Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 463/881/18

адміністративне провадження № К/9901/1277/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.07.2018 (головуючий суддя Коморний О.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 (головуючий суддя Сапіга В.П., Запотічний І.І., Кузьмич С.М.)

у справі № 463/881/18

за позовом ОСОБА_1

до Львівської міської ради,

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

про визнання недійсним та скасування рішення,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівської міської ради, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання недійсною та скасування ухвали від 20.11.2014 № 4116 «Про погодження ОСОБА_2 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 ».

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.07.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено, що:

3.1. Позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .

3.2. 10.01.2018 ОСОБА_1 звернувся до Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради із зверненням про отримання інформації щодо надання (ненадання) дозволу мешканці квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_2 на відведення земельної ділянки для ведення садівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови. Таке звернення зумовлене тим, що третя особа - ОСОБА_2 , попередньо зверталась до мешканців будинку з метою погодження меж земельної ділянки для ведення садівництва, однак згоди не отримала.

3.3. Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради своїм листом від 18.01.2018 № 2403-357 за підписом в.о. начальника управління Колос Е. надали відповідь, в якій повідомили про ухвалу Львівської міської ради № 4116 від 20.11.2014.

3.4. Наведеною ухвалою Львівської міської ради 17-ї сесії 6-го скликання № 4116 від 20.11.2014 «Про погодження гр. ОСОБА_2 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 » за наслідками розгляду звернення гр. ОСОБА_2 від 26.11.2013, зареєстрованого у Львівській міській раді 26.11.2013 за № З-К-30506/АП та керуючись статтею 144 Конституції України, підпункту 34 пункту 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12 40 118 121 Земельного кодексу України, ухвалено погодити гр. ОСОБА_2 місце розташування земельної ділянки та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0555 га на АДРЕСА_1 у власність для ведення садівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови та подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

3.5. Позивач, не погоджуючись із вказаною ухвалою Львівської міської ради, звернувся з позовом до суду.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Позивачем подано касаційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.07.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018, в якій просить їх скасувати, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.

5.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. Скаржник зазначає про те, що згідно з планом спірна земельна ділянка значиться у складі прибудинкової території, на якій наявні споруди загального користування (вбиральня), цільове призначення якого задоволення потреб мешканців багатоквартирного будинку. З посиланням на норми Земельного кодексу України (далі - ЗК України) позивач зазначає, що спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки житлової забудови, на якій розташований жилий будинок та приналежні до нього споруди. На переконання ОСОБА_1 нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність або користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, або її частини. Також зазначає, що без створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку передача у власність чи в користування позивачам спірної земельної ділянки неможлива.

5.2. Крім того, позивач вважає, що спірним рішенням фактично змінено цільове призначення земельної ділянки.

6. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін. Доводи відповідача фактично зводяться до недоведеності порушених прав позивача.

7. У письмових поясненнях ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

8. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України, в редакції до 08.02.2020), відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9. Норми частини 2 статті 19 Конституції України гарантують, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Відповідно до пункту «б» статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

11. Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

12. За змістом частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

13. Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

14. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

15. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина 8 статті 118 ЗК України).

16. З огляду на зазначені норми земельного законодавства, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що частиною 7 статті 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

17. Зазначений висновок відповідає правозастосовчій практиці, викладеній, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №813/1922/14.

18. Зі встановлених обставин справи судами попередніх інстанцій вбачається, що спірним рішення відповідача третій особі - ОСОБА_2 погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0555 га на АДРЕСА_1 , у власність для ведення садівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови.

19. При цьому, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував її тим, що спірним рішенням порушено права позивача, який є власником квартири АДРЕСА_1 , на користування земельною ділянкою навколо будинку за цільовим призначенням - обслуговування багатоквартирного будинку, згоди на зміну цільового призначення якої власники квартир багатоквартирного будинку не давали. Такі доводи перекликаються й з мотивами касаційної скарги.

20. У розрізі доводів позивача Верховний Суд звертає увагу, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

21. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Таку правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 22.02.2019 у справі № 813/1631/14, від 28.02.2020 у справі №461/1257/17.

22. Як вбачається зі статті 79-1 ЗК України метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

23. Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

24. Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити.

25. Зазначене відповідає підходу, викладеному у постановах Верховного Суду від 28.02.2020 у справі №461/1257/17, від 29.04.2020 у справі №461/3563/17.

26. Застосовуючи цей підхід в контексті обставин справи, колегія суддів вважає, що спірна ухвала від 20.11.2014 № 4116 «Про погодження ОСОБА_2 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 » не порушує прав та інтересів позивача - ОСОБА_1 .

27. Водночас, зазначене вище не виключає можливість захисту законного інтересу ОСОБА_1 як на стадії розробки проекту відведення спірної земельної ділянки, так і на стадії його затвердження радою.

28. Відтак доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності порушених прав позивача.

29. З огляду на викладене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень судами і погоджується з їх висновками у цій справі.

30. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.07.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Головуючий суддя В.М. Шарапа

Судді А.А. Єзеров

С.М. Чиркін