Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 804/4587/17

касаційне провадження № К/9901/25136/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2017 (суддя - Тулянцева І.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 (головуючий суддя - Богданенко І.Ю., судді - Уханенко С.А., Дадим Ю.М.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.04.2017 №0004931303, №0004921303.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що оскаржувані рішення контролюючого органу про застосування штрафів за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість прийняті після спливу строку давності, встановленого статтею 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Також позивач зауважує, що в мотивувальній частині акту перевірки не наведено обставин порушень, допущених платником.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 21.08.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій врахували специфіку штрафної санкції, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 ПК України, яка полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом на погашену суму податкового боргу залежно від кількості днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання та дійшли висновку про правомірність і обґрунтованість застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій за оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями.

Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Стверджує про безпідставне застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість з огляду на пропуск строку, визначеного положеннями пункту 102.1 статті 102 ПК України. Також скаржник доводить, що актом перевірки належним чином не зафіксовані порушення, за які до позивача застосовані штрафні санкції.

Відповідач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.02.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.09.2023 визнав за можливим розгляд справи у попередньому судовому засіданні та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 27.09.2023.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення попередніх інстанцій в межах касаційної скарги позивача відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка визначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено камеральну перевірку платника з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість за період з 01.01.2014 по 01.03.2017, за результатами якої складений акт від 01.03.2017 №1505/04-36-13-02/2389906091 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 57.3 статті 57 ПК України, а саме: несвоєчасно сплачено позивачем узгоджену суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 13396,85 грн, за що передбачена відповідальність пунктом 126.1 статті 126 ПК України.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.04.2017: №0004931303, яким за порушення граничного строку сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість зобов`язано сплатити штраф у розмірі 11331,45 грн; №0004921303, яким за порушення граничного строку сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість зобов`язано сплатити штраф у сумі 64,40 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Також судами установлено, що Криворізькою північною об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області проведена документальна планова перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача за період з 01.07.2007 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт від 01.02.2010 №5/17-311/2389906091 і на підставі висновків якого прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 12.02.2010 №0000141701/0/2814/10/17-311, яким платнику визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 70410,00 грн, у тому числі за штрафними санкціями у сумі 23470,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення, зокрема, було предметом судового оскарження у справі №2а-6466/10/0470, в якій Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20.10.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013, позов задовольнив частково, у позовній вимозі про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2010 №0000141701/0/2814/10/17-311 відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.06.2014 у справі №2а-6466/10/0470 відмовив у відкритті касаційного провадження.

Позивач у подальшому, 12.03.2014 перейшов на облік до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції (Тернівський район), до якої ним подано податкові декларації: №9073790617 від 19.12.2014 за листопад 2014 року на суму податку на додану вартість, що підлягала сплаті до бюджету - 654,00 грн; №9077973658 від 16.01.2015 за грудень 2014 року на суму податку на додану вартість, що підлягала сплаті до бюджету - 887,00 грн; №9174798223 від 19.08.2015 за липень 2015 року на суму податку на додану вартість, що підлягала сплаті до бюджету - 2500,00 грн; №9038150704 від 18.03.2016 за лютий 2016 року на суму податку на додану вартість, що підлягала сплаті до бюджету - 6777,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про порушення позивачем строків сплати узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова (пункти 76.1, 76.2 статті 76 ПК України).

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

За правилами пункту 114.1 статті 114 ПК України граничні строки для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Несплата узгодженої суми податкового зобов`язання є триваючим податковим правопорушенням, яке припиняється із виконанням платником податків податкового обов`язку, зокрема сплатою суми податку до бюджету. Відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) податків на момент погашення позивачем суми боргу встановлена статтею 126 ПК України.

Ставка та сума штрафної санкції за порушення строку сплати узгоджених сум грошових зобов`язань, відповідно до статті 126 ПК України, розраховується за період з дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань, і до дня фактичної сплати боргу.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання - у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання - у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу.

При цьому, штрафна санкція нараховується на суму фактичної сплати в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Таким чином, дата фактичної сплати (погашення) грошового зобов`язання є невід`ємною складовою при розрахунку штрафної санкції за несвоєчасну сплату.

Разом з тим, пунктом 102.1 статті 102 ПК України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках визначених цим кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку для подання податкової декларації, звіту про використання доходів неприбуткової організації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була подана пізніше,- за днем її фактичного подання.

З наведених норм податкового законодавства вбачається, що у випадку визначення податкового зобов`язання платника податків податковим органом, такий платник податків повинен сплати нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів після отримання податкового повідомлення-рішення, а у випадку оскарження рішення контролюючого органу в адміністративному або в судовому порядку - протягом 10 днів після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження.

До закінчення процедури адміністративного та/або судового оскарження сума податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом, вважається неузгодженою, а відтак - не набуває статусу податкового боргу, що не дає підстав податковому органу вживати заходів по примусовому стягненню активів платника податків в рахунок погашення податкового боргу.

Як установлено судовими інстанціями, в матеріалах справи містяться роздруківки інтегрованої картки позивача - платника податків (податок на додану вартість) за 2014 - 2016 роки, зміст яких, зокрема, визначає дати виникнення податкового зобов`язання, дати сплати коштів і зарахування у погашення боргу минулих періодів, та співставлення даних свідчать про зарахуванням сплачених позивачем коштів, у тому числі за податковими деклараціями, у рахунок погашення боргу за черговістю виникнення.

Згідно з пунктом 87.9 статті 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, штрафні санкції нараховується контролюючим органом на погашену суму податкового боргу залежно від кількості днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Ураховуючи наведені правові норми та установлені фактичні обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність застосування контролюючим органом до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Позивач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість. Позивач касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Позивач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності узгодженості податкових зобов`язань, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева С.С. Пасічник Р.Ф. Ханова