Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.11.2018 року у справі №815/3646/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2018 року

Київ

справа №815/3646/17

провадження №К/9901/3844/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу №815/3646/17

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Стас Л.В., суддів: Турецької І.О., Косцової І.П.,

І. Суть спору:

1. У липні 2017 року ОСОБА_1, а у серпні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулися до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач), у якому просили:

1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення №119 від 27.06.2017 року, зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

1.2. визнати неправомірним та скасувати рішення №137 від 24.07.2017 року, зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2. Позов обґрунтовано тим, що Відповідач не прийняв до уваги реальні побоювання відповідачів за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - Азербайджану. У випадку повернення позивачів до Азербайджану їх життю на свободі загрожуватиме небезпека, що суперечить вимогам ст. 3 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод» від 04.11.1950 року, де вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, оскільки позивачі не мають обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також відсутні умови передбачені п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачам додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до них смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1, ОСОБА_2, є громадянами Азербайджану, за національністю азербайджанцями, за віросповіданням мусульмани і християни, з вересня 2016 року перебувають в цивільному шлюбі.

5. ОСОБА_1, уродженець м. Агджабеді, має неповну середню освіту, в Азербайджані працював садівником, володіє азербайджанською мовою та на початковому рівні - російською мовою. В 1983 році притягався до кримінальної відповідальності в Азербайджані внаслідок ДТП, за яке відбув покарання у вигляді позбавлення волі строком до двох років у м. Баку (Азербайджан), судимість погашена. Проходив військову службу в 1979-1981 роках, є військовозобов'язаним.

6. ОСОБА_2 є уродженкою м. Габала, має повну середню освіту, володіє азербайджанською мовою, не працювала (домогосподарка), має ще двох дітей, які проживають з колишнім чоловіком на території Азербайджану в місті Баку. Також має двох братів, які проживають в АДРЕСА_1.

7. Позивачі 02 квітня 2017 року вибули з м. Агджабеді (Азербайджан) до м. Кутаїсі (Грузія) автобусом рейсового сполучення. В подальшому 03.05.2017 року позивачі вибули з Грузії авіарейсом м. Кутаїсі (Грузія) - м. Київ (Україна). В міжнародний аеропорт "Бориспіль" позивачі прибули 03.05.2017 року легально на підставі паспортних документів громадян Азербайджану серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2. Після цього позивачі вибули з м. Києва до м. Одеси автобусом рейсового сполучення.

8. 15 червня 2017 року позивачі звернулись за захистом до Відповідача із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В якості причини виїзду з Азербайджану позивачі зазначили ситуацію збройного конфлікту в регіоні постійного проживання та неможливості отримання захисту з боку державної влади на батьківщині.

9. За результатами розгляду особових справ заявників, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області дійшло висновків, що громадяни Азербайджану ОСОБА_1, ОСОБА_2 не підпадають під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону, що оформлено Висновками про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.06.2017 року та від 24.07.2017 року.

10. У Висновках Управління від 27.06.2017 року та від 24.07.2017 року зазначено, що за результатами розгляду матеріалів особових справ Позивачів можливо визначити, що останні не переслідувались в країні громадянської належності за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, у відповідності до п.1 ст. 1 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Під час звернень за набуттям міжнародного захисту шукачі захисту не навели інформації, яка б вказувала на можливість їх особистих переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичних переконань або ознакою належності до певної соціальної групи на момент прийняття рішення стосовно виїзду за межі Азербайджану. По відношенню до заявників не застосовувалося фізичне насилля або утиски в регіоні постійного проживання за конвенційними ознаками визначення статусу біженця. Заявники та їх близькі родичі не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій в регіоні постійного проживання або поза його межами. Аналізом проведених із позивачами анкетування та протоколів співбесіди можливо підтвердити відсутність у них побоювань стосовно повернення до регіону постійного проживання у зв'язку із ймовірною загрозою переслідувань за вищевказаними ознаками.

11. ОСОБА_1 при проведенні анкетування вказав, що місцезнаходження його роботи знаходиться в м. Агджабеді (Азербайджан), а при проведенні співбесіди зазначив, що земля, на якій він працює, знаходиться на території Нагірного Карабаху, тим самим навмисно вводить в оману Управління для посилення впливу власної історії ймовірного переслідування на батьківщині, наявності загрози, що може існувати для нього у випадку повернення до країни громадянської належності. Позивач зазначив, що відстань від місця його постійного проживання до території Нагірно-Карабаської Республіки становить близько 30 км, однак за об'єктивною інформацію з мережі Інтернету дана відстань становить близько 108 км, що складає суттєву різницю порівняно з твердженнями заявника.

12. ОСОБА_2 при проведенні анкетування вказала, що земля, на якій вони працювали, знаходиться на території Нагірного Карабаху, однак підконтрольної Азербайджану і там проводяться бойові дії, а при проведенні співбесіди зазначила, що земля, на якій вони працювали знаходиться в сільській місцевості поблизу м. Агдам (Азербайджан), тим самим навмисно вводить в оману.

13. Управління для посилення впливу власної історії ймовірного переслідування на батьківщині, наявності загрози, що може існувати для нього у випадку повернення до країни громадянської належності.

14. Позивачі не могли конкретно вказати, яким чином безпосередньо на них вплинув збройний конфлікт. Шукачі захисту не постраждали через військові дії на території Азербайджану.

15. Відповідно до інформації країни походження заявника, м. Агджабеді є територією Азербайджану.

16. Наказами Управління №119 від 27.06.2017 року, №137 від 24.07.2017 року відповідно до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", приймаючи до уваги висновки від 27.06.2017 року, від 24.07.2017 року в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, в Україні громадянам Азербайджану Азербайджану ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

17. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 06 листопада 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року, в позові відмовив.

18. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності підстав, передбачених п. п. 1, 13 ч.1 ст.1 Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для визнання позивачів біженцями чи особами, що потребують додаткового захисту.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

19. Позивачі подали касаційну скаргу, в якій посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

20. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі позивачі наполягають на протиправності оскаржуваних рішень та неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, разом з тим не посилаються не конкретні положення закону, які на їх думку порушені судами.

21. У скарзі позивачі просять рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

22. Відповідачем поданий відзив на касаційну скаргу у якому Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області зазначає про те, що вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій та просить відхилити касаційну скаргу та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

23. Позивачами подано заперечення на відзив на касаційну скаргу, у якому останні вказують на необґрунтованість доводів відповідача викладених у відзиві, зокрема, щодо відсутності доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження, а також відносно не встановлення жодних фактів щодо можливості застосування до позивачів нелюдського поводження або катування у разі повернення до Азербайджану.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

24. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Згідно пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року

№ 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

26. Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

27. За змістом ст. 1 Закону № 3671-VI, небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

28. Згідно Міжнародної Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року та статті 1 Закону № 3671-VI, поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

29. Пунктом 5 ст. 10 Закону № 3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

30. Згідно п.45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

31. Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

32. Відповідно до абз.4 ч.1 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

33. На підставі ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

34. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

35. Згідно ст. 72 КАС України Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

36. Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

VI. Позиція Верховного Суду

38. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

39. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

40. Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

41. Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

42. Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

43. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачі зазначають підставою необхідності визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту збройний конфлікт в регіоні постійного проживання та неможливості отримання захисту з боку державної влади Азербайджану.

44. Як було встановлено судами, позивачі зазначали, що їх права порушували на в період Карабаського конфлікту, однак всі їх твердження щодо даного питання зводяться до того, що влада не реагувала на їх звернення, при цьому позивачі не зазначили місцезнаходження органу, до якого вони зверталися за захистом декілька разів.

45. Колегія суддів наголошує, що предметом розгляду у даній справі є накази Відповідача №119 від 27.06.2017 року та №137 від 24.07.2017 року якими в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, в Україні громадянам Азербайджану Азербайджану ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

46. Судами було встановлено, що ОСОБА_2 під час проведення протоколу співбесіди зазначила, що у неї не виникало проблем з представниками органів державної влади. Згідно з матеріалами особової справи у 2017 році вона безперешкодно отримала паспортний документ на території Азербайджану в м. Баку та не зазнала жодних проблем при отриманні зазначеного оригіналу даного документу. ОСОБА_1, ОСОБА_2 не звернулися за міжнародним захистом раніше на території інших держав, які вони відвідували, а саме Російської Федерації, Казахстану або Грузії, враховуючи, що на даних територіях проживають їх рідні. Крім цього, ОСОБА_1 стверджував, що у нього не виникало проблем з проживанням на території Грузії. Позивачі не були учасниками незаконних, свавільних арештів на території Азербайджану. У висновках не заперечується, що інформація, яку надали заявники при зверненні до Відповідача, щодо політичної ситуації в країні походження, є достовірною, але вона є загальновідомою і міститься у мережі Інтернету, та жодним чином не стосується особисто позивачів.

47. Відповідно до п. п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто видати національний паспорт, або продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію). Факт добровільно прийняття заявником захисту з боку своєї країни, свідчить про те, що він не потребує міжнародного захисту.

46. Згідно п.45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців особа, яка заявляє клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань.

47. Беручи до уваги встановлені судами обставини по справі, колегія суддів погоджується із висновками судів щодо обґрунтованості висновків органу міграційної служби відносно того, що позивачами не доведений факт переслідувань їх в країні громадської належності за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань, оскільки заявлена позивачами інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині їх особисто або членів сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.

48. Виходячи із встановлених судами обставин справи колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів, стосовно того, що посилання позивачів на інформацію по країні походження, яка є загальновідомою та не містить інформації щодо переслідування або утисків особисто позивачів в країні їх походження, а також повідомлені позивачами побоювання повернення до країни їх походження, не дають підстав визначити заявників біженцями, через відсутність відповідних ознак біженця, викладених в Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

49. Відповідно до абз.4 ч.1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

50. Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що оскаржувані рішення накази Відповідача №119 від 27.06.2017 року та №137 від 24.07.2017 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відповідають вимогам, наведеним в ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

51. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

52. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

53. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

54. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року у справі № 815/3646/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець