 30.11.2006 №65 "Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин" Обухівською міською радою затверджено проект землеустрою, надано товариству "Київщина-Житло" в оренду земельну ділянку площею 5,8 га під будівництво житлового комплексу у м. Обухові по вул. Каштановій.

20.12.2006 між Обухівською міською радою та ТОВ "Київщина-Житло" було укладено договір оренди землі на земельну ділянку кадастровий номер 3223110100:01:100:0008, який був зареєстрований 27.07.2007 у державному реєстрі земель. 15.07.2014 була проведена державна реєстрація прав та їх обтяжень.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі № 911/1482/17, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 11.06.2018, визнано недійсними рішення Обухівської міської ради від 23.02.2006, від
30.11.2006, визнано недійсним договір оренди землі від 20.12.2006, скасовано рішення про державну реєстрацію прав від 15.07.2014. За висновками судів, земельна ділянка лісового фонду площею 5,8 га знаходилась у власності держави, тому Обухівська міська рада не мала повноважень на розпорядження нею.

Позивач зазначає, що за період дії договору оренди сплатив до місцевого бюджету Обухівської міської ради за 2007-2018 роки загалом 1 565 708,48 грн орендної плати за недійсним договором. Позивач стверджує, що відповідно до Методичних рекомендацій з формування собівартості будівельно-монтажних робіт, до складу операційних витрат мають бути включені витрати по сплаті орендної плати, надходження яких контролюється органами державної податкової служби відповідно до Податкового кодексу України. Відтак позивач стверджує, що витрати ТОВ "Київщина-Житло" на сплату орендної плати є прямими реальними збитками, завданими позивачу при прийнятті рішень та наданні земельної ділянки в оренду, які мають бути відшкодовані в порядку статей 1166, 1173 Цивільного кодексу України Обухівською міською радою, яка прийняла незаконні рішення, які були в подальшому скасовані у судовому порядку.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 13.10.2020 у справі № 911/2019/20 позовні вимоги ТОВ "Київщина-Житло" до Обухівської міської ради Київської області задоволено частково. Стягнуто з Обухівської міської ради Київської області на користь ТОВ "Київщина-Житло" 1 450 889,96 грн.

2.2. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що майнові втрати позивача можуть бути кваліфіковані як невідворотний результат незаконних рішень Обухівської міської ради щодо спірної земельної ділянки лісового фонду державної власності. За висновком господарського суду першої інстанції, позивачем доведено прямий причино-наслідковий зв'язок між неправомірними рішеннями відповідача та завданою шкодою. Крім того, суд зазначив, що право на позов про стягнення збитків, завданих неправомірними рішеннями органу місцевого самоврядування в порядку статті 1173 Цивільного кодексу України у позивача виникло із набранням законної сили постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі № 911/1482/17, якою були визнані недійсними рішення Обухівської міської ради № 297-30 від 23.02.2006, № 65-8 від 30.11.2006 та договір оренди землі № 6192 від
20.12.2006, і яка набрала законної сили у день її прийняття. З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що в цьому випадку строк позовної давності у справі не є пропущеним.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2020 у справі № 911/2019/20 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

2.4. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив із того, що відповідно до частини 6 статті 21 Закону України "Про оренду землі" у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається, а перераховані позивачем кошти є орендною платою за користування землею. При цьому договір оренди землі від 20.12.2006 виконувався обома сторонами, а земельна ділянка перебувала у володінні та користуванні позивача. Тому, за висновком суду, сплачена орендна плата не є збитками і не підлягає відшкодуванню.

3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 у справі № 911/2019/20, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Київщина-Житло" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2020 у справі № 911/2019/20 залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Київщина-Житло" зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалив оскаржувану постанову без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від
22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19, від
02.03.2021 у справі № 911/2371/19. Крім того, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 73, 86 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Київщина-Житло" Обухівська міська рада Київської області просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін. Обухівська міська рада Київської області зазначає, що позивачем не доведено, що відповідно до договору оренди сплачена орендна плата за використання землі протягом більше десяти років є збитками в результаті прийняття неправомірного рішення.

Обухівська міська рада Київської області звертає увагу на те, що рішення міської ради та договір оренди були дійсними і виконувались сторонами більше десяти років.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням 30 сесії Обухівської міської ради №297-30-ІУ від 23.02.2006 вирішено надати дозвіл ТОВ "Київщина-Житло" на виготовлення матеріалів відбору земельної ділянки орієнтовною площею 5,8 га, наміченої для відведення в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу в м. Обухів по вул. Каштановій при умові відшкодування збитків ДП "Київський лісгосп". Крім того, вказаним рішенням вирішено вилучити із складу лісового фонду Обухівського лісництва в кварталі 63, виділ 15 земельну ділянку площею 5,8 га з метою подальшої передачі ТОВ "Київщина-Житло".

4.2. Рішенням 3 сесії Обухівської міської ради №34-3-У від 27.07.2006 вирішено погодити матеріали відбору земельної ділянки та надати дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 5,8 га для надання в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу в м. Обухів по вул. Каштановій.

4.3. Рішенням 8 сесії Обухівської міської ради №65-8-У від 30.11.2006 вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,8 га в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу; надати ТОВ "Київщина-Житло" земельну ділянку 5,8 га в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу в м. Обухів по вул. Каштановій; ТОВ "Київщина-Житло" укласти з Обухівською міською радою договір на право користування земельною ділянкою на умовах оренди строком на 10 років.

4.4.20.12.2006 між Обухівською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Київщина-Житло" (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого відповідач 1 надає відповідачу 2, на підставі рішення №65-8-У від 30.11.2006 Обухівської міської ради, в оренду, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Обухів, вул.

Каштанова (кадастровий номер 32231101100:01:100:0008) під будівництво житлового комплексу.

4.5. Договір укладено на 10 років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк (пункти 2.1,2.2 договору).

4.6. Вказаний договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу 20.12.2006 та зареєстровано у Обухівському районному відділі Київської регіональної Філії Центру державного земельного кадастру, про що 27.07.2007 у Державному реєстрі земель було вчинено запис за №040433100013.

4.7. Відповідно до акта прийому-передачі від 20.12.2006 відповідачем передана, а позивачем прийнята земельна ділянка яка знаходиться за адресою: м. Обухів, вул.

Каштанова (кадастровий номер 3undefined) під будівництво житлового комплексу.

4.8.15.07.2014 між Обухівською міською радою та ТОВ "Київщина-Житло" було укладено та нотаріально посвідчено за реєстровим номером 1342 договір про внесення змін та доповнень до договору оренди землі, а саме викладено пункт 1.1 Договору у новій редакції, відповідно до якої в оренду передана земельна ділянка площею 5,800 га кадастровий номер 3223110100:01:100:0008 під будівництво житлового комплексу, а також викладено пункт 3.2 Договору в новій редакції, відповідно до якого орендна плата становить 3% від нормативної грошової оцінки.

4.9. Право оренди ТОВ "Київщина-Житло" земельною ділянкою площею 5,8 га з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису №14464294 від 15.07.2014, на підставі рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н. Р. № 14463133 від 15.07.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

4.10. Як зазначив суд першої інстанції, вказані обставини були встановлені судом під час розгляду справи № 911/1482/17, визнаються сторонами та у порядку частин 1 та 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді даної справи.

4.11. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі № 911/1482/17за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Обухівської РДА Київської області та Київської обласної державної адміністрації до Обухівської міської ради Київської області, ТОВ "Київщина-Житло" про визнання недійсними рішень, визнання недійсним договору оренди землі № 6192 від 20.12.2006 року та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 11.06.2018:

- визнано недійсним рішення 30 сесії Обухівської міської ради Київської області четвертого скликання "Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин" № 297-30 сесії-ІУ від 23.02.2006, яким вилучено зі складу лісового фонду Обухівського лісництва в кварталі 63, виділ 15 земельну ділянку площею 5,8 га. ;

- визнано недійсним рішення 8 сесії Обухівської міської ради Київської області п'ятого скликання "Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин" № 65-8 сесїї-У від 30.11.2006, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ "Київщина-Житло" земельної ділянки площею 5,8 га у користування;

- визнано недійсним договір оренди землі, укладений між Обухівською міською радою Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" № 6192 від 20.12.2006 з усіма змінами та доповненнями;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н. Р. № 14463133 від 15.07.2014.

4.12. Суд першої інстанції констатував, що у справі № 911/1482/17 встановлено, що земельна ділянка площею 5,8 га з кадастровим номером undefined належить до земель лісового фонду та станом на 23.02.2006 (дата прийняття рішення Обухівської міської ради № 297-30) перебувала у власності держави.

Тому, приймаючи рішення № 297-30 від 23.02.2006, Обухівська міська рада діяла поза межами законом встановлених повноважень щодо вилучення зі складу лісового фонду Обухівського лісництва в кварталі 63, виділ 15 земельної ділянки площею 5,8 га.

4.13. Рішення Обухівської міської ради № 297-30 стало підставою для прийняття наступних рішень, зокрема рішення 8 сесії Обухівської міської ради № 65-8 від
30.11.2006, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,8 га в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу, надано ТОВ "Київщина-Житло" земельну ділянку 5,8 га в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу в м. Обухів на вул. Каштановій та зобов'язано ТОВ "Київщина-Житло" укласти з Обухівською міською радою договір на право користування земельною ділянкою на умовах оренди строком на 10 років.

4.14. Як зазначив суд першої інстанції, оскільки Обухівська міська рада неправомірно розпорядилася земельною ділянкою лісового фонду, вилучивши її із складу лісового фонду Обухівського лісництва з порушенням норм діючого на момент виникнення спірних відносин законодавства, суд дійшов висновку про незаконність подальших дій зі спірною земельною ділянкою, зокрема щодо прийняття рішення 8 сесії Обухівської міської ради Київської області п'ятого скликання "Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин" № 65-8 від 30.11.2006, та укладення із ТОВ "Київщина-Житло" договору оренди № 6192 від 20.12.2006.

4.15. На думку позивача, протягом дії недійсного договору оренди (2007-2018), який був укладений відповідно до прийнятих із перевищенням повноважень недійсних рішень Обухівської міської ради, сплачував орендну плату загалом у сумі 1565708,48 грн, які просив суд стягнути з Обухівської міської ради в якості збитків, завданих позивачу незаконними рішеннями органу місцевого самоврядування в порядку, передбаченому статтями 1166, 1173 Цивільного кодексу України.

Наведене і стало підставою для звернення ТОВ "Київщина-Житло" з позовом до суду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі і відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Київщина-Житло" до Обухівської міської ради про стягнення 1 565 798,48 грн збитків. Підставою позовних вимог є неправомірні рішення органу місцевого самоврядування, в результаті яких ТОВ "Київщина-Житло" понесло витрати на сплату орендної плати.

5.4. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

5.5. Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

5.6. До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (утрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

5.7. За загальними положеннями згідно із статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

5.8. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статтею 1166 Цивільного кодексу України.

5.9. Отже, положення статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.

5.10. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов'язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 04.12.202 у справі № 910/8124/19 та у постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17.

5.11. Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, під час розгляду справи було встановлено наявність зазначених умов (неправомірні дії державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою) та наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Тому рішенням Господарського суду Київської області від 13.10.2020 у справі № 911/2019/20 позовні вимоги ТОВ "Київщина-Житло" до Обухівської міської ради Київської області задоволено частково, стягнуто з Обухівської міської ради Київської області на користь ТОВ "Київщина-Житло" 1 450 889,96 грн.

5.12. Проте постановою Північного апеляційного господарського суду від
08.02.2021 скасовано рішення Господарського суду Київської області від
13.10.2020 у справі № 911/2019/20 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому апеляційний господарський суд виходив із того, що відповідно до частини 6 статті 21 Закону України "Про оренду землі" у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається, а перераховані позивачем кошти є орендною платою за користування землею. Відтак, за висновком суду, сплачена орендна плата не є збитками і не підлягає відшкодуванню.

5.13. Касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції у цій справі подано на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, ТОВ "Київщина-Житло" зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19, від 02.03.2021 у справі № 911/2371/19.Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19, від 02.03.2021 у справі № 911/2371/19. Крім того, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 73, 86 Господарського процесуального кодексу України та недослідження судом апеляційної інстанції доказів у справі - Акта ДПС у Київській області від
17.05.2008 "Про результати виїзної планової перевірки ТОВ "Київщина-Житло" від
12.03.2020 № 902/10/10-36-04-03.

5.14. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.15. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.16. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.17. Крім того, згідно з частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.18. Розглянувши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає їх обґрунтованими з огляду на таке.

5.19. Постановою Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 за позовом Державного підприємства "Буське лісове господарство" до Закарпатської митниці ДФС, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Львівська залізниця" Філія "Центр транспортної логістики" про стягнення 218 639,80 грн матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок неправомірної бездіяльності Закарпатської митниці ДФС, було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 у справі №910/906/18, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У цій постанові сформульовано висновок щодо застосування статті 1173 Цивільного кодексу України, на який посилається скаржник, про те, що "необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду".

5.20. Постановою Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19 за позовом Фірми "ВАН ХЕЕС" ГмбХ до Київської митниці Держмитслужби, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди у розмірі 27 965,60 євро, завданої внаслідок прийняття незаконних рішень посадовими особами Київської митниці ДФС, було залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі №910/8124/19 про часткове задоволення позову.

У цій постанові Верховним Судом сформульовано висновки щодо застосування статей 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, які, на думку скаржника, не враховано господарським судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19 викладено наступні висновки:

"38. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

39. Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

40. До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (утрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

41. За загальними положеннями згідно із статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статтею 1166 ЦК України.

Отже, положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Разом з тим, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

42. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов'язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 та у постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/22630/17".

5.21. Постановою Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 911/2371/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металпромекспорт" до Київської митниці Держмитслужби, Бориспільського управління Державної казначейської служби України Київської області про стягнення 1.312.425,11 грн шкоди (збитків), завданих внаслідок неправомірних дій органу державної влади, було залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 911/2371/19 в про часткове задоволення позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 911/2371/19 сформульовано наступні висновки щодо застосування статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, на які посилається скаржник у касаційній скарзі:

"9.9. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

9.10. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 908/2202/18, від 02.03.2020 у справі № 910/434/19, від 09.04.2020 у справі № 908/690/19.

9.11. Дії (бездіяльність) відповідача-1, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди (збитки), шкода та причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (стаття 11 ЦК України)".

5.22. Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, колегія суддів погоджується із доводами скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України та неврахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, вважає такі доводи обґрунтованими, оскільки у спірних правовідносинах підлягають застосуванню статті 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України. Проте суд апеляційної інстанції, пославшись на статтю 626 Цивільного кодексу України, частину 6 статті 21 Закону України "Про оренду землі", здійснив апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції без урахування предмета і підстав заявленого позову.

Відтак зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статей 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України. Тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову є передчасним і таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

5.23. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неправильне застосування норм матеріального права (статей 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України) і порушення норм процесуального права (статей 73, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України) допустив суд апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеного статтею 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. У частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у визначених випадках.

Відповідно до частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.4. Згідно із пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.5. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції передчасним, а доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статей 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України обґрунтованими, тому постанову суду апеляційної інстанції у справі належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

6.6. Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи з урахуванням предмета і підстав позову із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, встановити обставини щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

7. Судові витрати

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 у справі № 911/2019/20 скасувати, справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак