Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.01.2018 року у справі №910/9095/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/9095/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Резніченко Н.О.

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"

представники позивача - не з'явилися,

відповідач - Житлово-будівельний кооператив "Київ-9"

представники відповідача - не з'явилися,

розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 22.11.2017

у складі суддів: Скрипки І.М. (головуючий), Гончаров С.А., Тищенко А.І.

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Київ-9"

про стягнення 58 551, 44 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач, ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал") звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Київ-9" (далі - відповідач, ЖБК "Київ-9") про стягнення 58 551,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконуються зобов'язання з оплати наданих послуг за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 7093/4-08 від 15.09.1999, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 38 799,93 грн., інфляційних у розмірі 7 775,38 грн., 3 % річних у розмірі 1 495,10 грн., пені у розмірі 2 721,04 грн. та штрафу у розмірі 7 759,99 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.08.2017 у справі № 910/9095/17 (суддя - Босий В.П.) у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь ЖБК "Київ-9" 5 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в наданих актах не міститься жодного посилання на те, яку воду вони обліковують (холодну чи гарячу), а платіжні вимоги-доручення та розшифровки не підтверджують наявності заборгованості, оскільки не є належними та допустимими доказами цього у розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в редакції чинній до 15.12.2017 на момент прийняття рішення). Будь-яких інших доказів, окрім наявних в матеріалах справи, в підтвердження заборгованості за послугу з водовідведення гарячої води позивачем не надано, а його представником наголошено на тому, що вони відсутні. Оскільки відсутні докази, які б могли підтвердити об'єм спожитих послуг, суд позбавлений можливості встановити наявність і розмір заборгованості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 910/9095/17 (головуючий суддя - Скрипка І.М., суддя - Гончаров С.А., суддя - Тищенко А.І.) апеляційну скаргу ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду м. Києва від 14.08.2017 у справі № 910/9095/17 залишено без задоволення. Рішення господарського суду м. Києва від 14.08.2017 у справі № 910/9095/17 залишено без змін. Стягнуто з ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь ЖБК "Київ-9" 2500,00 грн. витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції. Доручено господарському суду м. Києва видати наказ. Матеріали справи № 910/9095/17 повернути до господарського суду м. Києва.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають приписам законодавства та фактичним обставинам справи. При цьому, апеляційний господарський суд вказав на те, що позивач не довів суду у передбачений законодавством та договором спосіб обсягів водовідведення за кодом 7-50732 у спірний період, не спростував доводів відповідача про оплату ним послуг водовідведення гарячої води у повному обсязі, що знайшло своє відображення у зведеному акті звірки, відповідно до якого заборгованість у відповідача за кодом 7-50732 відсутня. За спірний період з 01.11.2015 по 31.12.2016 відповідачем було сплачено позивачу за водовідведення гарячої води 62 594,35 грн., що підтверджується банківськими виписками. Вказана сума була сплачена кооперативом виходячи з об'єму гарячої води, яку спожили мешканці будинку і за яку здійснювався розрахунок з ПАТ "Київенерго". Оскільки відсутні правові підстави для стягнення 38 799,93 грн. заборгованості, відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу, які є похідними.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 910/9095/17, ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 910/9095/17, а справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 42, 47, 22, 32, 43 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017), а також незастосування судом ст. 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанцій не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не дослідив належним чином усіх доказів по справі.

Підпунктом 11 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Автоматизованою системою суду для розгляду справи № 910/9095/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняка В.Я. - головуючого, Пєскова В.Г., Катеринчук Л.Й. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 у матеріалах справи).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г. від 17.01.2018 прийнято справу № 910/9095/17 господарського суду м. Києва до провадження. Відкрито касаційне провадження у справі № 910/9095/17 господарського суду м. Києва за касаційною скаргою ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017. Призначено розгляд касаційної скарги ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" на 13.02.2018. Надано відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 06.02.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

Судове засідання 13.02.2018 у справі № 910/9095/17 не відбулося, у зв'язку з перебування судді Касаційного господарського суду Погребняка В.Я., доповідача у справі, на лікарняному.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г. від 21.01.2018 у справі № 910/9095/17 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" відбудеться 01.03.2018.

Відповідачем ЖБК "Київ-9" подано відзив на касаційну скаргу ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал".

У поданому відзиві відповідач вказує на безпідставність та необґрунтованість касаційної скарги. При цьому, зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій повно та правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку, у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Судом апеляційної інстанції правомірно залишено без змін законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Просить залишити касаційну скаргу ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 910/9095/17 - без змін.

Позивачем ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" подано пояснення на відзив ЖБК "Київ-9", в яких позивач вказує на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши суддю-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.09.1999 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" (перетвореним у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", перейменованим у Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке в свою чергу перейменовано у ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал") (постачальник) та ЖБК "Київ-9" (абонент) укладено договір № 7093/4-08 на послуги водопостачання та водовідведення (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (надалі Правила).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 2.1 Договору постачальник: забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874- 82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Згідно з підпунктами а) є) пункту 2.2 Договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг Абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору; при зміні своїх реквізитів повідомляє про це постачальника у семиденний строк.

Облік води, порядок розрахунків та вартість послуг визначено договором у розділі 3, та, зокрема, в пункті 3.1 Договору, в якому зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником спільно з представником абонента.

Відповідно до п. 3.4 Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом передбаченим п. 21.2 Правил.

Відповідно до п. 3.6 Договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи.

Відповідно до п. 5.1 Договору цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту підписання його сторонами.

Посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не повністю досліджено зміст укладеного між сторонами договору та не застосовано ст. 629 ЦК України, згідно якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, колегією суддів Касаційного господарського суду відхиляються, оскільки вбачається, що судами попередніх інстанції було досліджено укладений між позивачем та відповідачем Договір на послуги водопостачання та водовідведення та встановлено, що він відноситься до публічних договорів, а його умови відповідають положенням ст. 633 ЦК України.

Оскільки предметом спірного договору є надання позивачем послуг з водопостачання та водовідведення відповідачу, то сторони, разом з умовами договору також зобов'язані виконувати і вимоги спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини особи, що надає послуги з водовідведення та особи, що користується послугами з водовідведення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до ч. 5 ст. 633 ЦК України у вказаному договорі за згодою сторін були встановлені правила, обов'язкові для них при виконанні цього договору.

Так, в п. 1.1 Договору зазначено, що постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

Наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 № 65, яким було затверджено правила користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, на момент вчинення спірних правовідносин втратив чинність згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 N 190, яким також було введено в дію правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України.

Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (п. 1.1 правил, затверджених наказом № 190 від 27.06.2008).

Згідно з п. 3.1 Правил, затверджених наказом № 190 від 27.06.2008, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Відповідно до п. 3.7 Правил, затверджених наказом № 190 від 27.06.2008, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Суди попередніх інстанцій вказали на те, що оскільки обов'язок виконання сторонами вищевказаних нормативно-правових актів прямо передбачений укладеним договором, то положення цих нормативно-правових актів є обов'язковими для виконання сторонами у справі.

На відповідача поширюється дія Правил, затверджених наказом № 190 від 27.06.2008, якими передбачено обов'язок споживачів сплачувати за спожиту питну воду та скид стічних вод щомісячно на основі показів засобів обліку.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання".

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення надаються споживачам підприємством питного водопостачання та/або централізованого водовідведення на підставі договору з об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення на підставі укладених ними договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, окрім іншого, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Суди попередніх інстанцій вказали про те, що на зазначені правовідносини поширює свою дію також і Закон України "Про житлово-комунальні послуги", який регулює основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

У ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Суди попередніх інстанцій вказали на те, що виходячи з викладених норм законодавства, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою у зв'язку із неналежним, на його думку, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг та наявністю заборгованості.

Зокрема, в позовній заяві позивач вказував на те, що ним належним чином виконувались послуги з водопостачання та водовідведення, в свою чергу, відповідачем сплата наданих послуг за період з 01.11.2015 по 31.12.2016 здійснена не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 38 799,93 грн. (з урахуванням переплати по коду 7-732 в сумі 61 642,09 грн.).

Відповідно до ст. 33 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з положень ст. 34 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017), господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження своїх позовних вимог позивачем були надані докази щодо наявності заборгованості відповідача з водовідведення гарячої води у період з 01.11.2015 по 31.12.2016, зокрема акти про зняття показань з приладу обліку, платіжні вимоги-доручення та розшифровки з рахунків абонента.

Згідно зі ст. 43 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд першої інстанції дослідив надані позивачем докази та дійшов висновку, що вони не підтверджують об'єм спожитих послуг, відповідно, суд позбавлений можливості встановити наявність і розмір заборгованості, а відтак позивачем не доведений факт її наявності.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 ст. 101 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Під час апеляційного перегляду справи, перевіривши надані позивачем докази на підтвердження наявності заборгованості відповідача, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та вказав на те, що позивачем не доведено факту наявності заборгованості, оскільки докази, які б могли підтвердити об'єм спожитих послуг відсутні.

Встановивши, що правові підстави для стягнення 38 799,93 грн. заборгованості відсутні, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу, які є похідними.

Колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє доводи скаржника, що судом апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору та не досліджено належним чином усіх доказів по справі.

Зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не довів суду у передбачений законодавством та договором спосіб обсягів водовідведення за кодом 7-50732 у спірний період, не спростував доводів відповідача про оплату ним послуг водовідведення гарячої води у повному обсязі, що знайшло своє відображення у зведеному акті звірки, відповідно до якого заборгованість у відповідача за кодом 7-50732 відсутня. За спірний період з 01.11.2015 по 31.12.2016 відповідачем було сплачено позивачу за водовідведення гарячої води 62 594,35 грн., що підтверджується банківськими виписками. Вказана сума була сплачена кооперативом виходячи з об'єму гарячої води, яку спожили мешканці будинку і за яку здійснювався розрахунок з ПАТ "Київенерго".

Прийнявши до уваги наведені обставини та надавши оцінку доказам, які ці обставини підтверджують, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що апеляційним господарським судом повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосовано законодавство під час розгляду справи.

Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" та залишення постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 910/9095/17 без змін.

Відповідно до ст. 123 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін постанови суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Крім того, на виконання умов договору про надання правової допомоги від 20.06.2017, ЖБК "Київ-9" сплачено адвокату Кобилецькому В.В. 2 500,00 грн. за надані адвокатські послуги в суді касаційної інстанції, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 02/1 від 25.01.2018.

Враховуючи, що адвокатом Кобилецьким В.В. на виконання своїх зобов'язань, передбачених договором від 20.06.2017 надавалася правова допомога в суді касаційної інстанції, проте в судовому засіданні він участі не приймав, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача 1 750, 00 грн. витрат на правову допомогу в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 910/9095/17 залишити без змін.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, будинок 1-А; ідентифікаційний код 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Київ-9" (04123, м. Київ, пр. Правди, будинок 4А; ідентифікаційний код 22894305) 1 750,00 грн. витрат на правову допомогу в суді касаційної інстанції.

4. Доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков