Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.06.2018 року у справі №826/3684/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 серпня 2018 року

Київ

справа №826/3684/17

адміністративне провадження №К/9901/53059/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Келеберди В.І. від 13 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьменка В.В., суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г. від 10 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (надалі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві (надалі - відповідач, Інспекція), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 вересня 2016 року №0003951306, №0003971306, №0003961306.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилався на безпідставність висновків відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб та військового збору від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2015 рік, оскільки згідно пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України) не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що сума основного боргу, анульованого кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності, відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є додатковим благом, а тому підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, у зв'язку з чим визначення позивачу грошових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб та військовому збору є правомірним. За висновком судів, відсутні підстави для застосовування до спірних правовідносин положень пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, оскільки наявності обставин прощення (анулювання) розміру різниці, розрахованої згідно цієї норми, в ході розгляду справи не встановлено. Судами також не встановлено обставин, які б свідчили про подання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначив про помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки анульована (прощена) банком сума заборгованості у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, не є додатковим благом платника податку у відповідності до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, у зв'язку з чим, на його думку, сума прощеної (анульованої) банком заборгованості не повинна враховуватись як додаткове благо позивача. Також посилався на невстановлення й недослідження судами обставин щодо складових суми прощеної (анульованої) кредитором боргу, яка може включати в себе як основну суму кредиту, так і відсотки за користування ним, штрафи, пеню тощо й, як наслідок, ненадання правової оцінки статусу прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом, який остання має в розумінні підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, та можливості її віднесення до загального оподатковуваного доходу позивача.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір від 11 серпня 2006 року №291/73052.

09 червня 2015 року, між позивач мета ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір №1 про внесення змін до договору від 11 серпня 2006 року №291/73052.

В подальшому, відповідачем за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_2 за період 2015 року складено акт від 15 серпня 2016 року №10273/26-58-13-06-17-27116612158, в якому встановлено порушення позивачем вимог: абз. «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, в результаті чого виявлено заниження податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік в сумі 178062,82 грн.; підпункту 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» ПК України, що призвело до заниження військового збору за 2015 рік в сумі 13400,39 грн.; підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179 ПК України, а саме неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік.

Викладені в акті перевірки висновки Інспекції ґрунтуються на тому, що позивачем занижено суму оподатковуваного доходу у 2015 році на 893359,11 грн., з якого не задекларовано та не сплачено відповідний розмір податку та військового збору, а також обставинах неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік.

На підставі висновків акта перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 05 вересня 2016 року: - №0003951306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 222578,53 грн. (за основним платежем 178062,82 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 44515,71 грн.); - №0003971306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на загальну суму 16750,49 грн. (за основним платежем 13400,39 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3350,10 грн.); - №0003961306, яким позивачу нараховано штрафні санкції в сумі 170 грн.

Касаційний суд не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій, вважаючи їх передчасними та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Тобто, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором.

Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань» від 09 квітня 2015 року №321-VIII, який набрав чинності 07 травня 2015 року, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України була доповнена абзацом другим, у зв'язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Таким чином, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Отже, при вирішенні даної справи визначальним є встановлення і дослідження обставин щодо складових суми прощеної (анульованої) кредитором боргу, яка може включати в себе як основну суму кредиту, так і відсотки за користування ним, комісії та/або штрафні санкції (пеню), а також дотримання порядку повідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості й, відповідно, наявність у позивача обов'язку сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення їх у річній податковій декларації.

За відсутності встановлення відповідних обставин касаційний суд позбавлений можливості сформулювати правовий висновок про правильність застосування судами вказаних норм податкового законодавства.

У справі, що розглядається, роблячи висновок про правомірність віднесення Інспекцією суми анульованої (прощеної) заборгованості за кредитним договором у розмірі 893359,11 грн. до отриманого додаткового блага, який ґрунтувався на тій обставині, що згідно відомостей акту перевірки зазначена сума є основною заборгованістю за кредитом, судами попередніх інстанцій належним чином не виконано покладеного на них обов'язку щодо з'ясування всіх обставин у справі та надання оцінки всім доводам позивача, та, як наслідок, не перевірено достовірності такої інформації й не встановлено дійсного правового статусу прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом в розумінні підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України та наявність чи відсутність у її складі процентів за користування кредитними коштами, комісій та/або штрафних санкцій (пені). При цьому в матеріалах справи відсутній лист ПАТ «Укрсоцбанк» від 21 червня 2016 року №11.1-186/79-765, на який міститься посилання в акті перевірки та який покладено Інспекцією в основу оскаржуваних рішень.

Не надано будь-якої оцінки й наявній в матеріалах справи довідці ПАТ «Укрсоцбанк» від 24 листопада 2016 року №10.1-186/96-20911, у якій повідомляється про анулювання позивачу іншої суми заборгованості, ніж вказано у акті перевірки, а також обставинам повідомлення ПАТ «Укрсоцбанк» позивача про прощення (анулювання) боргу, з дотриманням порядку якого пов'язується виникнення обов'язку боржника відображення такого доходу у річній податковій декларації та сплати відповідних податків (зборів), обов'язкових платежів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах: Болдеа проти Румунії (Boldea v. Romania), 15 лютого 2007 р., § 29; Гелле проти Фінляндії (Helle v. Finland), 19 лютого 1997 р., § 60) з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні даного спору.

Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду