Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.02.2020 року у справі №640/17982/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 640/17982/18

адміністративне провадження № К/9901/10722/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О. В.,

суддів - Блажівської Н. Є., Желтобрюх І. Л.,

за участю секретаря судового засідання Носенко Л. О.,

представника позивача Кобець Р. Ю.,

представника відповідача Рибак А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 жовтня 2019 року (головуючий суддя Каракашьян С. К. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року (головуючий суддя Файдюк В. В., судді Мєзєнцев Є. І., Чаку Є. В. ) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м.

Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення,

УСТАНОВИЛ:

У листопаді 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), в якому, просив визнати протиправними та скасувати від 26 липня 2018 року: податкове повідомлення-рішення № 0086324204 від 26 липня 2018 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 1266 260 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 1 013008 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 253252 грн); податкове повідомлення-рішення № 0086424204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "військовий збір" на 1188398,39 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 792 265,59 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 396132,80 грн); податкове повідомлення-рішення № 0086404204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування" на 14260 780,61 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 9507187,07 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4753593,54 грн); податкове повідомлення-рішення № 0086234204, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на 6093376 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-214 зі сплати єдиного внеску у сумі 203749,48 грн); рішення № 0086574204, яким застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 32 391,98 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ФО-П ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Головне управління ДФС у м. Києві до Верховного Суду надіслало клопотання, в якому просило суд допустити заміну відповідача у цій справі з Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві.

Також від Головного управління ДПС у м. Києві до Верховного Суду надійшло клопотання, в якому останнє просило суд допустити заміну відповідача у цій справі з Головного управління ДПС у м. Києві на Головне управління ДПС у м.

Києві, як відокремлений підрозділ ДПС.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у зв'язку з реорганізаціями податкового органу та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби", Наказу Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 року №529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби", згідно зі статтею 52 КАС України, вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідачів та допустити заміну відповідача у цій справі з Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м.

Києві, як відокремлений підрозділ ДПС.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши представників сторін, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом на підставі статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 2 частини 1 статті 13 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464), відповідно до наказу ГУ ДФС у м. Києві від 17 січня 2018 року №758, з урахуванням наказу від 9 лютого 2018 року №2286, а також направлень від 8 травня 2018 року №1853/26-15-42-04, №1852/26-15-42-04, виданих ГУ ДФС у м. Києві, плану - графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на 2018 рік, проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, а також єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2017 року ФО-П ОСОБА_1, за результатами якої 6 червня 2018 року складено Акт №2631/26-15-42-04/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірка).

На підставі Акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві 26 липня 2018 року прийнято:

податкове повідомлення-рішення № 0086324204 від 26 липня 2018 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 1266260 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 1013008 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 253252 грн);

податкове повідомлення-рішення № 0086424204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "військовий збір" на 1188398,39 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 792265,59 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 396132,80 грн);

податкове повідомлення-рішення №0086254204 про зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість;

податкове повідомлення-рішення № 0086404204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування" на 14 260 780,61 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 9507187,07 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4753593,54 грн);

податкове повідомлення-рішення № 0086234204, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на 6093376 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-214 зі сплати єдиного внеску у сумі 203
749,48 грн);

рішення № 0086574204, яким застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 32 391,98 грн.

Не погоджуючись із вказаними вище рішеннями, прийнятими ГУ ДФС у м. Києві 26 липня 2018 року, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів з чим погоджується колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, враховуючи наступне.

Згідно частин 1 та 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Так, підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до Пунктом 198.3 статті 198 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою Пунктом 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пункту 198.6 статті 198 ПК України).

Згідно із пункту 198.6 статті 198 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений пункту 198.6 статті 198 ПК України термін.

За приписами частин 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - ~law58~) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Податкове законодавство не встановлює чіткий перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Водночас, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені ~law59~, повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України, платниками податку є, зокрема, фізичні особи - резиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні.

Підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, щодо загального місячного (річного) опдатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Згідно із підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

За приписами підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України.

У відповідності до пунктів 171.1 та 171.2 статті 171 ПК України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Згідно із абзацами "а ", "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України, особи, які відповідно до пункту 176.2 статті 176 ПК України мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені пункту 176.2 статті 176 ПК України для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

Отже, з аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що обов'язок сплати податків та зборів, які донараховані відповідачем за результатами перевірки, пов'язаний з нарахуванням та виплатою заробітної плати працівникам, має податковий агент.

За приписами підпунктів 1.1-1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені підпунктів 1.1-1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені підпунктів 1.1-1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому підпунктів 1.1-1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК України, платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464 передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої ~law60~, органом доходів і зборів здійснюється накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою.

Тобто, з аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що на податкового агента покладено обов'язок щодо подання звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманих працівників.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що про проведення документальної планової виїзної перевірки ФО-П ОСОБА_1 проінформовано письмовим повідомленням від 17 січня 2018 року та копією наказу від 17 січня 2018 року №758, які було направлено на його адресу поштою.

Позивачем до ГУ ДФС у м. Києві направлено лист від 6 лютого 2018 року №06-1-02/2018 (з додатком), в якому просив перенести документальну виїзну планову перевірку його діяльності, у зв'язку із втратою документів та надати час для їх відновлення і можливості надання для перевірки.

Керуючись Методичними рекомендаціями щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затвердженими Наказом Державної фіскальної служби України від 31 липня 2014 року №22 зі змінами, контролюючим органом 9 лютого 2018 року складено Акт №264/26-15-42-04 щодо неможливості розпочати проведення документальної виїзної планової перевірки ФО-П ОСОБА_1 та прийнято наказ №2286, яким було перенесено терміни проведення перевірки, призначеної наказом ГУ ДФС у м. Києві від 17 січня 2018 року №758, до дати відновлення та надання документів у межах, визначених пунктом 44.5 статті 44 ПК України, про що позивача повідомлено листом від 13 лютого 2018 року №4615/111/26-15-42-04-27.

З направленнями про проведення документальної планової виїзної перевірки 8 травня 2018 року ознайомлена довірена особа платника ОСОБА_2, перевірку проведено з відома ФО-П ОСОБА_1 та в присутності довіреної особи платника ОСОБА_2.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно із пунктом 44.2 статті 44 ПК України, платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень пунктом 44.2 статті 44 ПК України. Такі платники податку при застосуванні положень пунктом 44.2 статті 44 ПК України, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Відповідно до підпунктів 44.3-44.5 статті 44 ПК України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до підпунктів 44.3-44.5 статті 44 ПК України) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого підпунктів 44.3-44.5 статті 44 ПК України граничного терміну подання такої звітності.

Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому підпунктів 44.3-44.5 статті 44 ПК України для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

За приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно із пунктом 44.7 статті 44 ПК України, у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Отже, у разі втрати первинних документів платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому пунктом 44.7 статті 44 ПК України для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Водночас, платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві на виконання вимог зазначених норм чинного законодавства було продовжено термін проведення перевірки з метою надання позивачу можливості відновити втрачені документи та надати їх на вимогу податкового органу, чого платником податків зроблено не було.

14 липня 2018 року позивачем було подано заперечення на Акт перевірки, проте, жодних документів до заперечень додано не було, у тексті заперечень про існування таких документів також не зазначено.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно зазначено про безпідставність посилання позивача на порушення контролюючим органом порядку проведення перевірки.

Також судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що згідно Акту перевірки протягом 2016 року валовий дохід ФО-П ОСОБА_1 сформовано з надходження коштів у готівковій формі згідно обсягів РРО на суму 146 547,5 грн (без ПДВ) від роздрібної торгівлі пивом, а також у безготівковій формі на розрахункові рахунки у сумі 28256317,05 грн (без ПДВ). Таким чином, валовий дохід позивача за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року складав 28 402 864,55 грн.

Протягом 2017 року валовий дохід сформовано по надходженню коштів у готівковій формі згідно обсягів РРО у сумі 174 080,83 грн (без ПДВ) від роздрібної торгівлі пивом, а також у безготівковій формі на розрахункові рахунки у сумі 24962939,21
грн (без ПДВ). Таким чином, валовий дохід за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року складав 25 137 020,04 грн.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що на розрахунковий рахунок позивача надходили кошти від фізичних осіб, які не було враховано позивачем при визначенні оподатковуваного доходу.

У зв'язку із зазначеним, ФО-П ОСОБА_1 направлявся лист (запит) від 30 травня 2018 року №1 про надання письмових пояснень стосовно надходжень вищевказаних коштів на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 ПАТ "Приватбанк". Проте, станом на момент перевірки пояснень з даного приводу від позивача не надходило.

На підставі зазначеного відповідачем було сформовано висновок про те, що в порушення пункту 177.2 статті 177 ПК України ФО-П ОСОБА_1 занижено валовий дохід на суму 257217,55 грн за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, а також на суму 7189558,49 грн за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено, що ФО-П ОСОБА_1 вказував на помилковість таких висновків відповідача та зазначав про те, що на його рахунки відкриті у ПАТ "Приватбанк" його представниками за довіреностями ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було внесено власні кошти позивача. Зазначав, що частиною 2 статті 320 Цивільного кодексу України передбачено, що законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Водночас, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем, а ні під час перевірки, а ні до суду не надано.

При цьому, Акт перевірки містить визначення, що перевіркою документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року встановлено витрати у розмірі 196343,72грн, у тому числі: вартість придбаних ТМЦ, що реалізовані - 68877,33 грн; витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату - 120757,81 грн; інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг - 6708,58 грн. За результатами перевірки вартість документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року складають у розмірі 506438,94 грн, у тому числі: вартість придбаних ТМЦ, що реалізовані - 81817,99 грн; витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату - 406012,95 грн; інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг - 18608 грн.

З огляду на викладене, Актом перевірки сформульовано висновок, що позивачем, в порушення вимог пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, безпідставно завищено витрати за 2016 рік на суму 27929907,28 грн, за 2017 рік на суму 17441022,61 грн, які документально не підтверджені, використані не в господарській діяльності та не пов'язані з отриманням доходів.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що перевіркою правильності визначення суми чистого доходу встановлено, що позивачем у порушення вимог пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України занижено дохід за 2016 рік на суму 28187124,83 грн, та за 2017 рік на суму 24630581,10 грн, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9507187,07 грн.

Зазначені порушення під час формування доходу, допущені позивачем, потягли за собою невірні визначення сум податкового кредиту, сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які стали підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частин 1 , 2 статті 77 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень, прийнятих 26 липня 2018 року.

Враховуючи зазначені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку щодо необґрунтованості позовних вимог ФО-П ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень, прийнятих ГУ ДФС у м. Києві, 26 липня 2018 року.

Доводи касаційної скарги позивачем зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.

За приписами частин 1 , 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній скарзі позивач як на підставу для скасування рішень судів посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи оскаржувані рішення не врахували правову позицію викладену Верховним Судом у постановах від 24 лютого 2020 року (справа №440/4443/18) та від 15 травня 2021 року (справа №806/2479/17), які на його думку, ухвалені у подібних правовідносинах.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає такі посилання безпідставними, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Під час розгляду справи, судом встановлено, що обставини справ №440/4443/18, №806/2479/17 та справи, що розглядається є відмінними.

Таким чином, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 жовтня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із частиною 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 3, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 27 вересня 2021 року.

Суддя-доповідач О. В. Білоус

Судді Н. Є. Блажівська

І. Л. Желтобрюх