Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.01.2018 Київ К/9901/3895/18 817/743/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Загороднього А.А.,

учасники справи:

представник позивача - адвокат Лавренчук Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року (Щербаков В.В.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року (Бондарчук І.Ф., Моніч Б.С., Хаюк С.М.) у справі №817/743/14 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Євро-Азіатська Будівельна Корпорація «EVRASCON» до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство «Євро-Азіатська Будівельна Корпорація «EVRASCON» (далі - позивач, ВАТ ЄАБК «EVRASCON») звернулось до суду з позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що рішення відповідача про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість на 787 530,00 грн та застосування штрафу на 1 732 536,00 грн не відповідають вимогам чинного податкового законодавства, оскільки податковий орган неправомірно позбавив позивача права на податковий кредит в сумі 121 934,00 грн, на підставі скарги за формою додатка Д8 до декларації з ПДВ, яка подана позивачем з дотриманням строків встановленим податковим законодавством для подання такої скарги. Крім того, контролюючим органом, до господарської операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту застосовано ставку ПДВ у розмірі 20%, що суперечить вимогам підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, яка передбачає, застосування нульової ставки ПДВ.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення №0001371500 від 04 березня 2014 року у частині зменшення від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 787 530,00 грн та №00001381500 у частині застосування штрафу в сумі 1 732 536,00 грн. Стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, враховуючи факт включення позивачем до податкового кредиту суми податку до спливу 365 днів, скарги на постачальників подані позивачем в тому звітному періоді, в якому суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про порушення вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та помилковість застосування до спірних операцій 20 % ставки податку на додану вартість, зважаючи на положення підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, які встановлюють нульову ставку оподаткування для вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права у частині наявності у позивача права на формування податкового кредиту спірного періоду на підставі податкових накладних упродовж 365 днів з моменту складання таких податкових накладних, за умови дотримання платником податків вимог пункту 201.10 статі 201 Податкового кодексу України у частині подання відповідної скарги на платника, який відмовляється надавати податкову накладну або порушення порядку її складання, до податкової декларації за звітний період, у якому у позивача виник обов'язок виписати та надати податкову накладну. Крім того, контролюючий орган посилається на правомірність застосування до спірних відносин 20% ставки оподаткування, зважаючи на наявність операції з безоплатного постачання товарів, у зв'язку з чим, у позивача наявний обов'язок щодо нарахування податкових зобов'язань за основною ставкою виходячи з ціни їх придбання, але не нижче митної вартості товарів, з яких було визначено податки і збори, що справлялися під час митного оформлення, натомість доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить.

Позивачем надані заперечення на касаційну скаргу, в яких позивач посилається виключно на аналіз фактичних обставин у справі, заперечень на доводи заявника касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права не наводить.

Касаційний розгляд справи проведено у судовому засіданні, відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову перевірку позивача щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань наступних звітних (податкових) періодів за квітень, травень, червень, липень, серпень 2013 року та правомірності формування рядка 24, відображеного в декларації з ПДВ за серпень 2013 року, про що складено акт № 336/17-07-15-26612924 від 21 жовтня 2013 року, яким встановлено порушення позивачем вимоги пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України; пункту 188 .1 статті 188, пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення - рішення від 04 березня 2014 року №0001381500, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування за квітень, травень та серпень 2013 року на 6 930 142,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 732 536,00 грн та №0001371500, яким зменшив розмір від'ємного значення ПДВ на 4 103 018 грн. за серпень 2013 року.

Позивач не погоджується з податковим повідомленням - рішенням №0001371500 від 04 березня 2014 року у частині зменшення від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 787 530,00 грн. та з податковим повідомленням-рішенням №00001381500 від 04 березня 2014 року у частині застосування штрафу у сумі 1 732 536,00 грн.

Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Підставою для зменшення позивачу від'ємного значення з податку на додану вартість в оспорюваній частині на суму 787 530,00 грн, стали висновки відповідача про порушення позивачем вимог пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, оскільки позивачем подано до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на постачальника, у зв'язку з відмовою продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення, із порушенням законодавчо встановлених строків для подання такої заяви.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач подав до податкові декларації з податку на додану вартість за червень, липень, серпень 2013 року, до яких додав Додаток 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)», у якому заявлено про порушення продавцями ТОВ «Майстер нових технологій», ТОВ «Дорстроймонтаж» та Львівська залізниця порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, до декларації за червень 2013 рік включені суми ПДВ по податкових накладних, виписаних ТОВ «Майстер нових технологій» від 15 січня 2013 року у розмірі 25 016,44 грн та від 19 березня 2013 року 7 178,00 грн, всього оспорювана сума за цей період складає 32 194,00 грн; до декларації за липень 2013 року включені суми ПДВ по ТОВ «Дорстроймонтаж», який 19 липня 2012 року відмовився надати податкову накладну на 50 000,00 грн, а 26 квітня 2013 року - на 20 833,33 грн ДТГО Південно-Західна залізниця - від 29 травня 2013 року на суму ПДВ 5 000,00 грн, від 31 травня 2013 року - 6,07 грн, ПД-1 ЄТЕХ від 30 квітня 2013 року - 950,57 грн, всього оспорювана сума за цей період складає 74 877,00 грн; до декларації за серпень 2013 рік включені суми ПДВ по ДТГО Південно-Західна залізниця - 30 квітня 2013 року на суму ПДВ 13 906,67 грн, загальна оспорювана сума в цій частині становить 120 978,00 грн.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що право платника податку щодо подання скарги на постачальника, який порушив порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі податкової накладеної обмежено 60 днями з дати виписки податкової накладної лише з прийняттям Закону України від 24 жовтня 2013 року № 657-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень», яким абзац одинадцятий пункту 201.10 статті 201, доповнено наступним змістом: таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій встановлено факт включення до податкового кредиту суми податку по податковим накладним, які виписані постачальником до спливу 365 днів, при чому скарга на постачальників, які порушили порядок заповнення та/або порядок реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі, подана позивачем в тому звітному періоді, в якому суми податку на додану вартість по податкових накладних включені до складу податкового кредиту, необґрунтованим є висновок контролюючого органу про порушення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно ВМД №125130009/2013/240066 від 15 січня 2013 року та ВМД №125130009/2013/240067 від 15 січня 2013 року позивачем у митному режимі експорту від представництва в Україні до головного офісу підприємства, розташованого в Баку, вивезена бурильна машина BAUER MG 48 та запасні частини до неї. При експорті позивач застосував нульову ставку ПДВ, передбачену підпунктом 195.1.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Однак, відповідачем застосована до даної господарської операції ставка ПДВ 20% і нараховані податкові зобов'язання в сумі 665 596,00 грн виходячи з того, що оскільки при безоплатному постачанні товарів платником податку не отримується дохід від їх продажу, товари визнаються такими, що не використовуються в господарській діяльності, а тому такий платник податку втрачає право на податковий кредит і повинен здійснити його коригування шляхом визнання умовного постачання таких товарів, а саме: нарахувати податкові зобов'язання за основною ставкою, виходячи з ціни їх придбання, але не нижче митної вартості товарів, з якої було визначено податки і збори, що справлялися під час митного оформлення.

Відповідно до вимог пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Пункт 198.5 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ ЄАБК «EVRASCON» є юридичною особою, яка має своє представництво в Україні, що перебуває на обліку як платник податку на додану вартість.

Згідно з пункту 2 статті 95 Цивільного кодексу України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Пункт 3 цієї ж статті визначає, що філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

У відповідності до пункту 1 статті 5 Конвенції між Урядом України і Урядом Азербайджанської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків на доход і майно від 30 липня 1999 року для цілей цієї Конвенції термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства в іншій Договірній Державі.

Пунктом 2 цієї статті передбачено, що термін «постійне представництво», зокрема, включає: a) місце управління; b) відділення (філію); c) контору (офіс); d) фабрику; e) майстерню; f) установку, споруду або судно, використовувані для розвідки природних ресурсів; g) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; h) склад або іншу споруду, що використовується для поставки товарів.

Як вказано в пункту 3 статті 5 Конвенції, термін «постійне представництво» включає також: a) будівельний майданчик або будівельний, монтажний чи складальний об'єкт, якщо такий майданчик, об'єкт або сукупна будівельна діяльність існує більше 6 місяців; b) виконання послуг, включаючи консультаційні послуги, резидентами через службовців або інший персонал, найманих резидентом для таких цілей, але тільки якщо діяльність такого характеру продовжується (для такого або пов'язаного з ними проекту) у межах країни більше 6 місяців.

Викладене свідчить про необґрунтованість доводів відповідача про безоплатну купівлю та безоплатний продаж майна позивачем, оскільки вантажні митні декларації підтверджують передачу бурильної машини BAUER MG 48 та запасних частин до неї в межах однієї юридичної особи - позивача і підтверджують факт вивезення майна за межі митної території України.

Так, абзацом «а» підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України визначено, що вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковується за нульовою ставкою.

В свою чергу, товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Відтак, відповідач безпідставно ототожнює передачу товару в межах однієї юридичної особи для використання у господарській діяльності із фактом постачання товару та зазначає про необхідність визначати податкові зобов'язання в порядку, визначеному положення пункту 189.4 статті 189 Податкового кодексу України, оскільки відповідно до пункту 189.6 статті 189 Податкового кодексу України, норми пунктів 189.3-189.5 цієї статті не поширюються на операції з експортування товарів за межі митної території України, а отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про неправомірне нарахування відповідачем податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 665 596,00 грн.

Щодо решти позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 04 березня 2014 року №00001381500 у частині застосування штрафу в сумі 1 732 536,00 грн, рішення про задоволення яких прийнято судами першої та апеляційної інстанції, то в цій частині рішення судів відповідачем не оскаржуються, а тому з урахуванням частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду не переглядаються.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статі 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статі 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі №817/743/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова