Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 березня 2018 року

Київ

справа №810/1978/16

адміністративне провадження №К/9901/38346/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 (суддя - Кобаль М.І.) у справі №8108/1978/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АРМАБУД ЛТД» до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АРМАБУД ЛТД» (далі - ТОВ «АРМАБУД ЛТД») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області) від 31.03.2016 №0000112209 та №0000182209.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2016 позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2016 апеляційну скаргу ГУ ДФС у Київській області залишено без руху та запропоновано протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї ухвали усунути недоліки шляхом наведення поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Київській області у зв'язку з ненаданням додаткових неналежних доказів на обґрунтуванням підстав пропуску строку на апеляційне оскарження.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження відповідач оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що з повторною апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернувся у зв'язку з одержанням документу про сплату судового збору, відсутність якого була підставою для повернення первинної апеляційної скарги, поданої в межах строку, встановленого частиною третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже із настанням події, з якою у скаржника пов'язувались обставини, що вплинули несвоєчасність вчинення процесуальних дій, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «АРМАБУД ЛТД» зазначає, що рішення суду другої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом апеляційної інстанції надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Згідно з частиною четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на розгляд його справи судом.

В той же час, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування зазначеної Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), наголошує, що заявник повинен діяти з належною сумлінністю, швидко та відповідно до ситуації (рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України»).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції копію постанови Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2016 представником відповідача отримано 01.07.2016 (т. 4 а.с. 142).

Крім того, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копію оскаржуваної постанови суду відповідачем отримано 11.07.2016.

Між тим, ГУ ДФС у Київській області 22.07.2016 звернулась до суду з клопотанням про повернення апеляційної скарги від 11.07.2016, як помилково поданої. Зазначену апеляційну скаргу отримано представником відповідача 22.07.2016 (т.4 а.с.145).

01.12.2016 ГУ ДФС у Київській області повторно подало апеляційну скаргу на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2016 разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції від 22.06.2016, яке обґрунтовано відсутністю бюджетного фінансування на сплату судового збору, а також несвоєчасне надходження коштів на розрахункові рахунки.

У зв'язку з тим, що заявником апеляційної скарги не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2016 апеляційну скаргу ГУ ДФС у Київській області було залишено без руху.

З огляду на те, що заявником апеляційної скарги не було надано додаткових доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження починаючи з 01.07.2016 (з моменту отримання копії постанови суду першої інстанції) суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що недоліки в організації представництва інтересів відповідача в судах (звільнення працівника відповідального за оскарження постанови у даній справі) не може бути поважною причиною для поновлення строків на апеляційне оскарження.

Статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

З метою виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у Київській області не надано доказів які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору у даній справі фінансування з Державного бюджету України.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що зазначені відповідачем підстави пропуску строку апеляційного оскарження не можна визнати поважними, у зв'язку з чим підстави для поновлення такого строку відсутні.

Отже, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Хохуляк

Судді Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна