Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.01.2021 року у справі №380/3155/20
Постанова КЦС ВП від 05.03.2025 року у справі №380/3155/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 380/3155/20

адміністративне провадження № К/9901/253/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л. О.,

суддів: Смоковича М. І., Загороднюка А. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 380/3155/20

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог предмету спору на стороні відповідача, - Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у Львівській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій

за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, ухвалене суддею Лунь З. І.

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Сеника Р. П., суддів:

Хомюк Н. М., Шинкар Т. І.,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач 1, ОСОБА_1) та ОСОБА_2 (далі - позивач 2, ОСОБА_2) звернулися до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач, ЛМР), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у Львівській області (далі - третя особа, ГУ ДСНС України у Львівській області), у якому просили:

1.1. визнати, що через бездіяльність ЛМР внаслідок неусунення створених небезпек для життя і здоров'я в будинку по АДРЕСА_1 є загроза для життя і здоров'я позивачів через невиконання норм Конституції України Кодексу цивільного захисту України, Конвенції, Конвенції 2 та відповідного рішення суду;

1.2. визнати факт завданої моральної шкоди позивачам через навмисне неусунення небезпеки для життя, здоров'я і знущання службовими особами Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Галицька РА ЛМР) та ЛМР встановити розмір відшкодування завданої моральної шкоди позивачам в 1000000,00 грн;

1.3. зобов'язати відповідача виплатити завдану моральну шкоду здоров'ю та життю позивачів в розмірі 1000000,00 грн, розділивши суму між позивачами порівну.

2. В обґрунтування позову позивачі указували, що бездіяльністю ЛМР, яку позивачі пов'язують із невиконанням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року № 857/766/19, їм завдано моральну шкоду, яка полягає, зокрема, у тривалому часі (майже 3 роки - з березня 2018 року до квітня 2020 року), який знадобився для відстоювання своїх прав в судовому порядку, внаслідок чого у позивачів почало утворюватися і розвиватися постійне відчуття безпомічності та безпорадності, зневіра у власних можливостях як особистості, що дуже порушило соціальні зв'язки між позивачами та іншими членами суспільства та призвело до численних емоційних, психологічних та нервових зривів.

2.1. Позивачі наголошували, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд та обов'язкове виконання рішення суду. Позивачі також покликалися на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, відповідно до якої цивільні права та обов'язки можуть виникати, зокрема, з рішення суду. Позивачі зауважували, що через душевні страждання, які позивачі зазнали у зв'язку із тривалим невиконанням відповідачем рішення суду, за що держава несе відповідальність відповідно до статей 3, 55, 56, 62, 152 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, людина має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, яку суд, враховуючи характер спірних правовідносин, обставини справи і принципи розумності і справедливості, повинен був стягнути, оскільки в даному випадку наявний причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача та завданою позивачам шкодою.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками та зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_1. Квартира знаходиться у багатоквартирному житловому будинку, що перебуває у власності територіальної громади міста Львова в особі ЛМР; будинок перебуває на балансі Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла "Айсберг" (далі - ЛМКП "Айсберг"), котре надає послуги з утримання будинку.

4.03 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ЛМР, у якому просив: 1) захистити права споживача, ОСОБА_1, від знущання через влаштування загрози для життя, внаслідок невиконання ЛМР Правил пожежної безпеки в Україні та Кодексу цивільного захисту України; 2) визнати дії та бездіяльність посадових і службових осіб ЛМР по вирішенню безпеки в будинку АДРЕСА_1 незаконними та протиправними у зв'язку із невиконанням норм законодавства ЖКП та порушенням прав споживачів і прав людини; 3) стягнути на користь позивача заявлену пряму матеріальну шкоду в сумі 31685
грн 11 коп; 4) зобов'язати ЛМР прийняти зміни до Правил благоустрою м. Львова, а саме внести положення про заборону паркування в під'їздах та проїздах жилих та адміністративних будинках транспортних засобів, які є об'єктами підвищеної небезпеки.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року № 857/766/19 скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі № 1340/4560/18, яким відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі, та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково та визнано протиправними дії ЛМР щодо невирішення питання пожежної безпеки в будинку АДРЕСА_1.

6. Судом апеляційної інстанції у справі № 1340/4560/18 ( № 857/766/19) установлено, що у липні працівниками ЛМКП "Айсберг" власнику квартири НОМЕР_1 скеровано попередження про звільнення під'їзду № 1 у будинку від квадроцикла.

Станом на 13 серпня 2018 року квадроцикл забрано. Водночас доказів цьому відповідачем суду не надано.

7. У відповіді від 27 вересня 2018 року № 31-5645 Галицька РА ЛМР на звернення ОСОБА_1 від 10 вересня 2018 року № 3-Г-88988-Л-31 щодо незаконної стоянки квадроциклів та мотоциклів в під'їзді будинку АДРЕСА_1 повідомила, що прибудинкова територія є спільним майном співвласників, що належить їм на праві спільної сумісної власності відповідно до Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". І саме співвласники вправі встановлювати, кому і на яких умовах ним користуватися. Зазначено, що у випадку незгоди з наданою відповіддю, її можна оскаржити згідно з чинним законодавством.

8. Аналізуючи зміст вищенаведеної відповіді Галицької РА ЛМР, суд апеляційної інстанції зазначив, що у ній не надано відповіді по суті поставлених у зверненні питань та викладених фактів, а саме стосовно вирішення проблемного, на думку позивача, питання щодо правомірності стоянки в під'їзді будинку АДРЕСА_1 спершу квадроцикла, а пізніше мотоцикла, оскільки наявність таких механізмів у під'їзді є об'єктом потенційної небезпеки, що може спричинити пожежу.

9.12 квітня 2019 року Галицька РА ЛМР надіслала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 листи від 12 квітня 2019 року №31-1883 та №31-1884 щодо влаштування стоянки у під'їзді будинку, в якому вони проживають та використання прибудинкової території. Ці листи є відповіддю на звернення позивачів від 04 квітня 2019 року.

10.24 квітня 2019 року комісією Галицького РВ м. Львова ГУДСНС України у Львівській області складено акт обстеження 1-го під'їзду житлового будинку АДРЕСА_1 та встановлено знаходження у ньому квадроцикла з двигуном внутрішнього згорання та недопалків коло нього. Акт аналогічного змісту складено 20 квітня 2019 року.

11. Листом від 08 січня 2020 року № 58-8/КО-1/01-19 ГУДСНС України у Львівській області повідомило позивачів про проведення перевірки у будинку АДРЕСА_1 після отримання дозволу від управителя будинку.

12. Листом від 27 лютого 2020 року № 58-8/КО-1/01-19 ГУДСНС України у Львівській області повідомило позивачів про результати проведеної перевірки та про підтвердження факту порушення, а саме: захаращення шляхів евакуації шляхом зберігання транспортних засобів в об'ємі сходової клітки.

13. Листом від 24 січня 2020 року Держпродспоживслужба повідомила позивачів про те, що питання їхнього звернення не належать до повноважень Держпродспоживслужби, однак в порядку консультації проінформувала про правила зберігання транспортних засобів.

14.12 березня 2020 року позивачі зверталися до начальника ГУ НП у Львівській області із скаргою-заявою про встановлення власника транспортного засобу, що зберігається у під'їзді їхнього будинку.

15. Після ухвалення Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови від 08 квітня 2019 року № 857/766/19 із окремими зверненнями до ЛМР позивачі не зверталися.

16. Позивачі вважають, що відповідач не виконує постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року № 857/766/19, не вчиняє жодних дій щодо забезпечення пожежної безпеки у їхньому будинку, а тому звернулися із цим позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

17. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року у справі № 380/3155/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

18. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що підставою позову у цій справі є бездіяльність пов'язана з невиконанням ЛМР судового рішення - постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року №857/766/19, яке набрало законної сили. Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

18.1. Суд першої інстанції прийшов до переконання, що у даному випадку позивач повинен був звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

19. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року у справі № 380/3155/20 змінено у частині мотивів відмови у задоволенні позову відповідно до мотивувальної частини даної постанови. У іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року у справі № 380/3155/20 залишено без змін.

20. Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем по суті заявлено позовні вимоги про захист своїх прав, а саме права на безпечне проживання, оскільки існують реальні загрози для життя, порушення яких в тому числі зафіксовано у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року у справі № 857/766/19, а тому заявлені позивачами позовні вимоги мають бути розглянуті в порядку позовного провадження, а не в порядку статті 383 КАС України.

20.1. Одночасно суд апеляційної інстанції зауважив, що зобов'язанню суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії повинно передувати визнання його дій чи бездіяльності протиправною. Разом з тим, визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання такого суб'єкта вчинити певні дії можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням, його дією чи бездіяльністю. Однак позивачі, після ухвалення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року №857/766/19, із окремими зверненнями до ЛМР не зверталися, а тому відсутні підстави для установлення бездіяльності ЛМР у цій справі.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

21.04 січня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у якій скаржники, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просять скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

22. В обґрунтування касаційної скарги скаржники зазначають, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з неправильним застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

22.1. У касаційній скарзі скаржники звертають увагу на встановлену постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189 періодичність обстеження жилих будинків державного і громадського житлового фонду не менше одного разу на п'ять років. Скаржники наголошують, що цієї дії ЛМР не провела після набрання законної сили постанови у справі Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року у справі № 857/766/19 (у суді першої інстанції № 1340/4560/18) цієї дії ЛМР не провела, що на думку скаржників, свідчить про показову бездіяльність ЛМР та ігнорування судових рішень.

22.2. Скаржники акцентують увагу, що квартира, у якій вони проживають є їхнім єдиним житлом і встановлення мототехніки в під'їзді будинку є фактом моральних і психологічних тортур зі сторони ЛМР через недотримання Правил пожежної безпеки.

22.3. Позивачі скаржаться, що суди попередніх інстанцій не захистили їх права на відшкодування моральної шкоди, підкреслюючи той факт, що протиправність бездіяльності ЛМР уже є документальним фактом, який встановлений судовими рішеннями у справі 1340/4560/18 та який наніс моральну травму позивачам.

22.4. Скаржники наполягають, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, зокрема, пункт 4 частини 3 статті 317 КАС України, оскільки оскаржувані рішення прийняті про права, свободи, інтереси обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме інших мешканців будинку АДРЕСА_1. Також скаржники звертають увагу, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивачів про огляд доказів у місці їх знаходження - вихід на місце секретаря судового засідання разом із уповноваженим представником третьої особи для протоколювання факту наявності у під'їзді зазначеного будинку мотоцикла, а отже допустив порушення пункту 1 частини 1 статті 317 КАС України.

22.5. На думку скаржників, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню на підставі пункту 7 частити 3 статті 317 КАС України, оскільки ця справа розглянута судами попередніх інстанцій за правилами спрощеного позовного провадження, однак з огляду на суму заявленої до стягнення з відповідача моральної шкоди та спрямованість позову на захист безпеки життя та здоров'я позивачів, підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.

23.04 січня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л. О., судді Смокович М. І., Загороднюк А. Г.

24. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

25. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 28 вересня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 340 та статті 343 КАС України.

Позиція інших учасників справи

26. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 380/3155/20 Львівською міською радою та ГУ ДСНС України у Львівській області отримано 16 березня 2021 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта", ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення 0102932206592 та 0102932206606, відповідно.

27. Однак відповідач та третя особа правом подати відзив та пояснення на касаційну скаргу не скористалися, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

28. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до таких висновків.

30. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підставою позову у цій справі є бездіяльність ЛМР пов'язана з невиконанням судового рішення - постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року № 857/766/19. На підставі наведеного суд першої інстанції вважав, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, а тому рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень мали б оскаржуватися позивачами в порядку статті 383 КАС України (в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

31. Водночас варто врахувати, що у постанові від 08 квітня 2019 року № 857/766/19 внаслідок визнання оскаржуваної бездіяльності ЛМР протиправною в частині не вирішення питання пожежної безпеки в будинку позивача, судом апеляційної інстанції не встановлено ніяких способів зобов'язального характеру, на підставі яких, у випадку невиконання відповідачем у добровільному порядку, можливо було б звернути рішення до примусового виконання та просити суд про встановлення судового контролю за таким виконанням в порядку, передбаченому статтями 382 та 383 КАС України.

32. За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що вимоги цієї позовної заяви не можуть бути розглянуті в порядку статті 383 КАС України.

33. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на характер спірних правовідносин у цій справі.

34. Предметом позовних вимог у цій справі є відшкодування моральної шкоди, яку позивачі пов'язуть із наявністю бездіяльності ЛМР, документальний факт якої, за твердженням позивачів, встановлений судовими рішеннями у справі № 1340/4560/18 (в апеляційній інстанції № 857/766/19). Обґрунтовуючи розмір заявленої моральної шкоди, позивачі посилалися на тривалість такої бездіяльності, що за їх підрахунками тривала майже 3 роки (з березня 2018 року до квітня 2020 року) та охоплює час з моменту виникнення підстав для звернення до суду за захистом своїх порушених прав у справі № 1340/4560/18 (в апеляційній інстанції № 857/766/19), вирішення цієї справи судом із постановленням остаточного рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача, а також подальша бездіяльність ЛМР, яку позивачі пов'язують із невиконанням судового рішення у справі № 1340/4560/18.

35. При цьому, за змістом позовної заяви позивачі доводили причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача, установленою судовими рішеннями у справі № 1340/4560/18, та завданою позивачам шкодою.

36. Отже позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у цій справі пов'язані із уже вирішеним судами публічно-правовим спором у справі № 1340/4560/18.

37. При вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу, що позивачі, після ухвалення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року №857/766/19, із окремими зверненнями до ЛМР не зверталися.

38. Позовних вимог про визнання протиправними інших рішень, дій чи бездіяльності ЛМР позовна заява у цій справі не містить. Тобто вимог про вирішення нового публічно-правового спору позивачами у цій справі не заявлено.

39. За приписами частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

40. Тож визначальною ознакою для правильного вирішення спору є суть (зміст, характер) правовідносин, у яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

41. На цьому наголошувала і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц та від 22 серпня 2018 року у справі № 766/10783/16-ц вирішуючи спори, у яких вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, у яких приходила до висновку, що розгляд таких позовних вимог має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

42. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України обумовлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

43. За змістом пунктів 1, 2 частин 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

44. Тож КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору і справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

45. Так, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

46. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

47. Водночас суди попередніх інстанцій не звернули увагу на суть спірних правовідносин та помилково вирішили вимоги цієї позовної заяви за правилами адміністративного судочинства.

48. У свою чергу завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

49. За правилами пунктів 8 та 9 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

50. З огляду на викладене, оскільки спір між позивачами та відповідачем про відшкодування моральної шкоди не поєднаний в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, колегія суддів дійшла висновку, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

51. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Суд, зокрема, у постановах від 21 вересня 2020 року у справі № 640/13048/19, від 06 грудня 2019 року у справі №826/12957/16, від 23 січня 2020 року у справі №802/1019/18-а.

52. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

53. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

54. Згідно з частиною 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених частиною 1 статті 354 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

55. За правилами частин 2 , 4 статті 343 КАС України у попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення, однією з яких є порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених частин 2 , 4 статті 343 КАС України, незалежно від доводів касаційної скарги (частина 1 статті 354 КАС України).

56. Оскільки суди попередніх інстанцій розглянули і вирішили справу по суті та не звернули увагу на те, що цей спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження у справі.

57. Відповідно до частини 1 статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої частини 1 статті 239 КАС України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

58. За правилами частини 3 статті 354 КАС України у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі частини 3 статті 354 КАС України суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

59. Наведені положення КАС України в контексті ухваленого рішення про закриття провадження у цій справі зумовлюють право позивачів протягом десяти днів з дня отримання ними цієї постанови подати до Верховного Суду заяву про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 238, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 380/3155/20 скасувати, а провадження у справі закрити.

3. Роз'яснити позивачам, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства, а також роз'яснити, що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ. О. Єресько М. І. Смокович А. Г. Загороднюк