Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.11.2018 року у справі №806/1147/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2018 року

Київ

справа №806/1147/16

адміністративне провадження №К/9901/23376/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Гриціва М.І., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Франовської К.С., Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В. від 22 травня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо розгляду питання виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 28 жовтня 2013 року внаслідок травм, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії;

зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення йому, як інваліду ІІ групи, одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за № 499 (далі - Порядок № 499) та виплатити її в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати у відповідності до частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

зобов'язати відповідача провести індексацію одноразової грошової допомоги з 18 січня 2016 року до моменту виплати всієї передбаченої законом суми та надати розрахунок проведеної індексації.

Позовна заява мотивована тим, що з моменту встановлення ІІ групи інвалідності позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2017 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо розгляду питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_3, у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок травм пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_3, як інваліду ІІ групи, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі, встановленому на час звернення до Міністерства оборони України про виплату одноразової допомоги.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково, постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2017 року змінено, викладено абзац третій резолютивної частини у наступній редакції: "Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2, як інваліду ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975".

Задовольняючи апеляційну скаргу частково, Житомирський апеляційний адміністративний суд у рішенні від 22 травня 2018 року виходив з того, що Міністерство оборони України у встановленому порядку не розглянуло заяву позивача та не прийняло рішення щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги, чим допустило порушення права на належний розгляд поданої ОСОБА_2 заяви та документів і прийняття відповідного рішення з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2017 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 12 червня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 806/1147/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 листопада 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 проходив військову службу в період з 31 березня 1988 року по 28 травня 1988 року на території Республіки Афганістан, де в той час велись бойові дії та приймав участь у бойових діях в складі військової частини пп 71521.

Відповідно до витягу з протоколу № 2429 від 09 жовтня 2013 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - отримані колишнім військовослужбовцем ОСОБА_2 під час проходження військової служби множинні вогнепальні осколкові поранення обличчя та верхніх кінцівок, (контузія головного мозку), наслідки яких підтверджені висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертиз № 1722/ж від 03 жовтня 2013 року, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до довідки МСЕК серія 10 ААБ № 667320 від 28 жовтня 2013 року позивачеві була встановлена IІ група інваліда війни з 28 жовтня 2013 року.

18 листопада 2015 року позивач звернувся із заявою до Новоград-Волинського об'єднаного міського військового комісаріату, в якій просив вирішити питання про призначення йому одноразової грошової допомоги відповідно до приписів статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з встановленням йому інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби.

Листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 24 листопада 2015 року за № СЗ7679, ОСОБА_2 було відмовлено у розгляді поданих документі про виплату одноразової грошової допомоги, з тих підстав, що дія статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачає виплату одноразової грошової допомоги, на заявника не поширюється, оскільки він звільнений із Збройних сил до 1 січня 2007 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що на час звернення до Міністерства оборони України про виплату одноразової допомоги стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції від 15 листопада 2015 року) передбачала виплату одноразової грошової допомоги у 200-кратному прожитковому мінімумі, встановленому законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом другим Порядку № 499, передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту другого Порядку № 975, особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 (в редакції чинній на час звернення позивача за допомогою) призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16, від 03 квітня 2018 року у справі № 750/5581/17, від 28 серпня у справі № у справі № 645/3875/16-а, від 12 листопада 2018 року у справі № 727/715/17.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності, повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення, однак, у даному випадку таке відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що враховуючи, що ІІ група інвалідності встановлена позивачу 13 жовтня 2013 року, то законодавством відповідно до якого повинно розглядатися виплата одноразової грошової допомоги є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції від 09 червня 2013 року.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.М. Гімон

М.І. Гриців