Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.10.2018 року у справі №826/3718/17

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 826/3718/17

адміністративне провадження № К/9901/64686/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,

суддів - Єресько Л. О., Соколова В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року (суддя Аблов Є. В. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року (судді: Епель О. В., Карпушова О. В., Кобаль М. І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, про зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України за участю - Державної казначейської служби України, в якому просила:

- зобов'язати Апеляційний суд міста Києва та Державну судову адміністрацію України нарахувати і виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 271150,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка працювала суддею з 23 грудня 1992 року повних 23 роки, у тому числі на посадді судді Апеляційного суду міста Києва - 20 років. Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року її звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України (подання суддею заяви про відставку).

Після припинення трудової угоди та виключення зі складу Апеляційного суду міста Києва позивач звернулася до відповідачів із заявами про виплату їй вихідної допомоги відповідно до законодавства. У задоволенні вказаних заяв ОСОБА_1 було відмовлено, у зв'язку з тим, що її заява про відставку подана до Вищої ради юстиції та постанова Верховної ради України про відставку прийняті після набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключена частина 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Таку відмову ОСОБА_1 вважає протиправною, оскільки на момент виникнення у неї права на відставку у зв'язку з досягненням 20-річного стажу роботи на посаді судді 23 грудня 2012 року стаття 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-XII діяла і передбачала пов'язане з цим право на отримання вихідної допомоги без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку, та в подальшому стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI також передбачала пов'язане з цим право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року відмовлено в позові.

Суди попередніх інстанцій посилаючись на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 818/175/16 зазначили, що на момент прийняття Верховною Радою України постанови "Про звільнення суддів" від 08 вересня 2016 року № 1513-VIII, якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України, законодавством не було передбачено (~law21~) нарахування та виплати судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат, а тому у відповідачів не було достатніх та необхідних правових підстав для здійснення позивачці таких виплат.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржниця вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Касаційна скарга вмотивована тим, зокрема, що ~law22~, яким виключено статтю 136 із Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law24~), не поширюється на позивачку, як такий, що не має зворотної сили, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав та позбавляє вже набутого права на отримання вихідної допомоги. Посилаючись на статтю 22 Конституції України вважає, що не може бути позбавлена вже набутого нею права на вихідну допомогу, а тому ~law25~ не може бути застосований до скаржниці.

Позиція інших учасників справи.

Від Державної судової адміністрації України до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивачки та залишити оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: суддя - доповідач Білоус О. В, судді: Данилевич Н. А., Стрелець Т. Г.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року № 596/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 червня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

23 грудня 1992 року ОСОБА_1 зарахована народним суддею Броварського районного суду.

13 червня 1996 року позивачка призначена на посаду судді Київського міського суду.

З 07 липня 2001 року позивачка працювала на посаді судді Апеляційного суду м.

Києва.

21 вересня 2006 року позивачка обрана суддею Апеляційного суду м. Києва безстроково.

08 вересня 2016 року Верховною Радою України прийнято постанову "Про звільнення суддів" №1513-VIII, якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України.

Наказом Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року № 283-ОС позивачка звільнена з 08 вересня 2016 року у зв'язку із поданням заяви про відставку відповідно до постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1513-VIII "Про звільнення суддів".

03 лютого 2017 року позивачка звернулася до Апеляційного суду м. Києва та Державної судової адміністрації України із заявами, в яких просила виплатити їй вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням з посади судді Апеляційного суду м.

Києва у відставку.

Листом Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року № 12/0403/16 та листом Державної судової адміністрації України від 16 лютого 2017 року № Б167-17-146/17 позивачку повідомлено про відмову в задоволенні її вимог у зв'язку з тим, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, чинній на момент її звільнення, не передбачено нарахування та виплату вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

Вважаючи протиправними рішення відповідачів щодо відмови у виплаті вказаної допомоги, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом у цій справі.

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Позиція Верховного Суду.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law28~), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law29~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law30~.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII "Про статус суддів" було визначено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною третьою цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Проте, Частиною 1 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII "Про статус суддів" втратив чинність на підставі Закону 2453-VІ, який зберіг за суддею, який пішов у відставку право на отримання вихідної допомоги, однак передбачав інші розміри такої допомоги.

Так, згідно з частиною 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції до 01 квітня 2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (в редакції Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII), а в подальшому в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), однак необхідною передумовою для набуття даного права є вихід судді у відставку.

Згідно з ~law36~ в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1513-VІІІ "Про звільнення суддів", суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до ~law37~, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається ~law38~ та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді.

Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв'язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 08 вересня 2016 року.

Разом із цим, відповідно до ~law39~ в редакції, яка була чинна до 01 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, ~law40~, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, внесено зміни до ~law41~, а саме: виключено ~law42~.

Рішення щодо неконституційності ~law43~ у частині виключення ~law44~ Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак ~law46~ у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 08 вересня 2016 року №1513-VIIІ "Про звільнення суддів", якою позивачку звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у випадку, що розглядається, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

При цьому Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Що стосується доводів позивачки про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, суд касаційної інстанції нагадує, що в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку.

Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Слід зазначити, що рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (ІІ)/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу 2 Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII було прийнято після судових рішень першої та апеляційної інстанції, а тому не може бути враховано при касаційному розгляді цієї справи.

Доводи та аргументи позивачки зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду скаржниці із правовою оцінкою судів обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А. Г. Загороднюк

Судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов